Золоті Поля

Сяо-Цао та Лю-ши, які залишилися вдома, теж не сиділи склавши руки. Скориставшись теплим сонцем після снігопаду, вони одна за одною піднімали солом'яні мати на передньому і задньому подвір'ї та струшували з них сніг. Дивлячись на смарагдово-зелені овочі, що купалися в яскравому сонячному світлі і анітрохи не постраждали від весняного снігу, на обличчях матері й доньки з'явилися усмішки, яскравіші за саме сонце.

Фан-ши, яка прийшла в гості з донькою, щойно зайшовши на подвір'я, була вражена зеленню і відчула, ніби вона заздалегідь потрапила у весну. Фан-ши цокала язиком і без упину повторювала:

— Які гарні у вас овочі! Сестро Муюнь, ми теж сплели солом'яні мати і спробували засадити ділянку за методом, якому ти мене навчила, але там ледве пробилося кілька паростків. Учорашній сильний снігопад, мабуть, заморозив їх, не знаю, чи виживуть...

Лю-ши не могла приховати радість на обличчі і з усмішкою сказала:

— Це все її батько, дозволяє Сяо-Цао робити, що заманеться. Я не змогла переконати їх, тому ми посадили ці овочі з думкою, що насіння пропаде даремно. Хто б міг подумати, що ця дівчинка справді зможе їх виростити? Може, ваші погано ростуть, бо земля недостатньо родюча? Ти ж знаєш, наш двір стояв покинутим багато років, тут накопичився товстий шар перегною з листя...

Сяо-Цао поспішно додала:

— Ми на задньому дворі густо посіяли насіння капусти та гірчиці. Через два дні, коли потеплішає, тітка Чжоу може прийти і взяти розсаду, щоб пересадити.

Молодша донька Фан-ши, Чжоу Шаньху, була ненабагато старша за Сяо-Цао і мала жвавий характер. Кожного разу, приходячи, вона з заздрістю дивилася на овочі Сяо-Цао, а повернувшись додому, поливала і удобрювала свої, бажаючи, щоб овочі у дворі швидше виросли і можна було їсти свіжу зелень. Сьогодні вранці, побачивши, що її бідні овочі померзли, вона навіть заплакала від жалю.

Почувши слова Сяо-Цао, вона одразу розцвіла в усмішці, взяла її за руку і сказала:

— Справді? Справді поділишся з нами? Але... хіба ваші овочі не призначені для продажу в місті?

Сяо-Цао повела її за руку на задній двір, кажучи на ходу:

— Шаньху, ти ж знаєш, що занадто густі посадки заважають росту. Завтра приходьте з сестрою Лінлун, прорідіть там, де густо. Нам це теж вигідно: безкоштовно отримаємо двох помічниць!

— О! То ось що ти задумала! — Шаньху жартома спробувала вщипнути її за рожеву щічку, але Сяо-Цао зі сміхом ухилилася. Дві дівчинки ганялися одна за одною по стежках між грядками. Чжоу Лінлун йшла позаду, тихо усміхаючись.

У головній кімнаті родини Юй Лі-ши знову шепотілася зі свекрухою.

— Мамо, мені здається, що другий брат заробляє на тушкованих стравах більше кількох десятків мідяків на день! Мабуть, більше ста мідяків? За місяць це буде три ляни срібла, більше, ніж приносить наш рибальський човен! — Думаючи про блискуче срібло, Лі-ши відчувала, ніби в неї в серці шкребуть двадцять п'ять котів.

Чжан-ши теж заздрила доходам другого сина, але ж не могла піти і відкрито пограбувати їх, старий Юй цього не дозволить. Минулого разу, коли вона вимагала у другого сина рецепт тушкованих страв, старий кілька днів дивився на неї вовком!

Думаючи про «упередженість» старого, Чжан-ши з силою грюкнула грубою глиняною чашкою об стіл і зірвала злість на невістці:

— Яка користь про це говорити? Хіба від розмов гроші з'являться? Це все ти винна: не змогла нормально почистити нутрощі і відлякала всіх клієнтів. Тепер, навіть якщо ми вкрадемо тушковані страви Сяо-Цао і будемо продавати, ніхто не купить!!

Лі-ши, яку вилаяли, то червоніла, то блідла, думаючи про себе: «Чому це я відлякала клієнтів? Хіба не ти, засліплена жадібністю, відмовилася повертати гроші і почала скандалити? Ті грубі вантажники тепер обходять тебе десятою дорогою...»

Її очі забігали, і вона одразу вдалася до тактики переведення стрілок, щоб відвернути гнів свекрухи:

— Мамо, другий брат теж хорош! Щодня має такий прибуток, а про вас двох старих зовсім не думає. Раніше здавався добрим, а хто ж знав... Цк-цк, усе це було лицемірство!

Ця Лі-ши справді вміла робити проблему з нічого. Раніше, коли не розділили майно, всі зароблені гроші здавали в спільну касу. Тепер кожен живе окремо, якщо віддавати гроші вам, то що їстиме і питиме його сім'я?

Чжан-ши сплюнула і сердито сказала:

— Він добрий? Сам із сім'єю живе розкошуючи, а на батьків йому байдуже, що тут доброго? Так йому й треба, що він став кульгавим, це все відплата!

Свекруха з невісткою в кімнаті давали волю язикам, змішуючи сім'ю Юй Хая з брудом. Але вони не очікували, що під вікном була тінь, яка почула їхні слова, і в її голові зародилася зла думка...

Наступного дня небо було безхмарним. Сніг, що випав позавчора, вже розтанув і перетворився на весняну воду, всотуючись у ґрунт. Сестри Сяо-Цао йшли додому з кошиком у руках.

Кошик був порожнім, і Сяо-Цао, торкаючись повного гаманця, радісно наспівувала пісеньку. На обличчі Сяо-Лянь теж сяяла щаслива усмішка. Вона сказала Сяо-Цао:

— Сестро, власник ресторану на пристані попросив тебе приготувати стіл страв на завтрашній ранок. Ти плануєш готувати те саме, що й минулого разу?

Сяо-Цао всміхнулася:

— Цього разу гості з півдня, вони не люблять гострого, а віддають перевагу солодкому та вегетаріанським стравам. Я планую залишити «перлинні фрикадельки» та «свинину по-пекінськи», а решту страв замінити новими. Рибу зроблю кисло-солодкою, жителям півдня це точно сподобається. Наша капуста і гірчиця вже майже готові до споживання, тому вегетаріанські страви будуть «смажені гриби з капустою» та «гірчиця з часником». Щодо основної страви... «кришталеві вегетаріанські парові булочки» будуть якраз доречні, вишукані та смачні! У цю пору року гості точно зрадіють свіжій зелені!

Сестри радісно обговорювали меню, думаючи про те, скільки зароблять, адже їм дали два ляни срібла завдатку... Раптом із сухої трави на узбіччі вискочила темна постать і перегородила їм шлях.

Серце Сяо-Цао тьохнуло. Вона озирнулася: на дорозі не було жодного перехожого. Хоча їх було двоє, вони були лише дітьми, яким не виповнилося й дев'яти років. Невідомий закрив обличчя, і хоча він був невисоким, але виглядав досить міцним, щоб легко впоратися з двома худими дівчатками.

— Віддавайте гроші! Інакше вам кінець! — грабіжник намагався знизити голос, щоб здаватися грізним, але в ньому все одно пробивалися дитячі нотки.

Сяо-Цао зрозуміла, що нападник, ймовірно, не дуже старий, у нього якраз ламався голос. У її гаманці, крім понад двохсот мідяків, зароблених сьогодні вранці, були ще два ляни завдатку від власника ресторану. Їй справді не хотілося віддавати гроші просто так.

Вона намагалася тягнути час і водночас шукала спосіб втекти:

— Не роби дурниць! Цією дорогою в такий час ходить багато людей. Грабіж на дорозі — це тяжкий злочин. Якщо тебе спіймають і відправлять до ямену (управління), то спершу дадуть п'ятдесят ударів палицею, ти якщо не помреш, то шкіру з тебе здеруть!

Почувши це, грабіжник здригнувся всім тілом, міцніше стиснув палицю в руці, вказав нею на сестер і роздратовано крикнув:

— Менше слів, швидко віддавайте гроші!!

Очі Сяо-Цао забігали, вона непомітно стиснула долоню Сяо-Лянь, раптом зробила здивований вираз обличчя, дивлячись йому за спину, і голосно гукнула:

— Дядьку Чжао! Ви йдете продавати здобич?

Почувши ім'я мисливця Чжао, відомого своєю майстерністю, грабіжник злякано впустив палицю, озирнувся назад і зробив рух, щоб тікати.

У ту мить, коли він повернув голову, Сяо-Цао потягнула Сяо-Лянь, і вони з усіх сил побігли в протилежному напрямку.

Грабіжник, побачивши порожню дорогу позаду, зрозумів, що його обдурили. Він вилаявся: «Смердюче дівчисько, спіймаю — шкіру живцем здеру!», і кинувся навздогін за сестрами.

Хоча сестри Сяо-Цао виграли трохи часу, їхні ноги були короткими, а сили малими, тому грабіжник швидко їх наздогнав. Він люто штовхнув Сяо-Цао, відкинувши її далеко, і злісно прогарчав:

— Сміла мене обдурити! Якщо не відлупцюю тебе так, що рідна мати не впізнає, то я не...

Він не був настільки дурним, щоб назвати своє ім'я, вчасно проковтнув прізвище і з люттю замахнувся, щоб дати Сяо-Цао важкого ляпаса.

Усе сталося миттєво: Сяо-Лянь кинулася вперед, закриваючи сестру собою. Пролунав дзвінкий звук ляпаса, Сяо-Лянь похитнулася і впала на землю. Її ніжне личко миттєво розпухло.

Сяо-Цао поспішно підбігла, допомогла їй підвестися і з болем дула на її червону, розпухлу щоку. Вона завжди захищала своїх, у минулому житті вона не раз билася з тими, хто кривдив її брата і сестру, заслуживши прізвисько «тигриця»!

Вона міцно стиснула кулаки і зціпила зуби. Вступати у відкриту бійку з ним було б найгіршим варіантом. Судячи з його реакції на ім'я мисливця Чжао, він, мабуть, знав його. До того ж, у неї було відчуття, що цей хлопець їй знайомий, ймовірно, хтось із села Дуншань...

[Позіхає... Не гадай, крім твого двоюрідного брата, який любить поїсти, полінуватися і щось поцупити, це ніхто інший!] — Маленький золотий кіт вигнув спину на її плечі, і лінивий голос Маленького Небесного Каменя пролунав біля її вуха.

Юй Ге, він же Хей-цзи (Чорний)? Сяо-Цао подивилася на його огрядну фігуру, почула різкий голос, що ламався, побачила удавану хоробрість, що приховувала боягузтво... Це справді був він!!

Голос Маленького Небесного Каменя неквапливо пролунав: [Дівчинко, хочеш, щоб цей божественний камінь показав свою силу і провчив цього хлопця?] Хоча Маленький Небесний Камінь і визнав Сяо-Цао своєю господинею, здебільшого його ставлення до неї важко було назвати шанобливим.

Сяо-Цао знала, що Юй Ге виглядає лютим, але всередині він боягуз. Згадавши, як у перший день після пробудження вона кількома словами налякала його так, що він ледве не наклав у штани, у неї визрів план...

Цей Хей-цзи підслухав розмову матері і бабусі, дізнавшись, що Сяо-Цао щодня заробляє понад сто мідяків на пристані. Його скупа бабуся хоч і нишком давала йому смаколики, ховаючи від молодших братів і сестер, але кишенькових грошей ніколи не давала більше двох мідяків, чого не вистачало навіть на цукерку у торговця.

Сто мідяків для нього були величезним багатством. Він думав, що якби мав сто мідяків, то купив би в місті два ароматних коржі, поклав би туди кілька шматків яловичини і смачно поїв. А ще купив би квітку для волосся, щоб порадувати Сяо-Сян із села, яка любила чепуритися...

Наступного ранку він дізнався, що на пристань пішли Сяо-Цао і Сяо-Лянь, двоє малих дівчаток, і в його голові визрів план.