Золоті Поля

«Оскільки шановний гість, який прибув здалеку, висловив прохання, ми, як господарі, природно, повинні його задовольнити! Шитоу, поклич Фанпіна, беріть відра, ми йдемо збирати равликів!» Юй Цао, звичайно ж, приділяла більше уваги цьому неймовірно красивому гостю, чий кожен рух і жест випромінював справжню королівську велич.

Хто знає, який насправді характер у цього спадкоємця принца Цзіна! Не дивіться, що він завжди усміхається, він змушував її відчувати страх у глибині душі. Є такий тип людей, яких називають «усміхненими тиграми», вони можуть з усмішкою відрубати людині голову. Такі люди набагато страшніші за принца, який цілими днями ходить із похмурим обличчям. Хоча у принца трохи запальний характер і гострий язик, він ніколи по-справжньому не гнівався в її присутності. Навіть коли вона злила його так, що він дувся і вирячував очі, він ніколи не карав її за провини. Принц, мабуть, належить до типу людей з гострим язиком, але м'яким серцем, чи не так?

Якби вона бачила миті, коли раніше принц Ян вбивав людей, не кліпнувши оком, вона б так не думала! Прізвисько «Холоднокровний Яньван» з'явилося не на порожньому місці. Чжу Цзюньян міг терпіти лише те, що ця дівчинка командує та свавільничає над ним!

Чжу Цзюньян, побачивши підлесливий вигляд Юй Цао перед імператором, затаїв у душі гнів і обурено сказав: «Чому, коли він хоче їсти, ти йому готуєш, а мої слова сприймаєш як порожній звук?!»

Юй Цао з виглядом спритної і розважливої господині сказала: «Спадкоємець принца Цзіна — гість, природно, треба ставитися до нього з ввічливістю».

«Хіба ж я не гість?» — Чжу Цзюньян вказав на кінчик свого носа і глухим голосом запитав.

Юй Цао скривила губи і сказала: «Який з тебе гість? Кожні два-три дні приходиш сюди безкоштовно поїсти і попити, якби я справді обслуговувала тебе як гостя, то вже б померла від втоми! Добре, візьму тебе з собою збирати равликів, щоб ти відчув радість праці, підеш чи ні?»

«Не піду!» — Чжу Цзюньян гордовито відвернув голову, задер носа до неба, холодно пирхнув і сказав: «Пан замовляє страву, а ти не готуєш, та ще й наказуєш пану працювати на тебе. Навіть не сподівайся!!»

Суперечки між цими двома — одним дорослим і однією малою — вже стали звичкою, родина Юй давно до цього звикла і кожен займався своїми справами. Чжу Цзюньфань, однак, з великою цікавістю спостерігав за цією парою. Цей двоюрідний брат зазвичай поводився абсолютно холодно і відсторонено, цінував кожне слово як золото, і навіть перед ним, імператором, тримав холодне обличчя. Хто б міг подумати, що «Холоднокровний Яньван» має таку дитячу та наївну сторону, сперечаючись із кимось до почервоніння обличчя через тарілку смажених равликів. Цк-цк-цк! Справді, відкрив для себе щось нове!!

«Друга старша сестро, принце, ви ще йдете збирати равликів чи ні!» — Шитоу безмовно дивився, як ці двоє по-дитячому безперервно сперечалися туди-сюди, подивився на небо і зрозумів, що якщо їх не зупинити, то, боюся, в обід вони не зможуть поїсти смажених равликів.

Юй Цао відгукнулася, повернулася до Чжу Цзюньяна потилицею і сказала: «Хочеш йди, хочеш ні! Залишайся тут, на подвір'ї! Пане спадкоємцю, чи не цікаво вам подивитися, як ми збираємо равликів?»

Чжу Цзюньфань, проживши два життя, ніколи не відчував сільських радощів, і, маючи рідкісну можливість вийти з палацу, природно, не хотів упускати цей рідкісний шанс.

Юй Цао взяла двох молодших братів, прихопила відро і, покликавши «спадкоємця принца Цзіна», пішла на заднє подвір'я. Заднє подвір'я також було засаджене овочами, а між грядками пролягала кам'яна доріжка, що вела до задніх дверей. Відчинивши задні двері і пройшовши кілька кроків, вони опинилися біля озера.

Це озеро було дуже великим, а вода в ньому була смарагдово-зеленою. Вдалині зграя качок радісно плавала у воді, час від часу видаючи крякання. Цянь У, який пас качок біля озера, побачивши Шитоу та Лю Фанпіна, чимдуж побіг до них.

Побачивши, що двоє хлопців тримають у руках відра, Цянь У ще більше зрадів і крикнув: «Шитоу, ви збираєтеся ловити рибу? Я теж допоможу!»

Шитоу похитав відром у руці і з усмішкою відповів: «Ні! Друга старша сестра привела нас збирати равликів, в обід наша сім'я буде їсти смажених равликів!»

Цянь У прицмокнув губами і сказав: «Гострі равлики, які смажить Цао, дуже смачні! Я добре вмію збирати равликів, я допоможу вам!»

Троє хлопчаків швидко порозумілися і, взявшись за руки, побігли до озера збирати равликів. Можливо, через посуху рівень води в озері був дуже низьким, тому кілька дітей засукали штанини, ступили в багнюку біля берега і обережно мацали руками на дні озера.

«Я знайшов великого!» — пролунав радісний голос Шитоу, а в його піднятій руці чітко виднівся равлик розміром з голубине яйце.

«Я теж знайшов!!» — Лю Фанпін не хотів поступатися і підніс знайденого ним равлика до Шитоу, щоб порівняти, чий більший. Незалежно від того, чий був більшим, ніхто не засмучувався, і їхній сміх розсипався легкими брижами по поверхні озера.

Юй Цао знайшла відносно пологий схил біля озера, постелила на ньому шар сухої трави і сказала «спадкоємцю принца Цзіна»: «Пане спадкоємцю, посидьте тут і трохи відпочиньте. В озері чимало равликів, нас багато, тож ми швидко назбираємо достатньо для обіду!»

Вона засукала рукави, підійшла до озера і уважно вдивлялася крізь воду, шукаючи силуети равликів. У минулому житті, після смерті батьків, щоб дозволити молодшим братам і сестрам поїсти щось смачненьке для різноманітності, вона часто ходила збирати равликів у водоймах сусідньої зони просідання ґрунту, тому мала неабиякий досвід!

Дивлячись на невиразні тіні у воді, вона діяла дуже точно і ніколи не промахувалася. Відро в її руках дуже швидко покрилося шаром равликів різного розміру.

Чжу Цзюньян, який мовчки йшов за ними, також був приваблений радісними вигуками, які час від часу видавали діти; в ньому прокинулася цікавість, тож він, наслідуючи дітей, зняв взуття і почав збирати равликів.

Юй Цао не втрималася, щоб не підколоти його: «Хіба ти не не хотів збирати равликів? Чому ж ти мовчки прийшов за нами?»

«Пану так захотілося, пану це до вподоби! Тобі яке діло?» Гордовитий вигляд Чжу Цзюньяна цілком міг позмагатися з тим золотистим котом Юй Цао. Юй Цао скривила губи і потайки засміялася.

Збирання равликів не вимагало особливих навичок, тому Чжу Цзюньян швидко освоївся; знайшовши трохи більшого равлика, він ще й самовдоволено хвалився ним перед Юй Цао. Тоді Юй Цао діставала зі свого відра ще більшого і переможно всміхалася.

Дивлячись на радісні обличчя дітей, Чжу Цзюньфань відчув свербіж нетерпіння в душі; він зняв взуття і вже збирався зайти у воду, коли його зупинив особистий охоронець: «Імператоре, будь ласка, подумайте ще раз!»

«Яке ще подумайте! Я вже все обдумав! Вода така мілка, що може статися? Хто наважиться зупинити мене, того я кину в озеро годувати качок!!» Чжу Цзюньфань кинув складне віяло зі своєї руки в руки особистому охоронцю. Побачивши, що той спіймав його улюблене віяло, він босоніж ступив у воду.

Літня озерна вода була зігріта сонцем і стала теплою, тож коли він опустив ноги, вона зовсім не була холодною. Чжу Цзюньфань, наслідуючи дітей, мацав руками у воді! О, знайшов одного! Але не встиг він зрадіти, як, витягнувши руку з води і подивившись, побачив, що це камінець. Усмішка застигла на його обличчі, і Чжу Цзюньфань, опустивши голову, продовжив шукати.

Кілька його особистих охоронців, тремтячи від страху, нахилившись, охороняли його поруч, боячись, що він посковзнеться і впаде в озеро...

Поки вони хвилювалися, пролунав звук «плюх», і бризки води полетіли на всібіч. Діти вибухнули сміхом. Чжу Цзюньфань підняв голову і, подивившись туди, не втримався від сміху, аж зігнувся навпіл. Виявилося, що його двоюрідний брат сів прямо у воду, і його дурнуватий вигляд був дуже кумедним!

Можливо, через те, що він занадто сильно сміявся, Чжу Цзюньфань раптом відчув, як його тіло хитнулося; він замахав двома руками назад, але все одно не зміг утримати рівновагу і на очах у всіх почав падати в озеро. Охоронці, що стояли по обидва боки від нього, швидко зреагували, схопили його за руки і витягли на берег.

Чжу Цзюньфань, переживши легкий переляк, знову захотів зайти у воду збирати равликів, але його кілька особистих охоронців відмовилися будь-що робити. З горем навпіл їм нарешті вдалося відмовити імператора. Охоронці також вкрилися холодним потом; якби імператор щойно справді впав у воду, по поверненню їх би обов'язково покарали. Ех! Захищати імператора — це справді нелюдська робота!

Менш ніж за півгодини відра в руках Цао та її двох братів були повні. Цао також, поки ніхто не бачив, наловила чимало риби, збираючись обваляти її в клярі та посмажити. Хрустка і ламка, вона мала бути дуже смачною!

Повернувшись на подвір'я, Юй Цао висипала равликів у великий дерев'яний таз, наповнений чистою водою, посипала туди трохи солі, а також потайки додала кілька крапель розведеної води з духовного каменя. Це робилося для того, щоб прискорити процес випльовування піску та бруду равликами.

Юй Цао також нарвала потроху кожного виду овочів із кількох грядок, які вранці не обприскували лікарським розчином. Подумавши, вона ще дістала з льоху трохи замороженої сарани, вирішивши приготувати для «спадкоємця принца Цзіна» страви, яких він ніколи не бачив, не кажучи вже про те, щоб їх їсти.

В обід на стіл подали велику миску червоних смажених равликів. Оскільки всі равлики, зібрані Цянь У, були віддані Шитоу, Юй Цао попросила брата віднести миску родині Цянь. Раз уже віднесли родині Цянь, то не можна було обійти й родину Чжоу Шаньху, з якою у них були ще кращі стосунки, тому їм теж віднесли миску. Віднесли туди, віднесли сюди, і зрештою залишилася лише ця одна миска!

Чжу Цзюньфань скуштував одного, і одразу ж згадав ті відчуття з минулого життя, коли він їв равликів і пив пиво. Ароматні та гострі равлики в поєднанні з кухлем крижаного пива — цей смак був неймовірно приємним. Шкода, що він вивчав суднобудування і не знав технології варіння пива. Пити пиво він міг хіба що уві сні!

Обід був досить ситним. Там була замовлена Чжу Цзюньяном «тушкована свинина з фунчозою», де м'ясо було жирним, але не нудотним, а фунчоза виблискувала кришталевим блиском, викликаючи великий апетит з першого погляду.

Була також тарілка смаженої риби. Юй Цао спеціально відібрала риб розміром із вказівний палець, почистила їх, покрила тонким шаром борошна з додаванням приправ і обсмажила в олії до золотистого кольору. Кісточки всередині риби просмажилися до хрускоту, і жувати їх було ароматно та хрустко — надзвичайно смачно.

Також нарізали тарілку свинячих вушок у червоній олії та тарілку м'яса зі свинячої голови. Це пані Лю, побачивши, що приїхали шановні гості, а вдома не було підготовлено жодних хороших страв, спеціально дістала з льоду свинячу голову, обробила її та замаринувала в той час, коли діти збирали равликів. Тепер майстерність пані Лю в маринуванні м'яса зі свинячої голови вже перевершила майстерність її вчителя, і за смаком воно нічим не поступалося тому, що робила Юй Цао.

Крім того, було ще кілька тарілок свіжих і зелених овочів: зелень в устричному соусі, салат-латук в устричному соусі та салат ромен з часниковим пюре. Усі вони мали чудовий колір, аромат і смак, що змушувало кількох охоронців раз у раз крадькома поглядати на страви.

Але найособливішою була тарілка смаженої до золотистого кольору сарани. На вигляд вона здавалася досить страшною, але насправді на смак була ще ароматнішою за смажену рибу, нагадуючи смажених хрустких креветок. Спочатку Чжу Цзюньфань боявся її їсти і лише спостерігав, як діти з родини Юй одну за одною кладуть їх до рота і жують із дзвінким хрускотом. Навіть його двоюрідний брат Чжу Цзюньян з'їв кілька штук поспіль.

Юй Цао, побачивши на обличчі «спадкоємця принца Цзіна» суперечливий вираз людини, яка і хоче спробувати, і не наважується взяти палички, поспішно вибрала сарану з ікрою, поклала її в миску Чжу Цзюньфаню і з усмішкою сказала: «Пане спадкоємцю, ікра всередині цієї сарани ще ароматніша за ікру краба, ви можете спробувати шматочок, а якщо вам не сподобається на смак, просто виплюньте її!»