Золоті Поля

— Те, що ми з братом принесли, разом становить рівно сто сімдесят мідяків. Кожен мідяк понад це — ваш! — Сяо-Цао була впевнена в кількості монет. Знаючи заощадливість свого брата, вона не сумнівалася, що без особливої потреби він би їх не витратив.

Власник Чжан розклав монети на долоні і подумки перерахував їх — справді, рівно сто сімдесят. Спочатку він знайшов ці гроші в кімнаті Юй Хана вже після того, як сп'яну побив хлопця до напівсмерті. Сьогодні, коли сім'я Юй Хана прийшла вимагати справедливості, він поспіхом використав ці гроші як виправдання.

Натовп побачив, як змінилося його обличчя. Ті, хто стояв ближче, чітко розгледіли різнокольорові нитки для вишивання, про які говорила Сяо-Цао, і шальки терезів у їхніх серцях поступово схилилися на бік дівчинки.

Але власник Чжан зухвало заявив:

— Хм! Купка сільських злиднів, які кожен мідяк ладні розламати навпіл, раптом розщедрилися і дали Юй Хану більше ста мідяків на кишенькові витрати? Дівчисько, за брехню потрапляють у пекло, де виривають язики!

— Власнику Чжан, а за наклеп і брехливі звинувачення після смерті варять у казані з олією і парять у кошику!! — Очі Сяо-Цао, чорні як нічне небо, блиснули холодним світлом, змусивши людей здригнутися. — До того ж, наша сім'я може дозволити собі навчання молодшого брата в академії «Жунсюань», де плата становить один лян на місяць. Невже ми пошкодуємо якихось сто мідяків?

Лише тепер люди звернули увагу на найменшого хлопчика в сім'ї, одягненого у форму підготовчого класу академії «Жунсюань», і перейнялися повагою. Академія «Жунсюань» — це не місце для будь-кого; там навчаються приховані таланти, і кажуть, що багато дітей столичних чиновників та знаті мріють туди потрапити!

Коли маленький онук префекта Цзіньвей пройшов іспити до підготовчого класу, вони влаштували пишний бенкет! Виходить, цей хлопчик — однокласник онука префекта? Якщо вони поскаржаться префекту, власнику Чжану непереливки!

— Академія... «Жунсюань» — велика цяця? Та хоч би й академія «Жунсюань»... навіть якщо принц порушить закон, він відповідає нарівні з простолюдинами! Хіба родичі учнів академії «Жунсюань» мають право красти? — Власник Чжан, хоч і злякався, намагався прикрити страх нахабством.

— Власнику Чжан, як ви доведете, що ці мідяки вкрав цей хлопчина? — нарешті не витримав і заговорив гарний юнак у місячно-білому одязі вченого. Якби Сяо-Цао мала настрій поглянути на нього, вона б упізнала в ньому Юань Юньсі, молодшого онука директора-гурмана академії «Жунсюань».

Щурячі очі власника Чжана забігали, він закотив їх і сказав:

— Але ніхто не може довести, що ці гроші не вкрав Юй Хан!!

Юй Сяоцао підняла брову і холодно усміхнулася:

— Якщо я зможу довести, що ці мідяки не крадені, що тоді скаже власник Чжан?

— Ну це... — Власник Чжан насупився і завагався.

— Ці мідяки я заробила, продаючи тушковане м'ясо. На них обов'язково мали залишитися сліди жиру. Прошу когось із дядьків принести миску теплої води. — Юй Сяоцао не дивилася на нього, а звернулася до натовпу.

Натовп затих; багато хто боявся власника Чжана і уникав погляду Сяо-Цао.

Сяо-Цао відчула холод у серці: у будь-яку епоху занадто мало людей, які наважуються виступити проти зла!

Юань Юньсі розвернувся, зайшов у крамницю канцтоварів неподалік і, засукавши рукави, виніс повну миску гарячої води, знову протиснувшись крізь натовп:

— Дівчино Сяо-Цао, ось гаряча вода!

Юй Сяоцао з вдячністю подивилася на цього красивого і доброго юнака, щиро подякувала йому, вихопила в'язку монет з рук власника Чжана і продовжила:

— Я кину ці монети у воду. Якщо на поверхні з'явиться жирна плівка, це доведе, що я кажу правду — ці гроші я принесла братові.

З цими словами вона розірвала нитку і висипала монети у миску. Справді, у теплій воді з'явилася веселкова плівка жиру. Погляди глядачів, спрямовані на власника Чжана, наповнилися осудом і відразою.

Власник Чжан спробував викрутитися:

— Жирна плівка доводить, що гроші ваші? Може, це здача від м'ясника! Наша майстерня щодня купує м'ясо та олію, тож жир на монетах — це нормально. Мій працівник бачив, як Юй Хан вештався біля бухгалтерії — Сяо-Сін, скажи, так чи ні?

«Сяо-Сін», до якого звернувся власник Чжан, був тим самим працівником, який завжди допомагав Сяо-Цао кликати Юй Хана. Він спостерігав за подіями, не думаючи, що його втягнуть, але несподівано почувши своє ім'я і побачивши застережливий погляд власника, запанікував і, ухиляючись від поглядів, відповів:

— Так, так... Я бачив, як Юй Хан підозріло вештався біля бухгалтерії... точно щось замишляв!

Погляд Юй Сяоцао, гострий як ніж, вп'явся у працівника, а голос зазвучав суворо й вимогливо:

— Брате, ви відповідаєте за свої слова! Ви на власні очі бачили, як мій брат заходив у бухгалтерію? Ви бачили, як він крав гроші? Якщо ні, як ви можете стверджувати, що він щось замишляв?

Працівник був молодим і ще не навчився так нахабно брехати, як власник Чжан. Під тиском запитань Сяо-Цао він почав затинатися, але все ж стояв на своєму.

Власник Чжан люто зиркнув на нього, подумки лаючи за слабкість, але вголос продовжив:

— Хто просто так вештатиметься біля бухгалтерії? Явно видивлявся, щоб украсти!

— Власнику Чжан! Чула, що справи у вашій майстерні йдуть непогано, нещодавно навіть отримали велике замовлення від столичних вельмож. Це правда? — Юй Сяоцао раптом змінила тему.

Чжан Дунмін погладив рідку цапину борідку і самовдоволено відповів:

— Атож!! Наші вироби відомі навіть у столиці! Улюбленець князя Ян, пан Фан, замовляв у нас ширму і ліжко з балдахіном! Хм! Цей хлопчисько Юй насмілився красти в моїй крамниці, скажіть спасибі, що я не відправив його до в'язниці, а лише побив!!

Юй Сяоцао байдуже подивилася на самовдоволеного власника Чжана і холодно хмикнула:

— Якщо бізнес у майстерні Чжана такий успішний, то через бухгалтерію щодня проходять сотні, а то й тисячі лянів, чи не так? Ви кажете, що мій брат давно планував крадіжку. Наскільки ж дурним він має бути, щоб відмовитися від купи срібла в бухгалтерії і вкрасти лише сотню мідяків?

— Е-е... — Власник Чжан поперхнувся, його очі забігали, і він почав виправдовуватися: — Твій брат боягуз, боявся, що велику суму помітять! Дівчисько, досить викручуватися. Забирай брата і йди, я буду милосердним і не переслідуватиму його за крадіжку!

— Власнику Чжан, боги бачать усе. Небо розсудить, чи злодій мій брат!! Я, Юй Сяоцао, клянуся небом, що кожне моє слово — правда! Я готова життям гарантувати, що мій брат ніколи б не вкрав! — Юй Сяоцао подумки перекинулася кількома словами з Маленьким Небесним Каменем і виголосила клятву: — Якщо ці мідяки крадені, нехай усю нашу сім'ю поб'є грім і блискавка! А ви, власнику Чжан, наважитеся дати таку ж клятву?

Хоча власнику Чжану було лячно, він удав байдужість і з насмішкою сказав:

— Клястися? Це лише слова, хто не вміє?

Він подивився на темні хмари в небі, вказав пальцем угору і фальшивим тоном промовив:

— Небеса, я, Чжан Дунмін, клянуся...

Гур-гур-гур... Не встиг Чжан Дунмін договорити, як у хмарах над головою прокотився глухий грім, і блискавка тьмяно спалахнула серед хмар. Власник Чжан злякано відступив на кілька кроків, і в його очах, що раніше були сповнені глузування, промайнув страх.

Невже справді збудеться? Він, Чжан Дунмін, прожив понад п'ятдесят років і дав не одну сотню, а то й тисячу фальшивих клятв. І досі живий-здоровий, хіба ні? Хм! Тільки це дівчисько сприймає клятви серйозно. Яка користь від клятв? Це просто збіг, сьогодні похмуро, грім — це нормально!

Поки в душі Чжан Дунміна вирували сумніви, невидимий для інших золотий промінь вирвався із зап'ястя Юй Сяоцао і полетів просто в густі хмари.

Над хмарами синьошкірий Бог Грому з гострим дзьобом ліниво грався молотом. Він широко позіхнув і недбало вдарив молотом. Миттєво в небі прокотився грім, і земля здригнулася від його гуркоту.

Богиня Блискавки зі срібним волоссям до землі, звабливою фігурою і прекрасним обличчям, дивлячись у дзеркало, видавлювала прищ, що невідомо коли з'явився на її обличчі.

— Стара, досить чепуритися! Час пускати блискавки!! — не втримався і нагадав Бог Грому, але Богиня Блискавки спалахнула гнівом.

— Кого ти назвав «старою»? Як ти смієш вживати слово «стара» перед прекрасною, чарівною, незрівнянною... (тут пропущено тисячу слів) Богинею Блискавки! Ти жити набридло!! — Богиня Блискавки змахнула дзеркалом, і блискавка розрізала небо, вдаривши туди, де стояв Бог Грому.

Бог Грому легко ухилився від блискавки і недбало вибачився:

— Гаразд, гаразд! Обмовився! Не «стара», а «красуня-дружина», так піде? Скажи, яке майбутнє у нас у цьому позбавленому духовної енергії просторі, куди нас заслали, де ми тільки й робимо, що гримимо і світимо дзеркалом? Коли ми зможемо повернутися на дев'яте небо і служити Богині Духу? Я готовий бути навіть сторожем, аби не Богом Грому!

Згадка про це розлютила Богиню Блискавки, вона боляче вщипнула Бога Грому і з ненавистю сказала:

— Це все через тебе! Треба ж було образити саме улюбленця Богині Духу, Срібного Вовка! Інакше нас би не заслали в це глухе місце!

— Звідки я знав, що той гарний вовк — улюбленець Богині Духу? Принц Срібний Вовк теж дріб'язковий: всього лише обпалив йому кілька волосин, а він побіг скаржитися! Ех! — Бог Грому шкодував до посиніння кишок.

Саме в цей момент спалахнуло золоте світло, і перед Богом Грому та Богинею Блискавки з'явилося золоте кошеня розміром з дитячий кулак.

— Що за демон, покажи своє справжнє обличчя! — Бог Грому затулив собою Богиню Блискавки і насторожено наставив молот на золоте кошеня.

— Хм! Сяо-Лей (Маленький Грім), ти дуже сміливий! Смієш називати цей божественний камінь «демоном»! Бачу, ти не хочеш повертатися в простір Богині Духу? — Золоте кошеня зневажливо глянуло на нього золотими очима і заговорило.