Золоті Поля

"А де Бай?" Зазвичай, коли Лю Хуейфан приходила на задній двір, той гордовитий білий собака завжди дивився на неї зі зневажливим виразом. Якщо хтось хотів його подражнити, він ще й шкірив зуби і лютував на тебе! Все-таки у Хея характер був кращим: коли Шитоу щипав його за м'ясо біля рота і тягнув у боки, він зовсім не сердився, а ще й дурнувато радів разом з ним.

"Цей хлопець став занадто розумним: зрозумівши, що Цао поїхала до префектурного міста і не може взяти його з собою, він розсердився і побіг на гору шукати свого батька Дахуея. Нічого страшного, з тих пір, як минулого року зграю вовків, що спустилася з гір, було знищено, на околицях Західної гори майже неможливо знайти якихось диких звірів!" Юй Хан, побачивши, що Лю Хуейфан зайшла на задній двір і почала годувати кроликів та готувати їжу для курей, теж поспішив підійти, щоб допомогти, подумки хвалячи Хуейфан за те, що вона така працьовита дівчина.

Лю Хуейфан долила трохи води в курник і вже збиралася йти, коли побачила, що та козуля на ім'я Будянь (Крихітка) пустує на городі. Боячись, що вона потопче овочі, вона тихо підійшла і, скориставшись тим, що малеча не звертала уваги, взяла її на руки.

Можливо, через те, що сьогодні в кормі, яким вона годувала своїх курей, була вода з духовного каменя, козуля не втекла від її наближення. Але коли опинилася в обіймах і обернулася, малеча на секунду завмерла, а потім почала відчайдушно вириватися. Сила у малечі була чималою, і через мить неуважності вона вирвалася з її рук.

"Ой!" Лю Хуейфан знала, що сестри і брати родини Юй дуже дорожать цією козулею, і, боячись, що малеча впаде, в ту мить, коли вона вислизнула з рук, не втрималася і злякано скрикнула.

Однак її переляк був марним. Малеча зробила в повітрі поворот на триста шістдесят градусів, легко приземлилася на землю і вмить побігла назад до свого гнізда, сховавшись там і крадькома поглядаючи на неї. Якби козуля вміла говорити, вона б точно з полегшенням довго зітхнула: «Ой, матінко! Ледь не спіймали, господар справді мав рацію — треба завжди бути напоготові!»

Коли пані Лю повернулася додому, вона якраз побачила, як її старший син проводжає дівчину за двері; обличчя дівчини було червоним, і вона виглядала трохи сором'язливою. Придивившись уважніше, вона зрозуміла, що це Хуейфан із родини Шуаньчжу. Коли вона дійшла до заднього двору, кури вже були нагодовані, кролики теж були ситі, а опори для огірків, які минулої ночі повалив вітер і які вона не встигла поправити, були встановлені наново. Розпитавши, вона дізналася, що це все зробила Хуейфан.

Ввечері, коли Юй Хай повернувся, вона не втрималася і сказала своєму чоловікові: "Старша дочка брата Шуаньчжу народилася в один рік з нашим Ша, чи не так?"

"Так! Наш старший народився на початку року, а їхня донька — наприкінці року. Навіщо ти про це питаєш?" Юй Хай щодня їздив туди-сюди між префектурним містом і селом Дуншань, а також мав займатися забоєм свиней, тому був дуже зайнятий. Донька колись радила йому найняти когось із села, щоб допомагав розвозити товар, але він відчував, що останнім часом нічого особливого не відбувається, а вдома за всім наглядають пані Лю та Юй Хан, і вони можуть впоратися самі, тому не погодився.

Він вирішив, що почекає до збору врожаю пшениці наступного року: йому доведеться керувати власним маєтком, а також допомагати наглядати за більш ніж вісьмомастами му землі принца, от тоді найняти людей буде не пізно.

Пані Лю підібгала губи в усмішці і сказала: "Нашому Ша після Нового року за номінальним віком виповниться чотирнадцять років; він старший у сім'ї і в майбутньому має стати опорою дому. Про його шлюб ми повинні подумати заздалегідь; ми повинні широко розплющити очі і знайти здібну та щедру дівчину. Щоб не натрапити на таких лінивих і жадібних до їжі баламуток, як пані Лі та пані Сюн, які збаламутять усю родину так, що не буде спокою!!"

Юй Хай трохи завагався і запитав: "Чи не зарано зараз про це думати? Ша всього тринадцять років; це лише в останні два роки умови покращилися, тому він витягнувся в рості і набув вигляду дорослого хлопця..."

"Чому зарано! Ми ж не кажемо відразу все вирішувати; спершу пошукаємо серед знайомих людей, чи є хтось підходящий, створимо для обох дітей можливості для спілкування, і якщо вони дійсно сподобаються одне одному, тоді вже говоритимемо про інше. Як не крути, на це піде щонайменше два-три роки часу, і тоді нашому старшому вже буде шістнадцять-сімнадцять років, саме вдалий час для одруження!" Пані Лю відчула легкий смуток у серці; не встигла й оком моргнути, як діти вже виросли, а вона поступово старіє...

Юй Хай почухав голову і сказав: "Почекай пару днів, я обережно розпитаю Ша про його думки! Боюся тільки, що він ще молодий і не розуміється на таких речах! До речі, чому ти сьогодні раптом згадала про це?"

"Сьогодні Хуейфан із родини брата Шуаньчжу прийшла, щоб принести нам дві курки. Мене ж не було вдома, так? Тож її зустрічав Ша. Ця дівчина Хуейфан справді дуже працьовита; побачивши, що наші кури та кролики на задньому дворі не нагодовані, вона швидко їх нагодувала, а ще заново встановила кілька повалених опор для огірків. Коли Ша проводжав її, дівчисько опустило голову, соромлячись дивитися на нашого сина. Скажи, Хуейфан має почуття до нашого сина?"

"Такі речі не можна говорити легковажно, це ж стосується репутації дівчини!" Юй Хай подумав про те, що його син успадкував риси матері: його риси обличчя були досить витонченими, а зріст різко збільшився; хто б його не побачив, усі хвалили, що він "гарний хлопець". Тож така можливість теж не виключалася.

Пані Лю глянула на нього з докором і сказала: "Хіба мені потрібні твої повчання? Ми ж говоримо про це пошепки за зачиненими дверима! У нашого Ша є і зріст, є і зовнішність, та й родина в нас непогана. До того ж, я не з тих поганих свекрух, які знущаються над людьми; хто б не вийшов заміж у нашу родину, та точно потрапить у гніздечко щастя!"

Юй Хай розсміявся: "Хіба можна так себе вихваляти?"

Пані Лю простягнула руку і вщипнула його за бік, намагаючись прийняти суворий вигляд, але сама не втрималася і розсміялася: "А що я сказала не так? Але нашій сім'ї теж потрібно заздалегідь потурбуватися про сина. Старша невістка — як мати; знайти розумну та розважливу дівчину буде також на користь Цао та її братам і сестрі".

У думках вона перерахувала дівчат із села приблизно того ж віку. Онука сільського старости була на два роки молодшою за її сина; з дитинства її розпестили дідусь і бабуся, і в свої одинадцять років вона все ще мала вигляд наївної дитини, яка не знає смаку турбот; хіба вона зможе взяти на себе важкий тягар старшої невістки?

Шаньху з родини Чжоу має хороші стосунки з Цао і Лянь, тому за майбутні стосунки між невісткою і зовицями можна не хвилюватися. Але ця дівчина дуже прямолінійна і безтурботна, говорить і діє завжди імпульсивно і поспішно, не дуже розсудливо...

Є ще та Чжен Цуй, яка останнім часом часто бігає до родини Юй; зовнішність у неї непогана, але вона сповнена хитрощів і з першого погляду видно, що вона дуже егоїстична. Теперішнє майно родини Юй здебільшого зароблене донькою, і її майбутній посаг точно не буде скупим. Якщо в неї буде егоїстична старша невістка, в майбутньому через це обов'язково виникатимуть сварки.

Думала-думала, і все ж дівчина з родини брата Шуаньчжу здавалася найбільш підходящою. Хоч вона і не була особливо красивою, але її можна було назвати стачною і миловидною: овальне обличчя, вигнуті брови, схожі на листя верби, пара не надто великих і не надто маленьких очей... тільки губи були трохи товстуватими. Втім, кажуть, що дівчата з товстими губами мають гарний характер і приносять щастя.

Зовнішність — це другорядне, та дівчина Хуейфан також дуже працьовита і здібна. Кажуть, причина, чому родина Лю наважилася вирощувати так багато курей, полягала саме в рішенні цієї дівчини, і заради цього вона навіть спеціально приходила питати поради у їхньої Цао! Більш ніж за двомастами курми майже вона одна доглядає, і доглядає так ретельно, що навіть дружина Шуаньчжу не встигає втрутитися. До того, як вони почали розводити курей, вона ще й брала з собою молодших брата і сестру косити траву для свиноферми, заробляючи одну-двісті мідних монет на місяць!

Брат Шуаньчжу мав хороші стосунки з її чоловіком, обидвоє з подружжя були чесними і надійними людьми, чиє походження та історію вони добре знали... Чим більше пані Лю думала про це, тим більше їй здавалося, що дівчина Хуейфан якнайкраще підходить їхньому сину.

Юй Хай, побачивши, що його дружина крутиться на ліжку, немов млинець на сковорідці, і довго не може заснути, поспішно сказав: "Не думай так багато! Діти ще малі; хтозна, може, через два роки син сам щось зрозуміє і покладе око на якусь дівчину! Хоч і кажуть про 'наказ батьків та слово свахи', але ж треба, щоб дитина й сама була згодна, чи не так?"

Пані Лю, почувши це, подумала, що в цьому є сенс! Яка користь із того, що дівчина сподобалася їй, якщо вона не сподобається сину; хіба вона зможе силоміць змусити його погодитися? Однак, поки син ще не думає про такі речі, їй потрібно трохи відкрити йому очі і пояснити: шукаючи дружину, не можна дивитися лише на зовнішність, моральні якості є найважливішими!

Наступного ранку пані Лю відвела сина вбік і, дещо завуальовано, розповіла йому про цю справу. Спочатку Юй Хан слухав трохи розгублено, але згодом, коли мати почала говорити все більш відверто, юнак сильно почервонів: "Мамо, скільки мені років? Поки мені не виповниться шістнадцять, я не буду думати про щось інше!!"

Пані Лю кинула на сина докірливий погляд і сказала: "Я ж не кажу тобі вирішувати прямо зараз! Я прошу тебе просто звертати увагу, щоб, якщо знайдеться підходяща дівчина, ми могли діяти першими і знайти когось, щоб домовитися, щоб не сталося так, що всіх хороших дівчат заберуть заміж інші!"

"Справжньому чоловікові нема чого боятися залишитися без дружини! Навіть такий, як дядько Еркоу, зміг одружитися, тож про що нам хвилюватися? Мамо, якщо ви маєте вільний час, краще поїдьте до префектурного міста подивитися. Наша крамниця тушкованих страв відкрилася більше двох місяців тому, а ви ще навіть не знаєте, в який бік виходять її двері!!"

Як тільки зайшла мова про крамницю тушкованих страв у префектурному місті, увага пані Лю одразу переключилася. Вона зітхнула і сказала: "Ти ж знаєш, що наші овочі треба продавати аж до настання заморозків. Твій батько цілими днями їздить до префектурного міста і зовсім не може подбати про дім. Якщо я не буду наглядати за всім удома, що ж це буде?"

Юй Хан з посмішкою відповів: "Мамо, хіба ж я не тут? Зараз стає все холодніше, людей, які приходять продавати морепродукти, стає все менше, і третій дядько зможе впоратися з цим сам. Я можу доглядати за домашніми справами замість вас. Якщо ви все ще хвилюєтесь, то хіба у нас немає першої молодшої сестри? Майже половина свиней на свинофермі вже продана, корму для свиней накопичено цілих два склади, і Лянь теж зможе вивільнити руки, щоб допомагати вдома. Чому б вам не поїхати до префектурного міста подивитися наступного разу, коли туди поїде батько?"

Овочі на городі родини Юй були більш стійкими до холоду, ніж у інших. Невдовзі після настання осені, коли в інших людей кущі жовтої квасолі вже зів'яли і їх вирвали, у родини Юй вони ще могли дати кілька врожаїв. Шпинат, зелені овочі та листова гірчиця, посаджені на передньому дворі, росли дуже свіжими та ніжними. Кілька видів овочів, сезон яких вже минув, продовжували добре рости.

Кількість овочів у родини Юй була обмеженою, тому вони могли постачати їх лише до ресторану "Чженьсю" в містечку та кільком знайомим родинам. Багато заможних сімей у містечку скаржилися, що родина Юй садить надто мало овочів, і на всіх не вистачає. Батько та донька, Юй Хай та Цао, обмірковували, чи не варто виділити частину з більш ніж сотні му землі в маєтку під вирощування овочів. Хоч вирощувати овочі було трохи більш виснажливо, але це приносило набагато більше грошей, ніж вирощування зернових!

Після таких умовлянь сина, пані Лю подумала про те, що передній і задній двори Західного подвір'я були засаджені осінніми овочами, а на Східному подвір'ї працювало кілька постійних жінок, які допомагали збирати врожай; зазвичай вона лише допомагала зважувати та збирати гроші, тому син цілком міг би впоратися з цим сам.

Все ще маючи деякі сумніви, пані Лю дозволила синові самостійно керувати всім протягом кількох днів. Виявивши, що її син діяв навіть швидше і вправніше за неї, а також швидко рахував, вона повністю заспокоїлася. Одного дня наприкінці десятого місяця вона сіла в сімейний віз, який перевозив живих свиней до префектурного міста, і вперше у своєму житті ступила на землі префектурного міста.