Золоті Поля

Чжу Цзюньфань сидів у Тронній залі і з цікавістю спостерігав, як його двоюрідний брат захоплено і довго розповідає про Юй Цао; це було зовсім не схоже на його звичайну небагатослівність. Почувши останнє речення двоюрідного брата, він кинув на Джу Джуньяна незадоволений погляд і сказав: "Мені потрібні твої нагадування?"

Потім він додав ще одне питання: "Тобто, за твоїми словами, нагороду має отримати десятирічна дівчинка з родини Юй, а не Юй Хай!"

Джу Джуньян похитав головою і відповів: "Родина Юй виростила кукурудзу, і це теж заслуга, тому їх слід нагородити! Але найбільша заслуга належить Юй Цао, тому, по справедливості, нагорода має дістатися саме їй!"

"Ваша Величносте, ваш підданий заперечує! Чеснота жінки — це відсутність талантів; як може дівчина служити при дворі нарівні з нами?" — Головний цензор Ян першим висловив свою незгоду.

Посланець Чжан із Управління передачі указів завжди вмів вгадувати думки імператора. З моменту сходження на престол імператор постійно намагався підвищити статус жінок, про що свідчило нагородження відомої майстрині вишивки Цзян Жухуа.

Цензор Ян був занадто консервативним і не гнучким, тому, незважаючи на те, що він мав більше стажу, ніж деякі високопосадовці першого рангу, він усе ще залишався на посаді другого рангу. Чжан Цзянь вважав себе молодим і перспективним порівняно з цим старим і був переконаний, що імператору справді потрібен довірений посадовець, який міг би передавати його думки. Він вирішив ризикнути!

"Пане Ян! Його Величність та Імператор на покої завжди обирали посадовців за їхніми талантами. Імператор якось сказав, що таланти слід знаходити без огляду на правила. Зараз на півночі вирує посуха, а на узбережжі сталося нашестя сарани; зерно є основою стабільності народу і ключовим фактором спокою в Піднебесній! А ця дівчина Юй має саме такий талант! Таланти в землеробстві трапляються рідко, то чому б не зробити виняток?" — Отримавши схвальний погляд від імператора, пан Чжан заговорив ще впевненіше.

Цензор Ян витягнув шию, насупив брови і сказав: "Виростити кукурудзу — це не заслуга однієї лише дівчини! Якщо нагородити її батька, вона відразу перетвориться зі звичайної селянки на доньку чиновника, що рівнозначно нагороді для неї. Навіщо обов'язково призначати дівчину чиновником і вносити хаос у двір!"

"Пане Ян, ваші слова помилкові! Якщо слідувати вашій логіці, заслуги доньки мають приписуватися її батьку. Тоді чи означає це, що якщо молодший пан Ян у майбутньому здобуде заслуги, його не потрібно нагороджувати, а все слід приписати вам, пане цензоре, щоб ви отримали підвищення і розбагатіли?"

Син цензора Яна обіймав посаду заступника міністра в Управлінні імператорських бенкетів, що відповідало п'ятому рангу. Цей молодший Ян був здібним і не таким упертим і консервативним, як його батько, тому його перспективи були досить непоганими. Але в усі часи рідко траплялося, щоб батько і син одночасно обіймали високі посади; поки цензор Ян стояв на його шляху, сину постійно бракувало можливостей для просування.

Почувши слова пана Чжана, молодший Ян кинув погляд на свого батька, і в його очах читалося невдоволення. Репутація батька серед чиновників була вкрай поганою, а через поважний вік шанси на підвищення були майже нульовими. Проте цензор Ян продовжував чіплятися за свою високу посаду, мріючи стати високопосадовцем першого рангу. Молодшому Яну було вже понад сорок років, але через те, що батько стояв на шляху, його кар'єра завмерла на п'ятому рангу. Якби батько пішов у відставку раніше, син, можливо, зміг би втілити мрію батька стати високопосадовцем першого рангу ще до свого виходу на пенсію — зрештою, батько і син обидва мріяли про велике!

При дворі були й інші випадки, коли батько і син служили разом, і сини почали кидати незадоволені погляди на цензора Яна.

Цензор Ян раптом відчув себе так, ніби йому в спину встромили тисячі голок. Він не був настільки нетямущим, тому поспішив пояснити: "Ваша Величносте, ваш підданий не мав цього на увазі. Це пан Чжан перекрутив мої слова! Ваш підданий вважає, що жінкам не місце в політиці!"

Чжу Цзюньфаню трохи набридли ці старі чиновники, які хизувалися своїм віком, і він з невдоволенням сказав: "Пане Ян, ви перебільшуєте! Це лише посада сьомого рангу в Міністерстві доходів, які проблеми вона може викликати? Або ж ви вважаєте, що я — такий самий дурний правитель, як Чжоу-ван чи імператор Тан Сюаньцзун?"

"Ваш підданий не наважується!" — Цензор Ян злякався, швидко впав на коліна і ниць простягнувся на підлозі залу.

Пан Чжан також став на коліна і сказав: "Не гнівайтесь, Ваша Величносте! Ваш підданий вважає, що цензор Ян уже постарів, його розум затьмарився, він хизується своїм віком і перекручує волю імператора. Він більше не здатний виконувати обов'язки головного цензора, щоб викривати сотні чиновників, захищати невинних, наглядати за всіма відомствами і бути вухами, очима та совістю імператора."

Почувши це, цензор Ян відчув здавленість у грудях, ледь не задихнувся і тремтячою рукою вказав на пана Чжана. Пан Чжан кинув на всіх погляд, який ніби казав: "Подивіться, цензор Ян справді постарів".

Імператор удавано дорікнув: "Пан Чжан, ваші слова помилкові! Те, що династія Мін змогла утвердитися за ці кілька десятиліть, невіддільне від великих заслуг старих чиновників. Якби не старі генерали, які супроводжували Імператора на покої в його численних битвах, не було б сьогоднішньої династії Мін; якби не спільні зусилля всіх чиновників, звідки б узялося процвітання династії Мін?"

Пан Чжан зрозумів, що перегнув палицю, і поспішив впасти на землю, просячи прощення: "Ваша Величність мудра! Ваш підданий був недалекоглядним! Ваш підданий просто обговорював справу і не мав наміру зневажати старих чиновників; прошу Вашу Величність розсудити!"

Імператор важко зітхнув і сказав: "Пане Чжан, при дворі кожне слово має бути обміркованим. Оскільки це ваша перша провина, вас буде покарано позбавленням платні на півроку!"

Штраф у вигляді позбавлення платні на півроку для пана Чжана був чимось незначним. Хоча його і покарали, він у душі радів. Схоже, його дії влучили в ціль і сподобалися імператору!

І справді, імператор подивився на цензора Яна, який тримався за груди і важко дихав, і стурбовано запитав: "Пане Ян, чи не покликати імператорського лікаря?"

Цензор Ян знову важко дихнув кілька разів, похитав головою і сказав: "Дякую Вашій Величності за турботу, з вашим старим підданим усе гаразд."

Імператор продовжував з турботою: "Пане Ян, здоров'я — це найважливіше. Щоб краще служити державі, вам краще спочатку відновити здоров'я! Я даю вам місяць відпустки, а ваші обов'язки тимчасово виконуватиме ваш заступник. Шановні чиновники, чи є ще якісь питання?"

"Ваша Величносте, ваш старий підданий..."

"Якщо є питання — доповідайте, якщо немає — прийом закінчено!" — Голос Су Жаня якраз заглушив слова цензора Яна.

Усі чиновники співчутливо подивилися на цензора Яна, хитаючи головами і зітхаючи; дехто мав вигляд, ніби дивиться хорошу виставу, а дехто навіть зловтішно посміхався.

Молодший Ян, який стояв у кінці черги, відчув, як у нього палає обличчя; він підійшов з опущеною головою, допоміг своєму знесиленому батькові піднятися і тихо сказав: "Тату, намір імператора дуже зрозумілий: він хоче нагородити дівчину з родини Юй. Навіщо вам сердити імператора заради якоїсь незначної особи?"

Цензор Ян не міг повірити, що його відсторонили від посади, і бурмотів: "Я як Вей Чжен, даю прямі поради, що в цьому поганого? Чому імператор відправляє мене у відпустку через хворобу? Я не хворий, я піду до імператора..."

"Тату, будь ласка, не робіть гірше!! Якщо ви будете продовжувати, ви можете втратити свою посаду!!" Звідки в нього такий нерозважливий батько? Молодший Ян насупив брови, міцніше схопив батька і майже на собі витягнув його з палацу.

Проте через цю суперечку, яку влаштував цензор Ян, питання нагородження родини Юй було відкладено. Юй Цао, яка зимувала в далекому рибальському селі, навіть не підозрювала, що через неї при дворі розгорілися такі пристрасті.

Зараз вона благала свого батька зробити їй сани, щоб після наступного снігопаду Великий Сірий міг покатати її і вона змогла б насолодитися швидкістю на снігу.

Відколи Великого Сірого представили як домашнього улюбленця принца Яна і він оселився в родині Юй, Юй Цао щодня годувала його водою з духовного каменя та м'ясом дикого кабана, що зберігалося в льодовнику. Зараз густа шерсть покривала все тіло Великого Сірого, і здалеку він нагадував сріблясто-сірий клубок хутра. Його тіло було вкрите міцними м'язами, і він мав велику вибухову силу під час бігу.

Тварини в домі Великого Сірого були ще розумнішими; вони розуміли майже всі людські слова і дуже гостро відчували добрі чи злі наміри людей. Маючи такого охоронця, родина Юй почувалася ще спокійніше.

"Великий Сірий, підійди, приміряй, чи підходить!" — Сани були готові, і Юй Цао нетерпляче помахала рукою Великому Сірому. Великий Сірий, який лежав на снігу, ліниво глянув у їхній бік, демонструючи, що не має бажання звертати на Юй Цао увагу.

Юй Цао насупилася і пригрозила йому: "Великий Сірий, якщо не будеш слухатися, ввечері не отримаєш їжі!"

Великий Сірий не дуже цікавився замороженим м'ясом кабана, але якби він і справді розізлив цю дівчину, то міг би завтра цілий день не отримати смачної води. Ех... Великий Сірий повільно підвівся, з силою обтрусив шерсть і граційною ходою підійшов до Юй Цао.

Юй Цао прикріпила сани до Великого Сірого і побачила, що вони підходять ідеально. Майстерність батька справді не мала рівних!

"Пройди кілька кроків і подивимося!" — Юй Цао завжди заздрила тому, що в дідуся було кілька великих собак, і в ті часи, коли в селі не було візків чи возів, взимку вони використовували собак, щоб тягнути сани до містечка. У ту зиму, ще до розподілу сім'ї, вона "хворіла" і їздила на санях. На жаль, тоді її закутали як клубок, і вона нічого не бачила зовні, тож не змогла відчути радість від катання на санях із собаками.

Великий Сірий ліниво зробив кілька кроків уперед, і сани позаду нього повільно заковзали по землі. Чорний і Білий, двоє вовченят, подумали, що це якась весела гра, і побігли за батьком, тягнучи його назад. Вони вчепилися зубами в мотузку саней і з усіх сил перебирали своїми короткими лапками; Великий Сірий тягнув уперед, а вони — назад. Але де ж їм було змагатися із силою Великого Сірого; він тягнув їх за собою, і вони спотикалися.

Юй Цао з роздратуванням і сміхом посадила двох малюків на сани одного за іншим. Снігу у дворі було небагато, лише тонкий шар; Великий Сірий повільно тягнув сани до воріт, а двоє малюків сиділи на санях, радісно крутячи задами; їм хотілося зістрибнути, але водночас було шкода залишати сани.

Чорний приготувався до стрибка, і, знайшовши слушний момент, зістрибнув із саней, але перекинувся. Він запаморочено покрутився на місці, і коли побачив, що сани вже від'їжджають, швидко перебирав короткими лапками, щоб наздогнати їх.

А Білий спокійно сидів на санях і дозволяв батькові вивезти його за ворота.

Снігопад був не дуже сильним, і на вулиці було не надто холодно. Неподалік діти грали в сніжки; побачивши, що сірий вовк родини Юй вийшов, вони припинили гру і стояли здалеку, спостерігаючи.

Усе село Дуншань знало, що родина Юй доглядає за вовком для принца. Казали, що цей вовк приручений і зовсім не жорстокий до членів родини Юй. Але жителі села все одно застерігали своїх дітей триматися від вовка подалі, щоб він їх не з'їв!

Але коли вони побачили, що цього грізного сірого вовка, наче собаку, запрягли в сани, а на санях ще й сиділо миле біле цуценя... Ця картина виглядала дуже зворушливо!