Золоті Поля

Шлях до села Дуншань був нерівним, особливо та гірська ділянка, де сильно трясло. Ся Фужун здавалося, що її нутрощі от-от витрусяться назовні. Вона сиділа з похмурим обличчям, сповнена обурення: тітка теж хороша — замість того, щоб жити в нормальному будинку в містечку, потягнула її в це глухе село. У всьому винна та мерзенна дівка: якби вона не сказала, що хрещений батько постійно живе в Дуншані, тітка, можливо, вже облаштувалася б у містечку!

Ой! Не вгледівши, Ся Фужун вдарилася головою об вікно карети так сильно, що пролунав гучний звук. Дівчина вхопилася за забите місце і зі сльозами на очах поглянула на свою тітку, пані Фань.

Пані Фань свого часу тренувалася разом зі своїм чоловіком, тож сиділа в кареті з рівною спиною: як би візок не підкидало, вона залишалася непохитною, наче дзвін.

Юй Сяоцао ж просто розгойдувалася в такт рухам карети, при цьому її нижня частина тіла залишалася в позі лотоса, а талія звивалася, ніби в танці.

Почувши звук удару, Юй Сяоцао обернулася і з усмішкою подивилася на неї:

— Сестричко, за цією гірською ділянкою вже село Дуншань. Якщо бути уважнішою, можна уникнути травм!

Усмішка Сяоцао здалася Ся Фужун знущанням. Тримаючись за ґулю, вона роздратовано почала скаржитися пані Фань:

— Тітонько, подивіться на неї! Я так сильно вдарилася, а вона ще й глузує з мене.

Юй Сяоцао широко розплющила свої темні очі й подивилася на неї з безневинним виглядом: ця людина зовсім не цінує доброти, вона ж навпаки намагалася її втішити!

Пані Фань погладила названу доньку за худеньке плече і лагідно сказала племінниці:

— Фужун, твоя сестричка турбується про тебе і нагадує бути обережнішою, щоб ти більше не вдарилася.

— Тітонько! Ви така несправедлива!! Вона явно має лихі наміри, а ви її захищаєте!! Тітонько, відколи у вас з'явилася хрещена донька, ви зовсім перестали любити племінницю, у-у-у... — дівчина ображено розплакалася.

Юй Сяоцао скривилася: така доросла, а плаче через увагу, як мала дитина, — хіба це цікаво? У неї вдома є любов батьків, їй вистачає, тож вона не збирається сперечатися з цією дівчиною!

Пані Фань помітила реакцію Сяоцао і вона здалася їй надзвичайно милою. Потім вона поглянула на племінницю, яка вмивалася сльозами: їй вже тринадцять-чотирнадцять років, час уже про сватів думати, а вона змагається за увагу з дівчинкою, якій немає й десяти. В цьому була і її вина: надмірна жалість до племінниці розбалувала ту. Тепер, коли надії не справдилися, виникло почуття образи.

— Не плач, ти вже у віці, коли час заміж виходити, а все змагаєшся за увагу з малечею, не боїшся, що люди сміятимуться? — пані Фань простягнула їй свою хустинку і тихо заспокоїла.

Ся Фужун все ж була вже дорослою дівчиною, тож почувши це, почервоніла. Вона опустила голову, не забувши влучити момент, щоб злісно зиркнути на Сяоцао, і тихо мовила:

— Тітонько, крім неї тут ніхто з мене сміятися не буде.

Пані Фань безпорадно сказала:

— Сяоцао — моя хрещена донька, відтепер ви сестри, тож майте лад між собою. Не треба поводитися як бойові півні та сваритися при кожній зустрічі...

Вираз обличчя Сяоцао став ще більш безневинним. Вона закопилила губу й мовила:

— Хрещена, я ж нічого не роблю!

Пані Фань з усмішкою заспокоїла її:

— Наша Сяоцао — хороша дитина... Твоя сестричка вперше в незнайомому місці, їй важко звикнути, тож будь доброю господаркою.

— Обов'язково! — Юй Сяоцао з хитринкою поглянула на Ся Фужун, роздумуючи в душі: повести її в гори ловити гусениць чи на море копати морських червів і збирати морських огірків?

Ся Фужун злісно зиркнула на неї і ображено погодилася:

— Тітонько, не хвилюйтеся, я буду поступатися сестричці!

Оскільки тітка щойно згадала про її шлюб, Ся Фужун вирішила: поки вона буде слухняною і не гніватиме тітку, та обов'язково подбає про її майбутнє. Тож вона поки потерпить цю негідницю, а далі краще буде рідше бачитися, щоб на душі було спокійніше!

Поки кожна думала про своє, карета подолала найважчу ділянку дороги, і вдалині з'явилися контури села Дуншань.

Сяоцао вказала вдалину і весело промовила:

— Хрещена, он там наше кавунове поле. Воно невелике, всього близько трьох му. Але кавуни ростуть чудово, з одного му можна зібрати кілька тисяч цзінів!

Пані Фань дивилася на маленьке рибальське село, оточене горами, де всюди були зелені дерева та співали птахи. Там, куди вказувала Сяоцао, все буяло зеленню, на яку було приємно дивитися.

— А що це росте обабіч дороги... — у маєтках, що йшли як придане пані Фань, такої культури ніколи не сіяли, тож вона запитала з легкою цікавістю.

Юй Сяоцао глянула на пагони батату і всміхнулася:

— Дуншань стоїть біля моря, тут переважно піщані ґрунти, тож врожайність пшениці чи сої досить низька. Тому люди здебільшого садять батат — культуру, яка зовсім не вибаглива до землі.

— Батат? Та сама нова культура, яка може давати тисячі цзінів з одного му? — Коли імператор вперше відправив експедицію в далеке плавання, вона привезла батат, який швидко почали розповсюджувати. Завдяки цій високоврожайній культурі на початку династії Мін, коли країна була виснажена війнами, вдалося уникнути масового голоду.

Юй Сяоцао кивнула:

— Врожайність батату справді висока. Якщо добре доглядати, з одного му можна отримати і дві-три тисячі цзінів.

— Не вигадуй! Уже час такий, що на полях пшениця колоситься, а у цього батату тільки листя і жодних плодів. Невже за місяць-два виросте дві тисячі цзінів плодів? Кого ти обманюєш! — Ся Фужун скривилася, явно шукаючи привід для сварки.

Юй Сяоцао подивилася на неї з таким виразом, ніби зустріла якесь диво, і з подивом мовила:

— Сестричко, невже ти думаєш, що плоди батату ростуть на пагонах? Пхе... не зрозумій неправільно, я не сміюся з тебе... але це справді смішно... Плоди батату ростуть під землею. Дядьку кучер, будь ласка, зупиніться он там...

Юй Сяоцао вистрибнула з карети, підібрала при дорозі суху гілку і на сусідній ділянці почала розкопувати землю під кущем батату.

— Гей! Як ти можеш просто так копати чужий батат? Хіба це не крадіжка? Повертайся негайно, соромно буде, якщо тебе спіймають! — Ся Фужун кричала так голосно, ніби боялася, що її хтось не почує.

Юй Сяоцао не звертала на неї уваги. Вона витягла з-під коріння один плід вагою понад цзінь і ще кілька менших. Вона руками обтрусила землю, взяла батати і повернулася в карету, з гордістю показуючи їх пані Фань:

— Хрещена, дивіться, це і є батат. Його можна варити з кашею, готувати на парі або запікати! Він такий ароматний і солодкий, іноді скуштувати його — дуже приємно!

Ся Фужун поглянула на неї з презирством:

— Не думала, що ти така людина! Взяти без дозволу означає вкрасти, невже твоя мати не вчила тебе цьому?

Усмішка на обличчі Юй Сяоцао згасла. Вона вп'ялася в Ся Фужун поглядом своїх великих очей, сповнених невдоволення, і чітко вимовила кожне слово:

— Кажи про мене що завгодно! Але не смій чіпати моїх батьків!! Що ти взагалі знаєш? Це поле мого старшого дідуся!!

Під її поглядом Ся Фужун відчула себе ніяково і почала тихо виправдовуватися:

— Навіть якщо це поле твого дідуся, не можна просто так копати...

— Старший дідусю, ви на прогулянці? — Сяоцао перервала слова Ся Фужун. Сидячи на місці кучера, вона весело привітала постать, що наближалася.

Юй Лічунь підняв голову і побачив Сяоцао в незнайомій кареті. Він кивнув їй і запитав:

— Так, справді, справ не було, от вирішив на поле глянути! А ти це чиєю каретою приїхала?

— Моєї хрещеної матері, вона приїхала зі столиці, тож я везу її додому відпочити. Дідусю, мені так захотілося печеного батату, що я викопала кілька штук на вашому полі... — Юй Сяоцао хитро всміхнулася, зовсім не виглядаючи збентеженою.

Юй Лічунь знав, що коли сім'я ще не розділилася, Юй годували лише двічі на день, тож Сяоцао, маючи слабкий шлунок, завжди перекушувала печеним бататом між обідом та вечерею. Дівчинка так довго їла цей батат, що навіть тепер, коли життя налагодилося, не забула його смаку!

Він розсміявся:

— Це ж своє, захотілося — пішла й викопала! У вас цієї весни батату не було, тож коли настане час збору врожаю, я попрошу твого третього дядька принести вам кілька мішків.

— Дякую, дідусю! Я пізніше забіжу на поле, виберу найкращий кавун і занесу вам додому! — Юй Сяоцао добре розуміла правила ввічливості.

Юй Лічунь замахав руками:

— Ні-ні, не треба! Один кавун коштує кілька лянів, я такого не можу собі дозволити! Краще продайте його за срібло...

Обличчя Юй Сяоцао розквітло в усмішці:

— Дідусю, що значить «не можу дозволити»? Хіба ми не можемо з'їсти те, що самі виростили? Минулої зими, якби ви не позичили гроші на моє лікування, я б, можливо, вже й... Ви врятували мені життя, тож що таке один кавун? Так і домовилися, ви ж ще навіть не знаєте, які наші кавуни на смак!

Юй Лічунь хотів ще щось сказати, але Сяоцао помахала йому рукаю і застрибнула в карету, яка поїхала далі. Він із усмішкою похитав головою: Сяоцао — надзвичайно добра дитина, яка вміє бути вдячною.

— Це твій старший дідусь? Схоже, у вас чудові стосунки! Чому ж тоді твій хрещений у листі писав, що у твоєї родини негаразди з дідусем та бабусею... — пані Фань не вважала Сяоцао чужою, тож запитала про це з турботою.

Юй Сяоцао нічого не приховувала від хрещеної, але відповіла коротко:

— У нас напружені стосунки з бабусею. Моя бабуся... мені як молодшій не личить її обговорювати, за кілька днів ви самі все побачите. А от сім'я мого старшого дідуся дуже хороша. Минулої зими, коли нам було так важко, вони віддали останні гроші на моє лікування!

— Що? Ти хворіла? Твій хрещений про це не згадував! — пані Фань поглянула на жваву дівчинку, яка хоч і була худенькою, але виглядала здоровою, і занепокоєно запитала.

Юй Сяоцао обняла пані Фань за руку і потерлася об неї щокою, наче ласкаве кошеня:

— Раніше я була слабкою, а минулої зими так занедужала, що ледь богу душу не віддала! Але зараз усе добре! Як кажуть: «Хто смерть переміг, тому вдача світить». Так і сталося, дякую небу, що я зустріла хрещеного батька і вас, матінко!

Пані Фань пригорнула дівчинку до себе і з усмішкою мовила:

— Ох і малеча, язик у тебе солодкий, наче медом намазаний. У мене є столітній корінь женьшеню, нехай це буде мій подарунок тобі при першій зустрічі. Попроси маму зварити на ньому курку, треба зміцнити твоє здоров'я. Ти ж бо зовсім худенька!