Золоті Поля

Повернувшись із повітового управління, сім'я Юй все ще відчувала страх: якби Юй Хан не мав такої щасливої долі, то хіба не став би одним із тих скелетів на задньому дворі столярної майстерні?

Зрештою, сумнозвісного власника Чжана засудили до страти восени, а все його майно конфіскували. Теслярів та учнів майстерні, чию непричетність до справи було доведено, виправдали і відпустили...

З міста додому вони повернулися більш ніж за дві години (один шічень). Хоча управитель Яо горів від нетерпіння, йому було незручно підганяти їх. На щастя, маленький віслюк сім'ї Юй, хоч і виглядав звичайно, біг досить швидко, не набагато повільніше за карету родини Яо.

Однак, дивлячись на те, як від тряски обличчя Юй Сяоцао побіліло, і вона ледь стримувала блювоту, управитель Яо змушений був кілька разів запитати, чи не варто їхати повільніше.

— Не треба! — Юй Сяоцао взяла свою флягу, зробила ковток води з духовним каменем і одразу відчула полегшення в шлунку. Вона тихо додала: — Якби ми не затрималися так довго в «Чженьсю», то вже давно були б удома. Можливо, овочі вже були б зібрані і завантажені у віз! Якщо не поквапимося, управителю Яо доведеться повертатися вночі.

Бачачи, як їй погано, управитель Яо був і зворушений, і стурбований:

— Панночко Юй, якщо ви будете часто їздити в місто, вам справді варто подумати про хороші колеса. Але гумові колеса не тільки дорогі, а й надзвичайно рідкісні. Отримати їх не так просто, самих грошей недостатньо!

— Гумові колеса так важко дістати? — Юй Сяоцао думала, що, як і в минулому житті, за гроші можна купити все. Але ж справді, каучук росте лише в тропіках, а Тангу розташоване на півночі імперії Мін, і транспорт у давнину був не таким розвиненим.

Почувши її запитання, управитель Яо кивнув:

— Кажуть, технологія виготовлення гумових коліс складна, а обсяги виробництва вкрай низькі. Спочатку їх постачають столичним вельможам, потім — чиновникам у провінціях. Таким багатим, але безвладним родинам, як наша, довелося задіяти багато зв'язків, щоб ледве купити один віз. Але вам, панночко Юй, не варто хвилюватися. Родина Чжоу — імператорські купці, у них багато зв'язків із вельможами в столиці. Раз третій панич Чжоу пообіцяв, він точно дістане вам такий віз.

Юй Сяоцао не сумнівалася в надійності слів третього панича Чжоу, просто відчувала, що знову заборгувала йому послугу.

За розмовою віз уже в'їхав у село Дуншань. Під старим в'язом біля в'їзду в село сиділи кілька старих і розмовляли. Почувши стукіт копит, вони озирнулися.

— Старий Юй, це твій другий син повертається на возі з віслюком, — один старий, тремтячи, підвівся, приставив руку до чола дашком, подивився вдалину, а потім знову присів і з легкою заздрістю сказав: — Твій другий син справді молодець! Недовго після того, як відокремився, вже купив віслюка з возом і почав бізнес!

Старший брат старого Юя, Юй Лічунь, повільно підвівся і поволі промовив:

— Ви бачите тільки хороше, а чи думали ви про труднощі їхньої родини? Коли Да-Хая відділили, він був важко поранений, невідомо було, чи збереже ногу! Дружина Да-Хая слабка здоров'ям, а їхня Сяо-Цао хворіє з народження. Нещодавно Сяо-Ша побили так, що ледь не вмер! Добре, що Да-Хай і Сяо-Ша народилися під щасливою зіркою...

Старий Юй почервонів від багатозначного погляду і слів свого брата. Побачивши карету за возом з віслюком, він поспішно змінив тему:

— Я раніше не бачив карети за возом Да-Хая, не знаю, чи потрібна їм допомога. Треба піти подивитися!

— Тату! Дядьку... — Юй Хай теж помітив їх, натягнув повід, і віслюк поступово сповільнив хід, зупинившись на в'їзді в село.

Юй Сяоцао теж привітно гукнула:

— Дідусю, дядьку! Ви тут розмовляєте?

Юй Лічунь усміхнувся доброзичливо:

— Сяо-Цао, їздила з татом у місто? Чи заходили в «Тунженьтан» до лікаря Суня? Ти виглядаєш не дуже добре...

Юй Сяоцао торкнулася свого гладкого личка і з усмішкою відповіла:

— Дядьку, віз їхав надто швидко, мене трохи захитало, не хвилюйтеся, зі мною все гаразд!

— Якщо погано почуваєшся, обов'язково скажи батькові, не терпи, щоб мала хвороба не стала великою! Якщо не вистачає грошей, у дядька ще трохи є! — Юй Лічунь не міг забути, як узимку Сяо-Цао нерухомо лежала на руках у батька.

Сяо-Цао відчула хвилю вдячності:

— Дякую, дядьку, я запам'ятаю!

Старий Юй глянув на гарно вдягненого управителя Яо, відвів Юй Хая вбік і тихо запитав:

— Хто це? Чого він приїхав? Ви в місті знову не вскочили в халепу?

Хоча управитель Яо був слугою родини Яо, його одяг не поступався одягу заможних містян. В очах старого Юя це була людина, яку не можна ображати.

— Тату! — безпорадно відповів Юй Хай. — Це управитель із маєтку Яо. Завтра у старого пана Яо ювілей, він приїхав купити у нас овочі. Я ж не молодий шибайголова, щоб просто так шукати неприємності!

— Купити овочі? Які овочі в таку пору? Насіння ще навіть не в землі!! Ти часом не дуриш батька? — Старий Юй усе ще сумнівався. Пробачте йому страхи маленької людини, адже обережність не завадить.

Юй Хай, не маючи вибору, сказав:

— Якщо не віриш, поїдь з нами до старого будинку і сам побачиш!

— Шановний, ми поспішаємо, чи не могли б ви говорити коротше? — Управитель Яо глянув на небо, і на його обличчі з'явилася тривога.

Почувши це, старий Юй проковтнув слова, що хотів сказати, і, постійно кланяючись і усміхаючись, відповів:

— Так, так! Тоді не затримуватиму вас!

Під нетерплячим поглядом управителя Яо Юй Сяоцао попрощалася з дядьком і знову застрибнула на віз. Цього разу карета їхала попереду, прокладаючи шлях, і ніхто більше не насмілився їх зупиняти. Однак селом швидко поширилася чутка, що Юй Хай піднявся і завів знайомства з вельможами в місті...

Карета зупинилася перед старим будинком. Юй Хай зняв поріг і заїхав на возі у двір. Не встигнувши навіть розпрягти Сяо-Хуея, він голосно запитав Юй Хана, який грівся на сонці в шезлонгу:

— Сяо-Ша, де твоя мама?

— На задньому дворі пере біля колодязя! Тату, що сталося? — Юй Хан побачив управителя Яо, який зайшов слідом за батьком, і насторожено спробував підвестися.

Побачивши це, Юй Сяоцао швидко сказала:

— Брате! Кістки ще не зрослися, не рухайся!! Я піду покличу маму допомогти збирати овочі!

Лю-ши вже почула голос чоловіка і, обтрушуючи мокрі руки, вийшла з заднього двору:

— Повернулися? Як продали овочі?

— Усе продали! Облиш прання, допоможи збирати овочі, управителю Яо треба поспішати назад! — у голосі Юй Хая чулося хвилювання. Віз овочів продали за двадцять лянів срібла — хто повірить? Його донька просто неймовірна: продала овочі за ціною м'яса, та ще й покупці самі прийшли!

Щойно управитель Яо увійшов у двір, його увагу привернули повні життя овочі. Такий великий двір, щонайменше сім-вісім фень (50-60 кв. м), був засаджений різноманітними овочами, залишилася лише вузька стежка для проходу.

Овочі були в самому розквіті, демонструючи всю свою життєву силу; зелене листя виблискувало на сонці, і на кожному листочку ніби танцював маленький ельф. Сім'я Юй справді вміє вирощувати овочі: не тільки випередили сезон, а й урожайність, безсумнівно, висока.

Лю-ши, побачивши незнайомця у дворі, ввічливо сказала:

— Гість втомився, заходьте в дім, випийте води, щоб втамувати спрагу!

Управитель Яо повернувся з ринку, доповів господарям, взяв карету з конюшні, потім більше двох годин (один шічень) чекав біля задніх дверей «Чженьсю», а потім їхав сюди з родиною Юй — тільки зараз він зміг перевести подих. Почувши пропозицію, він відчув нестерпну спрагу.

Але він не зайшов у дім, а сів на камінь перед будинком і з усмішкою сказав:

— Я не буду заходити, посиджу тут на сонечку, так теж приємно.

Лю-ши винесла миску теплої кип'яченої води. Управитель Яо встав, прийняв її і ввічливо подякував. Він не зважав на простоту грубої керамічної миски і випив усе залпом. Можливо, через сильну спрагу вода здалася йому смачнішою за будь-який чай, який він куштував, і він мимоволі похвалив її вголос.

Золоте кошеня, що зістрибнуло з плеча Юй Сяоцао, закотило очі: «Дивно йому! Це моя вода для купання, насичена духовною енергією. Навіть розбавлена, вона не зрівняється зі звичайною водою, звісно, вона смачна!»

Юй Хан бачив, як батьки і молодша сестричка закачали рукави і пораються на городі. Відколи він повернувся, він лише дивився, як рідні збиваються з ніг, а сам нічим не міг допомогти. Він добре розумів, що зараз найголовніше — одужати, щоб потім допомагати сім'ї! Але він хвилювався! Як зараз, він хотів би встати і допомогти збирати овочі, вантажити кошики...

Маленький Небесний Камінь, походжаючи елегантною і гордою ходою, проходив повз Юй Хана і, здається, відчув його тривогу. Він на мить зупинився, легенько стрибнув йому на коліна і з виглядом, ніби робить велику ласку, дозволив почухати себе. Внутрішній монолог Маленького Небесного Каменя: «Слабкий смертний, те, що я дозволяю тобі почухати мене, — це твоє щастя. Цінуй це!!»

Юй Хай з дружиною і донькою Юй Сяоцао працювали на городі. Слуга, що приїхав з ними, теж був відряджений управителем Яо на допомогу. Хоча збирати овочі він не вмів, але складати їх у кошики не потребувало особливих навичок.

Старий Юй повільно зайшов у старий будинок і завмер, побачивши повний двір зелені. Минулого разу, коли він тут був, двір був укритий солом'яними матами з рисової соломи та стебел пшениці. Тоді він не знав, для чого вони, хотів запитати, але так і не наважився. Хто ж знав, що під матами росла розсада! Минуло всього десять днів, а овочі вже можна збирати?

Старий Юй спочатку підійшов до старшого онука і детально розпитав про його стан. Побачивши, що сім'я другого сина дуже зайнята, він закачав рукави і пішов на город допомагати!

Невдовзі з пристані повернулася Сяо-Лянь. Тушковані страви сім'ї Юй за один мідяк стали дуже відомими на пристані! Як тільки їх приносили, кошик ставав порожнім менш ніж за пів години (чверть шіченя)! Їхні страви були не тільки дешевими, але й смачними, про що знали всі.

Тепер не тільки робітники з пристані, а й жителі навколишніх сіл, коли приймали гостей, спеціально їхали в місто купити кілька порцій. Пригощати гостей тушкованими стравами від родини Юй вважалося дуже престижним!