Золоті Поля

— Панночко Юй, якби не слова пана Цяня з ресторану «Чженьсю», ми б і не знали, що ваша лавка відкривається! Наш старий пан, як тільки почув, неодмінно захотів особисто прийти та привітати вас! Пане Фан, панночко Юй, вітаю, вітаю! — управитель родини Яо безперестанку кланявся з широкою усмішкою на обличчі; якби хтось не знав ситуації, міг би подумати, що це відкривається крамниця його власної родини!

— Друга сестро, друга сестро!! — дзвінкий і знайомий голос прорвався крізь натовп прямо до вух Сяоцао. Невдовзі маленька постать у світло-синьому учнівському халаті та вченій шапочці протиснулася крізь щільний натовп і, наче снаряд, влетіла в обійми Юй Сяоцао.

— Шитоу? Сьогодні ж не вихідний! Як ти тут опинився? Прогулюєш уроки? — Юй Сяоцао обняла малого за плечі, запитуючи з повним подиву обличчям.

Шитоу закопилив губу й вибрався з її обіймів з виглядом ображеної невинності:

— Друга сестра зводить на мене наклеп! Хіба я схожий на того, хто прогулює уроки заради розваг? Це наш директор, почувши про відкриття нашої кавунової лавки, привів мене та старшого учня Юньсі привітати вас. До того ж я теж вважаюся напівгосподарем цієї лавки, як же я міг не прийти?

Юй Сяоцао подивилася в той бік, звідки прибіг брат, і справді побачила статну та шляхетну постать директора Юаня. Позаду нього стояв витончений і красивий юний красень Юань Юньсі. Сяоцао відчула, як у неї сіпається око — цей старий був типовим дволиким типом: на людях — поважний муж, а поза ними — справжній гурман.

— Пане Юань, ви прийшли? Прошу, проходьте всередину! — хоча Сяоцао й кепкувала з нього в душі, вона виявила надзвичайну гостинність, вітаючи директора.

Юань Сяньнянь, погладжуючи свою красиву бороду, статечно підійшов і з легкою посмішкою промовив:

— Сяоцао, я чув, що для фруктових тарілок у «Чженьсю» використовують саме ваші кавуни? Вони солодкі та соковиті, смак просто чудовий. Шкода тільки, що хлопець Чжоу такий скупий — на цілий стіл дає лише одну маленьку тарілочку...

Усмішка на обличчі Юй Сяоцао ледь не згасла — їсть безкоштовні кавуни, ще й скаржиться, що мало! Тільки директор Юань міг на таке наважитися!

— Пане Юань, сьогодні кавунів вистачить, щоб ви наїлися вдосталь! — Сяоцао попросила хрещеного провести директора до внутрішнього дворика трохи відпочити. Прийшло кілька поважних гостей, а вона зовсім нічого не підготувала. На щастя, позавчора вона купила для хрещеного кілька лянів хорошого чаю, інакше навіть пригостити гостей було б нічим — ото була б ганьба!

Точно! Люди прийшли привітати з відкриттям, тож святковий обід був обов'язковим! Юй Сяоцао, привітно зустрічаючи гостей, підійшла до Чжоу Цзисюя, який допомагав розважати людей, і тихо прошепотіла:

— У вашому ресторані залишилися вільні кабінети? Я не знала, що прийде стільки гостей, і нічого не підготувала...

Чжоу Цзисюй теж нахилився до її вуха і прошепотів у відповідь:

— Не хвилюйся! Які у нас стосунки? Твої справи — це мої справи! Я заздалегідь усе забронював, скільки б гостей не прийшло — усіх приймемо!

На щастя, у Юй в містечку було не так багато знайомих. Окрім столу від повітового управління, які прийшли заради пана Фана, були лише директор Юань та представники кількох родин, які закуповували у них овочі. Більшість із них прислали управителів, і лише старий пан Яо прийшов особисто. Двох кабінетів цілком вистачило!

Директора Юаня та старого пана Яо посадили за один стіл із повітовим начальником У, де їх розважав Фань Цзичжень, а управителів та інших гостей особисто приймали Лі Лі та У Юнь.

Відкриття маленької кавунової лавки зібрало таких людей, як голова повіту пан У, всесвітньо відомий директор академії «Жунсюань», а також впливових осіб містечка Тангу (окрім родини Чжоу). Це миттєво привернуло увагу натовпу роззяв.

Коли вельмишановний директор Юань власноруч зняв червоний шовк із вивіски, під яким виблискували золоті літери — «Кавунова лавка Тангу», кутики його рота злегка сіпнулися. Яка ж прямолінійна та проста назва.

У крамниці було багато людей, а задній двір був надто скромним, тому Фань Цзичжень повів гостей до ресторану «Чженьсю» навпроти. Натовп роззяв, керований цікавістю або стадним інстинктом, почав заходити всередину лавки. Юй Сяоцао, Лі Лі та У Юнь працювали так завзято, що здавалося, їм потрібно мати три голови, шість рук і десять ротів!

Жителі містечка Тангу рідко бачили кавуни, тому людей, що просто дивилися, було багато, тих, хто розпитував — ще більше, але купували одиниці!

Юй Сяоцао передбачила це, тому винесла кілька тарілок, заповнених нарізаними шматочками кавуна, і поставила їх біля входу, гучно вигукуючи:

— У нашій кавуновій лавці Тангу святкова акція! Кожен клієнт, що зайде до нас, може безкоштовно скуштувати шматочок кавуна! Будь ласка, ставайте в чергу, не штовхайтеся. Якщо сподобається — купуйте. Великі — п'ять лянів, маленькі — всього три ляни срібла!

У Тангу ніколи не було таких акцій із безкоштовним частуванням. Люди в лавці перезиралися, але ніхто не наважувався стати першим.

— Ого! Знову безкоштовне частування? Я йду, я йду! — голос панночки Ван був, як завжди, сповнений енергії. Ігноруючи спроби збентеженого юнака позаду зупинити її, вона першою підійшла до тарілок, обережно взяла шматочок і, заплющивши очі, почала смакувати його маленькими шматочками.

Ван Чен’ян хотів, щоб під ним земля розійшлася — він не мав слухати матір і супроводжувати цю непутящу молодшу сестру. Він і подумати не міг, що його сестра на очах у всіх побіжить за безкоштовним шматочком.

Ще більше його соромило те, що панночка Ван Яньран, з’ївши шматочок, з надією запитала:

— А можна тільки по одному шматочку на людину?

Скільки ж ти хочеш з’їсти? Може, всю тарілку одразу? Ван Чен’ян хотів затулити сестрі рот і негайно витягти цю ганьбу з лавки.

Дізнавшись від Сяоцао, що можна лише по одному, Ван Яньран засмутилася. Раптом вона побачила свого брата, який закривав обличчя руками, її очі засяяли, і вона вигукнула:

— Мій брат теж може скуштувати шматочок! Брате, якщо ти соромишся, я з’їм його замість тебе! — і з усмішкою взяла другий шматочок.

Ван Чен’ян під прицілом десятків поглядів схопив сестру за руку і майже крізь зуби процідив:

— Хіба ми не прийшли забрати кавун, який ти вчора замовила? У мене справи, забирай і ходімо швидше!

Юй Сяоцао з зусиллям принесла вчорашній підготовлений кавун і передала його в руки пана Вана, посміхаючись:

— Панночко Ван, ось ваш вчорашній кавун. Будь ласка, дайте квитанцію, яку я виписала: товар в обмін на папірець.

Ван Яньран подивилася на папірець на кавуні та на мітку, яку вона вчора потайки зробила нігтем, і, сяючи від радості, дістала квитанцію з гаманця. Вона гучно промовила:

— Панночко Юй, ваші кавуни — найсмачніші з усіх, що я їла. Навіть у столиці таких немає! Через кілька днів, як отримаю кишенькові гроші, прийду знову!

Ван Чен’ян з важким кавуном в одній руці та сестрою в іншій з похмурим обличчям вийшов із лавки. Сівши в екіпаж, він добряче вилаяв сестру. Дівчинка, думаючи про те, що вдома на неї чекає солодкий кавун, зовсім не образилася і продовжувала щасливо посміхатися, що зовсім знесилило її брата.

Проте, коли він сам відкусив перший шматок, то зрозумів, чому його сестра-гурманка була в такому захваті. Він змалку їздив із батьком у справах і бачив чимало, кавуни він теж їв, але такий свіжий, солодкий та соковитий плід куштував уперше! Ціна теж була приємною: такий велетень у столиці коштував би не п'ять лянів, а всі двадцять, і то не факт, що знайшов би.

У родині Ван було більше десяти людей, враховуючи дружин та дітей. Окрім законних дітей, які отримали по два шматки, інші діти від наложниць та самі наложниці змогли скуштувати лише по одному. Солодкий та соковитий кавун сподобався всім без винятку, і кожен хотів іще.

Особливо Ван Яньран — її губи аж випнулися від образи. Якби вона знала, що мама використає кавун, щоб підлизатися до батька, вона б нічого не казала, а з’їла б його потайки сама. Двох шматочків їй було зовсім мало! На щастя, батько повернув їй гроші за покупку. Гм! Завтра вона тихцем купить ще один і з’їсть його сама!

Тим часом у лавці Юй Сяоцао, після того як панночка Ван почала безкоштовну дегустацію, інші люди теж поступово почали пробувати кавун. Задоволені обличчя тих, хто вже скуштував, та їхні захоплені відгуки змушували все більше людей ставати в чергу.

Першими покупцями були переважно управителі та власники сусідніх лавок. Люди, які могли дозволити собі оренду на цій вулиці, мали певні статки. Скуштувавши кавун, більшість із них охоче діставали гроші, щоб купити хоча б один плід для своєї родини.

Другою хвилею стали покупці, що просто гуляли вулицею. Ця торгова вулиця в Тангу була подібна до сучасної вулиці з елітними бутіками, тому прості люди тут гуляли рідко. Хто захоче заходити туди, де нічого не можеш купити, ще й отримувати зневажливі погляди продавців?

Треба визнати, місце для лавки Юй Сяоцао було обрано надзвичайно вдало. Майже ніхто з тих, хто заходив, не виходив із порожніми руками. Звісно, таких клієнтів, як панночка Чжуан, що купувала одразу по десять штук, було небагато. Тому, коли управитель родини Чжуан з кількома слугами прийшов, віддав квитанцію і почав одного за одним виносити цілу низку кавунів, це привернуло до лавки Сяоцао ще більше цікавих очей.

Юй Сяоцао нарешті відчула на собі, що таке «рахувати гроші до судом у руках» — це було водночас і важко, і приємно. Її лавка нагадувала сучасний супермаркет: покупці самі обирали товар і підходили до входу для розрахунку. А Юй Сяоцао, сидячи біля входу на високому стільці, безперестанку приймала гроші, давала решту і з незмінною милою усмішкою казала: «Дякуємо, приходьте ще!»

Клієнти були в захваті від цієї дівчинки: її посмішка була солодкою, голос дзвінким, а математичні здібності — вражаючими. Скільки б кавунів ви не купили і за якими б цінами, вона миттєво рахувала суму, і жодного разу не помилилася.

Насправді такі розрахунки на рівні першого-другого класу початкової школи могли бути складними для стародавніх людей, але для Сяоцао, яка знала таблицю множення, це були дрібниці.

Два вози кавунів, привезені вчора, були повністю розпродані ще до обіду. Клієнти, які дізналися про «смачні та дешеві» кавуни з чуток і прийшли пізніше, побачили лише порожні полиці.