Золоті Поля

«Тітко Юй, я чув, що Сяоцао повернулася зі столиці?» — почувся знайомий голос від головних воріт.

Очі Сяошитоу засяяли, і, не зважаючи на те, що він ще не проковтнув шаомай (відкритий пельмень), він радісно вигукнув: «Брате Хань, я чув, що тебе перевели до сусіднього батальйону. Це чудово! Тепер буде зручніше бачитися. Завтра в мене вихідний, якщо матимеш час, ми з тобою і другою сестрою підемо на нашу таємну базу ловити рибку. Другої сестри не було цілих півроку, і скільки разів я туди не ходив, жодної білої рибки не спіймав. Ех... сумую за тими днями, коли ми разом варили юшку в розбитому глиняному горщику в лісі!»

«Навіть їжа не може закрити тобі рота! Тобі вдома бракує їжі чи пиття? Ще й сумуєш за минулими днями! Що хорошого в тих днях, коли щодня їли коржі з грубого борошна і пили кашу з бобового борошна, та ще й не могли наїстися?» — почувши голос Чжао Ханя, Лю-ши вийшла з заднього двору, зиркнула на свого молодшого сина, а потім з усмішкою запросила Чжао Ханя до вітальні, щоб він перепочив.

Сяошитоу, жуючи шаомай і йдучи поруч із Чжао Ханем, зробив гримасу Лю-ши і сказав: «Я ж просто виражаю свої почуття суму за братом Ханем, а ти, мамо, неправильно зрозуміла мої слова».

Лю-ши з усмішкою зиркнула на нього і звернулася до Чжао Ханя: «Сяоцао зараз порається на кухні зі сніданком. Сьогодні ти не на службі? Ще не снідав, мабуть? Залишайся у тітки на всі три прийоми їжі, і щоб ніяких відмовок!»

Після того, як Чжао Хань пішов до армії, він став ще більш міцним; його зріст майже дорівнював зросту цзюньвана Яна, він був не нижче метра вісімдесяти. Можливо, через часті патрулювання на морі його шкіра набула здорового бронзового відтінку, що в поєднанні з його мужніми і красивими рисами обличчя робило його надзвичайно мужнім, цілком гідним звання «ходячого гормону».

«Тітко, тоді ваш покірний племінник не буде відмовлятися від запрошення. Не турбуйтеся, я ж не чужий. Піду на кухню, подивлюся, чи не потрібна моя допомога». Сказавши це, він з легкою нетерплячістю вийшов з вітальні і великими кроками попрямував до кухні.

Не встиг він підійти до дверей кухні, як звідти вийшла струнка і витончена дівчина, тримаючи в руках глиняний горщик, від якого йшла пара. Вона була одягнена в приталену рожеву кофтинку, вишиту золотими нитками, а поверх неї була жилетка, обшита пухнастим білим хутром снігової лисиці; це хутро відтіняло її рум'яне личко, роблячи її ще більш жвавою і милою. Це була вона, Юй Сяоцао! Та сама дівчинка з безліччю химерних ідей і незвичайним розумом!! Вона виросла, її риси обличчя стали виразнішими, і вона стала такою красивою...

«Брате Хань? Ти так виріс? І став ще більш красивим, я тебе ледь не впізнала!» Юй Сяоцао підняла голову і, побачивши величну і незвичайну постать, на мить завмерла, а потім впізнала його.

Чжао Хань не втримався, зробив два кроки вперед, взяв з її рук глиняний горщик і його голос, сповнений магнетизму, пролунав: «Гаряче? Давай краще я понесу? Що ти приготувала? Як смачно пахне!!»

«Хіба може бути не смачно? Цей цзюньван особисто... підтримував вогонь, і моя заслуга в цьому велика!» — у голосі Чжу Цзюньяна чулося невдоволення. Що ж це діється сьогодні: один за одним усі дивляться на його маленьке дівчисько такими жадібними поглядами. Коли він чітко розгледів зовнішність Чжао Ханя, Чжу Цзюньян відчув серйозну загрозу.

Юй Сяоцао з усмішкою заспокоїла його: «Так-так, половина заслуги за сьогоднішній сніданок належить тобі, задоволений?»

Погляд Чжао Ханя трохи застиг, коли він подивився на цього вродливого чоловіка, обличчя якого виражало власництво. Цзюньван Ян? Він давно чув, що цзюньван Ян дуже опікується родиною Юй; спочатку він думав, що той просто цінує їхні вміння та таланти. Можливо, це було не зовсім так; чоловіча інтуїція підказувала йому, що цзюньван Ян має почуття до Сяоцао!

«Ваш підлеглий Чжао Хань засвідчує свою повагу цзюньвану Яну!» Хоча в руках Чжао Ханя був гарячий глиняний горщик, він все одно шанобливо вклонився йому.

«Гаразд, ми всі свої! Навіщо ці церемонії!» — слова Юй Сяоцао виказували її близькість із цзюньваном Яном, що змусило Чжао Ханя ще більше нахмурити брови.

«Брате Хань, це курячий суп, який я зварила в глиняному горщику. Він тушкувався на повільному вогні цілий ранок, я ще додала туди женьшень і дудник китайський; він дуже корисний! Скуштуймо разом!!» На щастя, тон, яким Юй Сяоцао зверталася до нього, також був досить близьким і знайомим, що трохи втішило Чжао Ханя. Проте, з тону все ж відчувалася різниця. Невже... він справді збирається її втратити?

Хоча Чжу Цзюньян був дуже ревнивим, він мусив проявити великодушність, гідну майбутнього господаря дому, тому він сказав тоном господаря: «Сяоцао права, ми всі свої, не варто триматися за ці формальності. Гість є гість, залишайся і скуштуй, що приготувала дівчинка».

Чжао Хань довго стримувався, але врешті-решт не витримав; він подивився прямо в очі Чжу Цзюньяну і серйозно сказав: «Цзюньване Ян, хоча ви дуже допомогли дядькові Юй, тітці Юй та Сяоцао, але все ж ви сторонній чоловік, а Сяоцао вже підросла, тому вам слід уникати непотрібних підозр».

Обличчя Чжу Цзюньяна миттєво зблідло, а температура навколо, здавалося, впала на кілька градусів; лише така неуважна людина, як Юй Сяоцао, нічого не помітила. Можливо, в її очах Чжу Цзюньян був схожим на вирощеного нею Сяобая: гордий, холодний, вдає з себе грізного, але насправді не становить жодної загрози. Його холодне чи потемніле обличчя вже не справляло на неї жодного враження.

Побачивши, що його маленьке дівчисько зовсім не помічає напруженої атмосфери між ними двома, Чжу Цзюньян подивився на неї з поглядом, у якому змішалися безпорадність і глибока ніжність. Перемогти суперника в коханні за допомогою грубої сили — це не справжня майстерність; справжня перемога — це перемогти його психологічно.

Подумавши про це, Чжу Цзюньян знову усміхнувся. Чжао Хань, побачивши його незвичну поведінку, був шокований: невже за ті роки, що його не було, між Сяоцао та цзюньваном Яном справді щось виникло? Ні! Абсолютно ні!! Сяоцао ще немає тринадцяти, вона ще не розуміє кохання, як вона могла зацікавитися таким непередбачуваним чоловіком, як цзюньван Ян?

«Командире взводу Чжао, хто не знає, той не винен, тому пан не буде звинувачувати тебе в зухвалості. Можливо, ти не знаєш, але пан та Юй Сяоцао вже домовилися про п'ятирічний термін. Це означає, що коли їй виповниться вісімнадцять, пан візьме її за дружину. Тому для родини Юй пан справді не є стороннім чоловіком.» Побачивши приголомшений погляд Чжао Ханя, цзюньван Ян відчув легке задоволення: Малий, хочеш відбити дівчину в пана, спочатку оціни свої сили!!

«До речі! Завдяки щирості пана, яка розчулила цю дівчинку, Сяоцао вже погодилася обручитися зі мною, коли їй виповниться шістнадцять. Насправді, згідно з нашою усною домовленістю, пан вже є нареченим Сяоцао! Тому справи Сяоцао більше не повинні турбувати командира взводу Чжао!!» Підтекст у словах цього хлопця був дуже очевидним: Сяоцао вже має власника, тож швидше сховай свої непристойні думки!

Водночас Чжу Цзюньян був радий за своє мудре рішення. На щастя, він діяв на випередження і прояснив стосунки з дівчинкою. Інакше, коли ця дівчинка зрозуміла б, що до чого, він міг би опинитися в такій же ситуації, як і Чжао Хань перед ним — без жодних шансів.

«Про що ви двоє розмовляєте? Чому стоїте на подвір'ї, хіба вам не холодно? Брате Хань, якщо ще трохи зачекати, курячий суп охолоне!» Юй Сяоцао вийшла з кухні, тримаючи в руках стопку маленьких пароварок, і, хитаючись, попрямувала до них. «Гей, ти там, швидше допоможи, я зараз їх упущу!!»

Не чекаючи, поки вона договорить, Чжу Цзюньян уже зробив два кроки вперед і забрав пароварки з її рук, наполовину з докором, наполовину з турботою сказавши: «У тебе такі тонкі ручки й ніжки, як ти можеш носити такі важкі речі? Залиш це пану! Сяошитоу, йди допоможи другій сестрі взяти посуд і палички. Вона цілий ранок поралася, щоб приготувати сніданок, їй треба трохи відпочити!!»

Непогано, чоловік, який вміє турбуватися про свою дівчину і бере роботу на себе, може вважатися дбайливим і теплим хлопцем. Юй Сяоцао подарувала йому яскраву, як ранкове сонце, усмішку, а ямочки на її щоках могли б сп'янити будь-кого.

Чжао Хань опустив очі, приховуючи своє розчарування. Можливо... цього разу він справді повернувся занадто пізно...

Сніданок був надзвичайно багатим; родина Юй їла з великим задоволенням і не переставала розхвалювати страви. Лише Чжао Хань їв без жодного смаку, наче жував віск.

Після сніданку до маєтку Юй почали збиратися селяни: одні — щоб привітати родину Юй Хая з можливістю поїхати до столиці на Новий рік, а інші — щоб «подивитися» на нову повітову принцесу. Над могилами предків родини Юй справді піднявся зелений дим: не лише з'явився чиновник, а й ціла повітова принцеса!!

Юй Хай з дружиною, а також старий Юй, були зайняті тим, що приймали гостей — сусідів та односельців. Чжао Хань посидів ще трохи, а потім під приводом того, що він ще на службі, попрощався. Сяошитоу і Сяоцао пішли проводити його до воріт.

Чжао Хань довго стримувався, але врешті-решт не витримав і запитав: «Сяоцао, що саме між тобою і цзюньваном Яном?»

«А що між ними може бути? Цзюньван Ян — це наставник і безпосередній начальник другої сестри, що ще може бути?» Сяошитоу, тримаючись за набитий живіт, повільно йшов поруч із ними, щоб перетравити їжу. Почувши це, він здивовано подивився на них і запитав.

Чжао Хань не відповів йому, а глибоко подивився в очі Сяоцао і надзвичайно серйозно сказав: «Сяоцао, пробач за відвертість, але цзюньван Ян... це як нерівний шлюб, він не найкраща партія для тебе!»

«Не найкраща партія? Друга сестро, ти і цзюньван Ян...» Сяошитоу, ця десятитисячоватна лампочка, в цей момент сяяла як ніколи яскраво. Якби Чжу Цзюньян був тут, він би точно похвалив його: Молодець, хлопче!!

Юй Сяоцао на мить замовкла; говорячи про свої почуття до нього, вона не відчувала жодної сором'язливості і сказала як є: «Я й сама не впевнена, чи мої почуття до нього можна назвати коханням. Однак у чужих очах він холодний і безжалісний, навіть жорстокий і тиранічний, але переді мною він завжди ніжний, турботливий, поблажливий і великодушний. Він ставиться до мене дуже добре, це таке щире і віддане ставлення! Я більше не можу уявити жодного іншого чоловіка, який міг би бути кращим за нього. Тому я вирішила дати йому шанс. Якщо до мого вісімнадцятиліття він залишиться таким же, або навіть буде ставитися до мене ще краще, то чому б не вийти заміж за такого чоловіка?»

У серці Чжао Ханя стало так само холодно, як і погода цього дванадцятого місячного місяця. Він спробував врятувати ситуацію і тихо сказав: «Сяоцао, ти ще молода, можливо, ти ще не зрозуміла справжнього значення почуттів. Тому не приймай таких поспішних рішень. Я думаю, що тобі варто спочатку обговорити це з дядьком Юєм та тіткою Юй; з точки зору дорослих, вони обміркують усе більш всебічно».

«Дякую тобі, брате Хань! Я буду обережною!! Ми будемо в селі Дуншань ще кілька днів; коли матимеш вихідний, приходь до нас гратися!!» Обличчя Юй Сяоцао виглядало наївним і невинним, ніби вона зовсім не помітила глибоких почуттів у його очах.

Чжао Хань глибоко зітхнув у душі і перевів розмову: «Останнім часом наш батальйон має патрулювати прилеглі морські райони, тому, можливо, в мене вже не буде нагоди прийти. Наперед бажаю вам щасливої дороги...»

Сказавши це, він кинув на Сяоцао глибокий погляд, розвернувся і рішуче пішов. Тільки в його прямій спині з'явився ледь помітний слід смутку...