Золоті Поля

На затоптаному піщаному пляжі тихо лежали кілька золотистих зернин. Раптом велика нога в солом'яному сандалі опустилася прямо на це золотисте насіння. Юй Сяоцао відкрила рота, щоб зупинити його, але не встигла й звуку вимовити, як груба нога вже втоптала насінини в пісок.

Не зважаючи на те, що порт охоронявся, Сяоцао кинулася вперед і присіла навпочіпки біля того самого відбитка ноги. Старий Хао, який ішов позаду з мішком на спині, ледь встиг зупинитися, щоб не наступити на неї.

Це ж так небезпечно! Якби вона перечепила Старого Хао, чоловіка вагою в півтораста цзінів, та ще й з мішком вагою під двісті цзінів на спині, це могло б розчавити її на смерть, або щонайменше покалічити. Старий Хао похитнувся, ледве втримавши рівновагу. Він уже хотів вилаяти того, хто плутався під ногами, але, побачивши перед собою маленьку дівчинку, проковтнув лайку і стурбовано сказав:

— Дівчинко Сяоцао, це не місце для ігор, швидко йди додому!

Чоловік, що йшов за Старим Хао, теж ледь не врізався в нього через цю раптову зупинку. Піднявши голову і глянувши на нього, чоловік обійшов Старого Хао і Сяоцао. Низка вантажників за ним також продовжувала вперто йти вперед.

Сьогодні бригадир сказав, що після розвантаження корабля всім заплатять удвічі. Хоча вони повернуться додому пізніше, ніж зазвичай, це того варте!

Юй Сяоцао підвела голову, усміхнулася дядечку Хао і знову почала розгрібати пісок у сліді своїми маленькими ручками. Нарешті вона відкопала звідти кілька кукурудзяних зернин! Сяоцао була неймовірно схвильована: кукурудза — це ж високоврожайна культура! На відміну від батату, від якого буває печія, якщо з'їсти забагато, кукурудзу можна використовувати як основну їжу! Згадавши, як у дитинстві в минулому житті вона їла золотисті, хрусткі кукурудзяні коржі та солодку, ніжну варену кукурудзу... Юй Сяоцао не змогла стриматися і ковтнула слину.

Не зважаючи на вмовляння дядечка Хао, вона пішла слідами старшого дядька, зігнувшись і уважно вдивляючись у кожен крок. Можливо, дірка в мішку була надто малою, бо доводилося робити кілька кроків, щоб знайти бодай одну-дві насінини.

Завдяки воді з духовного каменя, яку Юй Сяоцао пила щодня, її п'ять відчуттів стали дуже гострими. Хоча колір кукурудзи не сильно відрізнявся від піску, вона все одно могла безпомилково знаходити насіння. Іноді, якщо вона пропускала одну-дві зернини, Маленький Божественний Камінь підказував їй у думках.

Маленький Божественний Камінь був телепатично пов'язаний зі своєю господинею, тому чітко відчував, наскільки важливе для неї це насіння.

Коли загін гвардійців доїв ароматну локшину з соусом і тушковану свинячу голову і хотів повернути посуд дівчинці, що чекала неподалік, вони виявили, що вона зникла. Однак гвардійці не надто переймалися цим. Усі торговці в порту були перевірені, і їхні біографії були чистими. До того ж, що може зробити маленька дівчинка, якій ще немає і десяти років, і яка навіть курку зарізати не зможе?

Юй Сяоцао продовжувала йти, зігнувшись і шукаючи зерна. Раптом її очі засяяли: неподалік лежало ще чотири або п'ять кукурудзяних зернин! Разом із тими, що вона вже знайшла, у неї було понад двадцять насінин. Зараз якраз відповідний клімат: якщо вона проростить насіння і посадить його на задньому дворі, наступного року в неї буде насіння на два-три му землі. А ще через два роки вона стане великим землевласником, що вирощує кукурудзу! Так! Щоб садити кукурудзу, треба буде купити ще кілька му родючої землі!

Її білі, маленькі ручки потягнулися до тих насінин. Аж раптом нога в чорному парчевому чоботі з хмарним візерунком наступила прямо на них. Сяоцао інстинктивно спробувала відсунути цю ногу, і її маленькі ручки залишили чіткі піщані сліди на чорному чоботі.

Чжу Цзюньян, насупившись, глянув на брудний слід на своєму чоботі. Здавалося, атмосферний тиск навколо нього різко впав. Управитель Лю та командир Фан, що стояли позаду нього, відчули гнітюче передчуття наближення шторму! А ота маленька худенька фігурка, що сиділа навпочіпки, зовсім нічого не помітила і продовжувала боротися з ногою молодого принца.

— Ти... ти хоч знаєш, що робиш? — У голосі Чжу Цзюньяна виразно чувся скрегіт зубів, слова ніби вичавлювалися крізь стиснуті щелепи.

Юй Сяоцао, навіть не піднімаючи голови, відповіла:

— Будьте такі ласкаві, підніміть ногу, ви наступили на мою річ!

Нога Чжу Цзюньяна, хоч би як вона не старалася, не зрушила з місця ні на міліметр. Здавалося, він був настільки розлючений, що аж засміявся: на його зазвичай холодному, як крига, обличчі з'явилася легка усмішка. Коли командир Фан побачив цю незвичну усмішку принца Яна, у нього волосся дибки стало, і виникло непереборне бажання відійти подалі.

— Відколи це насіння, яке я привіз з-за океану, стало твоєю власністю? — Чжу Цзюньян схрестив руки на грудях і під кутом сорок п'ять градусів зверхньо дивився на людину, яка весь цей час стояла до нього потилицею. Ще ніхто ніколи не смів ставитися до нього з такою зневагою. У Чжу Цзюньяна виникло глузливе бажання погратися з нею, як кіт з мишею.

«Я» (Бень-ван — принц)? Невже це той самий молодий принц, який щойно повернувся з-за кордону? Невже їй так не пощастило? Маленькі ручки Юй Сяоцао, вкриті піском, завмерли на чорних чоботях. Так! Подивившись на матеріал чобіт (хоч вона й не розбиралася в тканинах), вона зрозуміла, що вони дуже дорогі. Звичайна людина навряд чи могла б дозволити собі таке взуття. От халепа, вона так захопилася збиранням кукурудзи, що зовсім не помітила цього.

Що ж робити? Княгиня Цзін казала, що в молодого принца поганий характер. Чи не накаже він відшмагати її палицями? Ні, її маленьке тіло не витримає такого покарання. Треба придумати спосіб виграти час. Можливо, їй вдасться дочекатися, поки хрещений прийде по неї, щоб разом піти додому...

Вона видавила на своєму обличчі найбільш невинну, на її думку, усмішку, широко розплющила свої ясні, мов осіння вода, очі і повільно підняла голову, знизу вгору дивлячись на власника чорних чобіт.

Це вона?! Роздратування і гнів, що переповнювали Чжу Цзюньяна, ніби знайшли вихід і почали потроху розсіюватися. Ці ясні великі очі злилися з тими очима, що з'являлися в його нічних снах. То це справді вона! Та сама дівчинка, яка знайшла його, коли він був у відчаї, і покликала свого батька, щоб урятувати його. Той миттєвий погляд під час порятунку був таким розмитим, лише ці очі, які, здавалося, могли зазирнути в саму душу, навіть через майже два роки залишалися такими чіткими в його снах.

Схоже, її зазвичай безвідмовна усмішка цього разу не спрацювала! Сяоцао подивилася на це байдуже вродливе обличчя і ніяково почухала носа. Але зараз їй залишалося тільки вдавати з себе наївну дитину. Здається, молодий принц просто має холодний характер, він не виглядає як жорстока людина, мабуть, не буде зводити рахунки з дитиною... чи не так?

— Ем... Проста дівчина (міньню) вітає молодого принца, бажаю вам всього найкращого! — Юй Сяоцао поспіхом підвелася і незграбно вклонилася.

Головний управитель Лю Фушен також упізнав дівчинку і мимоволі злякався за неї. Не так давно на кораблі, коли він випадково назвав його «молодим принцом», його б неодмінно покарали принаймні двадцятьма ударами палицями. А ця дівчинка не тільки забруднила взуття принца, який мав легку мізофобію, але й двічі назвала його «молодим принцом»! Якщо господар у гніві накаже її стратити, чи не звинуватять його в «чорній невдячності» (ен-цзян чоу-бао)?

Поки головний управитель Лю Фушен роздумував, чи наважитися йому заступитися за дівчинку, його господар нарешті знову заговорив:

— Прибери цю огидну усмішку! Лицемірство!! Поясни-но, як насіння, яке я привіз, стало твоїм?

Хоча голос господаря залишався холодним, головний управитель Лю Фушен відчув, що господар насправді не дуже злиться! Краще поспостерігати за розвитком подій!

— Ем... — Її усмішка огидна? Хіба всі не кажуть, що її усмішка солодка і приносить радість? Молодий принц справді незвичайна людина, його смаки надто відрізняються від інших. Але зараз, здається, не час обговорювати, огидна її усмішка чи солодка, треба швидше залагодити цю кризову ситуацію!

— Розумієте... Я не знала, що те, що впало на землю, належить молодому принцу. Я думала, що речі на землі нічиї, а раз вони нічиї, то хто їх підібрав — того й вони! — Юй Сяоцао пояснювала дитячим тоном.

— Хто підібрав, того й вони? Га? Хто тебе навчив такій логіці? Генерал Фань? — Не встигнувши зійти на берег, Чжу Цзюньян уже зібрав чимало інформації. Але навіть він сам не розумів, чому запам'ятав саме цей факт. Певно, це через генерала Фаня, точно через це!

Очі Юй Сяоцао були трохи завеликими для її маленького гострого личка, особливо коли вона їх широко розплющувала. Тоді вона ще більше ставала схожою на маленьку білку-летягу: на обличчі залишалися тільки очі. Вона ображено надула губи:

— Я помилилася, до чого тут мій хрещений? Я просто побачила, що вони впали на землю. Якби я їх не підібрала, їх би скоро засипало піском, і було б шкода!

Коли Чжу Цзюньян мовчки дивився на неї, хоча вираз його обличчя був байдужим, у Сяоцао мурашки побігли по спині, і вона вже ледве могла утримувати усмішку.

Здавалося, молодий принц помітив її збентеження. Він нахилився, виколупав з-під ноги ті кілька зерен кукурудзи і милостиво заговорив знову:

— Ти... якщо зможеш назвати ім'я цього насіння, я пробачу тобі твою неповагу.

— Справді? — серце Сяоцао зраділо, на її обличчі знову розцвіла яскрава усмішка, а слово «кукурудза» майже зірвалося з її губ. Але в останню мить вона з усіх сил стримала себе і повернула собі розум. Цю рослину щойно привезли з-за океану. Якби вона прямо назвала її ім'я, це було б занадто підозріло.

Вона вдала, що задумується, а потім обережно сказала:

— Молодий принце, погляньте, це насіння за кольором і блиском схоже на нефрит (юй). Мені здається, його можна було б назвати «ю-мі» (нефритовий рис/кукурудза). Як ви вважаєте?

Ю-мі (кукурудза)? Це назва збігається до останнього слова з тією, що дав їй імператор! З огляду на вираз обличчя маленької дівчинки, Чжу Цзюньян був упевнений, що вона не вигадала це ім'я сама, а... вона від початку знала цю рослину!!

Але як сільська дівчина могла знати про рослину з далеких Західних морів? Чжу Цзюньян із загадковим виразом обличчя дивився на цю худеньку дівчинку, його серце було переповнене підозрами. Здається, ця маленька дівчинка ховає якісь невідомі таємниці!

— Ю-мі? — Чжу Цзюньян ніби вперше почув цю назву, повільно кивнув і сказав: — Гарна назва. Коли я доповідатиму імператору, запропоную йому назвати її саме так...

Юй Сяоцао злякалася, поспіхом підвищила голос і зупинила його:

— Ні!!

Вона вже була впевнена, що нинішній імператор — також мандрівник у часі (чуан-юе-чже). У минулому житті вона прочитала чимало романів про подорожі в часі, і там часто описувалися випадки, коли високопоставлені мандрівники в часі, щоб зберегти свої таємниці, підставляли своїх «земляків». Вона не могла гарантувати, що з нею не станеться того самого!