Золоті Поля

Зазвичай дивіденди виплачуються раз на місяць. Але власник Цзян, побачивши старий одяг батька й доньки, подумав, що у них скрутно з грошима, тому вирішив виплатити частину прибутку наперед.

Юй Хай навідріз відмовлявся брати гроші, махаючи руками:

— Ні в якому разі, ні в якому разі! Хіба можна брати гроші за кілька рецептів солінь! Ви вкладаєте працю і продукти, а ми лише сказали пару слів і отримуємо гроші — люди нас засміють!

Власник Цзян поспішно заперечив:

— Брате, ти не правий! Чому новий ресторан «Чженьсю» в місті може конкурувати зі старим «Фуліньмень»? Хіба не завдяки кільком унікальним рецептам, що приваблюють старих клієнтів? Якби вони продавали ці рецепти, то, мабуть, і за тисячу лянів знайшлися б покупці!

— Рецепти солінь твоєї доньки — це щось, чого я ніколи не бачив, справжній шедевр! Якби ви самі їх робили і продавали в місті, заробили б набагато більше. Твоя донька добра, вона просить лише двадцять відсотків прибутку, тож, якщо порахувати, це ми у великому виграші! Брате, бери срібло, ви його заслужили... Що? Мало?

Юй Хай відступав під його натиском і благально подивився на доньку. Сяо-Цао поспішила втрутитися:

— Дядечку Цзян, ми з братом Цзян Юєм домовлялися про розрахунок раз на місяць, а місяць ще не минув, правда?

Власник Цзян, досвідчений у бізнесі, говорив дуже гладко:

— Хіба не радісно, коли заробляєш гроші? Візьміть ці п'ять лянів як хороший початок, на удачу! А далі будемо ділитися щомісяця!

Надворі хтось купував соління, тож власник Цзян без зайвих слів вклав п'ять лянів срібла в руку Юй Хая, відсунув завісу і вийшов. Юй Хай не знав, що робити, а Сяо-Цао з усмішкою сказала:

— Раз дядечко Цзян так каже, давайте візьмемо!

Цзян Юй, побачивши, що батько віддав срібло семи-восьмирічній дівчинці, здивувався: чи не бояться вони, що мала загубить гроші...

Сяо-Цао написала для крамниці солінь Цзянів ще кілька рецептів, цього разу більше соусів: «соус чилі», «солодкий бобовий соус», а також більш вишукані «грибний соус» і «кунжутно-арахісовий соус»...

Цзян Юй прийняв їх як скарб, обережно сховавши рецепти за пазуху. Коли вони з батьком навчаться їх готувати, він одразу спалить папери. Таким чином, ці унікальні соуси стануть секретною зброєю їхньої крамниці...

Попрощавшись із Цзян Юєм, Сяо-Цао вийшла з внутрішньої кімнати крамниці і побачила гарного юнака в розкішному одязі, який, насупивши брови, зазирав у діжки з соліннями. Власник Цзян терпляче розповідав йому про товар.

Слуга поруч із юнаком тихо сказав:

— Третій молодий пане, якщо ви хотіли солінь, могли б послати мене, навіщо приходити особисто?.. Обережно, не забрудніть одяг!

Почувши шум, юнак підвів голову, подивився на Сяо-Цао і здивувався, ніби не очікував її тут побачити.

Сяо-Цао теж здивовано витріщила очі, а потім усміхнулася:

— Третій молодий пане Чжоу, нарешті вирішили повернутися зі столиці? Коли приїхали?

Виявилося, що цей розкішно вдягнений юнак — це третій син родини Чжоу, Чжоу Цзисюй, якого вона не бачила майже місяць. Коли вона підійшла до нього, Чжоу Цзисюй раптом сказав:

— Ну ти й даєш, Юй Сяоцао! Маєш хороші рецепти соусів, а замість того, щоб вкласти їх у свій бізнес, ти таємно співпрацюєш з іншими!

Сяо-Цао згадала, що якби цей хлопець не виманив у неї всі заощадження перед Новим роком, її сім'ї не довелося б так страждати після поділу майна! Родина Чжоу — найбагатша в Тангу, навіщо їм для відкриття фабрики приправ знадобилися її копійки? Він точно зробив це навмисне!!

— Сьогодні я зайшов у ресторан і почув, як кухарі на кухні сперечаються. Вгадай про що? Вони сперечалися про рецепт маленької рибки! Цю рибу купив наш закупник на пристані!! — Чжоу Цзисюй скреготав зубами, насупивши брови і дивлячись на Юй Сяоцао з виглядом глибокої образи.

— Ну і що? Я продаю закуски на пристані, це тобі заважає? — Сяо-Цао не розуміла, чому він дивиться на неї з незадоволенням. Це вона мала б бути незадоволеною, чи не так?

— Кажуть, та риба називається «маринована риба» (цзаою)? Як ти її робиш? Навіть дрібні кістки стали м'якими, і смак чудовий, справді ароматна страва!

Того дня Чжоу Цзисюй теж скуштував одну рибку і визнав, що вона дуже смачна. Відомі кухарі «Чженьсю» подивилися і скуштували, зрозуміли, що рибу смажили, а потім тушкували, але скільки не пробували, не змогли відтворити той самий смак. Вони дивувалися: проста на вигляд маринована риба вимагає такої витонченої кулінарної техніки.

Сказавши це, він ніби щось усвідомив і раптом змінив тему:

— Я не намагаюся вивідати твій секретний рецепт, просто висловлюю захоплення. Чому Сяо-Цао сьогодні має час гуляти ринком? Не пішла на пристань продавати тушковані страви?

Сяо-Цао байдуже всміхнулася:

— Третій молодий пане, ви перебільшуєте, це проста майстерність, не варта високого залу. Сьогодні на пристань пішли моя мама і Сяо-Лянь, а ми з татом приїхали в місто у справах... Ви прийшли купити соління?

Чжоу Цзисюй кивнув:

— Останнім часом у нашої старої пані поганий апетит, їжа здається їй несмачною. Я почув на вулиці, що в цій крамниці добрі соління, і вирішив купити трохи, щоб порадувати бабусю...

Дізнавшись про смаки старої пані Чжоу, Сяо-Цао порекомендувала йому солодко-хрустку редьку — вона смачна і найкраще збуджує апетит.

Третій молодий пане Чжоу кивнув, зважив трохи солодкої редьки, детально розпитав про смак інших солінь і, за наполегливою рекомендацією власника Цзяна, скуштував кілька видів, обравши «п'яні боби» та «гостру капусту», які йому сподобалися. Розраховуючись, він так само недбало кинув шматок срібла вагою у два ляни.

Що ж! Багатий і щедрий — це точно про таких людей!

— Чув, що ви відділилися і живете окремо? Це добре, принаймні, коли фабрику збудують і будуть дивіденди, не доведеться ховатися! Якщо будуть труднощі, не соромтеся звертатися до мене!! — щиро сказав Чжоу Цзисюй.

А де ж ти був раніше? Якби ці слова пролунали одразу після поділу майна, ми б точно не посоромилися. Але тепер... найважчі часи минули, навіщо про це згадувати?

Юй Сяоцао кількома словами спровадила третього молодого пана Чжоу! Йдучи, Чжоу Цзисюй не забув нагадати їй: вона має частку у фабриці приправ, тож нехай придумує більше рецептів! Не варто обмежуватися маленькою крамницею солінь!

Попрощавшись із Чжоу Цзисюєм, Сяо-Цао в магазині тканин, який порекомендували батько й син Цзяни, купила бавовняну тканину різних кольорів і чотири комплекти для підковдр і простирадл. Також вона витратила майже лян срібла на десять цзінів бавовни.

Бавовну почали масово вирощувати ще за часів династії Юань. На початку династії Мін через війни багато земель запустіло, врожаї бавовни різко впали, а ціни залишалися високими. Після сходження на трон нинішнього імператора, який заохочував освоєння цілини і впровадив політику зменшення податків та повинностей, ціни на зерно і технічні культури трохи стабілізувалися. Проте для більшості бідних людей ціна 70 мідяків за цзінь бавовни все ще була розкішшю.

Коли батько і донька купили тканину і бавовну, було вже близько другої години дня (година Вей). Нести такий великий пакунок бавовни і гуляти було незручно, тому вони з усіма пакунками пішли на ринок худоби за візком.

Старий, який наглядав за візком Сяо-Цао, отримав п'ять мідяків і, дивлячись на худого, як скелет, хворого віслюка, що лежав на землі, молився, щоб той не здох просто зараз.

У молодості старий був добрим скотарем, але з віком сил стало менше, тому він почав заробляти на зберіганні худоби та возів. Якби сьогодні бізнес не йшов так погано, він би не взявся за цю невдячну справу.

Дотримуючись вказівок Сяо-Цао, він кожну годину давав віслюкові миску води. Дивно, але віслюк навіть не нюхав іншу воду, а воду з бурдюка, який залишила дівчинка, пив із задоволенням.

Після двох напувань віслюк, який, здавалося, от-от помре, ставав усе бадьорішим. А після третього разу він навіть зміг підвестися і кричав «іа-іа», просячи їсти.

Невже у воду в бурдюку додали ліки для худоби? Треба буде запитати, хто їм це приготував, бо діє дуже ефективно.

П'ять мідяків за зберігання включали траву і воду. Воду вони принесли свою, а траву він мусив дати. Наївшись, сірий віслюк ліг подрімати; окрім худорлявості, він виглядав досить бадьорим.

Близько третьої години дня (кінець години Вей) кульгава постать Юй Хая з'явилася в полі зору старого доглядача. Батько і донька несли багато пакунків з покупками.

Сірий віслюк, ніби маючи інтуїцію, побачивши своїх господарів, одразу підвівся, подивився на них великими лагідними очима і радісно закричав кілька разів.

— Сяо-Хуей (Сірий), тобі краще? — Сяо-Цао швидко підбігла до віслюка і правою рукою з п'ятиколірним каменем ніжно погладила його по спині, дозволивши Маленькому Небесному Каменю ще раз провести повне лікування.

Віслюк заплющив очі від задоволення і потерся пухнастою головою об руку Сяо-Цао, ніби кажучи: «Як приємно!»

Юй Хай здивовано вигукнув:

— Він справді одужав! Виглядає бадьорим! Цікаво, чи зможе дійти додому... Цао-ер, наші покупки краще віддати дідусеві Чжану, щоб він відвіз.

Віслюк двічі крикнув «іа-іа», ніби кажучи, що впорається. Сяо-Цао з усмішкою погладила його по голові і сказала:

— Тату, у цей час віз дідуся Чжана, мабуть, уже повний людей, куди там класти наші речі? Тканина і бавовна не важкі, нехай Сяо-Хуей спробує потягнути.

Юй Хай вправно запряг віслюка у віз і поклав на нього великі й малі пакунки. Подумавши, він посадив туди і доньку. Якщо віслюк не потягне, він допоможе штовхати збоку; доньці лише вісім років, вона втомилася за день, і йому було шкода змушувати її йти пішки таку далеку дорогу.

Вийшовши з ринку худоби, Юй Хай, хоч і вперше керував візком з віслюком, зауважив, що тварина дуже розумна і трималася поруч із ним, не потребуючи керування.