Золоті Поля

Тимчасово вгамувавши нестерпну бабусю Чжан-ши, Сяоцао відчула, що в цій справі є щось підозріле, тому вирішила зайти до академії «Жунсюань», щоб розпитати, чи справді існують такі позаштатні місця. Було б чудово, якби вдалося зустріти директора.

Пані Фань збиралася піти разом із названою донькою, боячись, що в академії до малої дівчинки, якій ще немає десяти років, поставляться зневажливо. Вона й не здогадувалася, що поважний директор Юань, який зазвичай виглядає як суворий видатний конфуціанець, — справжнісінький ласун.

Юй Сяоцао майже щомісяця кілька разів навідувала молодшого брата в академії, і щоразу приносила з собою власноруч приготовані наїдки. Одну частину вона залишала сусідам брата по кімнаті, а іншу — готувала спеціально для старого гурмана Юань Сіняня.

Через це директор Юань спеціально наказав охоронцям академії: коли прийде сестра Юй Фаня, обов’язково негайно повідомити йому. Якщо його не буде на місці — сказати його слузі Шішу. Запам’ятати раз і назавжди. Бачачи, що директор так цінує дівчинку, охоронці щоразу зустрічали Сяоцао надзвичайно привітно і не наважувалися на жодну зневагу.

Сяоцао ввічливо відмовилася від допомоги хрещеної матері, зайшла на кухню ресторану «Чженьсю» навпроти й упакувала дві смажені курки та дві качки з османтусом. Ці дві страви разом із наїдками з устричним соусом стали справжніми скарбами закладу; навіть нещодавно додані локшина та «столітні яйця» не могли з ними зрівнятися.

Хоча ці страви щодня продавалися обмеженими партіями, а черга була розписана на три дні вперед, щодня все одно готували кілька зайвих штук для особливих потреб власника та його близьких. Юй Сяоцао, звісно, належала до числа друзів власника, тож усе, що вона їла або брала з собою, записувалося на рахунок третього панича Чжоу.

Якби їй просто давали все безкоштовно, Сяоцао було б ніяково користуватися добротою закладу. Але оскільки третій панич Чжоу розпорядився записувати все на його рахунок, вона приймала це зі спокійною совістю. Вона допомогла йому заробити стільки грошей, тож пригостити її було цілком справедливо.

Торгова вулиця, де була кавунова лавка, знаходилася в східній частині містечка Тангу, а академія «Жунсюань» — у південній. На щастя, Тангу було невеликим, тож Сяоцао з великим кошиком курей та качок невдовзі прибула до воріт академії.

Охоронець, що ліниво грівся на сонечку біля воріт, підвів очі, побачив худеньку маленьку постать і вмить виструнчився. Помітивши кошик у руках Сяоцао, він розплився в усмішці:

— Ой! Панночко Сяоцао, ви давненько не заходили!! Наш директор уже кілька разів про вас згадував!!

Охоронець добре бачив: директор ставився до цієї дівчинки-селянки з великими очима по-особливому. Навіть про свого улюбленого онука він так часто не питав.

Родина Юй готувалася до відкриття лавки і була дуже заклопотана, тож Сяоцао справді заходила рідше, але не настільки, як казав охоронець. До того ж, хіба директор Юань не з’їв величезний обід три дні тому на відкритті лавки? Невже за три дні він знову зголоднів? Невже вона так розбалувала смаки цього ласуна?

Проте вона знала, що директор Юань часто дає її братові додаткові уроки. Юань Сінянь зараз обіймав посаду директора лише формально і рідко втручався у справи; крім тих випадків, коли він мав гарний настрій і читав лекцію випускному класу, решту часу він або мандрував, відвідуючи друзів, або грав у шахи та пив чай, насолоджуючись життям сповна.

Як для видатного вченого свого покоління, послухати його лекцію — це все одно що прочитати десятки книг! Якби він відкрив публічні читання, за кожне місце була б несамовита боротьба. І такий великий вчений особисто займався з маленьким хлопчиком, який тільки почав навчання — якби про це дізналися, люди б згоріли від заздрощів! Навіть онук директора не мав такого привілею! Заради майбутнього брата Сяоцао не шкодувала цих «подарунків».

Насправді директор Юань давав поради Маленькому Шітоу не тільки через кулінарні стратегії Сяоцао, а й тому, що бачив у ньому талант. Протягом цього року все, що їли та пили в родині Юй, містило воду з духовним каменем. Цза вода не тільки зміцнила їхнє здоров’я, а й непомітно покращила інтелектуальні здібності.

Маленький Шітоу і так був розумною дитиною, а під впливом духовної води його інтелект піднявся на новий рівень — він майже досяг здатності запам’ятовувати все з першого погляду. Хіба міг директор Юань залишитися байдужим до такого таланту? Якби він не боявся порушити ієрархію поколінь, він би вже давно взяв Юй Фаня у свої останні учні.

Але, згадавши про своїх учнів, наймолодший з яких був уже старшим за батька Шітоу, а найстарший міг би бути йому дідусем, він вагався. Важко уявити їхні обличчя, якби вони дізналися, що наставник взяв їм у молодші брати дитину, яка молодша за їхніх власних онуків.

Хоча офіційно він не став його вчителем, Юань Сінянь зробив виняток і навчав його особисто. Малюк провчився лише пів року, а вже наздогнав рівень середнього класу. Якби не страх «перестрибнути через голову», директор би вже допоміг йому перескочити клас!

Він також знав, що його особливе ставлення до Шітоу вже викликало заздрість у декого, тож стрибок через клас міг би зашкодити дитині. Тому він дозволив Шітоу зранку вчитися письму в початковому класі, а по обіді приходити до його кабінету для вивчення глибших знань. Він вірив у своє око: після літніх канікул Шітоу обов’язково складе іспит до середнього класу без жодних проблем!

У академії «Жунсюань» іспити на підвищення рівня проводяться двічі на рік — після зимових та літніх канікул. Учні початкових та середніх класів можуть перейти на наступний рівень лише після успішного складання тестів. Якщо учень не може підвищити рівень протягом двох років поспіль, він мусить залишити академію. Тим, хто пройшов вступний тест, не бракує розуму, тож невдачі зазвичай свідчать лише про нестачу старанності.

Проте кожен, хто потрапляє до «Жунсюань», пишається цим і дуже цінує можливість навчання. Від заснування академії випадки відрахування були вкрай рідкісними.

Повернемося до нашої розповіді. Звістка про приїзд Юй Сяоцао швидко дійшла до Юань Сіняня. Дізнавшись, що дівчинка спочатку пішла до початкового класу до брата, він, не в силах терпіти, вдав, ніби оглядає академію, і сам пішов до потрібного двору, навіть не взявши слугу.

У початковому класі якраз була перерва. Кілька малюків, що жили в одній кімнаті з Шітоу, побачивши Сяоцао, зраділи навіть більше за самого брата. Вони примчали зі швидкістю спринтерів і оточили дівчинку, навперебій щось щебечучи.

— Сестричко! Що смачненького ти сьогодні принесла Шітоу? — У кімнаті Шітоу жили четверо дітей; питав пухкий хлопчик років восьми-дев’яти на ім’я Сунь Жуньцзе. Він жив у головному місті префектури і був молодшим сином радника при самому префекті.

Шітоу спробував відштовхнути його і закотив очі:

— Сунь-товстун, ти ж на два місяці старший за мою другу сестру! Як тобі не соромно називати її сестрою?

Сунь Жуньцзе, очевидно, мав добру вдачу і зовсім не образився на прізвисько. Він обняв Шітоу за шию своєю пухкою рукою і з виглядом «найкращого друга» вигукнув:

— Ми ж з тобою як рідні брати, тож твоя сестра — це і моя сестра! Сестричко, що ти приготувала цього разу? У мене вже слинка тече від одного запаху!

Найстарший у кімнаті, Лю Цзіньє, був єдиним сином власника найбільшої крамниці шовку в префектурі. Він мав спокійний характер і просто стояв поруч, лагідно всміхнувшись. Інший хлопчик, Ситу Цін, який був майже однолітком Шітоу, підскочив, наче мавпа, і, кліпаючи очима, вп’явся в кошик із жадібним поглядом. Дідусь цього малюка був чиновником третього рангу при дворі!

Завдяки «кулінарним атакам» Сяоцао її брат, що походив із бідної рибальської родини, не знав гіркоти зневаги через свій статус. Хоча в академії «Жунсюань» цінують лише талант, а не походження, у приватному спілкуванні все ж бувають темні моменти.

Кажуть, один учень із бідної сім’ї через цькування сусідів по кімнаті зовсім перестав вчитися і був змушений залишити академію. На щастя, сусіди Шітоу здебільшого були щирими та добрими дітьми, а навіть якщо у когось і була легка зарозумілість, вона миттю зникала під впливом делікатесів, які час від часу приносила Сяоцао.

Сяоцао погладила Ситу Ціна по його не дуже охайно зачесаному волоссю і лагідно мовила:

— Сьогодні в лавці було багато роботи, тож я не мала часу готувати сама...

Почувши, що це не власноруч приготована їжа, очі трьох хлопчиків на мить згасли, але тут же засяяли ще яскравіше —

— ...тому я взяла в «Чженьсю» смажену курку та качку з османтусом. Не знаю, чи вам сподобається, — Сяоцао потайки посміхалася, бачачи, як змінюються обличчя малюків.

Ситу Цін підскочив на місці, обернувся навколо себе і в захваті закричав:

— Подобається! Звісно, подобається!! Минулого разу, коли мама з братом приїжджали до мене, вони водили мене в «Чженьсю», і там була смажена курка — вона була неймовірно, надзвичайно смачна!! Але качку спробувати не вдалося!

— Ого! Сестричко, ти така крута!! Смажену курку та качку в «Чженьсю» треба замовляти за три дні!! А ти принесла одразу обидві страви, я просто захоплююся тобою! — очі товстуна сяяли, а в кутиках рота з’явилася підозріла волога.

Навіть найстарший, Лю Цзіньє, втратив спокій. Його усмішка ставала все ширшою, і він ввічливо мовив:

— Сьогодні нам пощастило завдяки Шітоу спробувати дві фірмові страви «Чженьсю»! Дуже дякую вам, панночко Юй.

— Що ви тут усі зібралися? — почувся голос директора Юаня від входу. Малюки, наче миші, що побачили кота, миттю забули про їжу і похмуро побігли до класу.

Сунь-товстун на бігу обернувся і гукнув:

— Сестричко, не забудь занести їжу до нашої кімнати! Ми після уроків наберемо рису і прийдемо...

Юань Сінянь із посмішкою спостерігав за жвавими дітьми з початкового класу і тихо промовив:

— Ці хлопці — поглянь на них, зараз як мавпи, а років через десять хтось із них цілком може стати переможцем трьох іспитів! Мій син, який зараз обіймає посаду канцлера, у дитинстві теж лазив по деревах за пташиними яйцями та ловив рибу в річці, ох і багато він усього витворяв.

«Пане директоре, хіба це добре — так викривати минуле пана канцлера?»

Юй Сяоцао дістала з кошика два пакунки в промасленому папері. Директор Юань легенько потягнув носом і всміхнувся:

— Смажена курка та качку з османтусом із «Чженьсю»... тільки ти, дівчинко, можеш брати їх коли заманеться. Цей хлопець Чжоу — такий скупий, я вже кілька разів з ним домовлявся, але він так і не дав мені такого привілею!