Золоті Поля

Годувальниця увійшла, тримаючи на руках малюка Фан Хаоліня, одягненого так, що він був схожий на кулю. Побачивши сестру, малюк почав борсатися, вимагаючи, щоб його опустили. Щойно торкнувшись землі, він, мов м'ячик, що котиться, загойдався і попрямував до Сяоцао.

Сяоцао зробила два кроки вперед, щоб зустріти його, і з деяким зусиллям підняла на руки. Побачивши це, Чжу Цзюньян злегка насупив брови, простягнув руку і забрав пухкенького маленького Ліньліня.

Малюк Фан Хаолінь щойно встиг зануритися в ароматні обійми сестри, не встигнувши навіть розпливтися в задоволеній усмішці, як миттєво опинився в холодних і твердих обіймах. Він розгублено підняв голову, побачив байдуже обличчя принца Яна, і його дитяче обличчя вмить зморщилося.

«Не смій плакати!» Чжу Цзюньян виправдав свою славу «чорноликого демона», від якого діти перестають плакати вночі; під його тихим окриком в очах маленького Ліньліня затремтіли сльози — вони ось-ось мали покотитися, а його скривджений вигляд міг розтопити будь-яке серце.

Чжу Цзюньян подивився на милий вигляд малюка, і, сам не знаючи чому, раптом подумав про те, якими будуть його з Сяоцао майбутні діти; чи будуть вони такими ж пухкенькими, м'якими і милими, що їх не хотітиметься ображати. Пом'якшивши голос, Чжу Цзюньян тихо пояснив: «Сестра занадто тендітна, вона не може тебе нести. Ти хлопчик, у майбутньому ти маєш захищати сестру, тому не можна плакати через кожну дрібницю».

Фан Хаолінь, здавалося, не зовсім зрозумів, але кивнув; повернувши голову і побачивши своїх батьків, які з усмішкою дивилися на нього, він поспіхом простягнув руки, благально дивлячись на них — цей дядько такий страшний, швидше рятуйте мене!

Фан Чжичжень побачив, що син осоромився, стояв поруч і безглуздо сміявся, ще й сказав своїй дружині: «Нехай Цзюньян потримає! Лінь'ер у майбутньому має стати генералом, він не може бути надто боязким. Частіше буваючи з Цзюньяном, він зможе загартувати характер!» Оце так, чи це слова рідного батька?

Коли ж мова зайшла про Сяоцао, Фан Чжичжень змінив тон: «Цао'ер, надворі холодно, вдягнися тепліше, будь обережна, щоб не застудитися! Скоро будемо дивитися ліхтарі, людей багато, ви, декілька, уважно охороняйте пані, щоб її ніхто не штовхнув, чуєте!!»

Фан Хаолінь: Ліньлінь, напевно, знайдений на смітнику, а сестра — рідна... Ліньлінь хоче втекти з дому до своїх справжніх батька й матері! Малюк понуро, змирившись із долею, тихо сидів на руках у майбутнього зятя, зів'ялий і сумний, час від часу кидаючи жалісливі погляди на сестру.

На щастя, після виходу з дому сестра постійно була під дбайливою опікою майбутнього зятя з «крижаним обличчям». Оскільки сестра була поруч, малюк Фан Хаолінь трохи посумував, але невдовзі знову зрадів.

Ліхтарі як море, люди як натовп; вулиці були залиті яскравим світлом. Старі й молоді, чоловіки й жінки, молоді матері з дітьми, кличучи друзів, виходили з провулків і прямували до вулиць, щоб разом насолодитися вечором ліхтарів. Боячись, що Сяоцао штовхнуть у натовпі, Чжу Цзюньян з силою підкинув Фан Хаоліня і посадив його на плечі, однією рукою підтримуючи за ноги, а іншою легенько обіймаючи Сяоцао. Коли хтось штовхався, він притягував її ближче до себе, міцно захищаючи.

Фан Хаолінь вперше був так високо, і після хвилинної розгубленості одразу прийшов у захват. Дивлячись з висоти на голови людей, які були на пів голови нижчі за нього, і на красиві ліхтарі, що горіли один за одним неподалік, він час від часу видавав звуки, схожі на дитячий сміх, а іноді схвильовано верещав.

Спочатку вся родина йшла разом, але згодом, коли натовп на вулицях ставав дедалі більшим, вони розбилися на групи. На щастя, вони не відходили далеко, і завдяки Фан Хаоліню, який сидів зверху, і його періодичним крикам, вони не загубилися.

Магазини по обидва боки вулиці відкрилися ще на п'ятий день Нового року. Щоб привернути покупців і заради святкової атмосфери, майже перед кожним магазином висіла різна кількість ліхтарів. Кількість і види ліхтарів, здавалося, свідчили про успішність та популярність магазину, тому власники з усіх сил намагалися виставити різноманітні ліхтарі. Їхні форми — квіти, птахи, риби, комахи, пейзажі, людські постаті — змагалися в оригінальності. А кольори — червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий, білий — були надзвичайно барвистими.

Великі, маленькі, квадратні, круглі... різноманітних форм; червоні, жовті, зелені, фіолетові... тисячі кольорів; шовкові, паперові, скляні, бамбукові... різні матеріали. Найкрасивішими, звісно, були палацові ліхтарі з різними візерунками: «два дракони бавляться перлиною», «три ян віщують добро», «мир у чотири пори року», «п'ять благ приходять у дім», «вісім безсмертних перетинають море»... вони були справді надзвичайно майстерно зроблені, від них неможливо було відірвати погляд.

Під надійним захистом Чжу Цзюньяна Юй Сяоцао завжди займала найкраще місце для огляду ліхтарів, вона майже поринула в цей океан світла.

Але найбільше Фан Хаоліня приваблювали діти, які тримали в руках різні ліхтарі. Навіть якщо їхні руки були червоними від холоду, з носа текла сльота, а на волоссі танув сніг, їхній ентузіазм не згасав.

«Риба, кінь, кролик...» — Фан Хаолінь показував на ліхтарі в руках інших дітей, час від часу впізнаючи знайомі йому форми. Юй Сяоцао, простеживши за його маленьким пальчиком, теж побачила дітей, які гралися з ліхтарями і співали дитячі пісеньки. У цій радісній атмосфері чисті й безневинні усмішки дітей були такими цінними.

Діти, які не мали ліхтарів, стояли перед ятками з ліхтарями і з надією дивилися на них. Наприкінці новорічних свят будь-яка сім'я, що мала хоч трохи зайвих грошей, не могла відмовити своїй дитині. Навіть найпростіший паперовий ліхтарик міг подарувати дитині задоволену усмішку.

Зупинившись біля ятки, Юй Сяоцао розглядала різні ліхтарі; найпростішими були зроблені з бамбукових смужок і обклеєні білим папером ліхтарі у формі дванадцяти тварин зодіаку — півень, кінь, бик, вівця... усі на місці. Найбільш популярними серед дітей були, мабуть, ліхтарі на чотирьох коліщатках у формі коня, вівці, кролика... ціна на них була трохи вищою. Той, хто тягнув за собою такий ліхтар, зазвичай мав за спиною кількох заздрісних друзів. А та дитина надзвичайно гордо випинала груди, виглядаючи дуже задоволеною.

«Який хочеш? Я тобі куплю!» — побачивши, що дівчинка дивиться на ліхтарі з коліщатками в руках інших дітей, Чжу Цзюньян вирішив, що настав час проявити себе.

Юй Сяоцао кинула на нього погляд і сказала: «Я ж не дитина, чи не соромно мені тягнути ліхтар? Не займайся дурницями!»

«Чому дурницями? Тобі всього тринадцять, ти ще не повнолітня, нести ліхтар — це цілком природно. Тобі подобається такий з коліщатками? Я куплю тобі один... як щодо цієї мавпи, що стоїть на голові? Або цього цуцика, що висунув язика?» — Чжу Цзюньян з великим завзяттям допомагав їй обирати.

Юй Сяоцао не виявляла великого інтересу, але Фан Хаолінь, який не хотів залишатися осторонь, схопив Чжу Цзюньяна за вухо, сильно смикнув і голосно сказав: «Малий! Хочу ліхтар із малим!»

Відтоді як Фан Хаолінь побачив у родині Юй маленьке оленя, він плакав і вимагав забрати його додому; Юй Сяоцао, не витримавши його плачу на свята, позичила йому оленя на кілька днів (цікаво, якої глибини психологічна травма в оленяти). Юй Сяоцао подивилася туди, куди вказував пухкенький пальчик малюка, і виявила ліхтарик у формі оленя, зроблений із целофану.

Майбутній шурин висловив побажання, і хоча Чжу Цзюньяну було неприємно, що малюк смикає його за вухо, він дістав гроші й купив ліхтарик. Отримавши ліхтарик з оленем, усередині якого горіла свічка, малюк знову став допитливим і активно крутив головою. Він був ще малий, і батьки рідко брали його з собою, тому сьогодні, побачивши стільки людей, стільки ліхтарів і таку галасливу вулицю, малюк був неймовірно щасливий.

За наполяганням Чжу Цзюньяна Юй Сяоцао обрала скляний ліхтар «цзоума» із зображенням вісьмох безсмертних; ліхтар безперервно обертався, і візерунки на ньому постійно змінювалися. То Хань Сянцзи грав на флейті, то Хе Сяньгу тримала лотос, то Чжан Голао їхав на віслюку задом наперед... навіть Фан Хаолінь, сидячи на плечах, був заворожений цим і, обхопивши голову Чжу Цзюньяна, нахилявся, щоб роздивитися ближче.

Юй Сяоцао боялася, що він впаде, і хотіла дати йому потримати ліхтар. Проте ручки в малюка маленькі, а сил мало, тому він не міг втримати скляний ліхтар і з жалем зморщив личко, сумно дивлячись на те, як сестра тримає його.

Але невдовзі його увагу привернула фігурка з цукру. Сестра колись розповідала йому історію про те, як Сунь Укун спричинив хаос у Небесному палаці, тому він обрав фігурку мавпочки. Погравшись нею хвильку, він не втримався перед солодким ароматом, одним махом відкусив голову мавпочці й почав жувати, надувши щоку.

«Будь уважніший, забрудниш моє волосся — пошкодуєш!» — Чжу Цзюньян, який мав легкі ознаки охайності, огидно поморщився, бо малюк усе заляпав слиною, і поспішно зняв його з плечей. Тримаючи його на одній руці, він позичив у Сяоцао хусточку й нетерпляче витер слину з підборіддя малюка.

Побачивши, що зазвичай холодний і гордий принц Ян може бути таким терплячим, було дивно. Хоча на обличчі було видно нетерпіння, руки діяли дуже ніжно, ніби суворий батько, який, попри свою суворість, любить дитину не менше за матір.

Він, напевно, буде чудовим батьком у майбутньому? Юй Сяоцао, спостерігаючи за взаємодією великого і малого, усміхнулася, і на її щоках з'явилися ямочки.

«Їж... даю тобі цукерку». Після вечора, проведеного разом, Фан Хаолінь, здавалося, перестав боятися Чжу Цзюньяна і почав пхати йому в рот цукрову фігурку, у якої вже не було голови.

Чжу Цзюньян намагався ухилитися, не приховуючи своєї огиди: «Хто буде їсти цукерку, заляпану твоєю слиною? Гаразд, їж сам! Мені не потрібна твоя доброта!!»

Вперше даючи комусь свою улюблену річ, Фан Хаолінь, побачивши відмову, надув губи, сховав цукерку і, сказавши «ам», відкусив ще половину тіла мавпи, хрумкаючи і розливаючи слину. Чжу Цзюньян безпорадно витирав його, думаючи про те, що з моменту свого народження він нікому не прислуговував. Справді, діти — це ще ті випробування!!

«Хочеш?» Юй Сяоцао купила нитку цукрових ягід, відкусила половину, і від кислоти зморщилося все обличчя.

«Давай!» Насправді Чжу Цзюньян зовсім не любив кислого, але, побачивши відбиток зубів на ягоді, він простягнув шию і з'їв іншу половину, із задоволенням жуючи.

«Ти з'їв, бо сестра лишила там слину!!» — Фан Хаолінь висловив своє звинувачення: те, що дала сестра, ти їси, а моє — ні, це занадто велика зневага до малюка!!

Чжу Цзюньян, хоч і залишився з холодним обличчям, відповів нахабно: «Я просто люблю слину твоєї сестри, і що з того? Чи не є природним, що чоловік їсть слину жінки? Свою слину залиш для майбутньої дружини!»