Золоті Поля

Пані Фань слухала це все, і їй ставало дедалі гірше. Вона зробила крок уперед і пригорнула до себе Сяоцао, яка аж задкувала від бризок слини Чжан-ши. Насупившись, вона люто глянула на стару жінку, що влаштувала істерику, і холодно промовила:

— Ніколи не бачила, щоб бабуся так поводилася: обсипала власну малолітню онуку такими підлими прокльонами. Мати таку грубу, невігласну та нестерпну бабусю — це справжнє нещастя для нашої Сяоцао!

Чжан-ши, яка якраз увійшла в раж, спалахнула від гніву. Забувши про те, що перед нею дружина чиновника, вона підскочила ледь не на три вершки і, тицяючи пальцем у ніс пані Фань, голосно заверещала:

— А ти ще хто така?! Я виховую свою нестерпну онуку, тобі яке до цього діло? Не думай, що якщо твій мужик при посаді, то ти можеш совати носа в наші сімейні справи!

Лінлун зблідла від люті. Вона вискочила перед своєю господинею і, віддано захищаючи її, суворо вигукнула:

— Замовкни! Наша пані — вельмишановна пані третього рангу, навіть наложниці в імператорському палаці ставляться до неї з пошаною. Ти, неосвічена й дурна жінко, звідки в тебе взялося нахабство тицяти пальцем у ніс моїй пані та ображати її?! Пані, я зараз же візьму вашу візитну картку і піду до повітової управи. Не повірю, що на цю дурепу не знайдеться закону!

Почувши слово «управа», Чжан-ши миттю злякалася. М’язи на її обличчі затремтіли, і вона, щойно роздута від пихи, як повітряна куля, миттєво здулася. Охоплена панікою, вона гарячково міркувала, що робити, і нарешті, не знайшовши іншого виходу, просто всілася на землю. Вона почала бити себе руками по стегнах і щосили голосити:

— Ой, лишенько! Як же далі жити?! Я, стара жінка, виховую власного сина та онуку, а мене за це хочуть тягти палицями бити! Чиновники не можуть так просто губити людей... Небо, відкрий очі! Дай старій жінці хоч якийсь шанс на життя!

Не те що пані Фань, а навіть Лінлун, яка була служницею зі знатного дому, ніколи не бачила подібного видовища. Вона була приголомшена тим, як груба селянка валяється по землі та влаштовує таку істерику. Перед такою нелогічною сільською бабою пані Фань почувалася, наче «вчений, що зустрів солдата»: хоч ти й правий, нічого не доведеш!

Юй Сяоцао бачила, що навколо збирається дедалі більше людей, і багато хто, не знаючи правди, почав тикати в них пальцями. Вона відчувала до Чжан-ши, яка вчепилася в їхню родину, наче кровожерлива п’явка, огиду найвищого ступеня. Якщо не розібратися з Чжан-ши зараз, вона стане найбільшою перешкодою на їхньому шляху до багатства. І як на зло, Чжан-ши мертвою хваткою трималася за поняття «синівського обов’язку», тероризуючи її батька!

«Чого ти так мучишся? Залиш це мені! Обіцяю, що допоможу тобі позбутися цієї старої відьми так, що ніхто й не помітить!» — Маленький Божественний Камінь говорив холодні й похмурі слова дитячим голосом, але це зовсім не здавалося недоречним.

Сяоцао знала, що Маленький Божественний Камінь зараз перебуває у формі духовного тіла, прикріпленого до п’ятиколірного каменя на її зап’ясті, і він чудово розуміє все, що відбувається, та відчуває її настрій. Вона також знала, що він справді хоче допомогти їй раз і назавжди розв'язати цю проблему. Але Сяоцао виросла в мирні часи, де людське життя вважалося найвищою цінністю. Якщо через неї хтось помре, вона ніколи не знайде спокою.

«Пхе, фальшиве милосердя! З такими, як ця стара відьма, треба діяти радикально! Ну, якщо ти не хочеш брати гріх на душу, у мене є інші чудові способи провчити її. Залиш це мені!»

Останнім часом у Сяоцао не було багато справ, де потрібна була допомога каменю, тому його духовна сила відновлювалася повільно. Якщо так триватиме й далі, він ніколи не зможе повернутися до своєї повної сили, щоб розірвати простір і повернутися до богині Нюйва! Тому, дізнавшись про проблеми дівчинки, Маленький Божественний Камінь одразу вискочив із пропозицією допомогти. Тільки допомагаючи господарці, він міг відновлювати сили в кілька разів швидше, ніж зазвичай!

Сяоцао з невеликим побоюванням застерегла його:

— Тільки будь обережним, щоб ніхто не запідозрив нічого. І найголовніше — ніяких смертей. Чжан-ши хоч і огидна, але не заслуговує на смерть.

«Добре-добре, не бурчи! Я все зроблю як треба, не сумнівайся в моїх здібностях!» — впевнено запевнив її камінь.

Однак зараз найважливішим було відправити Чжан-ши геть. Але, судячи з її вигляду, вона не піде, поки не отримає гроші!

Сяоцао згадала, що стара найбільше цінує майбутнє свого молодшого сина, тому спокійно й розважливо промовила:

— Бабусю, це ж місто! Мій молодший дядько — вчена людина, для нього репутація понад усе. Якщо його однокласники дізнаються, що його мати валяється по землі й поводиться настільки негідно, вони будуть із нього сміятися! Навіть якщо він вступить до академії «Жунсюань», вчителі змінять свою думку про нього через вашу поведінку. Адже ви робите ці ганебні речі саме заради нього!

Пані Фань знову була вражена своєю названою донькою. Вона не очікувала, що така маленька дівчинка, яка виросла в селі, здатна на таку «психологічну тактику»! Це було просто чудово! Дівчинка дедалі більше припадала їй до душі. Її чоловік зробив надзвичайно правильний вибір, взявши її за доньку!

Тим часом Чжан-ши, яка щойно активно голосила, розмахуючи руками в такт своїм крикам, миттєво замовкла. На її обличчі не було ні сліду від сліз. Перехожі, які ще мить тому співчували їй, тепер лише зневажливо скривилися.

Чжан-ши крадькома озирнулася на натовп і помітила там кількох юнаків у вбранні вчених, які дивилися на неї з явним презирством і хитали головами. Її серце тьохнуло! Місто маленьке, і чутки розлітаються миттєво. Якщо слова цієї мерзенної дівки правдиві, і серед людей є однокласники її сина або вчителі з «Жунсюань», то вона власними руками зруйнує репутацію сина. Проте якщо сьогодні не дістати гроші, це теж зашкодить його майбутньому... Чжан-ши не знала, чи продовжувати істерику, чи просто закрити обличчя руками й піти.

Поки вона вагалася, Сяоцао підійшла до неї, нахилилася, взяла за руку і допомогла піднятися з землі. Дівчинка голосно, щоб усі чули, промовила:

— Бабусю, раз ви вже попросили про гроші, як ми, молодші, можемо вам відмовити? Проте п’ятсот лянів — це величезна сума, і оскільки це стосується майбутнього дядька, ми не можемо діяти необачно! Я пропоную ось що: ви сьогодні повертайтеся додому, а ми тим часом розпитаємо в академії «Жунсюань», чи справді там існують такі правила. Якщо все підтвердиться, ми разом вирішимо, що робити далі. А якщо ні — ми не дозволимо тому ошуканцеві уникнути покарання. Згодні?

Сяоцао дала їй шанс вийти з ситуації, і Чжан-ши ним скористалася. Вона вп’ялася в Сяоцао своїми злісними очима і недовірливо запитала:

— Тобто ти кажеш, що ви дасте ці п’ятсот лянів? Ти, мале дівчисько, хіба ти вирішуєш у домі? Нехай твій батько скаже слово, щоб я була впевнена!

— Бабусю! Ви вимагаєте п’ятсот лянів одним махом, але ми не можемо просто дістати їх із повітря! Нам потрібен час, щоб підготувати таку суму! До того ж у мого молодшого дядька є не тільки мій батько як старший брат. Оскільки ми вже відділилися, хіба цю суму не мають розділити обидва брати та батьки разом? — слова Сяоцао були цілком логічними, і Чжан-ши не знайшла, що заперечити.

Стара замислилася. Її заощаджень бракувало лише на якихось сто лянів. Якщо вірити Сяоцао, то другий син мав би дати щонайменше двісті лянів, і тоді грошей точно вистачить. Проте вона все одно невдоволено пробурчала:

— Твій старший дядько тільки рибалити вміє, у нього немає іншого заробітку, де йому взяти гроші? Те, що ваша родина заробляє за день на кавунах, він за все життя на рибі не заробить. Ви ж брати, навіщо бути такими дріб’язковими?

Примушувати брата, якого вигнали з дому, утримувати молодшого брата-студента, та ще й звинувачувати його в дріб’язковості... Нахабство Чжан-ши не знало меж! Юй Сяоцао не збиралася бути «дійсною коровою», а прикидатися бідною вона вміла не гірше за інших.

— Бабусю, ви бачите лише те, що торгівля йде добре. Але ж які у нас витрати! По-перше, насіння кавунів коштує величезні гроші, пан Чжоу доклав чимало зусиль, щоб знайти його для нас. Ми досі винні йому за насіння! А по-друге — оренда цієї лавки! Запитайте сусідів, скільки коштує оренда в такому місці. Якщо знімати на рік — це понад тисячу лянів! А оскільки ми зняли на короткий термін, ціна ще вища! Якщо ми за місяць заробимо менше ніж двісті лянів, то ми взагалі в збитку! Додайте ще щомісячні податки — ми справді заробляємо копійки! — Сяоцао брехала так впевнено, наче читала з папірця.

Чжан-ши зовсім не розумілася на комерції. Почувши про оренду у двісті лянів на місяць, вона подумки прокляла їх за марнотратство: якби вони торгували на ринку, то платили б лише кілька мідяків податку в день; нехай би кавуни продавалися дешевше, але це було б вигідніше, ніж працювати на оренду.

Схоже, сьогодні змусити другого сина повністю оплатити всю суму не вдасться. Їй довелося поступитися, і вона звернулася до Юй Хая:

— Тоді так... П’ятсот лянів. Ти й старший брат даєте по двісті, а я з твоїм батьком — сто! Твій старший брат не відділився, тож його частку я внесу разом зі своєю. Кажи, коли даси гроші?!

Думаючи про те, що триста лянів срібла вислизають з її рук, Чжан-ши відчувала, як її серце обливається кров’ю.

Юй Хай уже збирався погодитися, але молодша донька його випередила:

— Бабусю, ви справді хочете обговорювати це тут? Ви хочете, щоб усі знали, як ви вимагаєте величезні суми у сина, якого вигнали з дому, аби дати хабар за молодшого сина? Хіба це добре? Кажуть же: не винось сміття з хати. Давайте краще обговоримо все детально вдома! Бабусю, пройдіть спочатку у внутрішній двір, відпочиньте, з’їжте кавуна, вгамуйте спрагу. А ввечері поїдете разом із нами нашою каретою. Не хвилюйтеся, ми нікуди не втечемо!

Чжан-ши подумала і вирішила: справді! Вона буде тут наглядати, тож ніхто не втече. Вона знала, що це мале дівчисько, Сяоцао, вирішує в домі чи не половину справ. Раз вона так сказала, а Юй Хай не заперечив — значить, справу майже зроблено!

Вона вже добряче втомилася від істерики: і плакала, і кричала, тож у горлі зовсім пересохло. Згадавши про солодкий кавун, вона мимоволі кілька разів ковтнула слину і повільно попрямувала до внутрішнього двору.

Пані Фань та Лінлун полегшено зітхнули. Перед такою некерованою та грубою старою жінкою вони були безсилі й могли тільки програти! Тільки Сяоцао знайшла спосіб, як її втихомирити.

Проте, невже вона справді дасть їй двісті лянів? Пані Фань не було шкода грошей, але вона вважала, що це абсолютно несправедливо! У листах чоловік розповідав багато історій про те, як ця стара жінка знущалася з родини Сяоцао, тож пані Фань ще в столиці була вкрай обурена. Їй було б не шкода віддати ці двісті лянів жебракові, але віддавати їх Чжан-ши вона категорично не хотіла!