Золоті Поля

«Кінний віз? Це ж дорога річ, хто, крім багатих панів у місті, може собі таке дозволити? У нашому селі мало орної землі, тому й волів ніхто не тримає. Але в сусідньому селі у дядька Ма є ослячий віз. Коли багато роботи, він допомагає людям перевозити вантажі, а у вільний час возить людей до міста», — проторохтіла Юй Сяолянь.

Юй Хан, здається, зрозумів, що вона збирається робити, і, подумавши, сказав: «Дров удома ще вистачить на один раз. Може, я сходжу з тобою до міста?»

Юй Сяоцао, звісно, зраділа і поспіхом кивнула. Вона хотіла піти сама, але ж не знала дороги.

Юй Сяолянь, побачивши, що брат хоче піти з сестрою до міста, теж захотіла. Але вона знала, що якщо піде і вона, вся хатня робота ляже на плечі матері.

Подивившись на бліде личко молодшої сестри, Сяолянь відклала серп і тихо сказала: «Зачекайте мене хвилинку». Сказавши це, вона побігла у двір.

За мить, під здивованими поглядами брата й сестри, Сяолянь вибігла знову, таємниче дістала маленький полотняний мішечок, витягла з нього кілька мідяків і з посмішкою сказала: «Молодша сестра вперше їде до міста, краще поїхати на ослячому возі!»

«Звідки в тебе мідяки?» — дуже здивувався Юй Хан. Усі доходи в сім'ї потрібно було віддавати бабусі, яка все зберігала. З її скупістю навіть святий не зміг би випросити в неї ані копійки.

Сяолянь загадково посміхнулася, озирнулася і тихо сказала: «Лікар Ю ж вчив нас розпізнавати лікарські трави? Коли я збираю траву для свиней, я бачу ці трави, збираю їх і продаю в аптеку, так і заробляю кілька мідяків. Я хотіла купити трохи цукерок, щоб молодша сестра могла заїсти гіркі ліки».

Юй Сяоцао тримала в руках шість мідяків, і її серце сповнилося вдячності. Вона не стала довго роздумувати, взяла їх і сказала: «Вважай, що я позичила їх у тебе. Коли в мене будуть гроші, я обов'язково поверну вдвічі більше».

«Ми ж сім'я, про які позики може йти мова! Вже пізно, якщо не вирушимо зараз, не встигнемо на віз із сусіднього села. Повертайтеся раніше, інакше бабуся знову лаятиметься!» — невідомо, в кого Сяолянь вдалася такою рішучою. Але Юй Сяоцао вона подобалася.

Юй Хан узяв у сестри глиняний горщик, і вони швидко пішли до сусіднього села. Менш ніж за пів години вони побачили Ма Дафу, який виїжджав із села на своєму ослячому возі.

Хоча проїзд коштував лише два мідяки з людини, в ті часи охочих платити за проїзд було небагато. На возі сиділи лише дві жінки з яйцями та овочами, які їхали на ранковий ринок. Зате кошиків було багато.

«Дядьку Ма, ми з сестрою їдемо до міста, підвезіть нас!» — Юй Хан кілька разів їздив з батьком продавати здобич і вже користувався возом Ма Дафу.

Ма Дафу, звісно, не відмовився від клієнтів і з посмішкою сказав: «А, це ж син брата Дахая! А це твоя сестра Сяолянь, так? Швидше сідайте!»

Жінки на возі, ніяковіючи, посунули свої кошики, звільнивши невелике місце. Юй Хан підхопив сестру під пахви і посадив на віз. Сам сів поруч із Ма Дафу на край воза.

Кутики губ Юй Сяоцао сіпнулися. Відчуття, коли тебе піднімає десятирічний хлопчик, було невимовним!

Віслючок цокотів копитами, і дорога, яка зазвичай займала більше години, скоротилася майже вдвічі.

Брат і сестра прибули до міста близько восьмої ранку. Це було невелике приморське містечко Тангу. Пройти його зі сходу на захід можна було менш ніж за пів години. Оскільки воно лежало на шляху з морського порту до префектури Цзіньвей, то, хоч і маленьке, було дуже жвавим.

Біля входу до міста юрмилися люди, що поспішали на ранковий ринок. Брат і сестра подякували дядькові Ма, заплативши чотири мідяки за проїзд. Ма Дафу люб'язно повідомив їм час повернення і сказав, що чекатиме на тому ж місці біля міської брами.

Попрощавшись із дядьком Ма, брат і сестра пішли по галасливій вулиці. Вулиця була досить широкою, на ній могли роз'їхатися два кінних вози. Час від часу повз них проїжджали вози, завантажені товарами з порту. Це був також шлях морських перевезень до столиці, не дивно, що тут було так жваво.

Крамниці обабіч вулиці йшли одна за одною, і брат із сестрою не встигали все роздивитися. Юй Сяоцао поспішала продати абалони і, повернувшись до Юй Хана, запитала: «Брате! Ти знаєш, де тут найбільший ресторан? Ходімо одразу туди!»

«У місті є два великих ресторани: один називається "Фуліньмень", а інший — "Чженьсюлоу". Батько, коли привозить здобич, теж спочатку несе її туди. "Фуліньмень" ближче, може, спершу запитаємо там?» — Юй Хан уже бував тут кілька разів і дещо знав про місто.

«Фуліньмень» був двоповерховим рестораном, що мав уже досить старий вигляд і справляв враження давнини та солідності.

Брат і сестра постояли трохи перед рестораном. Ще не настав час відкриття, і лише молодий служка з мітлою ліниво позіхав і недбало підмітав.

Побачивши латаний одяг брата й сестри, служка роздратовано почав замітати пил у їхній бік і з презирливим виразом обличчя крикнув: «Ідіть, ідіть звідси! Хіба це місце для вас? Жебракувати теж треба вчасно! Швидко йдіть, швидко!»

Щоб її проганяли, як жебрачку, з Юй Сяоцао трапилося вперше. Гнів піднявся з глибини душі, але вона стрималася, дотримуючись принципу «згода веде до багатства», і з ледь помітною посмішкою сказала: «Пане, а де ваш управитель? У мене є свіжі морепродукти, не знаю, чи ви купуєте?»

Служка підняв повіки, глянув на її розбитий глиняний горщик і зверхньо промовив: «У наш "Фуліньмень" морепродукти постачають постійні рибалки. З твоїм злиденним виглядом, що в тебе може бути хорошого? Іди геть! У нашого управителя немає часу на таких нікчем, як ти».

«Як ти смієш ображати!» — Юй Хан насупив брови і зробив крок уперед, щоб посперечатися.

Служка кинув мітлу і, взявшись у боки, закричав: «Що, образив? Жебрак смердючий, грошей захотів видурити? Ще й управителя йому подавай, яка пиха!»

«Що за галас? З самого ранку?» — Юй Сяоцао вже збиралася вибухнути, як із дверей вийшов чоловік середніх років, років сорока, схожий на управителя, і крикнув.

Служка миттєво змінив вираз обличчя і з підлесливою посмішкою сказав: «Пане Лю! Я тут жебраків проганяю!»

«Сам ти жебрак! Пане Лю, у мене є кілька свіжих великих абалонів, не знаю, чи ваш заклад купує таке?» — Юй Сяоцао люто зиркнула на нього, більше не сперечаючись, і звернулася до пана Лю.

Пан Лю оглянув брата й сестру, але не надав їм особливого значення: «Абалони? Якщо товар хороший, то ми купуємо».

Юй Сяоцао підійшла з горщиком і сказала: «У мене добірні абалони, кожен більше п'яти цунів. Може, подивитеся?»

На вулиці юнак у розкішному одязі на чудовому скакуні, почувши це, натягнув повіддя. Абалони більше п'яти цунів? Якщо це правда, то це справді найкращі з найкращих. Сьогодні в обід у ресторані «Чженьсюлоу» святкує день народження голова повіту У, і їм якраз не вистачало вражаючої головної страви.