Золоті Поля

Чжу Цзюньян займав при дворі лише номінальну посаду (сянь-чжи), тому зазвичай йому не потрібно було бути присутнім на ранкових аудієнціях (шан-чао), якщо не було особливих обставин. Щоб компенсувати матері понад рік постійних хвилювань, він вирішив залишитися в Тангу. Щодня, окрім ранкових та вечірніх тренувань із бойових мистецтв, він супроводжував матір: вони грали в шахи в саду, гуляли та милувалися квітами.

У саду якраз розквітали кілька рідкісних і цінних кущів камелії. «Чжуанюань Хун» (Червоний Перший Вчений) щойно випустила пуп'янки, схожі на маленькі дзвіночки, спрямовані в небо. На гладких краях «Фейчжао Фужун» (Червоний Кіготь Гібіскуса) виблискували кришталеві краплі роси, які під променями сонця робили квіти ще більш чарівними. Але найбільше вражав мутантний сорт червоної камелії «Юаньян Фенгуань» (Корона Фенікса та Качок-мандаринок). Її квіти були пишними, елегантними та благородними, з шарами пелюсток, м'яких і пружних. Колір нагадував ранкову зорю на горизонті: хоч і не надто яскравий, але благородний і чудовий.

Побачивши, що син дивиться на її найулюбленіші кущі камелії, княгиня Цзін не змогла приховати радісного виразу обличчя:

— Мої камелії чудово квітнуть, чи не так? Гм! Та пані Фен роздобула лише один кущ «Чжуанюань Хун» і вже влаштувала спеціальну вечірку для милування квітами, щоб похизуватися. Будь-який із моїх кущів тут залишить її камелію далеко позаду!

Чжу Цзюньян чітко відчув гордість і самовдоволення своєї матері, і в душі лише зітхнув через її дитячу поведінку. Пані Фен, про яку вона згадувала, була дружиною нинішнього Великого Наставника (Тайши) і також була пристрасною шанувальницею квітів. Ще до заміжжя пані Фен і княгиня Цзін дуже любили камелії, іноді навіть доходило до сварок через рідкісні сорти.

Дізнавшись, що пані Фен випадково отримала кущ «Чжуанюань Хун», княгиня Цзін кілька разів просила її продати його. Пані Фен, яка теж обожнювала камелії, звісно, відмовилася. Княгиня Цзін повернулася ні з чим і затаїла образу, час від часу згадуючи про це. Тепер же, коли невідомо звідки вона дістала п'ять чи шість рідкісних видів камелій, як вона могла втратити нагоду похизуватися?

Проте, хоча княгиня Цзін і пані Фен постійно змагалися між собою, вони ніколи не ставали справжніми ворогами. Щоразу, коли в однієї з них відбувався бенкет чи вечірка для милування квітами, вони не забували надсилати запрошення одна одній. Незважаючи на те, що в цьому завжди був намір похизуватися і порівняти себе з іншою, вони ніколи серйозно не сварилися. Чжу Цзюньян відчув складні почуття, які його мати приховувала в серці щодо пані Фен, і відмовився від думки відмовляти її. Можливо, це була та радість, яку обидві знайшли у своєму нудному житті знатних дам!

— Ян'ер, чи ти вже досяг здатності вільно контролювати ту свою здібність? — несподівано запитала княгиня Цзін після того, як власноруч полила улюблені камелії.

Очі Чжу Цзюньяна потьмяніли. Він злегка похитав головою і відповів:

— Іноді я все ще піддаюся впливу емоцій інших людей, але я вже можу коригувати свій настрій і намагаюся уникати цього впливу.

Княгиня Цзін із жалем подивилася на сина. До п'яти років її син був таким милим і чарівним, що його постійно хотілося обіймати. Але після того, як у п'ять років він випадково впав у воду і пробув у комі цілих десять днів, після пробудження він здобув здатність відчувати людські серця.

Тоді князя Цзіна щойно призначили принцом (цінь-ваном), і імператор поклав на нього великі обов'язки. Вона ж мала слабке здоров'я, тому нагляд за слугами в маєтку трохи послабився. До маєтку проникло багато шпигунів і агентів з інших родин. Вона підозрювала, що падіння її сина у воду не було простою випадковістю.

П'ятирічний син, здавалося, був наляканий своєю новою здатністю: він ставав усе більш мовчазним і замкнутим. Тоді князь Цзін щойно обійняв посаду і був зайнятий державними справами, іноді не з'являючись вдома по кілька днів. А вона тоді хворіла і не встигла вчасно помітити його зміни. Коли вона одужала, її син уже відчайдушно тренувався в бойових мистецтвах, а його характер став вкрай нестабільним, мов надута до межі кулька, яка будь-якої миті могла лопнути.

Тоді вона думала, що це сталося через її хворобу та неспроможність добре доглядати за ним. Після одужання вона присвятила всю свою енергію і думки синові, але значних покращень не було. Навпаки, це змусило її другого сина подумати, що вона несправедлива, що викликало в нього ревнощі і віддалило його від молодшого брата. Через це емоційний стан молодшого сина став ще більш нестабільним.

Аж доки синові не виповнилося дев'ять років. Побічна дружина (це-фей) у маєтку простягнула свої руки до її подвір'я. Її особиста старша служниця була підкуплена і підсипала їй повільно діючу отруту, через що її здоров'я з кожним днем погіршувалося. Син, який на той час уже переїхав на зовнішнє подвір'я, прийшов відвідати її, коли вона знову захворіла. Проходячи повз старшу служницю, яка несла миску з ліками, він раптом вихопив кинджал з-за пояса, в гніві відрубав служниці обидві руки і почав допитуватися, хто її підіслав.

Служниця ледь не знепритомніла від болю, але продовжувала виправдовуватися і благати про справедливість. Вона (княгиня) та люди навколо неї неправильно зрозуміли сина. Не знаючи справжніх причин, вони постійно дорікали йому за жорстокість і безжалісність. Відтоді її Ян'ер став таким, яким він є зараз: байдужим, із холодним серцем, ніби він замкнув себе у крижаному світі.

Зрештою, коли князь Цзін почув про цей інцидент, після ретельного розслідування він виявив «добрі справи» цієї старшої служниці, і за ниточками вийшов на головного організатора. Побічній дружині дарували журавлину отруту (хедінхун), а публічно оголосили, що вона померла від раптової хвороби, і поспіхом поховали! Тільки тоді княгиня Цзін зрозуміла, що неправильно зрозуміла сина, але коли вона спробувала виправити ситуацію, було вже запізно.

Вона витратила цілий рік на ретельну турботу і вклала всю душу в сина, щоб поступово пробити крихітну шпаринку в його твердому панцирі, доторкнутися до його серця і туманно дізнатися про таємницю, яку він приховував цілих п'ять років.

Тоді вона була трохи налякана! Але коли побачила поранений погляд сина, вона чітко зрозуміла, що якщо відштовхне його зараз, то назавжди втратить цього чудового сина.

Боячись, що сина вважатимуть монстром, вона навіть не наважилася розповісти про це князю Цзіну. Вона, зі своїм слабким тілом, віддала всю свою безмежну материнську любов синові. Їй знадобилося ще більше часу, щоб син зрозумів, що володіння цією здатністю насправді не є чимось поганим.

Кажуть, що людські серця неможливо контролювати. Але володіючи цією здатністю, людські серця чітко розкриваються перед тобою. Тих, хто ставиться до тебе добре, ти можеш назавжди зберегти в своєму серці, і вони стануть твоїми найвірнішими союзниками. Щодо тих, хто ставиться до тебе погано, ти можеш чітко розуміти кожен їхній крок, бути обережним і, зрештою, завдати смертельного удару.

Однак тоді Чжу Цзюньян був ще молодим, легко піддавався впливу емоцій інших людей, і його настрій сильно коливався, через що його характер ставав усе більш дивним і холодним... З віком він поступово навчився контролювати свої емоції і намагався мінімізувати вплив інших на себе. Проте його холодний характер уже сформувався, і це змусило його втратити багато друзів, зробивши його ще більш замкнутим і неприступним.

На щастя, перед нею її син хоч і був небагатослівним, але в його очах була частка тепла.

— Мамо, сад у маєтку на Західній горі... О? Молодший брате, ти тут? — Другий син княгині Цзін, Чжу Цзюньсі, пройшовши крізь червоні квіти і зелені верби, наблизився до альтанки над водою (шуйся). Побачивши ту дещо незнайому спину, він із ваганням привітався.

У глибині темних очей Чжу Цзюньяна промайнув смуток. Його стосунки з другим братом, здається, вже ніколи не зможуть повернутися до тих, що були до того, як йому виповнилося п'ять років...

Чжу Цзюньсі увійшов до альтанки, трохи помовчав, а потім із легкою усмішкою на обличчі запитав:

— Молодший брате, коли ти приїхав? Чому не попередив заздалегідь?

— Приїхав учора вранці. Хотів зробити мамі сюрприз... — Чжу Цзюньян зазвичай був небагатослівним. Цей діалог між братами був дещо незграбним і відстороненим.

Княгиня Цзін, відчувши легку безпорадність, з усмішкою сказала:

— Ян'ер, твій другий брат заради того, щоб маєток на Західній горі був швидше завершений, майже живе там. Він дуже багато працює! Сі'ер (Чжу Цзюньсі), твій брат привіз тобі подарунки з-за океану. Це дивовижні речі, яких у нас тут немає. Ян'ер, чому ти їх не покажеш?

Чжу Цзюньян дістав із-за пазухи вишукано вирізьблений кишеньковий годинник, вкритий золотим лаком, передав його братові і сухо пояснив його призначення та як ним користуватися, щоб дізнаватися час.

Побачивши, що кишеньковий годинник дуже вишуканий, компактний і може дуже точно показувати час, Чжу Цзюньсі він дуже сподобався. Він уже відверто поговорив з матір'ю і вирішив, щойно маєток на Західній горі буде завершено, він піде до армії, щоб власними силами здобути собі ім'я. Коли його кругозір розширився, він природно перестав перейматися внутрішньородинними суперечками. Усі минулі ревнощі та образи тепер розвіялися, мов дим.

Чжу Цзюньян чітко відчув зміну в настрої другого брата. У його холодному серці промайнув теплий струмок. У глибині душі в нього були особливі почуття до другого брата. У дитинстві, коли батько-князь був постійно зайнятий державними справами, а мати хворіла, старшого брата як спадкоємця виховували окремо, тому лише другий брат, який був на п'ять років старший за нього, завжди був поруч і піклувався про нього. Тоді він теж повністю покладався на свого другого брата... Але в якийсь момент його другий брат змінився: він почав віддалятися, ставитися до нього вороже і уникати його...

Пізніше, коли він отримав здатність читати думки, він зрозумів причину цих змін, але не мав сили щось виправити. Тоді мати була єдиним його порятунком; якби він її втратив, він би назавжди впав у прірву. Він міг лише егоїстично забирати ту материнську любов, яка спочатку належала і його другому братові. Хоча він відчував провину, він не хотів і не міг відступити.

Хоч він і не знав причини, але в цю мить його другий брат відкинув свої образи. А він сам уже більше не був тим хлопчиком, який так жадав любові. Можливо, він міг би сподіватися, що вони з другим братом зможуть повернутися до того, що було раніше?

На обличчі Чжу Цзюньсі з'явилася тепла, як весняне сонце, усмішка. Він легенько поплескав молодшого брата по плечу і щиро сказав:

— Дякую, мені дуже подобається цей подарунок!

Куточки губ Чжу Цзюньяна ледь піднялися, утворюючи ледь помітну усмішку. Княгиня Цзін, спостерігаючи за цією сценою, відчула суміш смутку і полегшення: її син усміхнувся! Після одинадцяти років вона нарешті знову побачила усмішку Ян'ера!

Мати і двоє синів тепло спілкувалися серед розквіту весни. Звісно, говорили переважно княгиня Цзін та Чжу Цзюньсі, а Чжу Цзюньян лише тихо слухав. Проте холодність, що оточувала Чжу Цзюньяна, здавалося, поступово танула в цій теплій атмосфері...

Водночас у маєтку Фань панував хаос.

Пані Фань, яка гуляла в саду, раптом відчула різкий біль. Її обличчя миттєво зблідло, вона схопилася за живіт і застогнала. Лінлун, яка підтримувала її, впала в паніку, однією рукою тримаючи свою пані, а іншою голосно кричачи:

— Швидше сюди! Пані народжує!!

Миттєво серед старших служниць у дворі зчинився переполох. Хтось побіг за повитухою, хтось кричав, щоб викликали лікаря, а хтось бігав, мов муха без голови, не знаючи, що робити... У цій метушні деякі з них навіть з переляку зіштовхнулися одна з одною!