Золоті Поля

«Гей! Старший брате, ти дійсно вгадав! Це справді дівчинка Сяоцао повернулася!!» — старий Юй вже не мав часу думати про шахи; він зробив великі кроки і, розмахуючи руками, пішов їй назустріч.

Чоловік років шістдесяти, який грав у шахи зі старим Юєм, з ваганням сказав: «Лічунь, Юй Сяоцао зараз повітова принцеса, чи не слід нам зустрічати її на колінах?»

Юй Лічунь засміявся і сказав: «Будь спокійний, дівчинка Сяоцао дуже добра і справедлива, вона ніколи не стала б так задаватися! Хоч би якою повітовою принцесою вона не була, вона все одно вийшла з нашого села Дуншань і є нащадком родини Юй...»

Не встиг він договорити, як карета вже зупинилася під старим в'язом на в'їзді в село. Маленька дівчинка, одягнена в рожеве маньчжурське вбрання і сріблясту накидку з хутра норки, виглядала чарівно і мило, коли стрибнула з карети. Літні люди, які розмовляли на в'їзді в село, дивилися на неї широко розплющеними очима.

Це онука старого Юя, Юй Сяоцао? Та сама худенька, мов кошеня, дівчинка, щодо якої постійно сумнівалися, чи виживе вона взагалі? Вона поїхала до столиці лише на півроку, а її вже майже не впізнати. Цей вишуканий атласний одяг так блищить на сонці, що аж очі сліпить. А її милий вигляд і благородна постава такі, що навіть у містечку Тангу важко знайти когось, хто б міг з нею зрівнятися.

Якби не сказали, що це дівчинка з родини Юй, можна було б подумати, що це старша панночка з родини якогось високопосадовця чи вельможі! Ті двоє позаду неї — мабуть, її служниці? Одяг її служниць набагато вишуканіший, ніж у доньок багатих панів у містечку!

«Дідусю, великий дідусю, дідусю Лі... ви грієтеся на сонечку?» — Юй Сяоцао привітно привіталася з кожним присутнім, зовсім не виявляючи ніякої гордовитості чи зверхності через зміну статусу.

Старий Лі — той самий чоловік років шістдесяти, про якого згадувалося раніше, — на своєму засмаглому обличчі видавив трохи скуту усмішку, потер руки і сказав: «Аякже! Сьогодні сонце гарне... Сяоцао, ти повернулася зі столиці?»

Юй Сяоцао кивнула і щойно хотіла відповісти на його запитання, як тітка Янфань перебила її: «Сяоцао, ти приїхала забрати дідуся, батька та матір до столиці на Новий рік? Дійсно, після великих лих приходить велике щастя; після того, як п'ять років тому ти одужала від травми голови, твоя вдача стає все кращою і кращою. Спочатку ти врятувала життя людині і подарувала цінний рецепт страв. Потім ти показала надзвичайні здібності в землеробстві. А тепер ти навіть стала першою в світі жінкою-чиновницею. Цк-цк... тебе ще й титулом повітової принцеси нагородили і подарували великий маєток! Дівчинка Сяоцао, ти справді щасливиця!!»

«Тітко Янфань, згадуючи про це, я повинна вам дуже подякувати! Якби ви вчасно не знайшли мене поранену, хто знає, чи вдалося б врятувати моє маленьке життя! Тітко, я привезла відомі столичні солодощі з Даохуацунь, візьміть і скуштуйте!»

Не встигла Юй Сяоцао договорити, як Утун, що стояла позаду неї, дістала з карети коробку з солодощами у вишуканій упаковці — дерев'яна різьблена коробка була прикрашена чудовими візерунками і виглядала дуже статусно.

Хіба тітка Янфань коли-небудь бачила таку гарну коробку? Солодощі всередині, мабуть, дуже дорогі, тому вона поспішно замахала руками і сказала: «Ми ж односельці, хто б не опинився в такій ситуації, обов'язково допоміг би. Швидше забери солодощі назад, тітка не може їх взяти!»

«Тітко, візьміть же! Не кажучи вже про те, що ви врятували мені життя, ви ж з моєю матір'ю як сестри, то що поганого в тому, щоб з'їсти коробку солодощів від племінниці?» Юй Сяоцао обернулася, взяла коробку з солодощами і силоміць всунула її в руки тітки Янфань.

Старий Юй з усмішкою спостерігав за цим і додав: «Дружино Янфаня, раз Сяоцао дає, то бери, це всього лише коробка солодощів, вона не варта великих грошей».

Присутні односельці з певною заздрістю дивилися на цю коробку солодощів і відчували глибокі емоції. Не треба далеко ходити, згадайте лише три роки тому, коли старий Юй був повністю під контролем тієї старої карги пані Чжан і не мав права розпоряджатися навіть мідяком. А зараз, після того як другий син забрав його до себе, він не відчуває нестачі в їжі та одязі, а щомісяця ще й отримує чимало срібла на дрібні витрати з поваги. Раніше він не мав права віддати комусь навіть білу парову булочку, а тепер ця коробка солодощів, яка виглядає так дорого, за його словами, не варта великих грошей. Ех, людино, коли приходить удача, її вже ніщо не зупинить!

«Великий дідусю, як ваше здоров'я? Я приготувала для вас новорічний подарунок, але вам буде незручно його нести, тож я трохи згодом пришлю його вам!» — лагідно звернулася Юй Сяоцао до Юй Лічуня, який стояв поруч і дивився на неї з доброю усмішкою.

Юй Лічунь з усмішкою відповів: «У домі нічого не бракує, навіщо витрачатися... Третій брате, Сяоцао була в дорозі і, мабуть, ще не встигла пообідати, швидше веди її додому... Після того як ви побудували новий будинок, Сяоцао ще жодного разу не поверталася! Нехай подивиться на ваш новий будинок!»

Хоча Юй Лічунь говорив так на словах, у душі він був дуже радий. Дівчинка Сяоцао знає, що таке вдячність. Коли вона хворіла, його родина лише дала трохи заощаджених грошей на її лікування, а вона запам'ятала це на все життя.

Після того як їхня сім'я відокремилася, їхнє життя ставало все кращим і кращим, але вони ніколи не забували надсилати їм подарунки на свята. Коли їхній бізнес пішов угору, вони не забули залучити і його родину — Юй Цзяна та Юй Сі — щоб разом заробляти гроші. Зараз їхня сім'я не лише керує закупівлею морепродуктів у сусідніх селах для родини Чжоу, але й на своїй землі вирощує кавуни, які продаються у кількох сусідніх префектурах!

Тепер їхня сім'я стала другою за заможністю в селі. І все це завдяки допомозі родини Сяоцао!

Юй Сяоцао завжди ставилася до великого дідуся як до рідного; вона тримала його за руку і обмінялася з ним кількома повсякденними фразами, і лише коли в її животі забурчало, вона дозволила Юй Лічуню спонукати її йти додому. Вона сказала: «Великий дідусю, я трохи згодом, після того як поїм, прийду до вас, щоб вклонитися і привітати з наступаючим Новим роком...»

Юй Сяоцао більше не сідала в карету, а йшла пішки знайомими стежками села. За нею їхала карета, в якій вона подорожувала, і ще п'ять карет, ущерть заповнених столичними делікатесами та речами. Дивлячись на ці карети, селяни тихо перешіптувалися.

«Родина старого Юя справді розбагатіла! Лише на ці п'ять возів речей, мабуть, пішло кілька сотень лян срібла, інакше такого не купиш! Дівчинка Сяоцао справді щедра! Мабуть, уся її платня за ці півроку пішла на це!»

«Що ти таке кажеш! Хіба Сяоцао — це людина, яка живе лише на платню? Я чув, що в столиці є крамниця з тушкованим м'ясом родини Юй, яку вони відкрили разом із якимось вельможею. Скільки возів товарів можна купити лише на дивіденди?»

«А той, що їде верхи біля карети, це цзюньван Ян, чи не так? Яке ж велике значення має дівчинка Сяоцао, якщо сам цзюньван Ян особисто її супроводжує! Я чув, що імператор дуже цінує її навички в землеробстві. Схоже, це правда!»

«Дружино Шуаньчжу! Ти ще не знаєш? Сяоцао повернулася! І привезла з собою багато хороших речей. Ця дівчинка дуже щедра, як тільки побачила дружину Янфаня, одразу ж подарувала їй коробку столичних солодощів. Та коробка з-під солодощів сама по собі коштує кілька лян срібла, не кажучи вже про солодощі всередині! Твій чоловік у таких добрих стосунках із Дахаєм, а твоя донька так близька із Сяоцао, ви точно отримаєте багато хороших столичних речей!»

«Справді заздрю вам, тим, хто дружить з родиною Юй, ви такі далекоглядні! Ті столичні товари, що в цих каретах, у нас тут і за гроші не купиш! Не знаю, чи матиму я коли-небудь можливість поїхати до столиці і відчути атмосферу імператорського міста...»

...

Сяоцао і гадки не мала, що її повернення стало головною темою розмов за чаєм і після їжі для односельців у Дуншані. Зараз вона відчувала, що село Дуншань знайоме і водночас чуже. За ці півроку село дуже змінилося. Деякі будинки, зруйновані японськими піратами, були відбудовані на тому ж місці, а для інших обрали нові ділянки і побудували нові.

Під час нападу японських піратів, завдяки тому, що Сяоцао заздалегідь попередила всіх, село Дуншань не зазнало значних матеріальних втрат. Додавши до цього субсидії від цзюньвана Яна, селяни порадилися між собою, і навіть ті сім'ї, які були трохи біднішими, зціпили зуби і побудували будинки із сірої цегли та черепиці.

Ряди новеньких будинків із сірої цегли та черепиці, великі подвір'я, обнесені кам'яними мурами, новенькі дерев'яні двері... Усе село здавалося знайомим, але водночас незнайомим. Старий Юй, що йшов поруч, розповідав: «Наше село Дуншань стало найзаможнішим селом серед усіх навколишніх, якому всі заздрять! Не кажучи вже про інше, де ще ти знайдеш село, схоже на наше Дуншань, де всі будинки з сірої цегли та великої черепиці?»

І не тільки це; оскільки бізнес крамниці з тушкованим м'ясом родини Юй у префектурному місті ставав дедалі успішнішим, вони відкрили ще три філії. Щоденна потреба в курках, качках, гусях та свинях була значною, і покладатися лише на свиноферму родини Юй було б недостатньо.

Зараз кожна родина в селі Дуншань тримала кілька свиней і зграю курей та качок; дехто, як-от родина Лю Шуаньчжу, навіть вирощував кілька сотень курей та качок на вільному вигулі біля підніжжя гори. Хай там як, скільки не вирости, все одно знайдеться покупець! І не лише родина Юй, а й продажі смаженої качки та курки родини Чжоу були досить значними, і обидві ці родини перш за все надавали перевагу бізнесу в селі Дуншань! Порівняно з минулими роками, коли вони залежали від погоди або виходили в море на риболовлю, зараз їхні доходи зросли більш ніж у десять разів!

Кожна працьовита сім'я в селі мала заощадження! Хлопці з села зовсім не переймалися тим, як знайти дружину, бо дівчата з інших сіл стояли в черзі. А до дівчат із села Дуншань через їхній великий посаг так часто сваталися, що пороги в їхніх домівках ледь не стерли до дірок!! Одне слово, хлопцям і дівчатам із села Дуншань не треба було хвилюватися про одруження.

Новий вигляд села Дуншань, звичайно ж, є заслугою родини Юй! Коли Юй Сяоцао підійшла до свого власного подвір'я, вона була просто приголомшена. Це... це їхній двір? Великі червоні двері із золотисто-жовтими мідними цвяхами, перед дверима — двоє величних кам'яних левів заввишки з людину, на дверях — дах із червоної та жовтої глазурованої черепиці, а по боках — високі загнуті кути даху! Висока огорожа, викладена із сірої цегли, також була вкрита глазурованою черепицею. Ззовні це виглядало точнісінько як будинки заможних і впливових родин у столиці!

Всередині був типовий великий двір із трьома внутрішніми двориками; якби Юй Хай не зупинив їх, люди, послані цзюньваном Яном, мабуть, побудували б йому цілих п'ять! Сільські будинки зазвичай мають один великий двір відразу після входу, три-п'ять головних кімнат навпроти дверей, а також східні і західні флігелі. Хто ж бачив такий складний маєток, де великий двір включає в себе малі двори, а малі двори з'єднані з іншими дворами.

Коли будинок родини Юй щойно добудували, жінки в селі не без перебільшення казали: «В такий великий двір зайдеш — і можна заблукати!»

Однак єдине, що відрізняло його від великих міських маєтків, — це те, що в столичних будинках на кожному вільному клаптику землі садять вишукані квіти та рослини. А в маєтку родини Юй усюди були посаджені овочі! Зараз була глибока зима, і більшість овочевих грядок у дворі пустували, лише на місці заднього саду була влаштована проста теплиця, в якій росли овочі для власного споживання родини.