Золоті Поля

Князь Цзін був дуже схвильований: син нарешті заговорив до нього!! Не те що паста з сарани, навіть якби це була отрута, він би з радістю її з'їв. Син вирушив у плавання за море, подорослішав, його характер став не таким поганим, як раніше, і після повернення вже півроку він не створював жодних проблем, а навпаки, отримав довіру імператора. Згадуючи про те, як у столиці хвалили сина, князь Цзін відчував гордість.

Хоча в душі він дуже радів, зовні він усе ще зберігав свій серйозний вигляд. Він узяв палички, захопив великий шматок пасти з сарани і, наслідуючи сина, намастив його на булочку. Коли він уже відкрив рота, щоб відкусити, княгиня Цзін зупинила його: "Князю, це... це ж зроблено з комах, ви впевнені, що це можна їсти?"

"Нічого страшного! Я чув, як імператор казав, що в гірських районах на південному заході гостями пропонують комах, деякі комахи дуже поживні і містять багато... протеїну? Якщо мій син їв і нічого не сталося, то я — його батько, що зі мною може статися?" Незважаючи на вмовляння княгині, князь Цзін "а-ам" відкусив великий шматок, ретельно пережував і відчув, що смак дійсно непоганий, із свіжим ароматом сушених креветок.

Чжу Цзюньян, продовжуючи їсти, сказав: "Ця паста зроблена з ферментованої сарани, тому більшість людей після її вживання не матиме алергії. Минулого разу головний євнух Су, який служить імператору, з'їв неферментовану пасту з сарани і весь вкрився пухирцями, які страшенно свербіли. Хоча паста з сарани смачна, але не всім можна її їсти."

Княгиня Цзін, уявивши, як батько і син з апетитом їдять тих страшних на вигляд комах, відчула, що в неї зовсім пропав апетит. Навала сарани в прибережних районах дісталася й до столиці, і деякі квіти в її саду були пошкоджені. На щастя, ті рідкісні квіти, які вона привезла з Тангу, були вчасно перенесені до скляної теплиці, інакше вони б теж стали жертвою сарани.

Згадавши про камелії, привезені з Тангу, княгиня Цзін відчула гордість. У столиці багато людей захоплювалися камеліями, але найпалкішими шанувальницями були княгиня Цзін та дружина великого наставника, пані Фен. Раніше ці дві названі сестри, об'єднані спільним інтересом, мали дуже близькі стосунки, часто обмінювалися секретами вирощування квітів і навіть спільно влаштовували свята камелій. На ці свята потрапити міг далеко не кожен; запрошення отримували лише ті, хто мав відповідний статус і чий характер був визнаний княгинею Цзін та пані Фен.

Свята камелій приваблювали багатьох знатних дівчат і пань у столиці; ті, кому вдавалося отримати запрошення, не лише пишалися цим перед іншими шановними пані, але й вважали це за честь для всієї своєї родини.

Свята камелій були відомі всім у вищих колах столиці. Але гарні часи тривали недовго: дві організаторки, які були наче сестри, посварилися! У столиці всі знали, що князь Цзін дуже любив свою дружину і, з огляду на її захоплення, всюди шукав для неї цінні сорти камелій, що викликало у пані Фен і радість, і заздрість. Раділа вона тому, що щороку на святах з'являлися нові види камелій, а заздрила, бо всі ці квіти належали не їй, і вона могла лише милуватися ними час від часу.

Пані Фен була справжньою любителькою квітів. Вона не лише любила квіти, але й чудово вміла їх вирощувати. Колись вона власноруч вивела новий сорт камелії, що викликало велику заздрість у княгині Цзін. Тому княгиня Цзін також вирішила спробувати власноруч доглядати за своїми улюбленими камеліями, наслідуючи пані Фен. Але згодом вона недарма отримала прізвисько "вбивця рослин" — багато цінних камелій у її руках набули жалюгідного вигляду. Пані Фен багато разів радила їй відмовитися від цієї ідеї, але княгиня Цзін захопилася процесом і не слухала її. Аж доки вона не довела до смерті надзвичайно рідкісний сорт камелії "Вісімнадцять учених", через що пані Фен кілька днів не могла спати від розпачу. Вони посварилися, їхні стосунки зіпсувалися, і свята камелій припинилися самі собою...

"Мамо-княгине, про що ви думаєте?" — запитав спадкоємець князя Цзіна, якого батько змушував скуштувати пасту з сарани. Шукаючи порятунку в матері, він помітив, що вона замислилася.

Княгиня Цзін отямилася, зітхнула і сказала: "Цікаво, чи не пошкодила сарана ті рідкісні квіти та рослини в долині, про яку розповідала Юй Цао. Минулого разу Цао взяла з собою служницю пані Фан, і, кажуть, вони не встигли далеко відійти, як побачили чимало цінних квітів та цілющих трав, яким було багато років. Це справді чудове місце! Якби не страх перед хижими звірами, я б теж хотіла туди поїхати!"

Чжу Цзюньян згадав про того вовка, якого назвали Великим Сірим, кивнув і сказав: "Я теж чув про це місце; там живе великий і дуже лютий сірий вовк. Але цей вовк дуже розумний, він навіть колись допоміг родині Юй!"

Побачивши, що княгиню Цзін дуже зацікавила ця тема, він коротко розповів їм історію про те, як вони захищалися від зграї вовків. Княгиня Цзін з подивом сказала: "Цао допомагала цьому вовку, і вовк врятував її батька. Я не думала, що тварини можуть бути такими відданими і вдячними. Тільки чи не принесе утримання вовка вдома клопоту родині Юй?"

Чжу Цзюньян відповів: "Я сказав жителям села, що це мій улюбленець, якого я виростив із дитинства, і оскільки мені незручно забирати його до столиці, родина Юй допомагає мені доглядати за ним. Цей вовк розуміє людську мову і не нападе на людей, якщо ті не матимуть злих намірів. До речі, цьогорічна новорічна вечеря знову відбудеться в палаці?"

"Імператор уже передав усний наказ: зараз холодно, щоб не створювати зайвого клопоту, новорічну вечерю можна провести вдома." Князь Цзін із задоволенням їв пасту з сарани, він зачерпнув ще одну ложку і намазав на булочку.

Чжу Цзюньян, побачивши, що одна з привезених баночок пасти вже наполовину порожня, з жалем заховав її. Помітивши це, князь Цзін засміявся і вилаяв сина: "Ти, паршивцю, роздражнив апетит батька, а тепер хочеш сховати пасту і з'їсти її сам? Не вийде! Давай, віддай одну баночку батьку з поваги..."

Чжу Цзюньян привіз із собою лише чотири баночки пасти, дві з яких він уже приховав від генерала Фана. Дивлячись на свого батька-князя з безсоромним виразом обличчя "якщо не даси батькові пасту — ти негідний син", Чжу Цзюньян, стримуючи душевний біль і зберігаючи серйозний вигляд, неохоче віддав йому останню половину баночки.

Князь Цзін був і розлючений, і розвеселений: "Чому в тебе такий вираз обличчя? Я ж тільки з'їв трохи твоєї їжі, а ти так реагуєш, ніби я відрізаю тобі шматок плоті! Якщо тобі так подобається, хіба ти не можеш купити їхній рецепт і наказати нашому кухареві готувати її для тебе?"

"А звідки взяти інгредієнти?" Чжу Цзюньян подумав про кілька мішків замороженої сарани в льодовнику родини Юй і вирішив, що навесні, коли все розтане, він поїде в село Дуншань наглядати за справами під приводом "контролю за посівом кукурудзи".

Чжу Цзюньян уже наказав повітовому судді Чжао шукати землю на продаж навколо містечка Тангу. Містечко Тангу дуже постраждало від нашестя сарани, і не кожній родині пощастило так, як родині Юй, уникнути збитків. Більшість полів у сусідніх селах не дали врожаю, у людей майже не було запасів зерна, тому до надходження урядової допомоги більшість жителів виживала, купуючи дороге зерно. Дуже мало сімей мали достатньо грошей і зерна, щоб пережити зиму та наступну весну; тоді багато хто змушений буде продавати свої поля, землі, а навіть синів і доньок.

Оскільки планувалося перетворити Тангу на базу для вирощування високоякісного насіння кукурудзи, була потрібна велика кількість сільськогосподарських угідь. Понад сто сімдесят му землі родини Юй — це як крапля в морі. Тому ще з осені Чжу Цзюньян наказав повітовому судді Чжао поступово купувати поля та землю, бажано так, щоб вони утворювали суцільні ділянки. Якщо не вийде зробити їх суцільними — не біда, потім можна буде обміняти. Уряд, використовуючи землю, ще й виплачував певну компенсацію; ті, хто мав здоровий глузд, не могли відмовитися від такого обміну.

Поки Чжу Цзюньян мовчки готувався до роботи наступного року, родина Юй уже почала радісно готуватися до Нового року.

Останнього дикого кабана, що вирощувався в загоні, забили нещодавно. Бабусі Цао в селі Сішань та сім'ям старших братів старого Юя було надіслано по десять цзінів м'яса дикого кабана, по двадцять цзінів білого борошна та по кілька капустин.

Зараз кожна сім'я переживала скрутні часи. Хоча ціни на рис і зерно стабілізувалися, багато хто заздалегідь забив свою худобу, щоб не витрачати на неї зерно під час лиха. Ціни на свинину перед Новим роком стрімко зросли, і її ще заздалегідь розкупили багатії з містечка; звичайним людям не залишалося нічого.

Звісно, звичайні люди не могли дозволити собі свинину по кілька сотень монет за цзінь. Багато сімей планували просто приготувати пельмені з сушених овочів на новорічну вечерю, аби тільки зберегти традицію. Раніше, коли не було грошей на м'ясо, залишалися хоча б капуста та редька; цього ж року навіть пельмені з сушених овочів вважалися непоганим варіантом!

Такі новорічні подарунки від родини Юй були справжнім порятунком. Якраз тоді, коли розносили подарунки, випав сильний сніг. Сніг був по коліна, і проїхати візком було дуже важко. Проте Юй Цао з радістю взялася за доставку подарунків. Відколи були зроблені сани, окрім кількох пробіжок по лісу, не було нагоди випробувати їх. Тепер же її сани, запряжені вовком, нарешті стануть у пригоді.

Відколи Великий Сірий оселився в родині Юй, він щодня пив воду з додаванням рідини з духовного каменя. Його і без того велика статура стала ще могутнішою. Коли він сидів на землі, Цао навіть не діставала до його верхівки. Попри свій грізний вигляд, перед Цао він був покірнішим за найслухнянішого собаку. Але для всіх інших він показував лише свою холодну й неприступну сторону. Нікому іншому в родині Юй не вдалося б змусити його щось зробити! Тому доставити подарунки могла лише Юй Цао. Хто ж винен, що ніхто інший не вмів керувати саньми?

На невеликих санях попереду сиділа Юй Цао, а ззаду були складені свинина та біле борошно. Сани мали бортики, тому не варто було хвилюватися, що подарунки випадуть дорогою.

Юй Цао була одягнена в найтепліший одяг: на голові — шапка з кролячого хутра, що закривала вуха, на шиї — хутряний шарф, а в черевиках — товсті устілки з кролячого хутра. Юй Хай, побоюючись, що донька змерзне, ще й загорнув її у свій довгий кожух із вовчої шкіри, залишивши лише очі відкритими.

"Поїхали!" — Юй Цао помахала рукою рідним і скомандувала Великому Сірому. Великий Сірий повільно рушив по снігу, а виїхавши за село, почав набирати швидкість. Дерева по обидва боки дороги швидко проносилися повз них.

Спочатку Чорний і Білий також хотіли побігти за ними, але їхні короткі лапи грузли в снігу, і вони не могли бігти швидко. Вони ще не вибігли за межі села Дуншань, як їхній вовк-батько залишив їх далеко позаду, і їм довелося розчаровано повернутися додому.

У період снігопадів, коли погода була холодною, а земля промерзлою, на дорогах майже не було перехожих, тому не було страху, що Великий Сірий когось налякає. Юй Цао спершу поїхала до другого брата свого дідуся. Юй Ліся проживав у селі Даба, що знаходилося ще далі на захід від села Сішань. Це село не мало ні гір, ні моря, зате мало багато родючих земель. Сім'я Юй Ліся мала більше десяти му родючої землі; після сплати податків зерна вистачало, щоб прогодувати сім'ю. Але оскільки цей рік був роком стихійного лиха, незважаючи на скасування сільськогосподарських податків імператором, жити доводилося дуже економно.

Коли Юй Цао в'їхала в село, можливо, через те, що всі сиділи по домівках і ховалися від холоду, вона не зустріла жодної людини. Вона під'їхала прямо до будинку другого дідуся і постукала в двері. Двері відчинив старший син другого дідуся, Юй Ян. Побачивши Цао, загорнуту мов кулька, він спершу завмер, а потім одразу спитав: "Це... Лянь чи Цао?"