Золоті Поля

У Дешунь знав дівчинку з родини Юй: звичайна сільська дитина, яка добре готує, трохи сміливіша та кмітливіша за інших. І на цьому все... Принаймні, так він думав раніше. Але тепер вона лише однією фразою витягла господаря зі стану шаленої люті — те, що раніше під силу було лише княгині! Невже статус цієї дівчинки в серці господаря вже майже зрівнявся зі статусом самої княгині?

Усвідомлення цього не на жарт налякало У Дешуня! Скільки разів його господар бачив цю дівчинку? Невже це те саме легендарне кохання з першого погляду? Та ні, бути не може! Дівчинці на вигляд лише близько десяти років, невже господарю подобаються зовсім діти?

Тим часом Юй Сяоцао зовсім не була такою спокійною та нетямущою, як здавалося зовні. Її серце калатало так сильно, що, здавалося, от-от вискочить із грудей. Ще мить тому їй здавалося, що вона помре. Лють, яку випромінював принц, накотилася на неї, немов припливна хвиля, готова поглинути її цілком. Ті налиті кров'ю очі вже не належали людині — навіть найлютіший звір не виглядав би так страшно!

Проте вона не була просто десятирічною дівчинкою. Життєві труднощі минулого навчили її: чим небезпечніша та критичніша ситуація, тим холоднішим має бути розум для самопорятунку. У той момент, коли їй майже перехопило подих, вона пішла на відчайдушний крок, змусивши свій голос звучати природно та чисто. Вона інтуїтивно відчувала, що її голос має силу заспокоювати. На щастя, ця ставка зіграла, і вона врятувала життя собі та всім навколо!

Чжу Цзюньян своїми очима, в яких ще пульсували залишки гніву, пильно дивився на бліде обличчя Сяоцао та крапельки поту на її чолі. Щойно він ледь не втратив контроль прямо перед нею. Глибоко в душі він не хотів завдавати їй болю, але результат виявився протилежним.

Згадуючи про свої неконтрольовані емоції, про цю здатність, яку він ненавидів, але з якою нічого не міг вдіяти, він мимоволі подумав: а чи не є він сам тим, хто взагалі не повинен існувати? Чим ближче він намагається підійти до когось, тим легше він може цій людині зашкодити. Він не хотів, щоб ця дівчинка, поруч із якою він почувався так легко й невимушено, була знищена його спалахом гніву. Можливо, триматися від неї подалі — це найправильніше рішення.

Чжу Цзюньян і сам не помітив, що окрім батька, матері, братів та сестер у нього з'явилася ще одна людина, яку він хотів захистити. Можливо, зараз у його серці не було місця для кохання, він просто хотів вберегти її дорогоцінну чистоту та красу...

У Дешунь, бачачи, що господар мовчить, потайки витер холодний піт із чола і тихо промовив:

— Панночко Юй, наш господар щойно просто пожартував із вами...

Ого, невже цей холодний та байдужий господар навчився жартувати? Тут точно щось нечисто!

— Ти... швидко йди! — Чжу Цзюньян повернувся до своєї звичної холодної манери. Його очі, глибокі, як мертве плесо, не наважувалися глянути в ці великі, кришталево чисті очі, що, здавалося, бачили все наскрізь.

Юй Сяоцао скривилася і подумала: «Не треба мене виганяти, я й сама мрію звідси втекти! З твоїм непередбачуваним характером кожна зайва хвилина поруч — це смертельний ризик! Я ж перелякалася мало не до смерті!»

— Угу! Мені ще треба готувати лікувальну страву (яо-шань) для хрещеної, тож я піду! А ви гуляйте собі далі, — Юй Сяоцао з усіх сил намагалася зберегти усмішку на обличчі, прощаючись із принцом із максимальною гідністю. Хоча вона сідала на коня без поспіху, в думках було лише одне: «Швидше геть від цього розлюченого тиранозавра!»

Дивлячись услід тендітній фігурі на коні, Чжу Цзюньян відчув, ніби в його серці утворилася порожнеча, і його охопило незрозуміле роздратування. Відчуваючи, що його емоції знову починають коливатися, він не наважився довше залишатися на вулиці і одразу повернувся до маєтку.

Того ж вечора княгиня Цзін дізналася від У Дешуня про те, що її син ледь не втратив контроль на вулиці. Вона одночасно і хвилювалася, і відчувала полегшення. Коли вона почула, що саме слова Юй Сяоцао зупинили принца на межі вибуху, рука княгині на мить завмерла.

Вже понад десять років вона знала: коли її сина накриває хвиля негативних емоцій, крім неї самої, майже ніхто не міг його втихомирити.

Відтоді як син почав навчатися бойових мистецтв у майстрів у маєтку, він, маючи надзвичайні здібності та отримуючи поради від управителя Лю, досяг великих успіхів. У дванадцять-тринадцять років навіть його вчителі мусили викладатися на повну, щоб протистояти йому.

Така могутня людина в момент спалаху гніву неодмінно залишить за собою ріки крові. Хоча для Чжу Цзюньяна загиблі чи поранені були лише підступними людьми зі злими намірами, інші про це не знали. Якби маєток князя Цзіна не приховував ці випадки всіма можливими способами, його репутація жорстокої людини вже давно б гриміла на всю столицю. Але шила в мішку не втаїш, і вона не знала, які наслідки може мати наступний такий зрив.

Синові скоро сімнадцять — час думати про шлюб. Вона вже пригледіла кількох знатних дівчат у столиці, але не наважувалася засилати сватів саме через непередбачуваний характер сина, який міг вибухнути, як петарда. Вона, як мати, не може бути з ним поруч вічно, а якщо одного разу... наслідки будуть жахливими!

До того ж сам син зовсім не цікавився столичними панночками. Щоразу, коли якась сміливіша дівчина намагалася підійти ближче, він починав нервувати. Як же бути далі? Питання одруження Чжу Цзюньяна стало важким тягарем на серці княгині.

І ось сьогодні вона чує від охоронця, що дівчинка з родини Юй змогла лише однією фразою зупинити його. Очі княгині Цзін засяяли — немов мандрівник у темряві побачив світло дороговказу.

Дівчинка з родини Юй? Хм! Зовні дуже мила! Хоч і походить із селянської родини, але в ній немає тієї провінційної обмеженості; перед нею, княгинею, вона поводиться гідно, щиро та природно, викликаючи лише приємні почуття. До того ж вміє готувати та розуміється на лікувальних стравах... А головне — вона може заспокоїти її сина! Чим більше княгиня про це думала, тим більше переконувалася, що ця дівчинка — ідеальна кандидатура в невістки.

**Статус?** Це взагалі не проблема! У маєтку князя Цзіна немає цих застарілих упереджень про рівність походження! До того ж вона — названа донька генерала Фаня. Враховуючи, як імператор довіряє генералу, після завершення справ у порту Тангу його обов'язково підвищать. Для дівчини важливо вдало вийти заміж, і донька чиновника третього рангу в очах суспільства цілком пасуватиме її синові!

**Вік?** Якщо чоловік старший на шість-сім років — хіба це багато? У столиці є випадки, коли чоловіки старші за дружин на двадцять чи тридцять років! Далеко ходити не треба: генерал Фань старший за свою дружину майже на десять років, і вони живуть у любові та злагоді, викликаючи заздрість. Взагалі, чоловікові краще бути трохи старшим, він тоді краще вміє піклуватися!

Щоправда, дівчинці зараз лише десять. Її синові доведеться почекати кілька років, щоб отримати таку красуню. Ну що ж, нехай чекає! Мати мету — це набагато краще, ніж безнадійно чекати невідомо чого!

Коли головна турбота про одруження сина була вирішена, княгиня Цзін відчула, ніби з її плечей зняли величезну брилу. Вона навіть не хвилювалася про почуття між ними! Зважаючи на характер сина, якби йому було байдуже до цієї людини, хіба б він прийшов до тями лише від однієї її фрази?

Щодо того, чи погодиться Юй Сяоцао, княгиня теж не бачила проблем. Любов приходить із часом; вона створюватиме для них більше можливостей для зустрічей. Син своєю вродою в неї пішов — такий красень! Вона не вірила, що хтось зможе встояти перед цим неймовірно привабливим обличчям!

Ваша Високосте, це ви така впевнена чи просто себе так любите?

Не встигла княгиня Цзін почати створювати ці можливості, як Чжу Цзюньян разом із кількома охоронцями стрімко вирушив до столиці. Цього разу він залишив усі справи і приїхав до Тангу провідати матір. Якщо недоброзичливці використають це як привід для інтриг, навіть його двоюрідний брат-імператор не завжди зможе його захистити.

На щастя, ця поїздка до Тангу не була марною. Дивовижні здібності родини Юй до землеробства допоможуть йому вирішити кризу. Чжу Цзюньян подивився на паросток кукурудзи в горщику, коріння якого було обгорнуте землею. Він привіз його з поля родини Юй. Почувши, що він забирає його до столиці, та дівчинка спеціально дала йому пляшечку води, наказавши час від часу капати кілька крапель під корінь, щоб паросток не засох.

Згадуючи той повчальний вираз обличчя дівчинки, Чжу Цзюньян не міг стримати легкої усмішки. Ой? Чому він знову думає про неї? Хіба він не вирішив триматися подалі, щоб їхні шляхи більше не перетиналися? Чжу Цзюньян насупив брови — звідки взялося це відчуття внутрішнього спротиву?

Боячись, що паросток не доживе до столиці, Чжу Цзюньян мчав без перепочинку. Дорогу, яка зазвичай займала три дні, він подолав менше ніж за два. Щойно він приїхав додому, помився та переодягнувся, його негайно викликали до палацу.

В імператорському кабінеті (Юй-шу-фан) імператор Цзяньвень вказав на стопку скарг на столі і з напівусмішкою промовив:

— Цзюньяне, подивись-но! Не минуло й півмісяця, а ти вже встиг накликати на себе стільки звинувачень! Пишуть, що ти зловживаєш моєю прихильністю, не виконуєш свої обов'язки, ба навіть ні в що мене не ставиш... Чи маєш що сказати на свій захист?

Чжу Цзюньян не відчув від імператора жодного роздратування. Він спокійно оглянув кабінет: окрім імператора, там було кілька найближчих міністрів, серед яких і зажурений Міністр фінансів (Хубу Шаншу). Незважаючи на приховану недоброзичливість деяких присутніх, Чжу Цзюньян із незворушним обличчям обережно поставив горщик із рослиною на стіл перед імператором.

Дивлячись на сповнену життя рослину в горщику, імператор пожартував:

— Що це? Ти єдиний, хто наважується так відкрито приносити подарунки перед стількома міністрами! Якщо хочеш мене підкупити, то бодай скажи, що це за така рідкісна квітка?

— Кукурудза! — Його лаконічність змусила імператора відчути бажання його стукнути. Ти міг би сказати бодай на слово більше?

Очі Міністра фінансів засяяли, він підійшов ближче, уважно роздивився і запитав:

— Принце Ян, ви кажете, що це паросток кукурудзи? Принце, ви змогли виростити кукурудзу?

Справи на експериментальних ділянках імператорського маєтку йшли не надто добре. На одних полях паростки зійшли дуже рідко, на інших — їх було багато, але вони виглядали хворобливими та жовтими, немов страждали від недоїдання. Досвідчені старі селяни лише зітхали: якщо так піде й далі, то до осені навряд чи вдасться зібрати бодай стільки насіння, скільки посіяли.