Золоті Поля

Обличчя Чжан-ши змінилося. Старий Чжао отримав титул великого генерала другого рангу, а його син, мисливець Чжао, став офіцером четвертого рангу. Тепер вся їхня родина — великі чиновники. Якщо вона й далі буде плести брехню, то може розгнівати родину Чжао, і тоді її можуть звинуватити в наклепі на державних службовців, а за це можна й за ґрати потрапити.

Проте шкіра на обличчі Чжан-ши була добряче натренована: навіть коли її брехню викрили, вона ні краплі не зніяковіла. За закотивши очі, вона промовила:

— Гроші, що були вдома, витратив твій молодший дядько на підготовку до іспитів! Зараз не залишилося жодного ляня срібла!! Твій батько та старший брат останнім часом нічого не можуть вполювати, вдома вже скоро не буде чого в казан покласти!! А у твоїй скриньці повно білого срібла, дай-но нам лянів сто чи двісті, щоб ми могли якось перебитися!

Юй Сяоцао аж засміялася від такої розбійницької нахабності:

— Бабусю, та у вас і апетит! Сто чи двісті лянів! Ви що, збираєтеся ластівчині гнізда та акулячі плавці їсти? Не те що ста чи двохсот, ми вам і десяти-двадцяти лянів не дамо!!

Чжан-ши побоювалася хрещеного батька Сяоцао, який був чиновником, тому не наважувалася нічого їй заподіяти. Проте за стільки років вона вивчила характер Юй Хая вздовж і впоперек, тож була впевнена, що зможе ним маніпулювати. Вона різко відштовхнула Юй Сяоцао і кинулася до Юй Хая.

Юй Хай, побачивши її стрімкий випад, інстинктивно відступив убік. Невідомо, звідки у Чжан-ши взялися сили, але вона зробила кілька швидких кроків, миттю опинилася поруч із Юй Хаєм і мертвою хваткою вчепилася в його руку, з силою її трусячи. Якби у Юй Хая не була така груба та міцна шкіра, вона б точно залишила на ньому сині сліди від нігтів!

— Другий сину, я виховувала тебе з восьми років до самого повноліття, знайшла тобі таку добропорядну дружину. За стільки років, навіть якщо ти не вважаєш це великим подвигом, я все одно доклала чимало зусиль! Так, ти вже відділився, але ти все одно син свого батька і старший брат для своїх брата та сестри! Зараз у сім’ї скрута, ти не можеш просто холоднокровно стояти і дивитися! — здавалося, згадавши про щось, Чжан-ши справді засмутилася; вона залилася сльозами, а з очей та носа потекло в три струмки.

Усі ці роки Чжан-ши покладала всі свої надії на молодшого сина. Кожен мідяк, який вона витягувала з сім’ї, витрачався на нього. Щоб йому було зручно вчитися, вона знімала йому житло в місті. Те біле зерно, яке іншим членам родини було шкода їсти, молодший син отримував чи не щодня. Як би сім’я не економила, вона ніколи не дозволяла, щоб молодшому синові чогось бракувало. Вона лише сподівалася, що він прославить її, здобувши вчений ступінь.

Цієї весни молодший син, Юй Бо, брав за участь у іспитах на звання туншена. Лютневий повітовий іспит він склав успішно, що надзвичайно втішило Чжан-ши і сповнило її надією, що син стане вченим-сюцаєм. Навіть будучи вкрай скупою, вона влаштувала в селі цілий бенкет на один день, щоб відсвяткувати успіх сина.

Проте вона зраділа занадто рано! Іспит на туншена складається з трьох етапів: повітовий, префектурний та окружний. Повітовий іспит — це лише початок. У квітні на префектурний іспит Чжан-ши, сповнена надій, особисто відвезла сина до головного міста префектури, заохочуючи його скласти всі три етапи одним махом і повернутися сюцаєм.

Проте, чим більшою була надія, тим сильнішим стало розчарування. Юй Бо провалив префектурний іспит, його імені не було в списках, що занурило всю родину в глибоке пригнічення. Чжан-ши навіть потайки від людей гірко плакала.

Юй Бо ж переклав усю провину за свою невдачу на те, що академія, де він вчився, була слабкою. Вісімнадцять учнів міської академії «Жунсюань», які брали участь у іспитах, усі без винятку отримали звання туншена, ба більше — їхні імена були на перших позиціях, і вони просто чекали на окружний іспит! Здобуття ними ступеня сюцая було лише питанням часу!!

Невдовзі після префектурного іспиту Юй Бо повернувся з міста і сказав матері: якби він зміг потрапити до академії «Жунсюань», то за рік-два обов’язково приніс би їй звання сюцая. Раніше у нього не було такої можливості, але тепер у нього з’явився впливовий друг, який може влаштувати йому місце в цій академії. Проте для цього потрібна певна сума грошей, щоб «залагодити справу».

Чжан-ши миттю загорілася цією ідеєю! Про славу академії «Жунсюань» чула навіть вона, неписьменна рибалка. Ця академія випустила вже кількох переможців імператорських іспитів!! Якщо син потрапить туди і буде вчитися під керівництвом славетних майстрів, то його успіх у майбутньому — справа вирішена! Ха-ха, вона скоро стане матір’ю чиновника!!

Проте сума, про яку згадав син для «залагодження справ», змусила її завагатися. П’ятсот лянів срібла для звичайної рибальської родини — це справді астрономічна цифра. Завдяки надзвичайній скупості Чжан-ши та тим трьомстам ляням, що виплатив мисливець Чжао, вдома було лише трохи більше чотирьохсот лянів заощаджень! П’ятсот лянів — навіть якщо продати все майно до останнього гвинтика, стільки не назбирати!!

Саме тоді, коли вона була у повному розпачі, вчора ввечері Лі-ши потайки прийшла до неї в кімнату і розповіла новину про те, що кавуни Юй Хая продаються по п’ять лянів за штуку. Для Чжан-ши, загнаної в глухий кут нестачею грошей, це стало променем надії. Заради майбутнього молодшого сина вона готова була зганьбитися на все село, аби лише дістати ці кошти!!

Сьогодні з самого ранку вона приїхала в місто і, сховавшись у кутку, спостерігала за кавуновою лавкою Юй Хая. Справи йшли чудово: від ранку до вечора покупці не переводилися. Кожен, хто заходив, виходив із одним чи двома кавунами. Вона підрахувала в голові: по п’ять лянів за штуку — за день маленька крамничка могла заробити кілька сотень лянів. Це відкриття додало Чжан-ши впевненості у тому, що вона зможе виманити срібло у Юй Хая.

Чому вона з’явилася саме зараз? Звісно, на це були причини. Кілька разів Чжан-ши вже відчула на собі, наскільки гостра на язик та мерзенна дівка Юй Сяоцао, до того ж у тієї є впливовий хрещений батько — її не можна ні бити, ні лаяти. А от Юй Хаєм маніпулювати було набагато легше. Вона вірила: якщо вона як слід натисне на його синівський обов’язок, він неодмінно поступиться!

— Другий сину! Сяо-Бо — твій рідний брат!! Зараз він з надією чекає на ці гроші, що врятують його майбутнє, ти не можеш просто відвернутися від нього!! — сива літня жінка зі зморшкуватим обличчям вчепилася в руку чоловіка, жалібно голосячи. Люди, які не знали правди, почали кидати на Юй Хая осудливі погляди.

Юй Хай не міг вивільнити руку, бо вона міцно тримала його за рукав. Від хвилювання його лоб вкрився потом, і він затинаючись промовив:

— Ви... що ви робите, давайте поговоримо спокійно! Не хвилюйтеся, якщо це в моїх силах — я обов’язково допоможу!!

Юй Хай уже не був тим чоловіком, яким Чжан-ши могла крутити як заманеться. Навіть відповідаючи на її палкі благання, він залишив собі простір для відступу.

Чжан-ши витерла сльози рукавом, гучно шморгнула носом і тоном, ніби їй усі щось винні, мовила:

— Усі знають, що твої кавуни в місті продаються чудово, за день можна заробити кілька сотень лянів. П’ятсот лянів для тебе — це ж дрібниця, хіба ні?

Люди навколо, почувши це, мимоволі зойкнули! На цій вулиці й торговці, й покупці були людьми з певними статками. Коли ця стара жінка благала власника лавки про допомогу, вони думали: які великі проблеми можуть бути у бідної селянки в лахмітті?

Хто ж міг знати, що вона одразу попросить п’ятсот лянів. П’ятсот лянів — це величезна сума! Лише кілька лавок навколо мали чистий дохід понад п’ятсот лянів на місяць. Що ж за причина змусила бідну стару так просто вимагати п’ятсот лянів?

Юй Хай також занепокоєно насупився. Перше, про що він подумав — у яку ж біду влип молодший брат, що йому знадобилося цілих п’ятсот лянів.

— Бабусю, ви так просто кажете — п’ятсот лянів! Ви хоч знаєте, скільки людей все життя важко працюють і не можуть заробити таку величезну суму? Я дуже хочу знати, на що саме вам знадобилися ці п’ятсот лянів!! — Юй Сяоцао хвилину тому ледь не впала, коли Чжан-ши її штовхнула. На щастя, Лінлун встигла її підхопити, інакше б вона добряче забилася!

Чжан-ши зиркнула на Юй Сяоцао поглядом, повним люті, наче вовчиця. Побачивши за її спиною шляхетну пані в розкішному вбранні, вона миттю знітилася. Вона вже знала від Лі-ши, що хрещена мати Сяоцао приїхала зі столиці. Незалежно від того, як ця пані ставиться до Сяоцао, при ній Чжан-ши не наважилася висловити всю ту лайку, що крутилася на язиці, і з зусиллям проковтнула її.

— Не твоя справа, на що вони підуть! Другий сину, відповідай: даси гроші чи ні! — Чжан-ши продовжувала тиснути на того, кого вважала слабшим, вимагаючи відповіді.

Проте Юй Хай не погодився одразу, як вона очікувала, а поставив те саме запитання:

— Цао-ер каже правду, п’ятсот лянів — це не жарти. У яку халепу вплутався Сяо-Бо, що йому потрібна така сума? Може, його хтось обманув?

— Яку ще халепу?! Моєму Сяо-Бо сам небесний посланець провістив, що він стане великим чиновником!! Цього разу він не склав іспит лише тому, що вчителі в його школі були слабкі!! Як тільки він потрапить до академії «Жунсюань», наступного року обов’язково стане сюцаєм!! І тоді ти, як старший брат, теж зможеш погрітися в променях його слави, хіба ні? — говорячи про молодшого сина, Чжан-ши виглядала надзвичайно гордою, ніби звання вченого вже було у них у кишені.

Сяоцао вхопилася за ключову фразу і з подивом запитала:

— Стривайте! Ви кажете, що молодший дядько хоче вступити до академії «Жунсюань»? Але ж вступні іспити там проводяться щороку в січні. Час іспитів уже давно минув! Шитоу не казав, що цього року будуть додаткові тести.

Чжан-ши з почуттям вищості вже хотіла було розкрити всю правду, але згадала настанову сина — не бовтати зайвого, щоб не наврочити. Вона прикусила язика і туманно відповіла:

— Це не ваша турбота! Головне — дайте п’ятсот лянів, і вступ до «Жунсюань» не буде проблемою!

Схоже, хтось вирішив скористатися палким бажанням невдахи-студента здобути чин і вирішив нажитися на цьому. Але п’ятсот лянів — це занадто нахабно! Юй Сяоцао, яка вже майже розгадала істину, вирішила по-доброму застерегти її:

— Бабусю, хтось сказав вам, що за п’ятсот лянів молодший дядько зможе вчитися в академії «Жунсюань»? Якби в цю академію можна було потрапити за гроші, хіба до нас би дійшла черга? Скільки багатих купців готові віддати гори золота й срібла, аби лише влаштувати сина до цієї школи, і нікому це не вдалося. Тож невже якісь нещасні п’ятсот лянів щось змінять?? Бабусю, чи не здається вам, що вас із дядьком просто дурять?

Хоча Чжан-ши була вже старою, від цих слів вона підскочила ледь не на три вершки. Як базарна баба, вона вперла руки в боки і почала тицяти пальцем прямо в ніс Юй Сяоцао, несамовито кричачи:

— Хіба так племінниця має говорити?! Твоєму дядькові випав рідкісний шанс потрапити в «Жунсюань», про який інші тільки мріють. Ти мало того що не допомагаєш, так ще й наврочити намагаєшся, кажеш, що його обманять!! Даремно твій дядько так добре до тебе ставився, твою совість собаки з’їли! Ніколи не бачила такої злобної дівки, хто ж тебе таку, примару нещастя і чорне серце, заміж візьме...