Золоті Поля

Якби Сяо-Лянь не чекала на воза із сусіднього села, вона б уже давно продала всі тушковані страви і повернулася!

З допомогою Сяо-Лянь збір овочів пішов набагато швидше. Невдовзі кошики, які привіз управитель Яо, були наповнені соковитими, спокусливими овочами.

Поки збирали овочі і вантажили їх на віз, управитель Яо оглянув задній двір сім'ї Юй і город біля озера, який займав три-чотири му (бл. 20-25 соток). Квасоля і огірки вже заплели шпалери; баклажани і перець росли рівними рядами; хоча коренеплоди салату-латуку і моркви ще не було видно, листя було густим і зеленим; боби і шпинат Малабар перетворили огорожу навколо городу на зелену стіну. Було ще багато овочів, назв яких він не знав...

Він був певен, що скоро всі ці овочі дадуть урожай. А в інших людей у цей час будуть лише маленькі паростки. Управитель Яо добре розумів, що означає поява сезонних овочів на місяць раніше за інших!

Він подивився на скромний будинок сім'ї Юй і просту обстановку всередині. Зараз сім'я Юй виглядає бідною, але з таким умінням вирощувати овочі вони неодмінно розбагатіють. Управитель Яо більше не наважувався зневажати сім'ю Юй.

Після зважування кошики з овочами заповнили карету родини Яо. Загалом вийшло шістсот вісімдесят цзінів (340 кг). Управитель Яо знав, що його старий пан дуже перебірливий у їжі, і якщо йому сподобаються овочі сім'ї Юй, їм доведеться часто мати справу! Тому він щедро порахував усі овочі за ціною салату-латуку — двадцять п'ять мідяків за цзінь.

Старий Юй, побачивши, що овочі, які зазвичай коштують три-п'ять мідяків за цзінь, продали в п'ять-вісім разів дорожче, витріщив очі, не вірячи своїм вухам:

— Да-Хай, ти продав ці овочі за ціною свинини, не боїшся, що вельможі розгніваються?

— Дідусю! Це чесна угода, один хоче купити, інший хоче продати, чого тут гніватися? — Юй Сяоцао принесла таз із водою, щоб дідусь помив руки, і продовжила:

— Родина Яо — відомі багатії в місті, вони всю зиму їли м'ясо і воно їм набридло! Не вірите, спитайте управителя Яо, що старий пан Яо зараз хоче їсти: м'ясо чи наші овочі?

— Але... це ж все-таки просто зелень! Продавати так дорого — це ж грабіж! — Старому Юю було неспокійно.

Управитель Яо, перераховуючи гроші за овочі, сказав:

— Шановний, як то кажуть, рідкісна річ коштує дорого! Зараз така пора, що навіть за гроші ніде не купиш овочів! Овочі вашої родини — єдині в місті, тож навіть за вищу ціну їх розкуплять!

Сказавши це, він поклав два злитки срібла в руку Юй Хая і додав:

— Брате, ось двадцять лянів срібла, тримай!

Юй Хай замахав руками:

— Це забагато, шістсот вісімдесят цзінів овочів коштують сімнадцять лянів. Ви й так пішли нам назустріч, ми не можемо взяти зайві гроші...

— Бери! Решта три ляни — це завдаток. Залиш для мене трохи овочів із заднього двору, не продавай усе «Чженьсю», — управитель Яо знав правило: щоб зловити велику рибу, треба закинути довгу волосінь. Якщо вони візьмуть завдаток, то купувати овочі в майбутньому буде простіше!

Юй Хай ще вагався, але Юй Сяоцао вже вирішила прийняти гроші і з усмішкою сказала:

— Раз управитель Яо так каже, то коли вам знадобляться овочі, просто надішліть когось попередити, і ми привеземо їх у маєток!

Управитель Яо енергійно закивав:

— Саме це я й хотів почути! Знаю, що у вас не вистачає рук, тому надалі я присилатиму віз по овочі! Сяо-Си, запам'ятай дорогу, відтепер закупівля овочів — твоє завдання. Працюй добре, не осором свого хрещеного батька!

Остання фраза була адресована слузі, що правив каретою. Сяо-Си був кмітливим хлопцем, він закивав як китайський болванчик, а на обличчі з'явилася радість від несподіваної честі. Зі звичайного конюха стати закупником у маєтку — це не тільки підвищення статусу, а й зовсім інша зарплата.

Всі знали, що посада закупника дуже прибуткова. Надалі він мусить добре віддячити хрещеному батькові, адже без його протекції серед численних слуг у маєтку йому, Сяо-Си, ніколи б не випав такий шанс.

— Дякую, хрещений батьку! Дякую, хрещений батьку!! — Сяо-Си без упину дякував, ніби жодні слова не могли висловити його вдячність.

— Працюй старанно! Тобі доведеться часто мати справу з сім'єю Юй, будь із ними ввічливим. Особливо з тією дівчинкою, вона дуже розумна. У жодному разі не нехтуй нею! — дорогою назад управитель Яо дав пораду, яка стала дуже корисною для Сяо-Си.

У майбутньому Сяо-Си часто курсував між селом Дуншань і містечком Тангу. Він пам'ятав слова хрещеного батька, звертався до Юй Хая та його дружини «дядьку» і «тітко», охоче допомагав по господарству. З Юй Ханом, який був майже його ровесником, він подружився як із братом. А про Сяо-Лянь і Сяо-Шитоу піклувався як про молодших брата і сестру, щоразу привозячи їм солодощі з міста. Але до Юй Сяоцао, яка була точною копією Сяо-Лянь, він мимоволі ставився з повагою.

Завдяки добрим стосункам, навіть коли овочів було обмаль, Сяо-Си ніколи не повертався з порожніми руками. Оскільки він добре виконував свою роботу, його швидко підвищили.

Спочатку він був простим закупником, потім став помічником керівника закупівель, а згодом — головним керівником закупівель. Коли його хрещений батько став головним управителем, двадцятирічний Сяо-Си став наймолодшим управителем у маєтку.

Неодружений Сяо-Си став бажаним нареченим для служниць маєтку; навіть ті старші служниці, які раніше не звертали на нього уваги, змінили своє ставлення. Він набрався сміливості і попросив руки Люйсю, старшої служниці старої пані, якою давно захоплювався здалеку. Завдяки милості старої пані, Люйсю, яка досягла шлюбного віку, видали за нього заміж. Після виходу хрещеного батька на пенсію він замінив його на посаді головного управителя маєтку Яо...

І всі ці зміни почалися того сонячного пополудня, коли він поїхав із хрещеним батьком у село Дуншань і зустрів людей, які змінили його долю...

Але це все буде в майбутньому, а зараз Юй Сяоцао сиділа на маленькому стільчику і задумливо дивилася на город у дворі. Юй Хан помітив це і тихо покликав:

— Сестричко, про що ти думаєш? Ти така зосереджена.

Юй Сяоцао озирнулася на нього, поправила ковдру на його ногах, знову подивилася на город і збуджено сказала:

— Брате, ти помітив? Урожайність нашого городу просто чудова!

— Справді? І наскільки вона чудова? — Раніше вони вирощували овочі на клаптиках землі біля будинку лише для себе і ніколи не рахували врожайність.

Але в минулому житті, до смерті батьків, Сяо-Цао була донькою фермерів і, навчаючись у середній школі, часто допомагала рахувати врожайність і доходи від продажу овочів.

У минулому житті з використанням добрив урожайність пекінської капусти становила близько 2500 цзінів (1250 кг) з му. З ділянки у дворі площею сім-вісім фень вони вже зібрали понад 1000 цзінів, а на вигляд зібрали менше половини. Це означає, що врожайність їхніх овочів становить щонайменше 3000 цзінів з му, а можливо, сягне і 4000!! Це точно висока врожайність!!

Якщо порахувати, то лише з цього клаптика землі у дворі можна заробити сімдесят-вісімдесят лянів срібла. Овочі на задньому дворі, які ростуть довше, коштуватимуть значно дорожче, тож дохід із му землі точно перевищить сто лянів. Таким чином, лише весняні овочі можуть принести п'ятсот лянів!

Чим більше Юй Сяоцао рахувала, тим більше хвилювалася; її очі сяяли, і їй хотілося схопити Маленького Небесного Каменя і розцілувати його.

Золоте кошеня, яке затишно влаштувалося на колінах Юй Хана і насолоджувалося погладжуванням, раптом відчуло холод і наїжачило шерсть на спині — погано, небезпека!!

Саме в той момент, коли Юй Сяоцао дивилася на город як на золоту жилу, знадвору пролунав голос, який вона найменше хотіла чути:

— Де всі? Повимирали, чи що? Чого це ви серед білого дня зачинили двері? Чи не тому, що зробили щось ганебне і боїтеся, що хтось прийде?

Сяо-Цао здригнулася і схопилася зі стільця. Вона кинулася до дверей, відчинила важку дерев'яну браму і побачила Чжан-ши з витягнутим обличчям, яка стояла біля входу з єхидним виглядом.

— Бабусю, чого ви прийшли? — Юй Сяоцао придушила огиду і видавила усмішку.

— Що? У вас такий високий поріг, що бабусі вже й зайти не можна? — Лі Ґуйхуа з виглядом глядача в театрі, примруживши свої маленькі щурячі очі, що потонули в жирі, злодійкувато зазирала всередину.

Чжан-ши відштовхнула Юй Сяоцао і увійшла в двір. Її гострий погляд спочатку ковзнув по кам'яній огорожі навколо двору, і вона похмуро сказала:

— Грошей немає, а таку високу стіну збудували. Це від злодіїв чи від мене?

А є різниця? Ви ж гірші за злодія! У злодіїв є хоч якісь правила, а ви здерете три шкури! Юй Сяоцао подумки лаялася, але вголос сказала:

— Наш старий будинок занадто близько до Західної гори. Хіба ми не боїмося, що взимку голодні звірі спустяться з гір і нападуть на людей? Бабусю, не думайте зайвого, ця стіна — від вовків! Дивіться, коли ми переїхали, невідомо було, чи збереже батько ногу, брата продали в учні, залишилися тільки мама і ми, жінки та діти. Що б ми робили, якби прийшли вовки? Тому ми навіть будинок толком не ремонтували, а всі гроші, які позичили в родичів мами, витратили на стіну!

У цьому начебто простому поясненні було приховано багато змісту: по-перше, ви вигнали нас майже без нічого, коли батько був важко поранений, і ледь не занапастили брата. Людина з бодай краплею совісті посоромилася б прийти. По-друге, ви не дали жодного мідяка на цю стіну, тож яке маєте право її обговорювати?

Але хіба Чжан-ши звичайна людина? Невідомо, чи вона справді не зрозуміла натяку Сяо-Цао, чи вдала, що не зрозуміла, але її погляд лише ковзнув по Юй Хану, який лежав у шезлонгу і не міг рухатися, і зосередився на великому городі у дворі.

Лі-ши одразу підхопила:

— Другий брат справді «синівський»! Виростив стільки овочів, а батьків пригостити не здогадався, думає тільки про гроші!