Золоті Поля

«Це... якось занадто перебільшено, чи не так?» — Юй Сяоцао не очікувала, що їхній новозбудований будинок матиме такий потенціал «нувориша». Таке подвір'я навіть у Тангу вважалося б досить розкішним, не кажучи вже про це маленьке рибальське село.

Чжу Цзюньян, який увійшов слідом за нею, не поділяв її думки: «Хоча це не зрівняється з будинком, купленим у столиці, все ж це прийнятно!»

Юй Сяоцао закотила на нього очі і сказала: «Знаєш, що написано на цьому будинку?»

«Що написано? Маєток Фан? Чому пан нічого не побачив?» — Чжу Цзюньян виглядав спантеличеним; невже він щось пропустив?

«Тут яскравими великими літерами написано 'Я ДУЖЕ БАГАТИЙ', хіба ти не бачиш? Скільки там людей у нашій родині, а ми збудували такий величезний маєток. Не кажучи вже про щоденне прибирання, хіба це не пряма вказівка людям: 'У мене є гроші, швидше приходьте грабувати!' Наступного разу, якщо знову нагрянуть японські пірати чи морські розбійники, вони точно попрямують прямо до нас!» — Юй Сяоцао втратила дар мови.

Чжу Цзюньян, подумавши, що вона хвилюється за безпеку своєї родини, взяв усе на себе і сказав: «Нічого страшного, пан надішле вам ще кількох охоронців! А щодо щоденного прибирання, хіба вашій родині зараз бракує срібла, щоб купити кілька слуг? Якщо тобі шкода грошей, пан сам про це подбає!»

«Справа не в сріблі! Я боюся, що жителі села почнуть думати щось недобре!» Раніше всі мали приблизно однаковий статок, а коли родина Юй щойно відокремилася, вони були навіть біднішими за багатьох у селі. Тепер вони виглядають як землевласники та заможні пани; хіба це не викличе ненависть?

Чжу Цзюньян постукав пальцем їй по лобі і сказав: «Ти думаєш, якби ти збудувала будинок, як у всіх інших, ніхто б за вашими спинами не пліткував? Не кажучи вже про інше, одних лише близько тисячі му родючої землі в містечку та бізнесу з тепличними овочами достатньо, щоб викликати заздрість! Щоб викорінити в інших думки про заздрість, потрібно створити абсолютну різницю, щоб стати об'єктом, на який усі можуть лише дивитися знизу вгору, захоплюватися, але не могти досягти!»

Принцип був дуже простим: якщо хочеш займати високе становище і не бути стягнутим донизу, треба піднятися до хмар, яких інші не можуть досягти. Зробити так, щоб ті, хто заздрив, ревнував і бажав твого, більше не наважувалися цього робити, і щоб у них залишилися лише захоплення і повага!

Юй Сяоцао не була дурною, і після його підказки одразу все зрозуміла. Теперішня родина Юй — це не те, що було раніше. Батько обіймає посаду сьомого рангу, імператор цінує її саму, та ще й нагородив титулом повітової принцеси. Навіть якщо вони поводитимуться більш відкрито, в очах інших це буде вважатися цілком природним. А якщо бути занадто скромним, можливо, інші скажуть, що вони прикидаються і вдають із себе бідних. То навіщо це все?

Сцена, яка щойно відбулася на в'їзді в село, промайнула в її голові. Ті обличчя, які в минулому були привітними або байдужими, тепер змінилися на підлабузництво та фальшиві усмішки. Навіть тітка Янфань, з якою вони були досить близькими, стала дещо обережнішою у своєму дружньому ставленні. Можливо, навіть не помічаючи цього, вона і родина Юй вже стали для села Дуншань недосяжними вершинами. Минуле вже не повернути, а майбутнє ще попереду...

«Дружино Дахая! Сяолянь! Швидше подивіться, хто повернувся!!» — Старий Юй почав кричати, щойно переступив поріг; з його впевненої ходи та гучного голосу було видно, що за ці два роки він зберіг хороше здоров'я і був міцним, незважаючи на вік!

Лю-ши та Сяолянь, які впорядковували теплицю на задньому дворі, ледь почувши голос, навіть не встигли змити бруд з рук, як поспіхом вийшли з заднього двору. Побачивши Сяоцао, Лю-ши не змогла стримати емоцій; вона підійшла, міцно обійняла доньку і зі сльозами на очах сказала: «Нарешті повернулася! Схудла...»

«Мамо... ти ж вимастила сестрин одяг у бруд!» — у Сяолянь теж защеміло в носі; та худенька, мов кошеня, молодша сестричка виросла в струнку дівчину! Хоча різниця у віці між нею та молодшою сестрою становила лише кілька хвилин, з самого дитинства вона завжди грала роль захисниці. Те, що та дівчинка, яку вважали приреченою, змогла так вирости, також частково є її заслугою.

«Нічого страшного, це ж просто одяг! Забруднився — виперу, та й усе! Мамо, я скучила за тобою!» — Юй Сяоцао, помітивши миттєве вагання Лю-ши, поспіхом міцно обійняла її у відповідь, змінивши голос на ласкавий, наче кошеня, що шукає пестощів.

Утун, яка стояла позаду Сяоцао, подумки скривилася: Панночко, такі слова можуть викликати велику заздрість, знаєте? Скільки шляхетних панянок у столиці можуть лише мріяти про одяг, вишитий власноруч майстринею Цзян, а ви так легко кажете «це просто одяг». Що ж тепер робити тим дівчатам і жінкам, які вважають себе шляхетними?

Якщо щойно, побачивши молодшу доньку, одягнену в шовк і атлас, Лю-ши відчула певну відчуженість, то тепер, коли ця маленька людина пестилася в її обіймах, вона знову впізнала свою рідну Сяоцао. Вона витерла бруд з рук об свій одяг, поплескала молодшу доньку по спині і з усмішкою сказала: «Втомилася, мабуть? Швидше заходь у кімнату і лягай на кан відпочивати. Мама приготує тобі тушковану локшину з бараниною (янжоу хуеймянь), у таку холодну погоду це саме те!»

Сказавши це, вона завела доньку до кімнати, посадила її і знову вийшла, щоб зайнятися приготуванням обіду. Від початку і до кінця в очах матері була лише її донька, а такий великий чоловік, як цзюньван Ян, несподівано був повністю проігнорований.

Цзюньван Ян: ...

Втім, перед майбутньою тещею він не смів напускати на себе пихи цзюньвана. Шлях до одруження довгий, цзюньвану ще треба постаратися!

«Сяолянь! Ти що, не їла нормально ці півроку? Я вже вища за тебе!» — Юй Сяоцао переглянулася з Сяолянь, і вони обійнялися, сміючись і пустуючи.

Коли сестри достатньо натішилися одна одною, Сяолянь нарешті помітила забутого цзюньвана Яна і стала дещо скутою: «Цзюньване, ви теж прийшли? Який чай вип'єте, ваша покірна слуга піде заварить...»

«Пан п'є лише той чай, який заварює власноруч Сяоцао!» — Хоча сестра-близнючка Сяоцао, Сяолянь, була дуже схожа на неї, Чжу Цзюньян міг чітко відчути різницю між ними. Не кажучи вже про зовнішність, просто за відчуттям аура Сяоцао була чистішою і простішою. Зіткнувшись з іншими, цей чоловік знову повернувся до свого гордовитого вигляду.

Юй Сяоцао навіть не глянула на нього, потягнувши Сяолянь сісти поруч: «Не зважай на нього, чайне листя і гаряча вода на столі, хоче — п'є, не хоче — не п'є!»

«Хіба це... не погано? Зрештою, він же цзюньван!» — Сяолянь все ще відчувала певний страх перед цим цзюньваном Яном з його непередбачуваним настроєм.

Юй Сяоцао зручно лягла на теплий кан, взяла зі столу жменю смаженого гарбузового насіння і з насолодою почала його лузати: «Нічого страшного! Ми ж не чужі люди, не треба соромитися. До того ж, він цзюньван, а я — повітова принцеса! Хм...»

Чжу Цзюньян з певною безпорадністю подивився на «розпещену» дівчинку, похитав головою і легенько всміхнувся. Відхиливши пропозицію управителя Лю допомогти йому, він сам взяв гарячу воду і заварив дві чашки гарячого чаю — для себе і для Юй Сяоцао. Юй Сяоцао з радісною усмішкою взяла чай і зробила маленький ковток — чоловіків не можна розбещувати!

«Ой-йой-йой! Маленький друже!! Де це ти була, що так вимазалася!!» — Юй Сяоцао побачила, як у двері зайшло якесь сіре і брудне створіння; придивившись, вона зрозуміла, що це маленьке оленятко (баоцзи), вкрите багнюкою і водою.

Почувши голос Сяоцао, оленятко радісно застрибало, підняло передні ноги і вже збиралося стрибнути на кан, але Еря, яка зайшла слідом за ним, встигла схопити його.

«Панночко, ви нарешті повернулися. Еря так за вами сумувала!! Цього разу ви не залишите Еря і не повернетеся до столиці самі, правда?» — простодушна Еря, тримаючи оленятко, спитала з нетерпінням.

Юй Сяоцао подивилася на неї з усмішкою і сказала: «Еря, ти виросла і погладшала! Не хвилюйся, цього разу я повернулася зі столиці, щоб забрати сім'ю до столиці на Новий рік!»

«Як чудово! Еря в цьому житті несподівано матиме можливість поїхати до столиці, ваша рабиня не спить, правда?» — Еря перед тим, мабуть, садила овочі в теплиці на задньому дворі, тому багнюки на ній було не менше, ніж на оленятку. Додавши до цього її звичайну зовнішність, дещо смугляву шкіру, вона виглядала сірою і непоказною, стовідсотковою сільською дикункою.

Утун зневажливо скривила губи і сказала рівним голосом: «Панночка сказала, що цього разу повернулася забрати 'сім'ю' до столиці на Новий рік. А ти хто така, що смієш називати себе сім'єю панночки?»

Еря глянула на Утун і Їнчунь, які були одягнені красивіше за доньок заможних людей з містечка, дещо зніяковіло потягнула за свій одяг, присунулася ближче до Сяоцао і тихо запитала: «Панночко, ці дві сестри, як і сестра Їнтао, теж служниці, яких ви привезли зі столиці?»

«Так, а що?» — Юй Сяоцао кинула холодний погляд на Утун і з усмішкою запитала цю щиру дівчину перед собою.

«Служниці зі столиці всі такі суворі? Сестра Їнтао, як тільки ми зустрілися, почала мене сварити, і ця сестра теж!» — Еря відчула себе трохи скривдженою. Ми ж обидві служниці, чому вони знущаються з чесної людини?

Утун, отримавши докірливий погляд від панночки, також відчула себе скривдженою. Вона нерішуче сказала: «Панночко, ця дівчина не пройшла належного навчання, як вона може прислуговувати вам? Вона навіть на служницю третього рангу не тягне!»

«Ніхто не народжується, знаючи все! Ти як старша і досвідченіша, хіба не можеш її навчити? Еря — служниця, яку я купила; може, в неї чогось і бракує, але вірність гарантована!» — слова Юй Сяоцао мали глибокий підтекст.

Утун стала ще більш скривдженою: Ох, люди! Ніколи не можна помилятися, інакше все життя не зможеш цього спокутувати! Але, панночко, ваша рабиня покаже вам свої зміни, вона точно більше не матиме своїх власних прихованих мотивів, як раніше!

Чжу Цзюньян, який мовчки пив дикий чай, зібраний і обсмажений власноруч Сяоцао, підняв очі, глянув на Утун, а потім знову опустив їх. Кілька служниць навколо Сяоцао були непоганими, принаймні їхні наміри були правильними. Ця, на ім'я Утун, раніше, можливо, мала якісь інші думки, але зараз, заразившись «чарівністю особистості» маленької дівчинки, вона «стала на правильний шлях». Поки що можна подивитися, як вона працюватиме; якщо не підійде, завжди можна знайти привід і звільнити її.

Коли принесли гарячу тушковану локшину з бараниною, Лю-ши нарешті помітила, що в кімнаті є ще один дорослий чоловік. Завмерши на мить, вона поспіхом сказала: «Цзюньване, дуже дякую, що привезли дівчинку Сяоцао! Поки що поїжте тушковану локшину з бараниною, а я піду приготую ще кілька страв...»

Чжу Цзюньян подумки кричав до небес: Як-не-як, пан має зріст під метр вісімдесят, чому ж моя присутність така непомітна? То одна, то друга — всі мене ігнорують? Однак зараз у нього не було сміливості висувати претензії майбутній тещі, тому він м'яко сказав: «Тітко Юй, не треба турбуватися! Тушкована локшина з бараниною — це чудово!!»

«Ой, як же так можна, не можна...» Щойно цзюньван назвав її? Тіткою Юй? Боже мій! Як вона, звичайна сільська жінка, може заслужити таке звернення?