Золоті Поля

— Сяо-Цао, це ти? Велика тітка не помилилася? — побачивши брата і сестру, велика тітка тепло привітала їх з лагідною усмішкою.

— Велика тітко! — Сяо-Шитоу одразу ж почав голосно вихвалятися. — Велика тітко, моя друга сестра приготувала дуже смачну м’ясну страву і хоче продавати її на пристані. Це так смачно! Велика тітко, двоюрідний брате, спробуєте?

Тітка похитала головою:

— Ваша страва на продаж, ми не будемо її їсти. Але якщо це м’ясна страва, то ціна, мабуть, висока? Може бути важко продати...

— Хочете побалакати — йдіть в інше місце! Не стійте тут і не заважайте моєму бізнесу! — це була жінка з простим прилавком з гарячою локшиною позаду них. Вона була худою, з тонкими ногами, тонкими бровами і очима та високими вилицями.

— Тітонько, я продаю лише закуски, це не завадить вашому бізнесу, чи можна... — Сяо-Цао подумала, що якщо хтось готовий витратити гроші на локшину, він не пошкодує один мідяк, щоб спробувати тушковану страву.

— Ні, ні! Швидко йдіть геть! Якщо ви завадите моєму бізнесу, чи зможете ви відшкодувати збитки? — жінка з високими вилицями подивилася на них зверхньо, як на жебраків, закотивши очі.

Велика тітка смикнула Сяо-Цао, яка хотіла ще щось сказати, і тихо прошепотіла:

— Ходімо, ця жінка відома своїм поганим характером. Можете піти до дідуся Лю, він теж продає локшину.

Поки вони розмовляли, робітники на пристані закінчили роботу і темною масою рушили в їхній бік.

Побачивши це, велика тітка швидко сказала дітям:

— Зараз найкращий час продавати їжу, швидко закликайте клієнтів. Ви вмієте? Потрібна допомога?

Сяо-Цао похитала головою, відмовляючись:

— Велика тітко, йдіть у своїх справах. Перед тим як ми прийшли, тато вже навчив нас, як закликати клієнтів.

Коли тітка пішла, брат і сестра підійшли до прилавка доброго дідуся і ввічливо запитали:

— Дідусю, чи можна нам продавати закуски поруч із вашим прилавком?

Це був саме той дідусь Лю, про якого казала велика тітка, — дуже доброзичливий старий. Він пожалів дітей, які мусили заробляти на життя в такому юному віці, і охоче погодився.

Брат і сестра стали поруч із прилавком, усміхнулися одне одному, і Сяо-Шитоу одразу ж почав голосно кричати:

— М’ясна страва за один мідяк! М’ясна страва всього за один мідяк! Дядечки, дідусі, хто взяв із собою сухий пайок, купіть м’ясну страву, щоб спробувати! Якщо не смачно — грошей не беремо!

— Що? Продають м’ясну страву? Порція всього за один мідяк?

— Ти здурів? М’ясо зараз таке дороге, продавати за один мідяк — це ж собі у збиток!

— За один мідяк м’ясної страви, мабуть, навіть на один зуб не вистачить... Забудь, краще купимо солінь.

...

Хоча крики Сяо-Шитоу привернули увагу багатьох вантажників, більшість лише дивилися, і ніхто не купував.

Сяо-Шитоу розхвилювався, подивився на сестру і запитав:

— Сестро, що робити? Така смачна м’ясна страва, чому вони не купують?

Сяо-Цао передбачала таку ситуацію. Людям потрібен час, щоб прийняти щось нове. Вона подумала, відкрила кошик, розгорнула один промаслений пакунок, позичила у дідуся Лю ніж для нарізання локшини, порізала курячі тельбухи на маленькі шматочки і підійшла до чоловіка, який їв локшину, усміхаючись:

— Дядечку, спробуйте нашу м’ясну страву, це безкоштовно. Якщо не сподобається, ви нічого не втратите, правда?

Чоловік завагався і вже хотів узяти шматочок курячого шлунка, який вона простягнула, але його товариш зупинив його:

— Не треба! Старий Чжао, хто знає, може вона шахрайка? Якщо ти з’їси, а вона почне вимагати гроші, що тоді робитимеш?

Почувши це, чоловік відсмикнув руку. Сяо-Шитоу від злості витріщив очі.

Але Юй Сяоцао спокійно і з усмішкою сказала:

— Дядечку, подивіться на наші маленькі тіла, ви ж нас одним пальцем роздушите. Що ми можемо у вас виманити?

Старий Чжао потер підборіддя і подумав, що це правда. Якщо м’ясна страва, про яку вона каже, йому не сподобається, він просто не заплатить, і вона нічого не зможе зробити. Мідяки в його гаманці, хіба ці двоє малюків зможуть їх забрати?

Він узяв бамбукову шпажку з рук Сяо-Цао, нанизав шматочок курячої печінки і поклав до рота, повільно пережовуючи. М’який і насичений смак печінки, що розчинявся в роті, змусив його очі засяяти від захвату.

— Добре! Добре!! Це справді дуже смачно!! Один мідяк, так? Дай мені одну порцію! — Старий Чжао без вагань дістав мідяк із пазухи.

Його товариш похитав головою:

— Невже так смачно? За один мідяк хіба наїсися? Старий Чжао, тебе обдурили!

Сяо-Шитоу люто зиркнув на нього і сказав:

— Мій тато казав, що в бізнесі головне — чесність. Ми вперше щось продаємо, звісно, ми не будемо псувати собі репутацію.

Сяо-Цао дістала з кошика пакунок із тушкованою стравою і з усмішкою сказала:

— Так, так! У майбутньому ми будемо постійно пропонувати нові види м’ясних страв за один мідяк, ми точно не зіпсуємо свою репутацію. Дядечку Чжао, ось ваша тушкована страва...

З насиченим смаком, що все ще відчувався в роті, Старий Чжао нетерпляче відкрив промаслений папір і виявив, що крім того виду, який він щойно спробував, там були й інші, і все разом складало майже пів миски. Спробувавши, він зрозумів, що хоча текстура різна, смак однаковий — чудовий.

— Це називається тушкована страва («луцай»)? Ніколи не чув! Непогано, смачно і вигідно!! Дай мені ще один пакунок, візьму додому дружині та дітям спробувати! — Старий Чжао змішав тушковані тельбухи з локшиною, і локшина, що мала сильний присмак бобів, стала набагато смачнішою.

— Слухаюсь! — Сяо-Цао взяла мідяки, дістала ще один пакунок із тушкованими тельбухами, а також зачерпнула ложкою кілька шматочків тушкованої курячої крові з горщика і поклала їх у миску Старого Чжао, сказавши: — Цей кривавий тофу дуже ніжний, якщо покласти в паперовий пакунок, він розчавиться. Краще я додам його вам у локшину!

— Ого! Цей один мідяк витрачено не дарма! — Старий Чжао відчув, що йому пощастило.

Інші, бачачи, що Старий Чжао їсть і не перестає хвалити, і що один мідяк — це небагато, теж почали діставати гроші, щоб купити порцію на пробу. Хтось клав страву в коржі, які приніс із собою, хтось додавав у куплений овочевий суп, хтось їв із гарячими паровими пампушками...

Багато хто, скуштувавши, купував ще одну порцію, щоб забрати додому. Адже найдешевше м’ясо на ринку коштувало більше десяти мідяків за цзінь, а за один мідяк можна було купити хіба що два шматочки. М’ясна страва цієї дівчинки не тільки смачніша за домашню їжу, а й головне — порція велика і вигідна!

За короткий час Сяо-Цао продала більше сорока порцій. Вартість спецій окупилася, Сяо-Цао сяяла від щастя, а навколо неї зібралося кілька вантажників, які прийшли пізніше і боялися, що їм не дістанеться.

— Що там за галас? Хто там бешкетує? Не ображайтеся, якщо я вижену! — бригадир у єдиному наметі, де продавали смажені страви, замовив кілька фірмових страв і люб’язно наливав вино управителю цієї партії товару.

— Шефе, я піду подивлюся! — біля бригадира завжди було кілька хлопців на побігеньках. Він побіг до натовпу, підстрибуючи.

— Управителю Лю, тут умови занадто прості. Трохи далі є невеликий ринок, там є ресторанчик, де готують непогано, може... — бригадир подивився на кілька страв перед собою і сам відчув, що це виглядає убого. Він боявся, що через поганий прийом цей важливий клієнт більше не звернеться до нього.

Управитель Лю похитав головою:

— Цю партію товару дуже чекають у столиці. Поїсти можна буде і пізніше, спочатку треба завантажити товар на вози.

— Добре, добре! Управителю Лю, будьте спокійні, гарантую, що до години Вей (13:00-15:00) все буде завантажено! — бригадир підняв келих і випив за управителя Лю. Це був управитель відомої в столиці багатої родини Лю. Якщо догодити йому, то щомісячні замовлення від родини Лю не перейдуть до його заклятого ворога.

— Шефе! Ніхто не бешкетує, це маленька дівчинка продає м’ясну страву за один мідяк! Хлопці кажуть, що це смачно, я теж купив порцію, щоб ви і управитель Лю спробували, — хлопець на побігеньках був кмітливим, купив порцію за власні гроші, щоб догодити шефу. Якщо догодити шефу, хіба він залишиться без нагороди?

— Що за м’ясна страва за один мідяк? Що це за м’ясо? Це можна їсти? — кажучи це, бригадир сам спробував шматочок. — Гм? Смак справді непоганий. Управителю Лю, ця м’ясна страва дуже смачна, навіть краща, ніж у тому ресторанчику на ринку. Спробуєте?

Управитель Лю, як управитель великої торгової родини, куштував різні страви, але коли він поклав до рота шматочок курячого шлунка, вираз його обличчя одразу пом’якшав. Подорожуючи пів життя, він справді ніколи не їв такої смачної страви.

Управитель Лю мимохідь запитав:

— На смак це не свинина, і не яловичина чи баранина. Трохи нагадує курку, але такий спосіб приготування я, старий Лю, ніколи не бачив. Непогано, непогано! Смак приємний.

Бригадир, бачачи, що управитель Лю з’їв кілька шматочків поспіль і не міг зупинитися, швидко сказав хлопцеві на побігеньках:

— Ер-цзи, раз управителю Лю сподобалося, йди! Купи ще дві порції.

Управитель Лю не заперечував, на його обличчі з’явилася задоволена усмішка. Бригадир таємно радів — з цим важливим клієнтом нарешті все вдалося!

— Шефе! М’ясна страва за один мідяк розпродана... Але я привів дівчинку, яка її продавала. У її кошику залишилося ще трохи кривавого тофу, запитайте, чи хочете ви його? — Ер-цзи не зміг купити тушковані тельбухи і повернувся розчарованим.

— Кривавий тофу? Це ці темно-коричневі шматочки? Так ось чому це називається «кривавий тофу», він справді ніжніший за тофу, але на смак набагато кращий! — Управитель Лю обережно взяв шматочок тушкованої курячої крові і з насолодою смакував його.

Бачачи, що управителю Лю подобається, бригадир повернувся до Сяо-Цао і сказав:

— Я заберу весь кривавий тофу з цього горщика, дам тобі десять мідяків, вистачить?

Сяо-Цао з усмішкою похитала головою і сказала:

— Дядечку бригадире, це забагато! Кривавого тофу залишилося максимум на одну миску, двох мідяків буде достатньо!

Управитель Лю глянув на неї і сказав:

— Не очікував, що така дешева річ може бути такою смачною. З чого насправді зроблений цей кривавий тофу?

Сяо-Цао подумала і запитала:

— Дядечку управителю, ви зазвичай можете їсти якісь незвичні продукти?

Управитель Лю розсміявся і відповів:

— Я керую великим бізнесом, подорожую півднем і північчю, чого я тільки не їв? У південному Юе я їв навіть щурів і отруйних змій! Часто речі, які звучать страшно, на смак виявляються непоганими. Кажи, дівчинко, старого мене не налякаєш!