Золоті Поля

Відтоді як Сяо-Цао отримала хрещеного батька, який був генералом і імператорським уповноваженим, її життя не надто змінилося. Вона завжди намагалася не привертати до себе уваги, тому в селі Дуншань, окрім родичів зі старого будинку та сім'ї Чжао, ніхто не знав, що у Сяо-Цао з'явився такий впливовий хрещений батько.

Спочатку Юй Хай і Лю-ши поводилися з генералом Фаном дуже обережно. Але під впливом доньки вони теж розслабилися. Тепер усі сприймали цього генерала, який часто приходив поїсти і мав вільну вдачу, як родича.

Минув місяць. Погода теплішала, сонце світило яскраво, і на Західній горі все зеленіло. На трьох му землі, засаджених кавунами Сяо-Цао, розрослися зелені батоги, на яких розпускалися блідо-жовті квіти. Під деякими жіночими квітками вже зав'язувалися маленькі зелені кавунчики.

Юй Сяоцао несла невелике дерев'яне відро і черпак. Юй Хан, який уже одужав, ніс коромисло з двома відрами води на своїх ще не дуже широких плечах, ідучи слідом за сестрою.

Сяо-Цао озирнулася і, побачивши краплі поту на лобі брата, співчутливо сказала:

— Брате, якщо втомився, відпочинь. Я думаю, краще позичити тачку у дядька Чжоу, чотирьох-п'яти ходок вистачить, щоб полити все поле. Якби тато не забрав віслюка на пристань, не було б так складно!

— Та нічого складного, це ж лише кілька відер води! Наші відра тато спеціально зробив меншими, вони не такі важкі. Порівняно з тим, як я носив колоди, це набагато легше! — Юй Хан усміхнувся сестрі, на його гарному обличчі грав здоровий рум'янець. Який же красивий юнак!

— Ой! Це ж Сяо-Ша і Сяо-Цао! Знову поливаєте? Скажіть дядькові Вану, що ви там посадили? Квіти гарні! — з усмішкою запитав Ван Ергоу, якого дружина змусила йти поливати город.

Цієї весни дощів було мало, але, на щастя, через село Дуншань протікав струмок із Західної гори, який рідко пересихав навіть у посуху. Жителям села було зручніше носити воду, ніж сусідам.

Брат і сестра знали характер Вана. Якщо йому не сказати, він може вночі залізти на їхнє поле. Хоч красти поки нічого, але якщо він потопче бадилля, буде шкода.

Сяо-Цао солодко усміхнулася:

— Дядьку Ван, ми посадили кавуни, це такий фрукт, дуже цінний! Вони тільки зацвіли. Дядьку Ван, ви живете неподалік, наглядайте, будь ласка, щоб діти не наробили шкоди!

Очі Ван Ергоу забігали, він енергійно кивнув:

— Ми ж сусіди, я б і так наглядав. Сяо-Цао, а які ці кавуни? Смачні? Я ніколи про них не чув... Ой, хто крутить мені вухо?

Він обернувся і побачив свою дружину-тигрицю, яка стояла, взявшись у боки, і люто дивилася на нього. Гнів на його обличчі миттєво змінився улесливою усмішкою:

— Жінко, за що ти крутиш мені вухо? Я ж працюю, не байдикую!

Дружина зміряла його поглядом, від якого у нього мурашки побігли по спині, і сказала:

— Я знаю, про що ти думаєш, тільки-но ти поворухнешся! Кажи, навіщо розпитуєш про кавуни? Що задумав? Ван Ергоу, кажу тобі! Чуже добро, хоч яке воно гарне, чіпати не можна! Якщо знову візьмешся за старе, я заберу дитину і піду до мами! Я не дозволю тобі псувати нашу дитину!!

Ван Ергоу одразу принишк і слухняно закивав:

— Жінко, ну що ти! Я просто з цікавості запитал, які ті кавуни, нічого такого не думав! Не хвилюйся! Я виправився, чесно виправився!!

Ван Ергоу одружився майже в тридцять, і п'ять років у них не було дітей. Нещодавно його дружину почало нудити від будь-якої їжі, і він страшенно злякався. Лікар Ю разом із внучатим племінником поїхав кудись, а Сяо-Цао він не довіряв, тому позичив візок і повіз дружину до лікаря в містечко.

Старий лікар, перевіривши пульс, одразу сказав, що він стане батьком. Ван Ергоу так зрадів, що усміхався, як дурник, і всім хвалився: «Моя жінка вагітна, я буду татом!» Дружина так соромилася, що аж щипала його за боки до синців.

Повернувшись додому, Ван Ергоу ставився до дружини як до богині, діставав їй усе, чого вона хотіла. Коли у неї був токсикоз, її нудило так, що ледве жовч не виходила.

На щастя, Юй Сяоцао дізналася про це і принесла їм трохи зелені, огірків та помідорів. Ван Ергоу спочатку бурчав, що Юй скупі, принесли звичайні овочі. Але коли його дружина з'їла помідор, нудота як рукою зняло, і все почало смакувати.

Але коли овочі від Юй закінчилися, їй знову стало погано. Дружина Ергоу була працьовитою, у них на городі теж росли огірки і зелень, але смак був не той, і нудота повернулася.

Ван Ергоу поспішив до Юй і купив помідорів, огірків та інших овочів. Овочі Юй завжди коштували дорожче, ніж звичайні, але, зважаючи на сусідство, вони не тільки не завищили ціну, а й продали дешевше. Подружжя Ван було дуже вдячне.

Тепер живіт дружини вже було трохи видно, нудота зникла, і вона знову набрала вагу. Треба було полити кілька му землі, і зазвичай вона сама б впоралася. Але зараз Ван Ергоу не дозволяв їй працювати і взяв усе на себе.

Дружина знала характер свого чоловіка і, не довіряючи йому, пішла слідом наглядати. І якраз застала його, коли він розпитував брата і сестру Юй! Побачивши його бігаючі очі, вона зрозуміла, що він націлився на кавуни.

Дружина Ергоу пам'ятала доброту родини Юй і не могла дозволити чоловікові робити капості. Найкращою погрозою було піти до мами разом із дитиною в животі — це завжди діяло! І справді, чоловік клявся і божився, що буде слухняним.

Юй Сяоцао спостерігала за цією дивною парою: вони постійно сварилися, але їхні почуття були міцними. Ван Ергоу боявся дружини не зі страху, а тому, що цінував її. Хоч на словах він не здавався, але робив усе, як вона хотіла.

Попрощавшись із подружжям, брат і сестра прийшли на своє поле. Дивлячись на зелене бадилля і жовті квіти, Сяо-Цао ніби бачила круглі кавуни, що махали їй.

Юй Хан поставив відра, поклав коромисло і взяв черпак у Сяо-Цао, щоб почати поливати, але сестра зупинила його.

Під здивованим поглядом брата Сяо-Цао зачерпнула води зі свого відра і вилила у відра Юй Хана. Лише після цього вона сказала:

— Все, можна поливати!

Юй Хан здивовано подивився на відро Сяо-Цао і тихо запитав:

— Сестричко, що особливого в твоїй воді? Чому ти щоразу додаєш її перед поливом?

Очі Сяо-Цао забігали, і вона почала вигадувати:

— Тсс! Тихо!! Це спеціальне добриво, яке я зробила, воно дуже корисне для землі! Минулого року батат вродив так добре саме завдяки цій воді!

— О... то ось воно що! Сестричко, ти стільки всього знаєш, навіть добриво можеш зробити. Якби цей рецепт оприлюднити, це допомогло б багатьом людям! — Хто б міг подумати, що у Юй Хана є задатки святого. Ні! Треба це припинити в зародку!

Сяо-Цао таємниче нахилилася до нього і прошепотіла:

— Це добриво зроблене з чарівної речі, яку дав Бог Багатства. Коли він давав її мені, то попередив, що я смертна і використання цієї речі забирає мою життєву енергію, тому не можна використовувати її часто. Інакше це зашкодить моєму здоров'ю!

Почувши про здоров'я, Юй Хан одразу змінив тон:

— Якщо це шкодить тобі, то не використовуй більше! Врожай не такий важливий, як твоє здоров'я, яке ми ледве відновили.

— Нічого, я перевірила! Якщо не зловживати, шкоди не буде, просто трохи втомлююся! — продовжувала плести свою павутину брехні Юй Сяоцао.

Юй Хан заспокоївся і почав поливати розсаду, але все ж сказав:

— Краще не використовуй, якщо можна... До речі, а як виглядає ця чарівна річ?

Юй Сяоцао запанікувала, але, побачивши на зап'ясті яскравий п'ятиколірний камінь, заспокоїлася і сказала:

— Ось! Цей божественний камінь!

Юй Хан глянув і згадав, що цей кольоровий камінець з'явився у сестри після того, як вона вдарилася головою і знепритомніла. Він повірив ще більше і засміявся:

— Я думав, ти просто знайшла гарний камінець у горах, а це, виявляється, скарб від безсмертних. Бережи його, щоб не вкрали!

— Інші не зможуть ним користуватися! Чарівна річ визнала мене господинею, навіть якщо вкрадуть, вона повернеться! — Сяо-Цао підняла брови і впевнено всміхнулася.

Юй Хан заспокоївся і щиро похвалив:

— Справжній скарб!

[Авжеж! Я, великий Небесний Камінь, був виплавлений богинею Нюйвою протягом сорока дев'яти днів і довго був при ній, набувши розуму. Унікальний скарб у світі!!] — Маленький Небесний Камінь у вигляді золотого кошеняти з'явився на плечі Сяо-Цао з гордовитим виглядом.

Раптом він згадав щось і похнюпився:

[Ех, цікаво, чи не сумно богині Нюйві без мене. Без мене її усамітнення буде таким нудним...]

Юй Сяоцао погладила його по голівці і тихо сказала:

— Тоді допомагай мені більше, щоб швидше відновити сили і повернутися до богині через простір.

[Я б і радий! Але твоє життя таке спокійне, допомога потрібна рідко! Щодня роблю лише трохи води з духовним каменем, скільки ж це дасть прогресу?] — невдоволено пробурчав Маленький Небесний Камінь, зістрибнув з плеча Сяо-Цао і побіг по полю кавунів.