Золоті Поля

У світі свідомості Сяоцао Маленький Божественний Камінь міг спілкуватися з жінкою:

«Врятувати одне життя — це краще, ніж збудувати семиярусну пагоду. Не хвилюйся, я допоможу тобі. Ти збираєшся піти сьогодні ввечері чи...»

— Цуй... Цуйюнь! — слова Маленького Божественного Каменя були перервані старим, тремтячим голосом. Троє людей і один привид подивилися в бік, звідки долинув голос: у місячному світлі з’явилася згорблена постать старого Юя. Здавалося, за цю ніч він миттєво постарів на багато років.

Жінка в білому подивилася на старого Юя без жодної колишньої ніжності. Її погляд був байдужим:

— Юй Ліцю, наші подружні почуття згасли ще тоді, коли ти мовчки дивився на все, що витворяла Чжан-ши. Чесно кажучи, я дуже в тобі розчарувалася! Люди кажуть: «Де з'являється мачуха, там і рідний батько стає вітчим». Так воно і сталося!

Старий Юй залився сльозами — невідомо, чи то від спогадів, чи то від каяття. Його голос тремтів:

— Пробач мені, я не зміг добре подбати про наших дітей. Я завинив перед тобою!

Жінка відповіла без жодних емоцій у голосі:

— Не треба зайвих слів, я не хочу їх чути. Мені не потрібні твої сповіді чи спокута. Надалі просто менше завдавай клопоту родині Хая — це і буде твоєю найкращою спокутою.

Потім вона знову поглянула на Юй Хая поглядом, повним смутку та любові, і тихо промовила:

— Хаю, мені час іти! Знову увійти в коло перероджень — це найкраща доля для мене. Не сумуй, живи добре...

Вона кинула погляд на кошеня в руках Сяоцао. Маленький Божественний Камінь усе зрозумів: золоте сяйво спалахнуло навколо жінки, і її постать почала поступово танути, танути...

— Мамо! — крик Юй Хая пролунав у тиші лісу тужливо й скорботно. Проте він знав, що нове втілення — це найкраще для його матері. Хоч серце і краялося від розлуки, він не міг її затримувати.

Старий Юй гірко розплакався, примовляючи:

— Вона гнівається на мене, гнівається... Вона не хоче мені пробачити! Цуйюнь, Цуйюнь... я так завинив перед тобою!!

Юй Хай і старий Юй — один на колінах, інший згорбившись — довго не могли прийти до тями, дивлячись туди, де зникла постать. Повіяв прохолодний гірський вітер, і Юй Сяоцао гучно чхнула.

Цей звук вивів Юй Хая зі стану скорботи. Він витер сльози, підвівся, зняв із плечей верхній одяг і закутав у нього доньку. Його голос звучав дещо охрипло:

— Цао-ер, вдягнися, щоб не застудитися. Тату, ви теж ідіть додому.

— Вона гнівається на мене, вона гнівається... — старий Юй ніби впав у заціпеніння, безперестанку повторюючи ці слова.

Юй Хай зітхнув і тихо мовив:

— Тату, я на вас не гніваюсь. І мама теж не буде!! Чжан-ши колись сказала правильну річ: молодші брат і сестра теж плоть і кров родини Юй. Вони були малими, тож цілком зрозуміло, що ви приділяли їм більше уваги. Не думайте про лихе, повертайтеся.

Старий Юй підвів очі на сина, який з дитинства завдавав йому найменше клопоту. Його погляд був затуманений слізьми. Якби він приділяв синові більше уваги, чи зважала б на це Чжан-ши? Чи менше б страждав його син? Чи не гнівалася б тоді Цуйюнь? Але в житті немає місця для «якби» — кожен має нести відповідальність за свої вчинки!

— Хаю! Ти вже відділився, тож не переймайся більше домашніми справами. Надалі... просто живи своїм щасливим життям!! — Старий Юй розвернувся і, повільно переставляючи ноги, побрів назад нерівною стежкою. Його хода здавалася надзвичайно важкою.

Юй Хай дивився вслід спині батька, яка вже не була такою прямою, як колись. Він хотів щось сказати, але врешті-решт лише гукнув:

— Хоч ми й розділилися, ви все одно мій батько! Я буду піклуватися про вас, як і належить... — Але при цьому він не збирався давати ні копійки більше того, що було заведено!

Утрьох вони повернулися до свого будинку. Дивлячись на три старі солом’яні хатини, Юй Хай раптом промовив:

— Після осінніх жнив ми збудуємо новий дім! Знесемо старі хати, докупимо землю поруч і зведемо п’ять великих світлих кімнат із цегли під черепицею. Розширимо переднє та заднє подвір’я вдвічі! Коли наше життя зацвіте, тоді й ваша бабуся зможе спокійно піти на переродження...

Хоча Юй Сяоцао більше хотіла б купити будинок і землю в місті, почувши слова батька, вона не могла не підтримати його:

— Так! Ми збудуємо найкращий дім у селі. І вікна будуть як у домі брата Ханя — скляні, щоб було світло й тепло.

— Добре! Будуть скляні вікна! — Юй Хай глибоко видихнув, ніби вивільняючи весь той біль, що скупчився в грудях. Будь-кому було б важко дізнатися, що його матір вбили. На щастя, сьогодні мама з’явилася йому, сказала, що не гнівається, і веліла жити добре... «Не хвилюйся, мамо, я обов’язково зроблю наше життя щасливим!»

Наступного дня Юй Сяоцао залишилася вдома, насолоджуючись рідкісним спокоєм. Справи в кавуновій лавці вже налагодилися, старша тітка цілком справлялася сама, тож Сяоцао могла трохи перепочити.

Ближче до полудня її молодший дядько Юй Бо повернувся додому сам не свій. А слідом за ним ішло кілька судових вартових.

Як тільки вартові переступили поріг, Чжан-ши, яка не спала всю ніч, забилася в куток на лежанці, наче миша, що побачила кота. Лі-ши теж злякано зіщулилася і прошепотіла:

— Юй Хай вчинив зовсім не по-людськи! Казав же, що не буде заявляти в управу, як він міг порушити слово? Мамо, швидше ховайтеся! За вбивство карають смертю, якщо вас схоплять — голову з плечей!

Після нічних подій ніхто в родині Юй не залишався в невіданні щодо вчинків Чжан-ши. Лі-ши хоч і зневажала свекруху в душі, проте першу дружину свекра вона зовсім не пам’ятала, а Чжан-ши була матір’ю її чоловіка, тож вона не збиралася робити нічого проти неї.

Чжан-ши, яку всю ніч мучив «привид», була на межі нервового зриву. Почувши слова Лі-ши, вона почала метушитися по кімнаті, не знаючи, де б його краще сховатися...

— Мамо! Нас обманули, нас обманули!! — Юй Бо увійшов у дім і, побачивши розпатлану, бліду як смерть Чжан-ши, спочатку завмер, а потім закричав у розпачі.

Почувши плач молодшого сина, Чжан-ши на мить заціпеніла, а потім заверещала:

— Сяо-Бо, що ти кажеш? Той чоловік, який обіцяв допомогти тобі вступити до академії «Жунсюань» — шахрай? А... а ті триста лянів срібла, що я тобі дала? Ти віддав їх йому?

Юй Бо згорьовано опустився на землю, забувши про всю свою вчену гідність, і схопив себе за голову:

— Той чоловік позавчора сказав, що треба гроші, аби «залагодити справу», і я віддав йому всі триста лянів. А сьогодні вранці вартові знайшли мене і сказали, що він шахрай, його вже схопили, і завтра я маю з’явитися до суду для очної ставки.

— То... то ці пани вартові прийшли не по мене? — Чжан-ши обережно визирнула на подвір’я і пошепки запитала.

Юй Бо здивувався:

— По тебе? За що тебе хапати? Це звичайна формальність — вони прийшли викликати тебе, щоб завтра разом піти до суду давати свідчення. Мамо, не хвилюйся. Ми просто стали жертвами обману, ми ж не порушували закон.

«Ти — ні, а от я — так!!» — Чжан-ши мала гіркоту на душі, але не могла її висловити. Вчора, після того як Юй Хай пішов, родина вирішила поховати всі її минулі негідні вчинки глибоко в собі. Особливо не можна було нічого казати Юй Бо, щоб не зіпсувати йому настрій перед навчанням.

Юй Бо побачив, що мати все ще стоїть як укопана, і нагадав:

— Мамо, вартові пройшли такий довгий шлях, спочатку зігрій їм води попити. І обід треба приготувати — не можна ж лишати людей голодними під час служби! Друга невістка та Сяоцао чудово готують, може, покличеш їх допомогти накрити стіл?

Серце Чжан-ши було гіршим за полин! Тільки вчора вона підписала розписку з обіцянкою ніколи не турбувати родину другого сина, а сьогодні йти до них просити готувати обід — хіба це не означає власноруч себе зганьбити? До того ж Юй Хай має на неї компромат; він так трясеться над своєю дружиною, що як тільки дізнається, що вона порушила клятву і знову почала нею командувати, то точно заявить на неї в управу.

Чжан-ши завагалася і мовила:

— Твій другий брат з сім’єю зараз такі заклопотані, що кожна пара рук на вагу золота, навіщо їх турбувати? Дружина Чжан Цюаня теж непогано готує, краще попросимо її допомогти!

Юй Бо здивувався ще більше: відколи це мати навчилася зважати на родину другого брата? Невже сонце сьогодні зійшло на заході? Проте в місті він і справді чув, що справи в кавуновій лавці другого брата йдуть дуже жваво. «Мама каже правду, — подумав він, — яка різниця, хто готуватиме?»

Чжан-ши відправила Лі-ши за дружиною Чжан Цюаня, сама вийшла на подвір’я, ввічливо привітала вартових, а потім пішла до курника, спіймала великого півня і зарізала його. Вона кожну курку в домі берегла як зіницю ока, навіть на Новий рік шкодувала різати, а сьогодні справді пішла на великі жертви!

Вона витягла кілька яєць, подумала трохи, поклала їх назад і покликала молодшого сина:

— Сяо-Бо, скажи, а ті гроші, що у нас виманили, зможуть повернути?

Юй Бо зніяковів:

— За ідеєю, я віддав їх лише позавчора, пройшов лише день. Той негідник навряд чи встиг би їх усі витратити. Проте...

Він зиркнув назовні і прошепотів:

— Люди кажуть: «Ворота управи відчинені на південь, але без грошей туди з правдою не заходь». Боюсь, що навіть якщо ті триста лянів знайдуть, їх можуть конфіскувати на користь казни...

Серце Чжан-ши обливалося кров’ю! Триста лянів срібла — це ж величезна сума! Це були майже всі заощадження родини. Тепер, коли Юй Хая, який вмів заробляти, більше немає поруч, їм до кінця життя не назбирати таких грошей знову. Вона вхопилася за серце, і її ноги підкосилися — вона просто сіла на землю.

— Мамо! Мамо, що з тобою? Не лякай мене так!! — Юй Бо побачив, що Чжан-ши хапається за груди і не може дихнути, і зовсім розгубився.

Чжан-ши зробила кілька важких вдихів і почала мовчки плакати, сидячи на землі. Вона згадала вчорашні слова Сяоцао: академія «Жунсюань» — це місце, куди навіть великі чиновники та багатії не можуть пропхнути своїх синів за будь-які гроші!! Якби туди можна було потрапити за п’ятсот лянів, та за п’ять тисяч чи навіть п’ятдесят тисяч лянів люди б билися за це місце. Хіба могла така вдача випасти простим людям? Як же вона так засліпилася, що повірила солодким словам того шахрая?

— Мамо, тобі краще? Це все через мене! Якби не я, сім’я не втратила б таку купу грошей, а ти б так не побивалася! — Юй Бо зараз теж відчував пекуче каяття. Якби він не прагнув так сильно вступити до академії, хіба б він став жертвою шахраїв?