Золоті Поля

Якраз під час розмови Ван Ергоу, сповнений ентузіазму, прикотив свій ручний візок, наспівуючи якусь мелодію без жодного мотиву, і швидко підійшов до кавунового поля родини Юй.

Дивлячись на купи кавунів на межі поля, Ван Ергоу від радості виставив свої нерівні зуби і, сміючись, промовив: «Ой! Я думав, що прийшов досить рано, а ви, виявляється, випередили мене набагато! Яка робота знайдеться для мене — кажіть, не соромтеся... До речі, ось гроші за вчорашні кавуни, всього п’ятдесят чотири ляни, все правильно, чи не так?»

Юй Сяоцао прийняла срібло, повернула йому боргову розписку і, дивлячись на те, як він сяє від щастя, з усмішкою запитала: «Вчора торгівля йшла добре, еге ж? Подивіться, як ви радієте!»

Ван Ергоу примружив очі від задоволення і безперестанку кивав головою: «Вчора мені пощастило, до берега причалило судно з родиною якогось чиновника. Управитель, який прийшов їх зустрічати, забрав майже всі мої двадцять кавунів одним махом. Хе-хе! Тільки на них я чистого прибутку заробив понад тридцять лянів! Решту кілька штук розпродав ще до вечора!»

Вчора був перший день у житті Ван Ергоу, коли він займався бізнесом, тому його дружина, попри вагітність, яка ще не була сильно помітною, не втрималася і пішла за ним на пристань.

Спочатку на пристані стояли переважно вантажні судна. Окрім кількох управителів, які багато бачили і впізнали кавуни, інші люди хіба що підходили з цікавості подивитися, але дізнавшись, що ціна складає кілька лянів за штуку, одразу відмовлялися.

Коли минуло пів дня, а торгівля так і не пішла, Ван Ергоу почав нервувати і хотів було везти товар у містечко. Але дружина зупинила його: «Як же можна займатися справами без витримки? Подивися на Сяолянь — вона теж починає по-справжньому працювати тільки ближче до обіду. Давай ще почекаємо, Сяоцао казала: головне — відкрити ринок, а далі все піде як по маслу. Тобі просто не вистачає терпіння!»

Ван Ергоу не хотів, щоб дружина дарма втомлювалася разом із ним, тому силоміць придушив тривогу в серці і почав гучно закликати перехожих: «Кавуни! Великі та солодкі кавуни! Не солодкі — грошей не треба!!»

Старання не пройшли дарма, і незабаром його кавунова справа «відкрилася»! Першим покупцем став головний управитель «Торгового дому Цін’яо», одного з чотирьох найбільших торгових об’єднань. Управитель багато подорожував і знав світ, тому побачивши кавуни в продажу в такий сезон, був дуже здивований. Він вирішив купити один на спробу, і коли той розрізали, солодкий смак просто вразив його.

Він хотів було викупити всі кавуни, але за заниженою ціною, на що Ван Ергоу не погодився, бо не хотів втрачати прибуток. До того ж управитель віз із собою занадто багато товарів, і на кораблі просто не було місця для великої партії кавунів. Справа не вигоріла, проте він купив ще два плоди, щоб пригостити господарів.

Будь-яка справа важка лише на початку. Коли торгівля пішла, Ван Ергоу, маючи в руках перші п’ятнадцять лянів, солодко підраховував: якщо так піде і далі, то продавши ще з десяток кавунів, він повністю поверне собівартість, а решта десять будуть чистим прибутком...

Якраз у цей момент до берега причалило офіційне судно чиновника! Казали, що це великий чиновник із півдня, який повертається до столиці зі звітом. Закони династії Мін щодо жінок були не такими суворими, тому члени родини чиновника, які провели на кораблі майже місяць, зійшли на берег, щоб подихати свіжим повітрям.

Шестирічна донька чиновника, почувши гучні вигуки Ван Ергоу, підійшла до нього в супроводі служниці. Вона з цікавістю дивилася на великі круглі кавуни на одноколісному візку, закопилив маленьку губку: «Ти обманюєш людей, кавуни не бувають такими великими! Ті, що я їла, були ось такими!»

Маленька красуня показала руками розмір, дивлячись на нього круглими великими очима з неймовірно милим виглядом. Ван Ергоу мимоволі подумав про дитину в животі дружини: якщо народиться дівчинка, чи буде вона такою ж гарною? (Ти занадто багато про себе думаєш — з твоїм то обличчям, якщо дівчинка піде в тебе, це буде справжня катастрофа!)

Ван Ергоу терпляче нахилився, видавив із себе найдобрішу усмішку і лагідно сказав: «Панночко, я продаю великі кавуни! Вони величезні, солодкі та соковиті, я чесно кажу!»

Малеча серйозно замислилася і дзвінко відповіла: «Тоді я маю спочатку спробувати, а потім дам гроші. Ти ж сам сказав: не солодкі — грошей не треба!»

Ван Ергоу почухав потилицю і з великим жалем вибрав на візку найменший кавун. Він дістав ніж і кілька разів протер його новенькою бавовняною тканиною, перш ніж розрізати плід. Служниця, побачивши, що тканина чиста, нічого не сказала.

Дівчинка витончено відкусила шматочок кавуна і вмить вигукнула: «Ой! Справді дуже солодко!! Як смачно!! Сяо-Мей, заплати! А ти — можеш віднести цей кавун туди? Я хочу, щоб мама і брати теж спробували!»

«Звісно!» — Ван Ергоу отримав три ляни срібла, підхопив більшу частину розрізаного кавуна та кілька шматочків, що залишилися, і пішов за дівчинкою до пристані.

Брати дівчинки, побачивши яскраво-червону м’якоть, були і здивовані, і зацікавлені, тож кожен узяв по шматочку на спробу. Смак кавуна, вирощеного на воді з духовним каменем, був бездоганним; навіть родина чиновника, яка їла кавуни безліч разів, ніколи не куштувала нічого подібного.

Батько дівчинки, бачачи, як радіють його дружини та діти, широким жестом купив у Ван Ергоу одразу п’ятнадцять великих кавунів. У такий сезон кавуни були справжньою дивиною, тож подарувати такий було надзвичайно престижно!

Таким чином, запаси Ван Ергоу вмить зменшилися на більшу частину! Пізніше прийшло ще кілька пасажирських суден, і він розпродав залишки. Ретельно все підрахувавши, він зрозумів, що за двадцять з лишком кавунів отримав майже сто лянів срібла, з яких понад сорок лянів були чистим прибутком!

Ван Ергоу за все своє життя не бачив стільки срібла! Коли раніше дружина змушувала його ходити на підробітки, він за цілий день важкої праці заробляв щонайбільше кілька десятків мідяків, а лян срібла за місяць вважався великим успіхом. А сьогодні він лише кілька разів гукнув — і заробив цілих сорок лянів, що дорівнювало його заробітку за кілька років!

«Дружино, дружино! Швидше вщипни мене, це ж не сон!!» — Ван Ергоу плакав від щастя, тремтячими руками ховаючи срібло за пазуху і кладучи руку дружини собі на лікоть.

Дружина Ергоу теж не могла заспокоїтися, вона зі сльозами на очах легенько поплескала чоловіка, погладжуючи свій живіт. З таким доходом можна було не боятися, що вони не зможуть прогодувати дитину.

Вона сама була з дуже бідної родини, інакше не пішла б за такого, як Ван Ергоу. Страх голоду був тінню її дитинства: у сім’ї було восьмеро дітей, а вижили лише вона та двоє її братів.

Після заміжжя чоловік хоч і був непутящим, але дружину любив. Життя було важким, проте все ж кращим, ніж у батьківському домі. Вона думала, що ці злидні ніколи не скінчаться, аж поки вдача не повернулася до них обличчям — вони познайомилися з родиною Юй Хая, яка не лише неодноразово їм допомагала, а й дала можливість заробити.

Її дитина більше не буде, як вона в дитинстві, терпіти голод, тамуючи його водою, і не буде змушена просто перечікувати хворобу, не маючи ліків...

«Дружино! Піду куплю пів цзіня м’яса, щоб ти зміцніла!» — Ван Ергоу, маючи гроші, став триматися значно впевненіше.

Дружина зиркнула на нього і забрала все срібло, тихо промовивши: «Ми ще винні братові Хаю гроші за кавуни! Того, що залишиться, не вистачить навіть на завтрашню закупівлю. Невже ти знову збираєшся йти і з безсоромним обличчям просити товар у борг?»

Ван Ергоу засміявся: «Я планую завтра взяти ще більше кавунів! Боюся, грошей справді не вистачить... Може, все-таки ще раз у борг?»

Дружина похитала головою: «Сьогодні ми зустріли великого клієнта, а інакше хто знає, скільки б ми їх продавали! Я думаю, завтра треба брати стільки, на скільки вистачить сьогоднішнього заробітку, не страшно, якщо заробимо трохи менше!»

Ван Ергоу розумів, що «їсти треба по ложці, а гроші заробляти потроху», тому послухався дружину: «Брате Хай, сьогодні зваж мені кавунів на сорок лянів! Великих — на двадцять лянів, а середніх та маленьких — на десять лянів кожних...»

«Домовилися!» — Юй Хай допоміг зважити кавуни і, бачачи, як Ергоу дещо гордовито простягає срібло, посміхнувся: «Ого! Вчора справи йшли чудово, непогано заробив!»

«Хе-хе! Та де там! Всього сорок лянів з лишком, куди мені до вас, брате Хай! Ви ж учора цілих два вози відвезли!» — Ван Ергоу намагався стримати гордість, але посмішка все одно видавала його.

Лю Пей, який допомагав вантажити товар, побачивши, що на одному ручному візку можна заробити понад сорок лянів за день, підрахував: якщо вони відвезуть цілий кінний екіпаж до столиці префектури, то за одну поїздку зароблять щонайменше сто лянів? Від таких думок серце Лю Пея забилося частіше.

Якраз у цей час родина Чжоу прислала манежний екіпаж, який позичила Сяоцао. Брати Лю Пей та Лю Хань порадилися і вирішили вирушати негайно, щоб за ніч доставити кавуни до великого міста.

Сяоцао теж розуміла, що екіпаж із кавунами не зможе наздогнати її хрещеного, який скаче верхи, тому порадила дядькам вирушати раніше і домовилася про місце зустрічі на завтра.

Вони швидко завантажили екіпаж; їм треба було спочатку доїхати до містечка Тангу, а потім подолати довгий шлях по поштовому тракту до столиці префектури. Якщо вирушити зараз, вони навряд чи встигнуть до закриття міської брами.

Сяоцао приготувала дядькам їжу в дорогу, воду та теплий одяг. Хоча весна добігала кінця, ночі на півночі все ще були прохолодними. Дядькам, ймовірно, доведеться ночувати просто неба, тож без теплого одягу не обійтися.

Два вози родини Юй вирушили разом із братами Лю. Сяоцао правила візком з осликом, а Юй Хай — власним кінним екіпажем, який вони купили лише кілька днів тому. На щастя, панич Чжоу вибрав спокійного коня, з яким міг впоратися навіть новачок.

Вчора, коли лавка відкривалася, Юй Хай залишався охороняти поле, тому не бачив святкової метушні. Коли Сяоцао повернулася і розповіла про все, він відчув, як у нього «сверблять руки», і дуже пошкодував, що не бачив успіху на власні очі. Тому сьогодні він неодмінно хотів поїхати до містечка.

Зрештою, він був батьком власниці лавки, тож теж почувався наполовину господарем. Не допомогти доньці наглянути за справами — серце було не на місці. Тому на цей день Лю-ши залишилася охороняти поле, а він планував повернутися на нічну зміну.

Разом із ними поїхала старша тітка Гань-ши, щоб допомогти, а також бабуся Яо-ши, яку Сяоцао вмовила поїхати «подивитися світ»...

Коли вони дісталися містечка, Сяоцао побачила, що перед її лавкою зібралося чимало людей. Вона подумала, що щось сталося! Вчора після закриття в крамниці залишився тільки Лі Лі. Фань Цзичжень та У Юнь пішли на пристань, а Сяоцао повернулася до села. Невже вчорашній успіх комусь завадив, і сьогодні прийшли шукати проблем?