Золоті Поля

Яскраві квіти, зелена трава, а серед цього різнобарв'я — брат із сестрою та сірий вовк. Але атмосфера була гармонійною і природною.

Сірий вовк злизав воду з духовним каменем з долоні Сяоцао і, відчуваючи, що йому цього замало, своїм шорстким язиком ще раз лизнув її білу, ніжну долоньку. Однак він ніби відчував, що ці кілька крапель — це максимум, що може витримати його тіло зараз, тому більше не вимагав.

Страх у серці Шітоу поступово розсіявся. Він із цікавістю розглядав цього сірого вовка з чистим, густим хутром і м'яким поглядом, і тихо спитав Сяоцао:

— Друга сестро, це песик, еге ж? Якби це був вовк, він би нас уже давно з'їв!

Сяоцао теж повністю розслабилася і, маючи гарний настрій, вирішила подражнити Шітоу:

— Ти коли-небудь бачив такого великого і грізного собаку? Це точно вовк! А щодо того, чому він нас не з'їв — можливо, він щойно пообідав і не голодний!

Шітоу скривився і, обережно глянувши на вовка, ще тихіше запитав:

— Тоді... може, він залишив нас як запас на потім?

Сяоцао легенько стукнула його по лобі і засміялася:

— У цій долині повно води і трави, хіба тут бракує здобичі? Думаєш, твоє м'ясо таке смачне? Людське м'ясо кисле, він таке не їстиме!

Увага Шітоу миттю переключилася на інше:

— Друга сестро, а звідки ти знаєш, що людське м'ясо кисле? Ти ж його не куштувала!

— Хто сказав, що не куштувала? Я — старий гірський демон, я вже з'їла твою другу сестру і перетворилася на неї... — Сяоцао змінила голос на похмурий, скривила губи в моторошній посмішці і зробила страшне обличчя... Якби це було вночі, її вигляд точно міг би налякати когось до смерті.

Шітоу вражено дивився на неї, здавалося, він справді злякався. Тільки тоді Сяоцао згадала, що йому всього шість років, і подумала: «Хоч би не злякався до безтями».

Поки вона думала, як заспокоїти малого, губи Шітоу повільно розтягнулися в усмішці, і він упевнено сказав:

— Друга сестро! Хоча твій характер і темперамент змінилися, я точно знаю, що ти ніколи не завдаси шкоди нікому з нас! Ти — моя друга сестра, добра і здібна друга сестра!

Юй Сяоцао з любов'ю скуйовдила волосся хлопчика і зі сміхом сказала:

— А я вже подумала, що ти справді повірив! Звідки в світі стільки демонів та привидів? «Хто не робить зла, той не боїться, що вночі привид у двері постукає». Найчастіше демони ховаються в серцях людей, від того вони й стають такими підозрілими! Наш Шітоу повинен вирости чесною і відкритою людиною!

Шітоу рішуче кивнув:

— Друга сестро, я запам'ятав!! ...Але нам час повертатися, правда? Цей вовк перегородив дорогу, як ми пройдемо?

— Як пройдемо? Ногами! Чи ти сподіваєшся, що цей вовк віднесе тебе додому на спині? — Відчуваючи доброзичливість вовка і маючи запевнення Маленького Божественного Каменя, Сяоцао зовсім не боялася.

Вона підняла квіти та рослини, які кинула під час втечі. Добре, що хоч горщик не випустила, інакше цей похід був би марним! Сяоцао віддала квіти Шітоу, щоб звільнити одну руку. Тримаючи горщик в іншій, вона підійшла і поплескала вовка по голові:

— Ми йдемо, прийдемо якось іншим разом!

Хвіст сірого вовка вильнув, і Шітоу з усмішкою сказав:

— Може, це нащадок собаки і вовка? Він справді дуже схожий на Жовтка, що живе у старшого дідуся!

Брат із сестрою обійшли вовка і швидко попрямували до печери. Вовк пройшов за ними якусь відстань, провівши їх до входу в печеру, і лише тоді з неохотою повернув назад.

Вони повернулися додому ближче до обіду. Пані Фань, знаючи, що діти пішли до лісу, дуже хвилювалася, що їх так довго немає, і кілька разів посилала Чженьчжу подивитися на край лісу.

— Ох! Моя люба панночко, нарешті ви повернулися! Ще б трохи — і пані послала б слуг шукати вас у лісі! — Чженьчжу, дочекавшись Сяоцао, швидко підбігла, забрала з її рук горщик і з цікавістю зазирнула всередину: — Що це за риба? Я ніколи раніше такої не бачила!

Сяоцао з усмішкою відповіла:

— Ми називаємо її маленькою білою рибкою. Її м'ясо дуже ніжне і зовсім не має запаху. Хрещена, мабуть, зможе її їсти!

Очі Чженьчжу зволожилися від вдячності. Останнім часом у пані зник апетит, вона дуже схудла, і як служниця, вона щиро турбувалася за неї. Чженьчжу бачила, як Сяоцао вигадує різні страви, аби лише пані могла з'їсти хоч шматочок. Від щирого серця вона сказала:

— Панночко, дозвольте подякувати вам від імені пані!

— Навіщо ці подяки? Вона — моя хрещена, я маю про неї піклуватися! Це мій обов'язок! — Сяоцао з усмішкою кинула на неї грайливий погляд.

Чженьчжу швидко закивала:

— Так, так! Я сказала дурницю!

Утрьох вони з розмовами та сміхом швидко дісталися до маєтку родини Чжао на схилі гори. Здалеку Сяоцао побачила пані Фань, яка спиралася на руку Лінлун і виглядала їх з-за воріт.

Серце Сяоцао наповнилося теплом. Тримаючи в руках викопані квіти, вона швидко побігла до пані Фань. На обличчі пані Фань нарешті з'явилася усмішка полегшення, і вона повторювала:

— Повільніше, дивись під ноги, обережно, там камінці!

Маленьке рум'яне личко, вкрите дрібними краплинками поту, нагадувало троянду в росі. Пані Фань дістала хустинку і ніжно витерла обличчя дівчинки, лагідно сказавши:

— Чому ви так довго? Наступного разу, якщо захочеш піти до лісу, нехай хрещений іде з тобою. З його вміннями навіть зустріч з тигром не страшна!

Юй Сяоцао лише кивала, а подумки додала: «Цього разу ми не зустріли великого тигра, зате зустріли великого сірого вовка! Але з Маленьким Божественним Каменем навіть тигр не був би нам страшний!» Проте вона не сказала ні слова про вовка, щоб не налякати хрещену і не нашкодити її ненародженій дитині.

Пані Фань перевела погляд на те, що Сяоцао тримала в руках. Раптом у її очах спалахнув безмежний захват. Вона схопила Сяоцао за руку, ніжно забрала квіти і з ноткою болю в голосі вигукнула:

— Ой! Це... це ж знаменитий сорт весняної орхідеї — «Снігова фея»! Я бачила таку лише раз у покоях імператриці, чула, що це данина з Тибету. Ох, коріння пошкоджене, невідомо, чи приживеться!

Пані Фань була пристрасною шанувальницею орхідей. Фань Цзичжень, знаючи про це, під час своїх подорожей країною постійно шукав для неї рідкісні сорти і навіть найняв досвідченого садівника, щоб той доглядав за кількома десятками видів орхідей у їхньому маєтку.

З того часу, як пані Фань побачила ніжну красу «Снігової феї» в палаці, вона ніяк не могла її забути. Фань Цзичжень довго шукав її в різних куточках країни, але марно. Зрештою, він набрався нахабства і попросив цю орхідею в імператора, але імператор Цзяньвень просто вигнав його: «Отже, ти свою дружину любиш, а на речі моєї дружини зазіхаєш?» Побачивши коріння, яке Сяоцао пошкодила через поспіх, пані Фань відчула біль, ніби це її саму поранили!

— Ем... хрещена, давайте спочатку посадимо ці квіти, а то ще трохи — і вони зовсім зів'януть! — Сяоцао побачила схвильований вираз обличчя хрещеної і зрозуміла, що, мабуть, випадково викопала якусь неймовірну орхідею. «Снігова фея» — гарна назва! Виявляється, хрещена любить орхідеї! Наступного разу, коли піду, викопаю ще кілька інших видів. Якщо в хрещеної буде гарний настрій, може, і апетит з'явиться!

Пані Фань обережно тримала орхідею в руках, ніби це був найрідкісніший скарб. Вона попросила Лінлун принести квітковий горщик і власноруч посадила квітку. Оскільки вона дуже любила орхідеї, то й садити їх вміла. Після посадки квітку треба було полити. Сяоцао, яка допомагала їй, тихенько замінила звичайну воду на розведену воду з духовним каменем.

Дві інші викопані рослини виявилися камеліями, на яких уже були маленькі пуп'янки. Хоча пані Фань не любила камелії так само сильно, як орхідеї, її досвідчене око одразу помітило, що ці дві квітки також незвичайні.

— Друга сестро, я піду поставлю ці квіти у вазу... — Шітоу не цікавився садівництвом, він просто хотів поставити квіти у вазу і піти додому допомагати братові приймати морепродукти!

Коли пані Фань повернула голову і побачила в обіймах Шітоу розкішні квіти камелії, вона ледь не знепритомніла від болю:

— Боже! Це ж «Вісімнадцять учених»!! Ви зрізали «Вісімнадцять учених», щоб поставити їх у вазу? Я... я просто не знаходжу слів...

Побачивши невимовний біль на обличчі хрещеної, Сяоцао поспішно сказала:

— Хрещена, серед цих двох кущів точно є цей сорт. Якщо він вам подобається, я завтра піду і викопаю ще... Хрещена, а чому вони називаються «Вісімнадцять учених»?

Почувши, що на горі є ще такі камелії, пані Фань відчула полегшення. Спираючись на руку названої доньки, вона повільно увійшла до кімнати. Побачивши яскраві, чарівні квіти «Вісімнадцять учених» у вазі, вона подумала: «Княгиня Цзін найбільше любить камелії. Якби вона дізналася, що я використовую "Вісімнадцять учених" просто для вази, що б вона сказала? Позаздрила б чи назвала б марнотратницею?»

— Багато хто вважає, що «Вісімнадцять учених» — це квітка з вісімнадцятьма різними кольорами на одному кущі. Але це не так. «Вісімнадцять» — це кількість шарів пелюсток, а не кольорів. Пелюстки цієї камелії зазвичай розташовані у вісімнадцять шарів. Додайте до цього красиву форму куща — і ось чому вона так цінується. Є три види «Вісімнадцяти учених»: рожевий, червоний та білий. Ти зірвала всі три! Цікаво, якого кольору будуть ті, що ти принесла з корінням? — Пані Фань ніжно доторкнулася до однієї з квіток і лагідно пояснила Сяоцао.

Сяоцао похитала головою:

— Я не знаю, я ж зовсім не розуміюся на квітах! Доведеться почекати, поки пуп'янки розкриються, щоб дізнатися! Але нічого, я сходжу ще кілька разів і обов'язково пересаджу всі три кольори! Наступного разу візьму з собою лопату, бо звичайною палицею копати незручно, я багато корінців пошкодила!

Пані Фань лагідно поплескала її по плечу, тихо зітхнула і сказала:

— Я й не підозрювала, що на цій Західній горі ростуть такі рідкісні сорти. Знаєш, навіть одна така камелія коштує чималих грошей і її важко знайти. А ти про них кажеш так, ніби це звичайна редька чи капуста! Хочеш розлютити любителів квітів?

Сяоцао почухала потилицю і з невинною усмішкою сказала:

— Хрещена, чи є серед ваших знайомих хтось, хто розбирається у квітах? Нехай завтра піде зі мною, щоб перевірити, які ще рідкісні сорти там є. Викопаємо їх побільше, а потім, коли повернетеся до столиці, зможете подарувати їх своїм близьким подругам. І купувати не доведеться!

— Ах ти ж маленька жаднюго! Такі рідкісні квіти трапляються вкрай рідко, їх не завжди можна купити навіть за великі гроші! А я вже думала, що ти скажеш: «Викопаємо їх побільше і продамо»! Хрещена не дарма тебе любить! — Пані Фань ніжно вщипнула дівчинку за білу щічку, а в її усмішці світилося розчулення.