Золоті Поля

Коли Мао-ши вперше почула від родичів, які працювали в ресторані «Чженьсю», що популярна смажена курка в місті була зроблена маленькою дівчинкою на прізвище Юй із села Дуншань, вона не дуже повірила. Дівчинка восьми-дев’яти років, яка роками хворіла, хіба могла вона вміти готувати?!

Але коли кури родини Чжоу, які погано продавалися, були рекомендовані родиною Юй ресторану «Чженьсю», не тільки всі кури були розпродані, а навесні навіть набрали велику партію курчат, щоб розширити розведення!

Через поганий рік, якщо качки її сім’ї не продадуться, вони залишаться ні з чим. Мао-ши з сумнівами, але вирішила спробувати. Хто б міг подумати, що молодша дочка родини Юй справді має талант до кулінарії і всього за кілька днів створила нову й популярну страву — «качку з османтусом».

Кажуть, що ця качка з османтусом не тільки смачна, а й дуже корисна. Вона очищує від жару, виводить токсини, живить інь, зміцнює легені, зволожує сухість і покращує шкіру!

Мао-ши знала, що її чоловік, на відміну від братів Чжоу, не має хисту до бізнесу і, крім розведення качок, нічого не вміє. Плата за навчання старшого сина та всі витрати сім’ї залежали від продажу качок. Раніше продажі качок у місті були меншими навіть за половину продажів курей, і сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Саме тому вона була такою дріб’язковою у всьому.

Тепер, завдяки цій страві та зв’язкам родини Юй, скільки б качок вони не виростили, можна було не хвилюватися про збут! Мао-ши була щиро вдячна родині Юй за їхню доброту й допомогу. Цей кошик качиних яєць був її щирим подарунком на знак подяки.

Проводжаючи Мао-ши, Лю-ши з сумом дивилася на кошик яєць. Качині яйця на смак не такі, як курячі, як їх не готуй, все одно буде рибний присмак. Схоже, доведеться засолити їх із крупною сіллю, щоб під час сільськогосподарських робіт була закуска до рису!

— Мамо, дозволь мені розібратися з цими яйцями! — Юй Сяоцао зовсім не хвилювалася. У минулому житті вона любила рисову кашу зі свининою та «сторічними яйцями» (підань), а також тофу з ними ж. А ще солоні яйця з червоним жовтком, з якого тече олія, ароматні... Ой, не можна думати, слинка тече.

Сказано — зроблено! Наступного дня Юй Сяоцао взяла сичуаньський перець, корицю, фенхель, імбир, дрібну сіль, закип’ятила з рівною кількістю води протягом 20 хвилин, вилила в керамічний глек, поклала вимиті качині яйця і щільно закрила глек.

Лю-ши, побачивши це, сказала, що марнотратство використовувати стільки спецій для засолювання яєць. Традиційний спосіб засолювання — це обмазати яйця сумішшю червоної глини та крупної солі.

Юй Сяоцао засміялася:

— Мамо, я роблю пряні солоні качині яйця. Вони будуть дуже ароматними і в міру солоними. Гарантую, смак буде чудовий, чекайте, щоб спробувати!

— Хіба не був цілий кошик яєць? Чому ти засолила лише половину? — запитала Лю-ши, допомагаючи.

Сяо-Цао подумала і відповіла питанням на питання:

— Мамо, чи можна у нас знайти вапно? А ще порошок свинцевого сурику (хуандань)...

— Свинцевий сурик? Хіба це не для даоських алхіміків? Ти що, збираєшся використовувати решту яєць для алхімії? Але ж я не чула, щоб для цього потрібні були яйця... — Лю-ши була спантеличена.

Почувши слова Лю-ши, Сяо-Цао заспокоїлася. Схоже, вапно і свинцевий сурик можна знайти.

І справді, Лю-ши продовжила:

— Вапно знайти неважко! Зараз у місті будують будинки, і багато хто використовує вапно для штукатурення стін. Твій молодший дядько трохи знається на мулярській справі, можна передати йому, щоб дістав трохи. А свинцевий сурик, мабуть, можна купити в аптеці.

Вапно використовують для будівництва! Третій панич Чжоу якраз наглядає за будівництвом майстерні на пристані, піти до нього — правильне рішення! На пристані, здається, теж є невеличка аптека, цікаво, чи продають там свинцевий сурик. Юй Сяоцао нетерпілося поїхати на пристань.

Після сніданку Сяо-Цао погнала візок із віслюком разом зі Сяо-Лянь на пристань. Щойно виїхали за село, як побачили огрядну постать Юй Хейцзи (Чорного).

Раніше Юй Хейцзи вважався лихом села Дуншань, цілими днями байдикував і, користуючись своєю статурою, кривдив дітей у селі. Але після того, як його налякав Маленький Небесний Камінь, він змінився і кинув свої погані звички.

— Брате Хейцзи, на пристань? Сідай, підвеземо! — До виправленого Хейцзи Сяо-Цао не відчувала неприязні. Зрештою, вони родичі, не можна ж ігнорувати його тільки тому, що не любиш його матір!

Юй Хейцзи уникав погляду Сяо-Цао і ніяково усміхнувся:

— Ага, йду на пристань подивитися, чи є якась робота... Нічого, мені треба трохи схуднути, я краще пішки!

Юй Сяоцао засміялася:

— Схуднути можна не одразу, наш віслюк біжить швидко, якщо приїдеш раніше, буде більше шансів знайти роботу! Не вагайся, швидше сідай!

Юй Хейцзи більше не відмовлявся і незграбно заліз на віз. Сяо-Хуей виявився сильним і не сповільнився через зайву вагу Хейцзи. Хейцзи щиро похвалив:

— Сяо-Цао, ти добре виростила цього віслюка! Коли його купили, він був худий, як скелет, і ледве живий. Всі казали, що ви дарма витратили гроші, а ви його так відгодували, що він став міцним.

— Сяо-Хуей не був серйозно хворий, просто в місті немає хороших ветеринарів. Ти ж знаєш, я вчилася медицині у дідуся Ю, тож вилікувати тварину мені під силу! — спокійно сказала Сяо-Цао.

Сяо-Лянь глянула на фігуру Хейцзи і з цікавістю запитала:

— Брате Хейцзи, чому ти вирішив шукати роботу на пристані? Бабуся змусила?

Хейцзи сором'язливо почухав обличчя:

— Ні! Навесні мені виповниться чотирнадцять, мама каже... через два роки можна буде свататися. Хе-хе... Риболовля не приносить багато грошей, мама каже, що всі гроші в сім'ї йдуть на навчання молодшого дядька, тож бабуся навряд чи дасть багато на мій викуп за наречену. Тому я подумав: у мене є руки і ноги, чому б самому не заробити!

— Молодець! Брате Хейцзи, я в тебе вірю! — схвально кивнула Юй Сяоцао. У цей час сватання у п'ятнадцять-шістнадцять років було звичайною справою. Чжан-ши (бабуся) вважала скарбом лише свого молодшого сина, а на інших їй було байдуже. Вона справді могла не дати грошей на викуп нареченої!

Хейцзи простодушно подивився на неї і сказав:

— Насправді, Сяо-Цао, ти мене теж надихнула! Ти молодша за мене на п'ять-шість років, а вже знаєш, як заробляти на пристані, продаючи тушковані страви. Я вже майже в шлюбному віці, соромно сидіти вдома і чекати на готове! Якщо буду й далі байдикувати, то й дружину знайти буде проблемою...

— Хі-хі... Брате Хейцзи, то ти хочеш одружитися! Вже когось пригледів? — Сяо-Лянь засміялася, як срібний дзвіночок, і почала його дражнити.

Темне обличчя Хейцзи стало багряним, і він заїкаючись відповів:

— Та ні... Я чув від старих біля входу в село, що ледар із сусіднього села, який цілими днями байдикує, навіть у сорок років не може знайти дружину... Тільки... тільки не кажи дурниць!

Юй Сяоцао заступилася за нього:

— Брат Хейцзи має рацію! Якщо ти працьовитий, то хіба не знайдеш дружину? Брате Хейцзи, які в тебе плани?

— Немає... особливих планів! Просто подивлюся на пристані, чи потрібні вантажники. Кажуть, у добрі дні вантажник може заробити п'ятдесят-шістдесят мідяків! — з надією сказав Хейцзи.

Але Юй Сяоцао стурбовано подивилася на його огрядну фігуру:

— Вантажники — це важка фізична праця! Вантажі важать більше ста цзінів (50 кг), ти зможеш їх підняти?

Хейцзи помовчав хвильку і сказав:

— Навіть якщо не зможу, мушу. Я можу просити меншу плату... Коли звикну і зміцнію, буде легше!

Так вони розмовляли всю дорогу і швидко дісталися пристані. У цей час кораблів було мало, бригадир Сунь і його робітники байдикували.

Побачивши сестер-квіточок, бригадир Сунь підійшов привітатися:

— Сяо-Цао, давно тебе не бачив на пристані. Чого це ти сьогодні вільна?

— Дядьку Сунь, я вчора була на пристані! Ви помилилися, я Сяо-Лянь. Сяо-Цао он там! — Сяо-Лянь весело підійшла до ятки дідуся Лю, запалила маленьку глиняну пічку і почала розігрівати привезені тушковані страви.

Бригадир Сунь подивився на Сяо-Лянь, потім на Сяо-Цао, почухав потилицю і засміявся:

— Ви, сестри, так схожі, що одразу й не розрізниш. Старий Лю, дай миску локшини з грубого борошна. Сяо-Лянь, дай мені порцію свинячої голови, жирнішої!

Сяо-Цао здивовано запитала:

— Дядьку Сунь, чому їсте локшину з грубого борошна? Невже біла набридла?

Бригадир Сунь гірко всміхнувся і похитав головою:

— Сяо-Цао, не жартуй з дядька Суня. Я скоро й цю локшину не зможу собі дозволити, що вже казати про білу!

— Що сталося? Бізнес йде погано? — Юй Сяоцао подивилася на великий корабель біля берега, де вантажники працювали в поті чола, і замислено запитала.

Бригадир Сунь з силою вдарив по столу і голосно сказав:

— Цей Лю-цзи (Шостий) — справжній негідник! Забрав майже всю роботу на пристані! Усі сильні робітники перейшли до нього. Він не збирається залишати мені шляху для виживання!

— Не може бути? Брат Лю-цзи не схожий на того, хто їсть сам (забирає все собі)? — Сяо-Цао насупила брови, дивлячись на високу постать на березі.

Бригадир Сунь гірко всміхнувся:

— Я сам винен! Раніше, користуючись своїми зв'язками, я часто тиснув на Лю-цзи. Якийсь час бізнес йшов добре, я запишався, призначив помічника і перестав вникати у справи. Хто ж знав, що я був сліпий: помічник змінив щоденну оплату на щомісячну, а в кінці місяця забрав усі гроші робітників і втік! Лю-цзи скористався нагодою і переманив людей, а оскільки у нього є покровителі, мені тепер важко піднятися. Ех... зараз добре, якщо є що поїсти!

Юй Сяоцао побачила, що неподалік на пристані хтось вимірює землю, і заспокоїла його:

— Дядьку Сунь, це тимчасово. Коли пристань розширять до великого порту, знадобиться набагато більше рук. Тоді у вас буде шанс! Але я думаю, що замість жорстокої конкуренції краще співпрацювати заради взаємної вигоди...

— О? І як це — співпрацювати заради взаємної вигоди? Розкажи! — пролунав гучний і чистий голос позаду.

Юй Сяоцао обернулася і побачила, що брат Лю-цзи вже стоїть за її спиною. Висока й могутня статура, здорова бронзова шкіра і шрам на обличчі анітрохи не псували його мужності. Справжній вибух гормонів!