Золоті Поля

«Усе! Тільки це! У домі немає золотих гір, після того як на ліки витратили більше десяти лянів, скільки ж ще може залишитися срібла?» — Чжан-ши, побачивши складний погляд старого Юй, злякалася, що він скаже щось зайве, і голосно закричала.

Сяо-Цао помітила, що вона криком приховує свою тривогу, і зрозуміла, що грошей у домі більше, ніж вони показали. Але оскільки їм вдалося розділити родину, вона не стала сперечатися. Проте їй не хотілося, щоб Чжан-ши вважала всіх дурнями. Вона сказала: «Немає, то й немає! Чого ви так кричите? Неначе у вас совість нечиста!»

«Совість нечиста? Через що? Ти, кляте дівчисько, тільки й знаєш, що мені перечити! Вранці я справді мала продати тебе...» — Чжан-ши мала такий хижий вигляд, що якби не староста і родичі, вона б кинулася і дала дівчині ляпаса.

«Нашу онуку не тобі продавати!» — Юй Лічунь, старший брат старого Юй, гнівно витріщив очі, виказуючи авторитет старшого в роді. Адже чутки про намір Чжан-ши продати дівчаток вже розповзлися по селу. Однак усі недооцінили войовничість цієї старої відьми.

Зрештою, після істерик і скандалів Чжан-ши, родина Сяо-Цао отримала лише два ляни срібла. Увечері старий Юй сидів на лежанці, посмоктуючи люльку, ігноруючи спроби Чжан-ши підлеститися.

Чжан-ши зітхнула і сказала: «Я знаю, ти сердишся, що я не розділила триста лянів, які приніс мисливець Чжао. Але я зробила це на благо всієї родини! Ти завжди вважав другого сина здібним і думав, що на ньому все тримається.

Але він постраждав, і тепер усі надії на третього сина. Хіба вчитель не хвалить його за старанність? Наступного року він складатиме іспити, і вчитель хоче порекомендувати його до академії відомого вченого Юаня в місті.

Я дізнавалася, пан Юань — це талант, який у попередній династії склав усі три ступені іспитів. З його академії вийшли другий і третій за списком на імператорських іспитах, не кажучи вже про безліч цзіньши та цзюйженів! Нашому третьому синові ж пророкували стати цзюйженєм. Ми не можемо цьому завадити!»

Побачивши, що обличчя старого Юй трохи прояснилося, Чжан-ши продовжила: «Я знаю, що ці триста лянів — це ціна, заплачена життям другого сина. Але подумай, якщо третій син досягне успіху, стане чиновником, він зможе піклуватися про другу гілку. Хіба не так!»

Старий Юй, тримаючи люльку в роті, довго мовчав, не затягуючись. Нарешті він глибоко зітхнув: «Я підвів матір Дахая, не зміг подбати про двох дітей... Тепер я ще й забрав гроші, зароблені Дахаєм ціною життя. Ех...»

Почувши, що старий думає про покійну, Чжан-ши ледь не перевернула глечик із оцтом, але заради трьохсот лянів стрималася і не стала сваритися. Тримаючи ці гроші в руках і позбувшись тягаря другої гілки, Чжан-ши почувалася солодко, ніби меду напилася.

Бажаний поділ родини відбувся, і батько виглядав набагато бадьоріше. Юй Сяоцао, Сяо-Лянь та Сяо-Шитоу були радіші, ніж на Новий рік, і весело щебетали навколо батьків.

Лю-ши, хоч і відчувала невпевненість у майбутньому, але, бачачи радість дітей і те, що тепер вона сама зможе керувати домом і більше не терпітиме гноблення свекрухи, теж ніжно усміхнулася.

Юй Хай був підкорений цією лагідною усмішкою, і з того часу, як вона вийшла заміж, він бачив її все рідше.

Він, незважаючи на присутність дітей, тихенько взяв дружину за руку і усміхнено подивився на неї. Лю-ши почервоніла, трохи спробувала вивільнити руку, але, не змігши, дозволила йому тримати її.

Юй Сяоцао, дивлячись на їхню стриману ніжність, усміхнулася. Юй Хай, відчувши її погляд, нарешті знайшов час, щоб звернути увагу на свою улюблену доньку: «Сяо-Цао, ти сильно злякалася за ці дні?»

«Ні, я була впевнена, що тато обов'язково прокинеться. Ти не можеш нас покинути!» — Юй Сяоцао слухняно сіла біля батька і підвела до нього своє маленьке личко.

«Звісно! Той, хто пережив велику біду, обов'язково матиме велике щастя! Наша родина буде жити краще!» — згадавши, що ледь не втратив рідних, Юй Хай міцно обійняв доньку, не бажаючи відпускати.

Юй Сяоцао, хоч і була його донькою, не звикла до обіймів дорослого чоловіка. Вона обережно звільнилася і, усміхаючись, сказала: «Тату, тобі треба змінити пов'язку. Дозволь мені це зробити!»

Рана на нозі Юй Хая була дуже важкою, майже вся м'якоть була розірвана чорним ведмедем. Якби не щоденні маніпуляції Юй Сяоцао з використанням Маленького Каменя і промивання водою з духовного каменя, його нога давно б згнила.

Сяо-Цао обережно зняла бинти, змила трави водою з духовного каменя. Страшна рана почала заростати новим м'ясом. Вчора лікар Сунь, оглядаючи його, був вражений швидкістю загоєння. Якби це був хтось інший, нога б уже відгнила.

Сяо-Цао відмовилася від допомоги Лю-ши, подрібнила протизапальні трави, які залишив дід Ю, змішала з водою з духовного каменя до стану пасти і обережно наклала на рану.

Свербіж у рані одразу змінився приємною прохолодою. Юй Хай полегшено зітхнув і з ніжністю подивився на доньку: «Сяо-Цао, після того, як ти вдарилася головою, не лише твоє здоров'я покращилося, а й ти стала такою розумною. Навіть такі складні медичні знання засвоюєш легко. Невже тебе справді Бог Багатства благословив?»

Юй Сяоцао обережно замотала пов'язку, усміхнулася йому, не заперечуючи і не підтверджуючи.

Увечері, коли всі заснули, Юй Сяоцао знову «примусила» Маленький Камінь вивільнити насилу накопичену духовну силу, щоб лікувати пошкоджені сухожилля Юй Хая.

Вода в цьому світі була чистою, а Маленький Камінь, завдяки порятунку батька господині, відчув, як його кайдани послабилися, і духовна сила відновлювалася швидше. Він вірив, що незабаром зможе матеріалізуватися і відкрито з'явитися перед людьми. Але він був засмучений, що вся відновлена енергія йшла на лікування ноги Юй Хая.

На щастя, він помітив, що щоразу, коли його енергія вичерпувалася, його обмеження трохи послаблювалися, особливо після лікування травми на голові господині та її батька.

Мудрий Маленький Камінь подумав: невже допомога господині сприяє зняттю закляття Богині? Саме тому, хоч він і був незадоволений, він не припиняв допомагати лікувати батька Сяо-Цао.

Наступного дня родина Сяо-Цао, нарешті, прокинулася природним чином. Чжан-ши, вставши, побачила, що свині не нагодовані, кури кричать від голоду, хмиз не нарубаний, двір не підметений, а одяг не випраний. Вона закричала в бік західної кімнати: «Котра година, ви що, повмирали там?»

Юй Сяоцао відчинила двері і з напівусмішкою подивилася на Чжан-ши: «Бабусю, ти забула, ми ж відділилися і живемо окремо. Якщо ти хочеш, щоб ми годували свиней і курей, може, ти поділиш їх і даси нам п'яту частину?»

Лайка Чжан-ши застрягла в горлі. Побачивши, що Лі-ши з розпатланим волоссям стоїть у дверях і спостерігає, вона перенесла гнів на неї: «Ледащо, ану марш працювати, якщо не зробиш, снідати не будеш!»

Обличчя Лі-ши змінилося, і вона з жахом подумала, що тепер їй доведеться, як Лю-ши, працювати з ранку до ночі.

За всі десять років шлюбу вона лише перший рік займалася хатніми справами. З приходом Лю-ши вона повністю склала з себе обов'язки. Тепер, коли її змусили знову взятися за роботу, вона не знала, з чого почати, і була зайнята з ранку до вечора, постійно вислуховуючи лайку свекрухи.

Молодша тітка Юй Цайдє, не витримавши, допомагала їй підмітати і годувати курей. Але навіть так, до сніданку хмиз не був нарубаний. Коли старий Юй повернувся, на кухні було холодно. Вони голодували до полудня, поки нарешті змогли з'їсти свій несмачний сніданок.

Старий Юй зітхнув, його обличчя було похмурим. Без Лю-ши в домі більше не буде порядку. Він відклав миску і пішов до старого будинку, щоб подивитися, чим може допомогти.

А родина Сяо-Цао, насолодившись метушнею у дворі, поїла сніданок і, залишивши Юй Хая відпочивати, пішла до старого будинку біля підніжжя Західної гори.

Старий будинок був приблизно за п'ятнадцять хвилин ходьби від теперішнього. Хоч він і був біля підніжжя гори і води, і виглядав дуже старовинним, це не зіпсувало гарного настрою Юй Сяоцао. Жити біля гори і води — вона була впевнена у своєму майбутньому.

Старий будинок був у жахливому стані. Хоча його щороку ремонтували, він ледь тримався. Після сильного снігу цієї зими одна кімната обвалилася, і, хоч її нашвидкуруч полагодили, вона була непридатна для життя.

Старі хати, двір, зарослий бур'янами, більша частина паркану повалена. Дикі кролики звили гніздо у дворі. Відчувши рух, вони вискочили, налякавши матір і доньок. Сяо-Шитоу весело побіг за кроликом, а Лю-ши зітхнула і, взявши доньок, почала прибирати бур'яни.

Старий будинок був у віддаленому місці, лише кілька будинків поблизу. За двісті метрів ліворуч був дім родини Чжоу, що займалася розведенням курей. Дружина Чжоу, пані Фан, дружила з Лю-ши і, побачивши, що вони борються з бур'янами, прийшла з двома доньками допомогти.

У родині Чжоу було двоє доньок і один син. Старшій доньці, Чжоу Лінлун, було чотирнадцять, і її вже готували до заміжжя. Молодшій, Чжоу Шаньху, було дев'ять, вона була безтурботною і любила гратися з Сяо-Цао та Сяо-Лянь.

Чоловік, дядько Чжоу Данянь, почав як торговець, а їхній син, Чжоу Веньхуа, після двох років навчання в школі, теж пішов торгувати з батьком. Коли не було роботи, вони ходили по селах, продаючи голки, нитки та інші дрібниці. Вони тримали більше сотні курей і були однією з небагатьох сімей у селі, що могла собі дозволити біле борошно.

«Брате Хань!» — Сяо-Шитоу, що зрізав траву маленьким серпом, побачивши знайому фігуру за воротами, радісно гукнув.

Чжао Хань, закотивши рукави, узяв серп і почав працювати, сказавши: «Чув, що ви переїжджаєте, от і зайшов подивитися, чим можу допомогти?»