Золоті Поля

Старша тітка по материнській лінії винесла з кухні миску супу з галушками. Вона глянула на свою невістку і сказала Лю Чжицяну: "Чжицяне, у казані ще чимало галушок, поклич братів та сестер, кожному теж вистачить по мисці!"

Пані Ху побачила, що в мисці старшої невістки суп із галушками, приготованими з білого борошна, з обсмаженою на свинячому смальці зеленою цибулею, і це пахло надзвичайно апетитно. Вона знала, що це біле борошно принесла Юй Цао, тому ніяково сказала: "Ми вдома щойно поснідали, достатньо дати порцію лише Цао, навіщо витрачати те біле борошно!"

Старша тітка спокійно усміхнулася: "Мама сказала, що дітям теж треба дати трохи! Не можна ж, щоб Цао їла, а кузени та кузини стояли поруч і дивилися, хіба Цао зможе після цього спокійно їсти? Цао, зголодніла? Ходімо, заходь у кімнату їсти!"

Галушки готували з розрахунку на кількість дітей, сім мисок — якраз по одній кожному. Лю Фейїн та Лю Чживей вважали себе вже дорослими, тому віддали свої порції дідусеві та бабусі. Після довгих умовлянь, коли суп уже почав холонути, а згоди так і не було, Юй Цао взяла з кухні дві миски й розділила сім повних порцій на дев'ять великих. У грубих керамічних мисках, якими користувалися в сім'ї Лю, навіть такої порції було достатньо, щоб наповнити її шлунок.

Двоє старих і семеро дітей сиділи навколо столу на кані й з насолодою їли суп. Хоча в галушках, які приготувала пані Хань, не було яєць, тісто було замішане дрібно, а сам суп зварений густим, що дуже припало до смаку Юй Цао. Коли вона доїла свою порцію, пані Яо хотіла підлити їй зі своєї недоїденої миски. Але Юй Цао була справді сита, до того ж вона щиро не мала звички доїдати за іншими, тому рішуче відмовилася.

Після простого, але теплого обіду вітер і сніг припинилися. Юй Цао, скориставшись перервою в негоді, збиралася додому. У сім'ї Лю не було особливих цінних подарунків натомість, тож Лю Цуньцзінь віддав онуці останні десять з лишком цзінів зеленого зерна, що залишалися в домі. Він пам'ятав, що донька й онука люблять кашу із цього зерна, тому залишав його спеціально для них.

Після вручення новорічних подарунків швидко настав день напередодні Нового року. Того дня все ще йшов сніг, надворі був світ, схожий на прикраси з пудри та нефриту. Всередині будинку було гаряче, наповнене святковим настроєм.

Новорічну ніч сім'ї Юй і Лю знову проводили разом. Вечеря була дуже багатою: з м'ясних страв були кисло-солодка риба, що символізувала достаток, тушковані фрикадельки, тофу з м'ясним фаршем, свинина в червоному соусі, свинина з крохмальною локшиною, а також миска гострого м'яса у воді; овочевих страв було не менше: гриби з овочами, паростки квасолі зі шпинатом, салат з устричним соусом, мапо тофу, картопляні скибочки в горщику, тушкована капуста з оцтом; супи були двох видів: з реберець та "три свіжості" — і м'ясні, і вегетаріанські, кожен міг обрати собі до смаку. На основну страву були білі, пухкі пампушки-маньтоу, що випромінювали аромат пшениці; їх можна було з'їсти дві штуки навіть без жодного гарніру.

У рік навали сарани як м'ясні, так і овочеві продукти були дефіцитом, і навіть у багатих родинах у місті було складно знайти таку багату новорічну вечерю, як у сім'ї Юй. Ресторан "Чженьсю" у Тангу запустив новорічне меню вартістю в сотні лян. Головний адміністратор за високу ціну викупив у сім'ї Юй кілька ящиків зелені та кілька сотень цзінів картоплі.

Варто було лише сказати, що взимку є свіжі овочі та картопля — новий вид, завезений із Заходу, — як цей трюк змусив місцеву знать містечка Тангу поспішати з бронюванням, і понад двадцять столів були зарезервовані миттєво. Багато тих, хто не встиг, розпитували, коли буде ще щось подібне, і через знайомих намагалися виторгувати собі хоча б один стіл...

Однак більшість жителів постраждалих районів зустрічали цей Новий рік дуже злиденно. Ті, хто міг поїсти білого борошна, вважалися щасливчиками; багато сімей задовольнялися лише коржиками з грубого зерна. Що ж до овочів — про це годі було й думати. Коли прийшла сарана, не всі села, як селище Дуншань, встигли заздалегідь зібрати врожай і засушити чи засолити його. Пізніше, через сарану, садити нові овочі було неможливо, і навіть якщо були гроші, купити їх було ніде. Що ж до м'яса, то хто з простих сімей міг дозволити собі таке?! Тому більшість людей збиралися разом, сумно тримаючи в руках коржики з грубого борошна та сьорбаючи трохи солонувату юшку, поспіхом завершуючи свою єдину святкову вечерю на рік.

Багато сімей у селищі Дуншань, оскільки мали засушені овочі, тушкували їх разом у мисці, додавши трохи більше олії, і так проводили новорічну вечерю. Про пельмені, щоб провести старий рік і зустріти новий, не було й мови. Немає м'яса, немає овочів — з чим робити пельмені? Якщо можна зекономити, то краще зекономити.

На відміну від гамірної та теплої атмосфери в старому домі сім'ї Юй, великий дім сім'ї Юй здавався набагато холоднішим. Уміла господиня не зможе приготувати обід без рису. Хоч якою б здібною була пані Чжан, вона не могла створити продукти з нічого. Спочатку вона не повірила словам Юй Хая, вважаючи, що він вигадав усе, щоб надурити їх, тому овочі з городу не були вчасно зібрані й усе дісталося сарані. Добре, що пані Чжан зазвичай, коли випалювала морських черв'яків, користувалася відливом і викопувала трохи молюсків, з яких робила сушені заготовки, а також збирала трохи морської капусти та водоростей, які висушувала; тепер усе це було зварено в одному казані. Крім того, кілька днів тому Юй Дашань виходив у море і спіймав невелику морську рибу, тож нарешті вдалося зібрати дві страви до їжі.

Рибалки на узбережжі давно наїлися морських молюсків та риби, до того ж пані Чжан не любила додавати олію, варячи все на воді з додаванням солі, тому смак був відповідним.

Пані Лі, зморщившись, проковтнула позбавленого смаку молюска і, повівши очима, сказала: "Мамо, здається, Юй Хай справді розірвав стосунки з нами!"

Пані Чжан підняла повіки, подивилася на неї, але нічого не відповіла. Пані Лі продовжила: "Кажуть, Юй Хай надіслав сім'ї старшого дядька понад десять цзінів свинини з салом завтовшки в три пальці, а ще мішок білого борошна, не менше двадцяти цзінів. Пекінської капусти та редьки теж було чимало. Новорічна вечеря в будинку старшого дядька, мабуть, дуже ситна!"

"Мамо!! Я хотів купити в другого дядька кілька цзінів жирного м'яса, а ви не дозволили. Тепер знову заздрите, що інші їдять м'ясо..." — зморщивши брови і гризучи коржик із грубого зерна, нарікав на матір Шитоу.

Він став офіційним працівником на пристані й за рік накопичив понад десять лян срібла. Бабуся шкодувала грошей на м'ясо, тож він міг витратити свої, навіщо розділяти сім'ю настільки суворо? Але мати категорично забороняла, кажучи, що навіть якщо вони куплять м'ясо, то не зможуть його скуштувати, бо все дістанеться сім'ї третього дядька. Ех! Якби тільки можна було відділитися від сім'ї, як другий дядько! Батько б ловив рибу, він би працював на пристані, а мати поралася б по господарству, і точно не довелося б їсти лише коржики без насичення!

Доудоу сумно гризла коржик, відвернувши голову, і відмовлялася їсти рибу, яку підсувала їй пані Чжао: "Не буду, вона дуже смердить!"

Минуло кілька місяців після повернення, і пані Чжан не могла постійно готувати окремо для сім'ї сина. З моменту навали сарани в домі не було доходів, зерно доводилося купувати за гроші, а срібло витікало, як вода. Старшого сина підмовила пані Лі, і тепер він віддавав лише половину зароблених на риболовлі грошей. Раніше їх було небагато, а тепер і поготів.

У неврожайний рік рибальські села на узбережжі майже повністю залежали від моря, особливо від морських черв'яків та устриць, які закуповувала майстерня сім'ї Чжоу за непоганою ціною, тому не лише прибережні села, а й віддалені мешканці поспішали прийти на світанку, щоб назбирати морепродуктів. Морські черв'яки поблизу були майже повністю винищені, їй доводилося ходити в набагато віддаленіші місця, і не факт, що там щось було. Вдома стало на три людини більше, заощаджень ставало все менше, і пані Чжан так нервувала, що в роті схопилися болячки.

Але що поробиш? Син щодня не випускав із рук книг, майже не виходив із кімнати, а невістка, доглядаючи дітей, вишивала хустинки та устілки для взуття на продаж у місті. Гроші, які вона отримувала, не ховала, а віддавала їй. Проте вишивання — справа дуже повільна, і вироби не продавалися дорого, тому в порівнянні з кількістю ротів у домі це було як крапля в морі. За ці кілька місяців волосся пані Чжан повністю посивіло, спина зігнулася, і вона виглядала на десять років старшою, ніж до розлучення.

Пані Чжао тихо зітхнула і лагідно вмовляла доньку: "Доудоу, їж більше риби, виростеш великою".

"Тоді... я з'їм шматочок! Коли я виросту, зможу, як братик Шитоу, допомагати сім'ї по господарству!" Шитоу сумно тримав рибу в роті, проковтнувши її навіть не пережувавши, а потім запив юшкою з грубого борошна, щоб змити рибний присмак.

Пані Лі знову почала їдко зауважувати: "'Братик Шитоу', кличеш так ніжно! Ти вважаєш його братом, а він тебе — ні. Він зараз, мабуть, їсть м'ясо і п'є вино, чому не прийшов і не покликав тебе з собою?"

Пані Чжао незадоволено глянула на неї і з натяком промовила: "Другий брат давно відділився від сім'ї, як би добре ми не спілкувалися, ми тепер дві різні родини. У мене не така безсоромна совість, щоб постійно думати, як скористатися чужим добром".

Пані Лі кинула палички і, вказавши пальцем на пані Чжао, вигукнула: "Ти про кого це кажеш, що безсоромна? Якщо ти не безсоромна, то чому завжди бігаєш до них у час обіду? Навчаєш їх вишивати, кого ти дуриш? Уся сім'я вдома їсть висівки, а ти, бач, водиш дітей до інших їсти смачне і пити солодке, сама від'їлася до білих щік, а про чоловіка не дбаєш. Чи гідно це дружини?"

У суперечках пані Чжао не була суперницею пані Лі. Вона від образи почервоніла і люто відповіла: "Я вчу Цао та Лянь вишивати, а сім'я другого брата на знак подяки пригостила мене і Доудоу вечерею. Старша невістко, заздрити марно! Почуття людей взаємні, тільки віддаючи, щось отримуєш. Сидіти вдома, нічого не робити й чекати, що манна небесна впаде з неба — це під силу тільки тобі!"

Пані Лі хотіла щось додати, але пані Чжан ляснула рукою по столу, перебивши її.

"Чого сваритися? Свято ж!! Старша невістко, третя невістка з'їла твоє чи випила твоє? Вміти зробити так, щоб люди самі хотіли тебе нагодувати, — це її талант. Маєш хист — спробуй теж підійти і випросити! Ще й якби тебе не вигнали палицями!" Пані Чжан дедалі більше дратувала лінива, ненажерлива і скандальна пані Лі.

Пані Лі випнула губу: "Мамо, ви завжди упереджені до сина та невістки. Ви думали про почуття мого чоловіка і мої? Чому родина другого брата нас не злюбить? Хіба не тому, що ви вчинили занадто жорстоко і поранили їхні серця? Якби вони не відділилися, то весь їхній великий дім і стільки землі — хіба не були б вони тепер нашими?"

Пані Чжан люто витріщилася на неї: "Хто казав, що ноги Юй Хая не одужають, що вся їхня сім'я хвора й слабка, і вони будуть тягарем для нас, змушуючи мене шукати способи відділити їх? Якби не ти підмовляла за спиною, чи могла б я ризикнути, що мене проклинатимуть, і вигнати їх з дому?"