Золоті Поля

Взагалі-то, якби це була інша людина, яка поставила б таке запитання, Су Жань абсолютно не звернув би на це уваги. Однак, оскільки цією людиною була Цао, Су Жань все ж доброзичливо нагадав: «Панно Юй, будь ласка, не хвилюйтеся, це не повинно бути чимось поганим».

Не хвилюватися? Хіба вона могла заспокоїтися? З того часу, як Імператор здогадався, що у неї є золотий палець, їй постійно здавалося, що над її шиєю висить ніж, і в будь-який момент є небезпека, що він впаде. Хто знає, чи не станеться якогось дня в Імператора помутніння, і чи не виникне в нього бажання вбити її. Ех... здається, вона була недостатньо непомітною!

До речі, а де ж ти була непомітною? Коли не було грошей, ти наготувала тушкованих у соєвому соусі страв, а ще продала людям багато рецептів смаженої курки та печеної качки, а потім ще й виростила несезонні овочі та кавуни, відкрила крамницю з тушкованими стравами... Всі ці справи, одна за одною, хіба не дають прозорливій людині з першого погляду зрозуміти твою особистість, чи не так?

«Хуанцзи, ви повільніше, обережно, не впадіть», — пролунав з-за квіткових кущів неподалік голос якоїсь невідомої палацової служниці. Потім почувся звук дрібних кроків, що наближалися в напрямку їх двох.

Су Жань зупинився, вклонився фігурі, що з'явилася перед ними двома, і промовив: «Вітаю Хуанцзи!»

Юй Цао також слідом за ним присіла в реверансі, вітаючись. Та маленька фігура, можливо, бігла занадто швидко і, не маючи змоги вчасно зупинитися, помчала прямо на Цао, і, здавалося, ось-ось впаде біля її ніг. Цао поспішно випросталася, нахилилася і двома руками підтримала Хуанцзи за обидві руки, тихо промовивши: «Обережно, не впадіть!»

Здавалося, щось помітивши, Хуанцзи, який щойно рівно став на ноги, підняв голову і пильно подивився в очі Юй Цао. Він довго думав, насупивши брови, перш ніж раптом вигукнути: «Я тебе пам'ятаю! Минулого разу, коли я хворів, ті солодкі лікувальні цукерки зробила ти. А ще ти вмієш готувати смачну кашу з морепродуктами...»

«Хуанцзи справді розумний, стільки часу минуло, а ви все ще можете згадати те, що було раніше. Таку пам'ять не кожна звичайна людина має!» — Юй Цао не шкодувала слів похвали. Її молодший брат вдома та Ліньлінь з родини названої матері — всі вони були малими дітьми, і вона мала свій підхід до спілкування з дітьми.

І справді, Хуанцзи показав трохи сором'язливий, але дещо самовдоволений вираз обличчя, а потім раптом надув губи і сказав: «Але чому ти потім зникла? Каша з морепродуктами, яку готують імператорські кухарі, набагато гірша за твою майстерність. Ти цього разу увійшла до палацу, і знову вийдеш? Як щодо того, щоб я пішов і попросив імператора-батька залишити тебе на імператорській кухні, добре?»

Юй Цао опустила голову, глянула на чиновницьку форму на своєму тілі, присіла навпочіпки, дивлячись на Хуанцзи на одному рівні, і з м'якою усмішкою на обличчі сказала: «Якщо Хуанцзи хоче з'їсти кашу з морепродуктами, після того, як я зустрінуся з Імператором, я зварю вам цілий казанок. Однак, у мене є власна посада, і я не можу обійняти посаду на імператорській кухні.»

«Чому? Ти ж дівчина, яке важливе доручення міг дати тобі імператор-батько? Хіба не престижніше бути на імператорській кухні і спеціально прислуговувати мені з їжею?» Народжений в імператорській родині, Хуанцзи постійно бачив і чув усе це, тому, природно, мав певне почуття імператорської гордості.

Не думайте, що діти не розуміють логіки. Якщо ви наберетеся терпіння і поясните їм свої думки, вони все одно зможуть зрозуміти. Юй Цао не мала і не наважувалася мати жодної краплі нетерпіння, вона тихо сказала: «Хуанцзи, а ви знаєте? Хоча кулінарні навички цього нікчемного чиновника хороші, але це не те, в чому я найкраща.»

«О? Тоді в чому ж ти найкраща? Це медицина? Ні, чиновницька форма на твоєму тілі — це не одяг Імператорського медичного управління?» На обличчі Хуанцзи з'явилася частка розгубленості, що також супроводжувалася часткою очікування. Людина, яка може приготувати таку смачну їжу, ще й каже, що має щось, в чому вона ще краща, тоді це точно має бути чимось ще дивовижнішим!

Юй Цао з усмішкою продовжила: «Те, в чому цей нікчемний чиновник найкращий, — це не кулінарія і не медицина, а землеробство!»

«Землеробство? Це означає кидати насіння в землю, потім воно виростає в паростки, і врешті-решт дає зерно?» Хуанцзи кліпав своїми великими очима, а його вираз обличчя був наївним і милим.

«Хуанцзи, ви занадто розумний. Ви насправді знаєте про землеробство?»

Слова Юй Цао змусили Хуанцзи відчути себе дуже здібним, але він все одно дуже чесно сказав: «Імператор-батько розчистив ділянку поля в північно-західному кутку імператорського саду, і колись брав мене разом орати землю. Я навіть допомагав класти насіння в ямки в землі! Під час збору врожаю імператор-батько дав мені серп, і з пшениці, яку я зрізав, змололи борошно, зробили маньтоу і баоцзи, і на смак вони були набагато кращими, ніж те борошно, що купують надворі!»

«Хуанцзи ще й допомагав обробляти поле, справді дуже здібний!» — похвалила Юй Цао і продовжила: «А ви знаєте, чому Імператор вирощував пшеницю в імператорському саду?»

«Знаю! Імператор-батько сказав, що у Піднебесній є багато простих людей, які не можуть наїстися досита. Щороку діти, приблизно мого віку, або помирають від голоду через відсутність їжі, або батьки продають їх в обмін на зерно...» Хуанцзи дійсно був дуже розумним, і, звичайно, це було невіддільним від настанов Імператора.

Юй Цао кивнула і сказала: «Так! Задля того, щоб усі діти в Піднебесній могли наїстися досита, задля того, щоб усі батьки в Піднебесній не розлучалися зі своїми дітьми, Імператор випробував усі можливі способи. Цей нікчемний чиновник має невеликий талант у сфері землеробства, і Імператор, відкинувши заперечення натовпу, призначив мене, цю Ятоу, чиновником з сільськогосподарських справ, щоб я керувала всіма справами в імператорському маєтку. Це зроблено саме для того, щоб можна було якомога швидше вивести високоврожайне насіння і роздати його в руки простих людей по всій Піднебесній. Тільки подумайте, спочатку один му землі міг дати врожай у триста цзінів, і після того, як прості люди платили оренду, того, що залишалося, ледь вистачало, щоб родина не померла з голоду. Але якщо врожайність з одного му зросте до шестисот цзінів або навіть до тисячі цзінів, тоді якою буде ситуація?»

«Прості люди не тільки зможуть наїстися досита, але й матимуть надлишок зерна!» Хуанцзи було всього шість-сім років, але, слідуючи за Імператором, він контактував із деякими справами при дворі, особливо щодо сільського господарства. Імператор нерідко зітхав про це перед Імператрицею, і він запам'ятав це в своєму серці: «Тоді чи можеш ти зараз виростити тисячу цзінів зерна з одного му землі?»

Юй Цао злегка похитала головою і, під розчарованим поглядом Хуанцзи, твердо сказала: «Цей нікчемний чиновник якраз докладає зусиль у цьому напрямку! Хуанцзи, ви напевно чули про справи родини Юй у Тангу, чи не так?»

«Еге ж! Імператор-батько казав мені, що родина Юй виростила пшеницю з урожайністю шістсот цзінів з одного му. Якщо її можна буде популяризувати по всій країні, то не мине й трьох років, як прості люди Великої Мін будуть ситі й тепло одягнені, і стабільність у Піднебесній вже не за горами! Родина Юй — справжні герої Великої Мін!» Статечний вигляд Хуанцзи, який поводився як дорослий, був досить милим і кумедним, так що Цао ледь не простягнула руку, щоб вщипнути його за щоку.

«Щиро дякую Хуанцзи за похвалу! Цей нікчемний чиновник віднині неодмінно буде віддавати всі свої сили до самої смерті, прагнучи якнайшвидше виростити пшеницю та рис із урожайністю в тисячу цзінів з одного му!» — Юй Цао урочисто подякувала.

Хуанцзи з подивом подивився на неї і сказав: «То виявляється, ти і є людиною з родини Юй! Ти прийняла доручення в імператорському маєтку, чи можеш ти гарантувати, що і в Столиці виростиш високоврожайну пшеницю?»

«Цей нікчемний чиновник гарантує, що врожай буде тільки більшим, а не меншим!» Таку впевненість Юй Цао все ж мала.

Су Жань спокійно чекав осторонь. Побачивши, що їхня розмова на цьому етапі завершилася, він сказав: «Хуанцзи, Імператор все ще чекає в павільйоні Цзіньлань, щоб викликати чиновника Юй для розмови...»

Хуанцзи махнув рукою Юй Цао і сказав: «Важливі справи понад усе, ти спочатку йди до імператора-батька за дорученнями, так? Іншого дня, коли буде вільний час, я попрошу імператрицю-матір викликати тебе до палацу, і ми ще добре поспілкуємося!»

Лише поспілкуємося? Хуанцзи, те, що ти кажеш, не збігається з тим, що в тебе на серці, хіба це добре? Хочеш з'їсти те, що я готую, чого тут соромитися сказати про це? Юй Цао не стала викривати його; попрощавшись із Хуанцзи і слідуючи за головним управителем Су Жанєм, вона незабаром прибула до павільйону Цзіньлань.

«Ятоу, ти набрала на себе стільки пихи, змусила Чженя добряче почекати!» Чжу Цзюньфань дивився на Юй Цао з напівусмішкою-напівгнівом, вода на глиняній пічці булькала, випускаючи пару. Його довгі пальці легенько підняли чайник із фіолетової глини цзиша, на якому велично скрутився дракон, і почали наливати воду в чашку...

Головний управитель Су Жань мимохідь перейняв чайник цзиша з рук Імператора. Його рухи під час заварювання чаю милували око, а голос звучав як чисте джерело: «Щойно ми увійшли до імператорського саду, зустріли Хуанцзи, і трохи затрималися.»

«Після одужання від хвороби здоров'я Вень'ера набагато покращилося. За це велика подяка чиновнику Юй!» Чжу Цзюньфань підняв чашку з фіолетової глини з драконом, легенько здув чаїнки з поверхні, зробив ковток і ледь помітно похитав головою. Навіть із найкращого сорту чаю Дахунпао неможливо було заварити смак того дикого чаю, що був у руках Ятоу. Невже це також заслуга Каменя Бутяньши на її зап'ясті? З такими думками його погляд мимоволі ковзнув на той п'ятиколірний камінь на зап'ясті Юй Цао.

Гостро відчувши його погляд, Цао, намагаючись це приховати, що зробило це ще більш очевидним, заклала руки за спину. З фальшивою посмішкою на обличчі вона надзвичайно підлесливо сказала: «Хуанцзи — шляхетна людина, що має багато благословень, навіть без цього нікчемного чиновника його хвороба все одно б зцілилася. Просто він менше страждав від пиття гірких ліків. Цей нікчемний чиновник не сміє приписувати собі заслуги.»

«Уже одне тільки позбавлення Вень'ера від мук пиття ліків — це надзвичайно велика заслуга. Коли він щойно одужав, Вень'ер не раз згадував тебе, вперто сперечаючись зі своєю імператрицею-матір'ю, що всі імператорські лікарі в палаці разом узяті не зрівняються з твоїми медичними навичками.» Чжу Цзюньфань поставив чашку з чаєм, у його очах був незрозумілий сенс.

Цао сухо засміялася двічі і сказала: «Хуанцзи помиляється у своїх похвалах, цей нікчемний чиновник не може взяти їх на себе! Хіба це не означає, що я образила всіх до єдиного лікарів в Імператорському медичному управлінні? Якщо в майбутньому в цього нікчемного чиновника заболить голова або підніметься температура, що ж тоді робити!»

Су Жань поглянув на неї і подумав про себе: Панно Юй, ви занадто чесні. Навіть якщо ви так думаєте в душі, не можна говорити про це відкрито! Ви зараз скаржитеся, що Хуанцзи накликав на вас неприємності? До того ж, з вашою посадою чиновника шостого рангу, ви справді не маєте права запрошувати імператорського лікаря до себе в маєток, щоб лікувати вас. Хіба що... Імператор виявить милість.

Чжу Цзюньфань наказав Су Жаню відійти, помахав їй рукою, вказуючи на чайник цзиша, і сказав: «З твоїми навичками виготовлення ліків, навіщо запрошувати імператорського лікаря при дрібних хворобах і недугах? Ти занадто скромна, чи не так?»

Не давши Цао відкрити рота і сказати кілька скромних слів, він продовжив: «З того часу, як я випив заварений тобою чай у селі Дуншань, усі ці чайні листки в палаці, здається, втратили свій смак. Давай, завари мені чашку чаю, дозволь мені скуштувати твою майстерність.»

Юй Цао, змирившись із долею, взяла чайник цзиша, відкрила кришку і рукою спробувала температуру над ним, сказавши: «Для заварювання цього чаю не можна використовувати занадто гарячий окріп, близько вісімдесяти градусів буде якраз добре. Перший раз — це промивання чаю, а смак під час третього і четвертого заварювання є найкращим.»

Що стосується чайної церемонії, вона також мала лише поверхневі знання. Вона незграбно проминула чай, а потім налила чашку Імператору, жестом запрошуючи його спробувати, як воно на смак.

Чжу Цзюньфань зробив невеликий ковток, нахмурив брови і сказав: «Ти що, дуриш мене? Чжень хоче пити такий самий чай, як у селі Дуншань!» Невже вона й справді подумала, що він попросив її продемонструвати чайну церемонію? Схопи будь-якого євнуха в палаці, і його навички заварювання чаю будуть більш професійними, ніж твої. Дійсно, нічому не вчиться!