Золоті Поля

Кілька страв із помідорів, яким Юй Сяоцао навчила кухарів «Чженьсю», привабили до ресторану безліч несподіваних клієнтів. Оскільки рідкісна річ коштує дорого, помідори сім'ї Юй продавалися за дуже високою ціною, майже нарівні з деякими екзотичними фруктами. Чимале поле помідорів принесло родині Юй значний прибуток.

Хоча овочів на ринку вже побільшало, овочі сім'ї Юй за смаком і свіжістю значно перевершували інші. Тому, хоч ціна на них була трохи вищою, родина Яо та ресторан «Чженьсю» незмінно купували їх саме у сім'ї Юй.

Звісно, сезонні овочі коштували набагато дешевше, ніж ранні весняні. Часи, коли овочі продавалися дорожче за свинину, вже минули!

Коли перші промені світанку освітили вершину Західної гори, а птахи у гніздах заспівали першу пісню, Юй Сяоцао вже сама встала і вмилася. Сяо-Шитоу, загорнувшись у ковдру, із заздрістю дивився на неї.

— Якщо щось хочеш, сестра привезе тобі з повітового центру! — тоном багатої пані сказала Сяо-Цао братові.

Сяо-Шитоу замислився, похитав головою і відповів:

— Та нічого особливого не треба, на їжу та іграшки не витрачайся. Якщо будуть дешеві папір і пензлі, купи трохи. Мені здається, що мій почерк трохи гірший, ніж у хлопців з моєї кімнати.

— Ті, що живуть з тобою, походять або з родин учених, або з багатих сімей. Більшість із них почали вчитися в три роки, а ти коли вперше взяв пензля до рук? Бути трохи гіршим за них не соромно! — Юй Сяоцао вважала, що прагнення до перемоги — це непогано, але не варто занадто зациклюватися на першому місці.

Сяо-Шитоу перевернувся під ковдрою і весело сказав:

— Я не порівнюю себе з іншими, просто вчитель казав, що гарний почерк дуже допоможе на майбутніх іспитах. Я й так почав вчитися пізніше за інших, тож тепер мушу наздоганяти щосили. Якщо папір і пензлі в повітовому центрі дешевші, ніж у містечку, скористайся нагодою і купи більше про запас! Не витрачай сімейні гроші, моїх кишенькових має вистачити!

Відколи Сяо-Шитоу пішов навчатися в містечко, Сяо-Цао регулярно давала ему кишенькові гроші, щонайменше тридцять-п'ятдесят мідяків на тиждень. Малий не витрачав їх, а відкладав на канцтовари. Але друга сестра була такою передбачливою, що паперу і пензлів йому ніколи не бракувало. Тож у його маленькій скарбничці вже назбиралося кілька сотень мідяків.

Юй Сяоцао підійшла, ущипнула його за щічку і з усмішкою сказала:

— Свої мідяки залиш собі на ласощі! Про папір і чорнило не хвилюйся, у тебе ж є друга сестра! Твоя сестра зараз при грошах, а в майбутньому буде ще багатшою! Ти просто спокійно вчися, про інше не думай!

Коли качка з османтусом у «Чженьсю» стане відомою, сім'я Юй матиме щонайменше тисячу лянів доходу на рік. Не те що одного, навіть усіх дітей відправити в школу — це будуть дрібниці. Відчуття багатства — це чудово!

— Дядьку Юй, Сяо-Цао готова? Можна вирушати? — Голос Чжао Ханя долинув до вух брата і сестри.

Сяо-Шитоу хихикнув:

— Друга сестро, не тягни час! Не змушуй брата Ханя чекати!

— Іду, іду! — Сяо-Цао швидко схопила клунок, який зібрала ще вчора, і поспіхом вибігла з кімнати.

Лю-ши саме передавала чоловікові сухий пайок на дорогу. Побачивши, що Сяо-Цао все ще у вчорашньому одязі, вона насупила брови:

— Хіба я не пошила тобі новий одяг? Швидко йди перевдягнись!

— Цей теж непоганий! Навіщо перевдягатися... — Сяо-Цао оглянула свій одяг: хоч і з грубої тканини, але без латок і бруду, навіщо міняти?

Юй Хай добродушно засміявся:

— Мама каже перевдягтися — то перевдягнись! Виходиш із дому в новому одязі — це до гарного настрою і удачі.

Юй Сяоцао хотіла щось заперечити, але мати заштовхала її в кімнату. Лю-ши дістала з плетеної скрині новий комплект вишитого одягу: блідо-зелена коротка кофтинка з вишивкою і перехресним коміром, приталена, у комплекті з темно-синьою широкою спідницею-штанами до щиколоток. Хоч це називалося спідницею-штанами, виглядало як звичайна спідниця, але насправді мало дві штанини, що було дуже зручно для їзди верхи і ходьби.

Одяг хоч і був бавовняним, але з досить якісної тонкої бавовни, накрохмалений і випрасуваний, він чудово сидів. Юй Сяоцао, яка вперше після переродження одягла такий офіційний одяг, трохи покрасувалася перед матір'ю, покрутилася, підперла обличчя руками і з усмішкою запитала:

— Мамо, я гарна?

— Гаразд, годі красуватися! Сідай, мама зробить тобі зачіску з двома пучками, — руки Лю-ши були дуже вправними, і за мить вона заплела волосся, прикрасивши його стрічками, зав'язаними метеликом.

Приталена кофтинка підкреслювала тонку талію Сяо-Цао, яку можна було охопити однією рукою. Зачіска з двома пучками, ніжне біле личко і великі, як осіння вода, блискучі очі робили її неймовірно милою.

Чжао Хань, який саме сідлав віслюка, побачивши причепурену Юй Сяоцао, ледь упізнав її. Придивившись, він пожартував:

— Ого, звідки ця маленька красуня? Яка гарненька!

Юй Сяоцао вирячила очі, взяла руки в боки і з напівусмішкою сказала:

— Брате Хань, ти що, заграєш зі мною?

Чжао Хань почервонів, не наважуючись глянути на неї, і пробурмотів:

— Я... я щиро хвалю тебе!

Лю-ши ляснула Сяо-Цао по спині і сказала Чжао Ханю:

— Не звертай уваги на цю дівчину, вона часом верзе дурниці! Нічого з нею не поробиш! Швидше вирушайте, а то до вечора не дістанетеся повітового центру!!

Спина Сяо-Цао заболіла від удару, вона надула губи і тихо пробурмотіла:

— Якби ти не змусила мене перевдягатися, ми б уже були біля містечка. Я просто пожартувала з братом Ханем, а ти так сильно б'єшся. Я точно твоя рідна донька?

— Тебе підібрали на полі з бататом! — сміючись, відказала Лю-ши, проводжаючи батька і доньку за ворота. Разом із Юй Хаєм вона допомогла доньці сісти на Сяо-Хуея і напучувала: — Ви обоє їздите верхи так собі, тож їдьте повільно і обережно!

Сідло на Сяо-Хуеї було тим, яким Чжао Хань користувався в дитинстві, і воно ідеально підійшло віслюкові. На щастя, коли Лю-ши шила одяг, Сяо-Цао попросила переробити спідницю на спідницю-штани, тож сидіти в сідлі було зручно. Широкі штанини виглядали як дві поли спідниці, що коливалися в такт крокам віслюка.

Спочатку Сяо-Цао трохи нервувала верхи, і Чжао з сином сповільнили темп, підлаштовуючись під батька і доньку Юй.

Поступово Сяо-Цао зловила ритм, тіло перестало бути напруженим. Віслюк відчув, що господиня розслабилася, і його кроки стали веселішими.

Після омивання водою з духовним каменем інтелект Сяо-Хуея не поступався двом коням родини Чжао. Навіть без команд Сяо-Цао віслюк біг швидко і рівно, навіть випередив Юй Хая і побіг попереду всіх.

Навіть на кам'янистій гірській дорозі Сяо-Цао не відчувала тряски, це було набагато зручніше, ніж їхати на возі. Сяо-Цао подумала: може, наступного разу в містечко теж поїхати верхи на віслюку?

Невдовзі Юй Хай теж призвичаївся до їзди, і швидкість групи з чотирьох вершників зросла. Чжао з сином були здивовані, що віслюк сім'ї Юй за швидкістю і витривалістю не поступався трьом коням.

Саме завдяки витривалості віслюка четверо мандрівників прибули до повітового центру на дві години (один шічень) раніше, ніж планувалося.

Повітовий центр був набагато жвавішим за містечко Тангу. Вулиці були широкими і рівними, обабіч стояли численні крамниці, промені призахідного сонця падали на зелену черепицю, червоні стіни і вигнуті карнизи будівель. Триповерхові будівлі з червоної цегли і зеленої черепиці, високо підняті прапори-вивіски крамниць, потік возів і коней... усе свідчило про процвітання повітового центру.

Юй Сяоцао, тримаючи віслюка за поводи, стояла серед цього гамірного натовпу, дивлячись на обличчя перехожих — витончені, прості, щирі або досвідчені. Її вуха наповнювали пронизливі вигуки торговців і іноді іржання коней. Це була картина процвітаючого світу, розкішна, мов сон...

Чжао Буфань бував у повітовому центрі не раз і звик до таких сцен. Він тихо запитав у батька і доньки Юй:

— Брате Да-Хай, спочатку знайдемо місце для ночівлі чи прогуляємося?

Юй Хай подивився на доньку і запитав:

— Цао-ер, що скажеш?

— Може, спочатку знайдемо місце, щоб влаштуватися, нагодуємо Сяо-Хуея і коней, трохи відпочинемо, а потім підемо гуляти? Ще не пізно! — Все одно вони залишаться тут на дві ночі, завтра буде цілий день для прогулянок, тож поспішати нікуди.

Чжао Хань одразу підтримав:

— Сяо-Цао, я знаю один нічний ринок, там увечері дуже весело, багато закусок з півночі і півдня, і можна знайти дешеві речі. Тобі має сподобатися!

— Чудово, чудово! Ввечері підемо на нічний ринок їсти смаколики! — У минулому житті з п'ятнадцяти-шістнадцяти років Юй Сяоцао постійно працювала заради виживання і рідко мала час на безтурботні прогулянки нічними ринками та дегустацію вуличної їжі. У цьому житті гроші заробляти треба, але й крокувати життям варто неквапливо, насолоджуючись пейзажами.

Четверо мандрівників знайшли чистий маленький заїжджий двір неподалік від нічного ринку, про який згадував Чжао Хань. Повітовий центр все-таки велике місто, ціни тут вищі, ніж у Тангу. У цьому віддаленому заїжджому дворі ніч коштувала сто п'ятдесят мідяків. За чотирьох людей без їжі та напоїв за ніч виходило шістсот мідяків, а за дві ночі — більше одного ляна срібла!

Юй Сяоцао спочатку пішла на задній двір, щоб подбати про Сяо-Хуея і трьох коней. Дорогою, щоб підтримати сили тварин, вона майже всю воду з духовним каменем зі своєї фляги віддала їм.

Заїжджий двір надавав корм для коней. Троє коней, які дорогою пили лише воду і майже нічого не їли, зголодніли і з апетитом почали жувати сіно. А от розбещений Сяо-Цао віслюк нетерпляче тупотів копитами і зневажливо відвертався від корму.

Цей заїжджий двір був сімейним бізнесом, і за кіньми доглядала дівчинка приблизно такого ж віку, як Сяо-Цао. Побачивши, що сірий віслюк не хоче їсти, вона запитала Сяо-Цао:

— Цей віслюк захворів? Чому він не хоче їсти?

Юй Сяоцао усміхнулася:

— Мій Сяо-Хуей розбещений, він не їсть нічого, що дають чужі. Сестричко, дай мені корм, я сама його погодую!

Дівчинці треба було йти на кухню допомагати розпалювати вогонь, тому вона передала кошик із травою Сяо-Цао і сказала:

— Тоді вибачте за клопіт, госте!