Золоті Поля

Цей її «земляк» із подорожей у часі — нинішній імператор, і він міг легко висунути їй будь-яке звинувачення, через що її маленьке життя швидко обірвалося б! Ні, якщо назва «ю-мі» дійде до вух імператора, вона себе викриє! Цього категорично не можна допустити!!

— Ем... — Сяоцао, під здивованим поглядом молодого принца та переляканими поглядами присутніх, трохи подумала і сказала: — Молодий принце, я всього лише дівчина з простої рибальської родини, як я можу мати право давати назву новому виду рослин, які ви привезли? Хіба це не вкоротить мені віку? Молодий принце, мені здається, що таку цінну культуру повинен назвати імператор, або ж ви, як людина, що її привезла!

Чжу Цзюньян уважно спостерігав за тим, як дівчинка ламала голову, намагаючись знайти виправдання. Вона нагадувала йому маленьку тваринку — таку ж пильну, спритну і кумедну, як білочка. Непомітно для нього самого, холодність у його очах почала танути, і його охопило незнайоме йому раніше почуття.

Головний управитель Лю Фушен помітив цю ледь помітну зміну в поведінці господаря і, здивувавшись, вирішив, що час сказати слово на захист рятівниці господаря:

— Господарю, слова цієї дівчинки мають сенс. Справу з найменуванням нових культур краще обговорити після повернення до столиці! Господарю, якщо локшина ще постоїть, вона злипнеться в одну грудку!

Але Чжу Цзюньян зовсім не хотів так просто відпускати цю маленьку дівчинку, схожу на білку. Інтуїція підказувала йому, що вона напевно знає, як вирощувати цю культуру. Перед відплиттям імператор радив йому за можливості привезти з собою людей, які знають, як садити ю-мі. На жаль, місцеві жителі там були дуже прив'язані до своєї батьківщини і не хотіли її залишати. Тому він не зміг повністю виконати доручення імператора. Проте, можливо, ця маленька дівчинка перед ним зможе піднести йому несподіваний сюрприз!

Побачивши, що слова на господаря не подіяли, головний управитель Лю обернувся і попрямував до тимчасового місця відпочинку. Зробивши кілька кроків, Чжу Цзюньян зупинився і озирнувся на дівчинку. Вона полегшено видихнула, легенько поплескуючи себе по грудях і роблячи кумедні гримаси, від чого він ледь не розсміявся. Звідки в цієї дівчинки стільки різних виразів обличчя? Порівняно з тендітними або ж навпаки, беземоційними панночками зі столиці, вона здавалася справжньою дивачкою — милою маленькою дивачкою.

Зробивши глибокий вдих, щоб зберегти байдужий вираз обличчя, він звернувся до Сяоцао, яка миттєво повернула собі невинний вигляд:

— Якщо... я дам тобі насіння, ти гарантуєш, що зможеш його виростити?

Головний управитель Лю крадькома зиркнув на господаря, дивуючись у душі: сьогодні характер господаря явно змінився, він не лише сам почав розмову, але й, здавалося, робив це із задоволенням (Юй Сяоцао: Яким оком ти побачив, що нам було приємно спілкуватися?). Якби про це дізналася княгиня Цзін, цікаво, який би в неї був вираз обличчя?

Варто зазначити, що зазвичай саме княгиня Цзін ходила за ним і навіть вдавала із себе хвору, щоб викликати співчуття і змусити сина сказати кілька зайвих слів. Княгиня часто хвилювалася, чи не втратить її молодший син здатність говорити. Схоже, її побоювання були марними.

Відчувши, що небезпека минула, Сяоцао поспішно з улесливою усмішкою відповіла:

— Звісно, зможу! Молодий принце, можете розпитати людей, наша родина славиться своїм вмінням працювати на землі. У цю пору року, окрім тих родин, що мають маєтки з гарячими джерелами, тільки ми можемо вирощувати свіжі овочі! А ще кавуни — ми вже почали вирощувати розсаду, і через два з половиною місяці, якщо ви знову завітаєте до Тангу, зможете скуштувати наші кавуни... Я гарантую, якщо ми не зможемо виростити це насіння, то ніхто інший не зможе!

Чжу Цзюньян бачив, як дівчинка впевнено б'є себе в груди, даючи такі грандіозні обіцянки, але він не відчув у її словах жодної тіні хвастощів. Схоже, вона справді була впевнена в здатності своєї родини до землеробства. Можливо... він міг би їй довіритися. Якщо вона дійсно зможе виростити насіння рослин, які він привіз, це покриє недоліки його морської подорожі.

— Управителю Лю, накажіть принести для цієї дівчинки п'ятдесят цзінів насіння цієї культури та п'ятдесят цзінів насіння картоплі (ту-доу), — після коротких роздумів Чжу Цзюньян вирішив виділити частину насіння тих двох культур, яких він привіз найбільше, щоб ця дівчинка спробувала їх виростити. Навіть якщо вона зазнає невдачі, це не матиме великого значення.

Ці слова неабияк порадували Юй Сяоцао. П'ятдесят цзінів насіння кукурудзи вистачить, щоб засіяти щонайменше десять му землі! Проте картоплі здавалося малувато. Вона подивилася на молодого принца блискучими очима і несміливо запитала:

— Молодий принце, чи не могли б ви дати трохи більше насіння картоплі?

Чжу Цзюньян подивився на Юй Сяоцао поглядом, що казав: «Ти таки знаєш, що таке картопля». Сяоцао вирішила не відступати і продовжувала з надією дивитися в його пронизливі очі.

— Скільки ти хочеш? — Чжу Цзюньян більше не став допитуватися, звідки вона знає про кукурудзу та картоплю. Те, що вона чула про них, означало, що її шанси їх виростити були ще вищими.

Сяоцао подумала і відповіла:

— Принаймні сто цзінів, правда? Цього вистачить, щоб засадити пів му землі...

— Я дам тобі двісті цзінів! Чи наважишся ти підписати військову розписку (цзюнь-лін-чжуан), що обов'язково виростиш картоплю? — Інтуїція Чжу Цзюньяна підказувала йому все чіткіше: можливо, ця дівчинка створить диво! З самого дитинства його інтуїція жодного разу його не підводила!

— Наважуся! — без жодних вагань, рішуче відповіла Юй Сяоцао!

Головний управитель Лю Фушен кашлянув, намагаючись дати дівчинці більше простору для маневру, і тихо пояснив:

— Дівчинко з родини Юй, чи знаєш ти, що якщо не виконаєш обіцянку у військовій розписці, тобі відрубають голову!

Чжу Цзюньян кинув на нього гострий погляд, але не став дорікати за зайві розмови. Лю Фушен крадькома витер холодний піт з чола: «Господарю, старий раб просто піклується про вашу рятівницю! Бути слугою — нелегка справа!»

Очі Юй Сяоцао трохи збентежено забігали, але вона продовжила:

— Я обов'язково зможу її виростити. Звичайно, за умови відсутності стихійних лих чи людського фактора!

«Стихійні лиха та людський фактор?» Чжу Цзюньян подумки похвалив дівчинку за уважність. Стихійні лиха він не міг контролювати, а що стосується людського фактора? Хіба це не питання одного його слова?

— Не хвилюйся! Я накажу начальнику повіту попередити вашого сільського старосту, щоб він надав тобі повну підтримку у вирощуванні. А стихійні лиха, які не залежать від людської волі, не будуть входити до військової розписки! — Рішення Чжу Цзюньяна виявилося досить людяним, і Сяоцао залишилася задоволеною.

Побачивши, якою впевненою виглядала дівчинка, головний управитель Лю більше не став її відмовляти. Він прийняв наказ і разом з кількома охоронцями пішов до найближчого воза, щоб взяти насіння кукурудзи та картоплі.

Юй Сяоцао пішла за молодим принцом до його місця відпочинку і, побачивши на столі злиплу грудку локшини з соусом та їхнє тушковане м'ясо, з ваганням запитала:

— Молодий принце, ця локшина охолола і вже не смачна, дозвольте я принесу вам нову порцію?

Чжу Цзюньян поглянув на локшину, яку щойно з'їв кілька разів. Смак був досить непоганим. Що ж до тушкованого м'яса, він ще не встиг його скуштувати, коли побачив цю дівчинку, яка, зігнувшись, ішла за вантажниками, час від часу піднімаючи щось із землі. З'ївши кілька порцій локшини, він відчув, що його живіт вже не такий порожній, тому з цікавості підійшов подивитися, що саме вона підбирає. Він не очікував, що його цікавість принесе такий результат!

Чжу Цзюньян наказав маленькому євнуху, який був поруч із ним, піти і купити локшини на ятці. Потім він наказав принести письмове приладдя (чотири скарби кабінету — пензлик, туш, папір і камінь для розтирання туші) і швидким розмашистим почерком написав військову розписку. Побоюючись, що дівчинка може бути неписьменною, він зачитав їй її зміст.

Юй Сяоцао побачила, що умови військової розписки не такі вже й складні. Не кажучи вже про те, що в минулому житті вона вирощувала кукурудзу та картоплю, навіть якби вона цього ніколи не робила, у неї є «читерська» вода з духовним каменем, яка здатна повернути до життя навіть мертву рослину! Чого їй боятися! Без жодних вагань вона взяла пензлик і швидко підписала своє ім'я. Після деякого часу тренувань із каліграфії з молодшим братом, її ім'я виглядало досить акуратно.

Невже тепер і сільські дівчата вміють читати і писати? Чжу Цзюньян приховав свій подив, передав висохлу розписку управителю Лю, який щойно повернувся з насінням, і потім розмашисто сів, взяв палички і потягнувся до червоних і блискучих «свинячих вушок у гострій олії» (хун'ю ерси). Вушка були хрусткими, з легкою гостротою, що дуже збуджувало апетит.

Коли принесли гарячу локшину з соусом, він уже з'їв половину тарілки вушок. Сяоцао вказала на смажені свинячі кишки (лю фейчан) і нагадала:

— Молодий принце, вони трохи охололи. Ви можете покласти їх у гарячу локшину, щоб підігріти, або попросити когось на нашій ятці розігріти їх для вас...

Почувши звернення «молодий принц», Чжу Цзюньян трохи зупинився, але нічого не сказав, лише махнув рукою до Сяоцао. Управитель Лю швидко підійшов і тихо промовив:

— Дівчинко Юй, принц наказує тобі йти! Ходімо, я віднесу тобі насіння!

Відіславши сторонніх, Чжу Цзюньян подивився на тарілку зі смаженими кишками, трохи подумав, поклав два шматочки в гарячу локшину, і за мить дістав їх, щоб скуштувати. Ці смажені кишки вважалися фірмовою стравою Сяоцао: після приготування вони мали золотистий колір, були хрусткими зовні і ніжними всередині, з багатим солоно-ароматним смаком, що подобався як старим, так і молодим.

Чжу Цзюньян, народжений у княжій родині, ніколи раніше не куштував таких страв із субпродуктів. Якби не труднощі морської подорожі, він би, мабуть, ніколи не торкнувся такої їжі. Проте, скуштувавши шматочок, Чжу Цзюньян відчув, що смак досить непоганий, і поклав ще кілька шматочків у локшину.

Командир Фан, який мовчки стояв поруч і спостерігав, як принц Ян один за одним їсть шматочки кишок, відчув велику цікавість до цієї страви. Він вирішив, що під час зміни обов'язково купить собі порцію, щоб спробувати!

Повернувшись до своєї ятки, Сяоцао подякувала управителю Лю, з радістю взяла насіння кукурудзи та картоплі і почала планувати. Вона мріяла, як восени їстиме гарячу, ароматну печену кукурудзу і насолоджуватиметься улюбленою кисло-гострою картопляною соломкою (суаньла тудоуси)... Це відчуття буде неймовірно щасливим!!

Коли прийшов Фань Цзичжень, на ятці якраз був пік вечері. Побачивши, що його донька так зайнята, що не має й хвилини вільного часу, він не міг всидіти на місці і почав допомагати розносити посуд як офіціант. Робітники в порту знали його. Цей імператорський уповноважений був дуже простою і відкритою людиною, без зайвої пихи. Робітникам він подобався, і вони жартували:

— Мати можливість їсти локшину, яку приніс сам імператорський уповноважений, — це справжнє благословення на три покоління!

Фань Цзичжень голосно розсміявся і сказав:

— Їжте більше! Коли наїстеся, матимете більше сили для роботи!! У майбутньому, коли порт буде готовий, чи будете ви хвилюватися, що у вас не буде благословень?

Більшість із цих робітників були офіційними співробітниками портової контори. Недалеко від старого порту вже починав вимальовуватися новий, який був щонайменше втричі більшим. Неподалік порту знаходилася торгова вулиця. Хоча крамниці ще не були добудовані, вже можна було побачити масштаби проєкту. Слова генерала Фаня мали рацію: маючи такий великий порт, хіба вони залишаться без роботи? Заробітна плата вантажників у порту вже подвоїлася порівняно з минулим, а в майбутньому буде тільки краще!