Золоті Поля

Тканини в особистій скрині Юй Сяоцао вистачило б до наступного року, і все одно вона б не зносила її всю. У її маленькій скриньці для прикрас було повно красивих, вишуканих, але не занадто дорогих дрібничок — вони вже ледь там вміщувалися. Одного разу Чжоу Шаньху прийшла до неї в гості й побачила скриньку, яку Сяоцао забула сховати; у дівчинки від заздрощів мало не слинка потекла.

Проте все це дарував її хрещений, тому вона не могла віддавати ці речі іншим, хоча сама й не була справжньою маленькою дівчинкою і не дуже любила носити прикраси. Усі ці шпильки з намистинами, браслети та сережки просто лежали в скриньці й припадали пилом.

Третій панич Чжоу, побачивши, що Фан Цзичжень вийшов із двору, нарешті з полегшенням зітхнув. Він підійшов до дверей кухні й хотів щось сказати, але Юй Сяоцао одразу дала йому завдання:

— Іди! Візьми на кані в західній кімнаті кілька глиняних кульок...

Чжоу Цзисюй слухняно виконав наказ і приніс шість чи сім «підань» (столітніх яєць). Судячи з розміру, там були і курячі, і качині яйця. Юй Сяоцао зиркнула на нього й дорікнула:

— Ти що, дурний? Очевидно ж, що це два різні види яєць. Іди ще раз і візьми по шість штук кожного виду!

— Ти сказала взяти глиняні кульки, але не уточнила які... — пригнічено пробурмотів Чжоу Цзисюй, проте не наважився заперечувати. Він повернувся і приніс по кілька штук кожного виду.

— Злегка постукай ними по підлозі, щоб оббити глину зовні. Обережно, не забрудни саме яйце всередині! — Юй Сяоцао, бачачи його невпевненість, не втрималася від настанов.

Очі Чжоу Цзисюя засяяли, він із цікавістю розглядав глиняні кульки в руках, обережно знімаючи бруд, під яким з'явилася шкаралупа. Він взяв одне яйце, уважно його оглянув і запитав Сяоцао:

— Це і є той інгредієнт для каші з м'ясом і яйцем, про яку казав пан Фан? Навіщо їх обгортати глиною? Чому їх можна чистити, не відварюючи? Чому...

Юй Сяоцао вже ледь терпіла його розпитування. Вона зиркнула на нього й кинула:

— Чому та чому... Ти що, книжка «Сто тисяч чому»?

Чжоу Цзисюй не зрозумів жарту, лише сухо засміявся:

— Та ні, не сто тисяч, всього кілька запитань! Сяоцао, а що таке локшина (феньтяо) у свинині з локшиною? Це теж новий інгредієнт, який ти вигадала, як і ці яйця?

Юй Сяоцао дістала з кухонної шафи в'язку не надто рівної локшини й залила її теплою водою. Чжоу Цзисюй одразу підбіг ближче, присів і почав уважно вивчати кожну ниточку. Сяоцао обернулася, не помітивши його, і мало не перечепилася. Якби не Чжоу Цзисюй, який став для неї опорою, вона б точно впала прямо в таз із водою.

— Ти, перешкодо під ногами, негайно виходь звідси! Якщо ще раз завадиш мені готувати, вдень поїдеш на пристань і будеш їсти сам!! — розлютилася Юй Сяоцао. Вона вперла одну руку в бік, а іншою підняла ніж для м'яса. Її войовничий вигляд неабияк налякав третього панича.

Чжоу Цзисюй миттю забився в куток біля печі, жалібно обхопивши коліна. Він поклав у піч поліно й обережно промовив:

— Я... я можу допомогти підтримувати вогонь, чи не так?

Юй Сяоцао, нарізаючи свинячу грудинку з ідеальними прошарками жиру, недовірливо подивилася на нього:

— Паничу Чжоу, а ви хоч знаєте, як це робити?

— Я не «великий панич», я третій... — Чжоу Цзисюй, як ображена наречена, підвів очі, стежачи за її реакцією. Почувши її слова, він поспіхом запхнув у піч величезну в'язку дров і додав: — Хіба це важко? Просто підкидай дрова, та й усе!

Він запхнув стільки дров, що вогонь ледь не згас. Кухня вмить наповнилася густим димом, наче під час пожежі. Обоє почали несамовито кашляти.

Сяолянь, яка щойно повернулася з пристані, побачила дим і подумала, що щось горить. Вона забігла в хату й побачила, що причиною лиха був третій панич. Вона і сміялася, і сердилася одночасно, витягаючи половину дров із печі. Коли вона роздмухала вогонь, полум'я нарешті розгорілося, але дим з кухні виходив ще довго.

Юй Сяоцао, у якої від диму текли і сльози, і шмарклі, штовхнула винуватця ногою:

— Подивися, що ти накоїв!! Ти що, задушити мене хотів?

Сяолянь поспішила відтягнути розгнівану сестру й примирливо сказала:

— Сяоцао, ну що ти! Панич Чжоу — наш гість, хіба можна змушувати його поратися біля печі? Він звик, що йому все підносять готове, звідки йому знати, як розпалювати вогонь?

Юй Сяоцао витерла очі руками, ставши схожою на кролика з червоними очима. Вона люто зиркнула на розкашляного Чжоу Цзисюя:

— Хто його просив? Він сам почав пхати носа куди не треба!

Чжоу Цзисюй винувато промовив:

— Я просто хотів допомогти...

— Допомогти? Та ти тільки заважаєш! Іди вже, посидь десь у затінку! — Сяоцао зневажливо махнула на нього рукою.

Через деякий час дим розсіявся. Юй Сяоцао вправно приготувала чотири страви й суп, причому порції були величезними. На столі з'явилися замовлені Фан Цзичженем свинина з локшиною та каша з «підань» і м'ясом. Крім того, вона швидко підсмажила свинячу печінку, приготувала «Дісаньсянь» (три земні свіжості) та нарізала столітні яйця, заправивши їх часником і ароматним оцтом.

Чжоу Цзисюй їв кашу так жадібно, що не міг зупинитися. Специфічний аромат яєць і густий смак м'ясної каші ідеально доповнювали одне одного. Текстура була ніжною та шовковистою. Це було неймовірно смачно!

Фан Цзичжень із презирством дивився на те, як той їсть. Теж мені, син заможної родини Чжоу, а поводиться як голодний біженець, який не бачив їжі вісімсот років. «Ах ти ж нахабо! Це я замовляв цю кашу, і не здумай з'їсти все сам!» — думав він.

Фан Цзичжень і собі почав спустошувати миску за мискою, наче вони влаштували змагання. Величезний казан каші майже повністю зник завдяки зусиллям цих двох, іншим дісталося лише по одній невеликій порції.

З'ївши три миски каші, Чжоу Цзисюй погладив живіт і простягнув палички до свинини з локшиною. Він підхопив одну нитку локшини, підняв палички високо вгору, але інший кінець локшини все ще залишався в тарілці. Він зніяковіло озирнувся і, не маючи іншого виходу, встав, піднявши руку якомога вище, щоб нарешті витягнути її.

Поклавши локшину у свою миску і побачивши, що всі на нього дивляться, він зніяковіло почухав потилицю:

— Локшина занадто довга, важко підчепити...

Фан Цзичжень, який уже мав досвід, вправно накрутив кілька ниток на палички й легко переклав їх до себе, переможно глянувши на Чжоу Цзисюя.

Свинина з локшиною — це класична північна страва. Кажуть, що її аромат може змусити вовка вити від заздрощів! І це правда. Прозора, пружна локшина, просочена м'ясним соком... перед цим ніхто не міг встояти. Панич Чжоу просто не міг припинити їсти!

Обід пройшов дуже весело, майже весь щедрий стіл був порожній. Фан Цзичжень і Чжоу Цзисюй так наїлися, що їхні шлунки ледь не вибухали. Юй Сяоцао довелося заварити їм напій із дикої глоду на воді з духовним каменем, щоб вони могли все це перетравити й не захворіти.

Фан Цзичжень погладив свій живіт, що помітно округлився, і задоволено мовив:

— Моя донька готує так смачно, що неможливо зупинитися. Минулого разу в столиці твоя хрещена мати навіть сказала, що я розтовстів.

Тим часом Чжоу Цзисюй побачив нові можливості в столітніх яйцях та локшині. Він пильно подивився на Сяоцао:

— Сяоцао, я думаю, нам варто відкрити ще одну майстерню спеціально для виробництва локшини та цих яєць...

Юй Сяоцао спокійно кивнула:

— Я якраз хотіла про це поговорити! Оскільки ти перший запропонував, давай обговоримо деталі співпраці.

Чжоу Цзисюй ніколи не був скупим. Він ляснув по столу:

— Все як і раніше: ти даєш рецепт, а я беру на себе все інше! Сімдесят на тридцять на мою користь!

Юй Сяоцао показала йому великий палець:

— Справді, паничу, ви маєте розмах і рішучість!! Я ще й додам тобі кілька рецептів страв...

Фан Цзичжень, почувши, що Сяоцао отримає лише тридцять відсотків, незадоволено насупився. Він хотів втрутитися, але донька його випередила. На думку Фана, без рецептів Сяоцао майстерня панича Чжоу ніколи б не запрацювала, тож чому той забирає собі левову частку, даючи доньці лише тридцять відсотків?

Він не брав до уваги те, що будівництво, найм людей, закупівля сировини та продаж потребують величезних витрат. Після вирахування всіх витрат чистий прибуток Чжоу Цзисюя був би не набагато більшим за частку Сяоцао. Порівняно з працею Чжоу, Сяоцао могла просто сидіти вдома й отримувати гроші, тож така частка була цілком справедливою.

Але Фан Цзичжень бачив лише те, що його доньку «обділяють». Почувши, що вона хоче дати ще й кулінарні рецепти безкоштовно, він не втримався:

— Може, обійдемося без рецептів? Родина Чжоу не збідніє без цих грошей! Донечко, ти думала про те, скільки срібла ці рецепти принесуть родині Чжоу? Невже він пошкодує за них кілька монет?

— Хрещений...

Сяоцао тільки хотіла щось сказати, як Чжоу Цзисюй перебив її. Він серйозно кивнув:

— Пан Фан правий! Сяоцао, не можна постійно користуватися твоєю добротою тільки тому, що ми друзі! Твої рецепти я купуватиму окремо — по триста лянів за кожен. Пане Фан, як ви на це дивитеся?

Фан Цзичжень погладив бороду і досить неохоче промовив:

— Хоча це й небагато, але терпимо! Донечко, не витрачай ці гроші на дурниці. Я пригледів для тебе дві крамниці в містечку, на тій самій вулиці, де ресторан «Чженьсю». Хотів купити їх сам і подарувати тобі, але боявся, що ти знову розсердишся і не захочеш брати! Ти ж не будеш проти купити їх за власні гроші?

На тій же вулиці, що й «Чженьсю»? Це ж саме серце торгового району! Кажуть, що там крамниці неможливо купити навіть за великі гроші. Ціни злітають до тисячі лянів за приміщення. Скільки ж рецептів їй треба продати, щоб купити ті дві крамниці, про які казав хрещений!

Помітивши вагання Сяоцао, Чжоу Цзисюй теж почав її підбадьорювати:

— Я знаю, ти думаєш, що це дорого. Але вони того варті! Ти знаєш, яка орендна плата в крамниці поруч із нашою? Щонайменше триста лянів на рік! За два-три роки ти повністю повернеш свої вкладення! Мій старший брат колись хотів викупити ці приміщення, пропонував величезні суми, але йому відмовили. Тільки пану Фану могли погодитися їх продати.

Насправді ці дві крамниці належали пану У (місцевому чиновнику) через його дружину. Термін його служби добігав кінця, і зважаючи на вплив його родини, після відставки він мав повернутися до столиці. Містечко Тангу занадто далеке від столиці, щоб було зручно керувати нерухомістю. Він планував звільнити приміщення й здавати їх в оренду, але не сподівався, що його підлеглі повідомлять про зацікавленість імператорського уповноваженого.