Золоті Поля

Кухар Ван, який походив з родини потомствених кухарів, добре знав, що кожен відомий кухар тримає свої фірмові рецепти в найсуворішому секреті, боячись, що їх вкрадуть. А ця маленька дівчинка, не моргнувши оком, віддала свій секретний рецепт. Він ніяково потер руки і сказав: «Дівчинко Юй, може... ти спершу порадишся з дорослими вдома, а потім вирішиш?»

«Не треба нікого питати, я сама це придумала, вдома ще ніхто не знає! Не вірите — запитайте мого брата!» — Юй Сяоцао махнула рукою, не надаючи цьому великого значення.

Молодий пан Чжоу, отримавши підтвердження від Юй Хана, подумав і сказав: «Добре! Тоді я приймаю твій великий подарунок. Якщо в майбутньому в тебе виникнуть якісь проблеми, сміливо приходь до родового маєтку Чжоу в місті і шукай мене!»

Юй Сяоцао широко посміхнулася, подумки кажучи: «Хлопче, я саме на ці слова й чекала!»

«До речі! Зараз спекотно, цей устричний соус краще зберігати в льодовні, і не довше одного місяця!» — Юй Сяоцао помацала срібло за пазухою, дала останні поради і зібралася йти.

«Не хвилюйтеся! Хоч цього устричного соусу і багато, з потоком клієнтів у «Чженьсюлоу» його вистачить на десять, щонайбільше на вісім днів!» — кухар Ван перелив соус у глечики і, ніби тримаючи безцінний скарб, довго гладив їх, не бажаючи відпускати.

У цей час у «Чженьсюлоу» почало збиратися все більше гостей, і на кухні закипіла робота. Чжоу Цзисюй наказав додати до меню бенкету на честь дня народження голови повіту У страву «зелень з устричним соусом».

Кухар Ван дістав абалони і почав розмірковувати, як приготувати з цих першокласних інгредієнтів страву, що вразить усіх.

Юй Сяоцао не втрималася і порадила: «Можна приготувати «абалони на парі з часником». Якщо гість не любить часник, можна замінити його устричним соусом! З устричним соусом можна приготувати багато смачних страв, кухарю Ван, експериментуйте потроху».

Брат і сестра вийшли з «Чженьсюлоу» у супроводі самого молодого пана Чжоу та пана Цзяна. Саме в цей момент із навчання повертався син голови повіту У і побачив цю сцену.

Молодий пан Чжоу, який поводився гідно навіть у товаристві найзнатніших молодих панів, був напрочуд ввічливим із парою обірваних дітей, що виглядали трохи краще за жебраків. Син голови повіту був украй здивований і запитав: «Молодий пане Чжоу, хто ці двоє, що заслужили таку вашу увагу?»

Чжоу Цзисюй склав руки в привітанні і знову набув свого звичного спокійного вигляду: «Брате У, сьогодні ви рано закінчили навчання? Ходімо, ходімо! Я нещодавно дістав кілька лянів чудового чаю «Хмарний туман», ароматного, солодкого, з прозорим настоєм. Велика рідкість!»

Чаювання було єдиним вишуканим захопленням молодого пана У, тож, почувши це, він одразу забув про свою цікавість до дітей і разом із Чжоу Цзисюєм пішов до окремої кімнати.

«Брате! Ходімо гуляти містом! Що хочеш поїсти, я пригощаю!» — Юй Сяоцао, маючи гроші в руках, почувалася впевнено, її спина випросталася, і вона трималася з виглядом багатої пані.

Юй Хан з посмішкою легенько стукнув її по лобі, а потім трохи сумно сказав: «Ми ще не розділили родину, всі доходи треба віддавати. Якщо бабуся дізнається про таку суму срібла, знову не буде спокою. Я думаю, краще...»

Юй Сяоцао притиснула гаманець до грудей і з підозрою подивилася на нього, невдоволено кажучи:

«Хіба наш тато мало віддає грошей, зароблених полюванням і риболовлею? Вся наша велика родина, та ще й родина молодшого дядька, що вчиться в місті, — хіба не тато їх усіх утримує? Про утримання родини нехай дорослі дбають! А про наш маленький додатковий заробіток їм знати не обов'язково!»

Юй Хан хотів щось сказати, але Юй Сяоцао, тупнувши ногою, перебила його: «Віддавати! Віддавати! Це ви розпестили бабусю! Порахуй, скільки з татових грошей іде на нас? Про це срібло ти нікому не кажи, інакше ти мені не брат!»

Побачивши рішучість Сяоцао, Юй Хан більше нічого не сказав, лише кілька разів нагадав: «Тоді добре сховай, щоб бабуся і родина старшого дядька не дізналися...»

«Я все зроблю як треба, не хвилюйся!» — пообіцяла Юй Сяоцао, б'ючи себе в груди. Маючи гроші в руках, Сяоцао була щаслива. Вона весело потягла брата за руку, розпочавши свою першу прогулянку містом у цьому стародавньому світі.

Гуляючи, Юй Сяоцао досліджувала ціни. Наприклад, у зерновій крамниці просяне, картопляне та інше грубе борошно коштувало два вені за цзінь; якісне пшеничне борошно — п'ять венів за цзінь, а рис, якого на півночі вирощували мало, коштував сім венів за цзінь.

Якісна свинина коштувала двадцять венів за цзінь; жива жирна курка — сорок венів за штуку...

Хоча уряд і намагався стримувати ціни, більшість людей, які лише кілька років прожили в мирі, жили так само скромно, як і рибалки з села Дуншань.

Чим довше гуляла Юй Сяоцао, тим більше вона сумувала: все ж таки в новому суспільстві краще! Яким би важким не було її дитинство, воно не було таким важким, як зараз! Звикнувши бути старшою сестрою і брати на себе відповідальність, вона почала подумки розробляти план, як тихо розбагатіти, щоб її родина ніколи не знала голоду й холоду.

«Великі м'ясні пиріжки! Ароматні м'ясні пиріжки!» — гучний голос торговця перервав її думки.

Бур-бур-бур... Вийшовши з дому рано-вранці, брат і сестра ще нічого не їли, і їхні шлунки одночасно заспівали пісню п'яти органів.

Юй Сяоцао помацала порожній живіт, вдихнула аромат пиріжків, що розносився повітрям, стиснула маленький кулачок і голосно сказала: «Ходімо! Їсти пиріжки!»

«Чотири великих м'ясних пиріжки і дві миски яєчного супу!» — Сяоцао сіла за низький столик на узбіччі й покликала Юй Хана. У великий ресторан нам не по кишені, а вуличну їжу можна їсти досхочу!

Юй Хан, коли приїжджав до міста з батьком, ніколи не витрачав ані веня. А сестра одним махом витратила більше десяти венів. А за ці гроші можна було купити майже два цзіні білого рису або три цзіні якісного білого борошна...

«Я... я з'їм булочку з трикомпонентного борошна і вип'ю трохи води...» — Юй Хан планував поснідати за один вень.

Юй Сяоцао знала, що він звик до економії, тому непомітно відрахувала дванадцять мідяків і тихо передала молодому торговцю. Хлопець кмітливо взяв чотири пиріжки, а його дружина налила дві миски супу і принесла їм.

«Ось! І товар купили, і гроші заплатили! Швидше їж!» — Юй Сяоцао взяла один пиріжок і всунула його в руки Юй Хану. Сама відкусила великий шматок.

М-м-м, давні м'ясні пиріжки — це щось! Тонке тісто, багато начинки, один укус — і рот повний аромату! Можливо, через те, що вона була дуже голодна, Сяоцао здавалося, що нічого смачнішого за пиріжки не існує.

Запиваючи пиріжок яєчним супом, вона з'їла два пиріжки, випила миску супу і задоволено ригнула. Як же ситно! Відколи вона сюди потрапила, ще ніколи так добре не їла! Гроші — це добре! Сяоцао ще більше зміцнилася у своєму намірі мати власні заощадження.

Юй Хан, хоч і був десятирічним хлопчиком, побачив, як смачно їсть сестра, і не втримався, тихенько відкусивши шматочок пиріжка. Скуштувавши перший шматок, він уже не міг зупинитися і непомітно з'їв усе. Погладжуючи повний живіт, він трохи ніяково посміхнувся.

«Ці пиріжки дуже смачні! Купімо трохи для тата, мами і Сяостоу!» — у Юй Сяоцао не було звички їсти нишком. Сяостоу, бачиш, сестра про тебе пам'ятає, правда ж, я молодець?

Красиві брови Юй Хана насупилися: «Якщо купимо для тата, мами і молодших, то не можна обділити й інших! Але якщо бабуся дізнається, вона обов'язково запитає, звідки гроші. Тоді наш секрет розкриється, так?»