Золоті Поля

Тому люди, до яких звертався заступник міністра Лі, або знаходили різні причини для відмови, або просто попереджали воротаря: якщо прийде заступник міністра Лі, кажіть, що мене, пана, немає вдома!

Лише міністр фінансів, пан Лю, зглянувшись на його синівську шанобливість, одного разу після ранкового зібрання при дворі, дав йому підказку: «Той, хто зав'язав дзвіночок, повинен його і відв'язати. Пане Лі, спочатку поверніться і подумайте, чому Цзюньван Ян вніс ваш маєток до чорного списку. Ви його образили?»

«Образити Цзюньвана Яна? Хто ж наважиться?» Раптом він згадав випадок, коли одного дня побили його старшого сина, і, здається, йшлося про те, що його донька образила жінку-чиновника з Міністерства фінансів; донька в ті дні і сварилася, і галасувала, а в її вустах тільки й було розмов про те, що те дівчисько на прізвище Юй така-сяка... Невже Цзюньван Ян спрямував свій гнів на їхню родину саме з цієї причини? Заступник міністра Лі нарешті все зрозумів!

Він уже не дбав про те, щоб іти на службу до Міністерства кадрів, а поспіхом помчав додому, наказав дружині підняти доньку, яка ще валялася в ліжку, і детально розпитав про обставини того дня на «Змаганні квітів». Лі Мейроу, звичайно ж, відстоювала свою правоту; у її словах Юй Сяоцао постала як зарозуміла, невігласна, сліпо самовпевнена, груба та огидна сільська дівчисько, а сама вона навпаки перетворилася на маленьку жалюгідну комашку, яку ображали, ізолювали та витісняли.

Заступник міністра Лі все ж таки досить добре знав власну доньку: хоча вона і була дещо розпещеною та свавільною, її спілкування з дівчатами зі знатних родин Столиці вважалося досить гармонійним. Як могли ті дівчата об'єднатися заради якоїсь сільської дівчини, що нещодавно прибула до Столиці, щоб разом ображати його власну доньку?

«Жоу'ер, ти повинна від початку до кінця чесно і відверто розповісти про те, що сталося того дня! Не додавай нічого від себе і тим більше не допускай жодної упередженості! Для нашої родини це дуже важливо!!» — стикаючись зі скаргами доньки, заступник міністра Лі вперше в житті спохмурнів і сказав це надзвичайно серйозним тоном.

Оскільки вона була єдиною донькою в родині і змалечку користувалася особливою любов'ю рідних, хіба Лі Мейроу коли-небудь бачила такий «суворий» вираз обличчя батька? На якусь мить вона навіть остовпіла.

Пані Лі з болем у серці взяла доньку за маленьку ручку і сказала заступнику міністра Лі: «Пане, дозволь дитині розповідати не поспішаючи, не лякай її! Жоу'ер, послухай матір, гарненько розкажи батькові про те, що сталося того дня. Хіба мати не казала тобі раніше? Накоїти лиха — це не страшно, найважливіше — розповісти все як є, щоб батько і мати могли вчасно допомогти тобі все виправити!»

Вловивши тривожні погляди батька і матері, Лі Мейроу зрозуміла, що, мабуть, сталася якась велика подія, пов'язана з тогочасним «Змаганням квітів». Вона більше не вдавала із себе скривджену і розповіла про свій конфлікт із Юй Сяоцао того дня, а також про те, як принцеса Мінлань та інші знатні дівчата ставилися до Юй Сяоцао. Хоча це й супроводжувалося певними особистими емоціями, все ж перебіг подій того дня був описаний дуже близько до істини.

Пані Лі тихо втягнула холодне повітря; з розповіді доньки вона могла чітко відчути презирство і ненависть знатної дівчини до тієї жінки-чиновника. І також зрозуміла, чому Цзюньван Ян спрямував свої дії проти їхньої родини: він таким чином відстоював честь тієї жінки-чиновника!

«Це все ти! У повсякденному житті у твоїх словах прослизали зневага та сором щодо того, що жінка є чиновником; дитина це почула, і це безпосередньо вплинуло на її сприйняття тієї жінки-чиновника. Донька нашої родини має прямий характер і не вміє приховувати свої симпатії та антипатії. Ось і маєш, образила людину до глибини душі...» Дивлячись на скривджений, нерозуміючий і водночас дещо тривожний вираз обличчя Лі Мейроу, пані Лі не наважилася сказати доньці жодного різкого слова, а натомість почала дорікати заступнику міністра Лі.

Свого часу він висловлював удома свою позицію проти того, щоб жінка була чиновником, але це було до того, як та чиновник зробила видатний внесок. Відколи кукурудза дала великий урожай і Імператор вирішив поширити цю високоврожайну культуру на півночі, хіба він сказав бодай одне погане слово про ту жінку-чиновника? До того ж тепличні овочі, дині та фрукти, які вона вирощує, сформували в Столиці нову моду: вважається честю мати овочі на обідньому столі. Коли їси чуже — стаєш поступливим, то як він міг знову лихословити про неї в душі? У цей час треба було б налагоджувати хороші стосунки, чи не так? Але ж його нерозумна донька навпаки пішла шукати привід для сварки з нею.

Що ще більше робило його безпорадним, так це те, що спроба причепитися не вдалася, і натомість вона отримала різку відсіч! Ех, на «Змаганні квітів» було стільки дівчат зі знатних родин, чому ж інші не висунулися вперед, як пташка, що першою вилітає з гнізда? Цю дитину зовсім розпестила її матір, вона абсолютно не розуміє життєвої мудрості та людських стосунків!!

«Що ж тепер робити? Залишилося п'ять днів, і настане день народження старого пана! Навіть найвправніша господиня не зварить каші без рису; якщо немає овочів, динь та фруктів, звідки ти пропонуєш мені взяти кілька десятків столів з бенкетом, який не соромно показати людям?» Останні два дні через справи з цим ювілейним бенкетом вона не могла ні нормально їсти, ні спати, і пані Лі здавалося, що її волосся скоро посивіє від тривоги.

Заступник міністра Лі з гіркотою і розчаруванням подивився на доньку, пирхнув і сказав: «А що ще залишається? Біду, яку вона накликала, природно, їй самій і розхльобувати! Завтра ти візьмеш доньку і підеш до маєтку генерала Фана; візьміть достатньо подарунків і покажіть достатньо щирості...»

«Я не піду! Я не буду вибачатися перед тим грубим мерзенним дівчиськом! Якщо я це зроблю, як я потім зможу обертатися в колах дівчат зі знатних родин Столиці? Що про мене подумають інші?? Я не піду, навіть якщо мене вб'ють, не піду!!» Лі Мейроу, не дочекавшись, поки заступник міністра Лі договорить, з болісним і божевільним виразом в очах, несамовито закричала.

Цього разу заступник міністра Лі по-справжньому розлютився; якби був хоч якийсь інший вихід, хіба б він дозволив своїй доньці терпіти приниження? Але справа з ювілейним бенкетом уже була як стріла на натягнутій тятиві. Можна собі уявити: якщо на ювілейному бенкетом не вистачатиме овочів і фруктів, то їхня родина Лі стане посміховиськом для всієї Столиці! Як він зможе після цього підняти голову перед своїми колегами?

«Цю проблему створила ти; якщо ти не підеш, то хто піде?» — дивлячись на доньку, яка безперервно хитала головою і вкрай опиралася, заступник міністра Лі відчув душевне і фізичне виснаження. Його дорогоцінна донька, яку він плекав більше десяти років, виявилася егоїсткою, яка думає лише про власні почуття і не зважає на загальну ситуацію.

«Мамо! Якщо я піду до неї додому і вибачуся перед тим мерзенним дівчиськом, я стану посміховиськом для всіх! Я абсолютно точно не піду! Якщо ви будете змушувати мене... я піду і помру!!» Лі Мейроу згадала, як минулого року одна дівчина зі знатної родини опинилася в такій самій ситуації, як вона сьогодні, і схилила голову перед своєю суперницею; тоді вона сама була серед тих, хто перший сміявся з неї і принижував її. Того ж вечора та дівчина зі знатної родини повісилася вдома на шматку білого шовку. Згадавши про це, вона затремтіла всім тілом, і їй здалося, що повітря навколо стало задушливим.

Побачивши жалюгідний вигляд доньки, пані Лі не витримала і сказала: «Пане... може, ви запитаєте серед своїх колег, у кого є маєток із гарячими джерелами або хто виростив овочі в теплиці; ми просто запропонуємо вищу ціну і купимо їх...»

Почувши це, Лі Мейроу зосередила сповнений надії погляд на батькові. Заступник міністра Лі зітхнув, повільно похитав головою і сказав: «Хіба ви не думаєте, що ті, хто може дозволити собі купити маєток із гарячими джерелами, будуть дбати про наші дрібні гроші? Якщо не заговорювати про гроші — ще куди не йшло, але щойно заговориш, буде дивно, якщо вони не розлютяться на тебе! А ще ті, хто може дозволити собі побудувати скляну теплицю, — це все люди витонченого смаку; їхні теплиці використовуються для вирощування цінних квітів і трав. Де ви бачили, щоб хтось використовував скляну теплицю для вирощування овочів?»

Надія Лі Мейроу розбилася вщент; вона обійняла матір за руку і мовчки лила сльози. Заступник міністра Лі підійшов, ніжно погладив її гарне волосся і м'яко сказав: «Жоу'ер, батько знає, що ти відчуваєш себе скривдженою! Але у батька дійсно немає іншого виходу! Подумай сама: якщо ти підеш на зібрання знатних дам та дівчат, і на чиємусь бенкеті не буде зелених овочів та фруктів після їжі, що ти про це подумаєш?»

Що б вона подумала? Обов'язково потайки сказала б іншим дівчатам, що ця родина скупа і жалюгідна; якщо вони не можуть влаштувати бенкет належного рівня, то не варто було вдавати з себе багатіїв і даремно робити з себе посміховисько! Подумавши про те, що через п'ять днів настане сімдесятирічний ювілей дідуся. Спочатку їхня родина доклала всіх зусиль, бажаючи завдяки цьому ювілейному бенкету підняти свій престиж. Якщо ж вони не зможуть дістати овочів та фруктів, це буде не підняття престижу, а ляпас — ляпас самим собі!

Однак змусити її схилити голову перед тим маленьким дівчиськом із низьким походженням та грубою вдачею, визнати, що вона образила її, і просити в неї вибачення. Це було для неї гірше за смерть!

Пані Лі, бачачи, як донька опустила голову і мовчки плаче, з болем у серці сказала: «Може... я сама піду на зустріч із пані Фан. Хоча наші стосунки з нею не дуже глибокі, але зрештою наші чоловіки служать чиновниками при одному дворі, тому вона повинна виявити бодай трохи поваги. Пані Фан є названою матір'ю тієї жінки-чиновника, і кажуть, що їхні почуття міцніші, ніж між рідними матір'ю та дитиною. Якщо вдасться вмовити пані Фан, та жінка-чиновник не зможе знехтувати проханням своєї названої матері, чи не так?»

Лі Мейроу знову підняла голову, шморгнула носом, а в її очах спалахнув маленький вогник надії.

Заступник міністра Лі ретельно обдумав це і все ж вирішив, що це не дуже вдала ідея: «Цього разу це наша остання крапля надії. Якщо ми все зіпсуємо, то наша родина більше ніколи не зможе підняти голову в Столиці. Я думаю, що краще взяти Жоу'ер з собою, так буде надійніше.»

Зустрівши дещо відчайдушний погляд доньки, який благав про допомогу, пані Лі з розгубленим виразом обличчя сказала: «Але ж...»

«Ніяких але! Подумай, чи легко мені, людині без міцних зв'язків, було крок за кроком дійти до цієї посади? Якщо тобі так шкода доньку, то ми просто підемо напролом, втратимо лице — то й втратимо. У будь-якому разі наступного року мій термін повноважень закінчується, і я подам прохання про призначення на посаду за межами Столиці. На новому місці ніхто нас не знатиме...»

Заступник міністра Лі не встиг договорити, як його перебила Лі Мейроу. Вона поспішно сказала: «Не треба! Я просто піду і вибачуся перед Юй Сяоцао, тільки не подавайте прохання про призначення за межі Столиці!»

Коли Лі Мейроу була маленькою, вона майже весь час росла в провінції. Навіть якщо там вона була дівчиною з найвищим статусом у своєму колі, це все одно було далеко не так почесно, як у Столиці. Спілкування з купою неосвічених селюків лише знизило б її рівень. Хоча в колі знатних дівчат Столиці вона ще не займала високого місця. Але серед доньок чиновників четвертого і п'ятого рангів вона була тією, перед ким підлещувалися. Якщо батько поїде на службу в провінцію, в майбутньому їй доведеться спілкуватися з тими, хто не вартий уваги.

До того ж, цього року їй виповнилося п'ятнадцять, і вона вже досягла віку, коли слід домовлятися про шлюб. Якби батьки не любили її так сильно і не хотіли б залишити вдома ще на два роки, можливо, вона б, як і багато інших дівчат, уже давно була заручена. Але якщо батько поїде на посаду в провінцію, це забере одразу чотири роки; тоді їй буде вже дев'ятнадцять, і навіть якщо вона не вийде заміж у провінції, повернувшись до Столиці, їй годі й мріяти про хороший шлюб. А найбільша ймовірність полягає в тому, що її видадуть заміж десь у провінції, і тоді повернутися до Столиці буде дуже і дуже важко. Вона цього зовсім не хотіла!

Таким чином, між тим, щоб залишитися в Столиці, і тим, щоб схилити голову перед кимось, вона зробила свій вибір.

Пані Лі, шкодуючи доньку, дістала свої найцінніші речі, сховані на самому дні скрині, і віддала їх їй. Коли старша невістка Лі Мейроу дізналася про це, вона потайки пробурмотіла старшому сину Лі: «Виявляється, тільки матір з донькою і є справжньою ріднею. А ти, старший сину, мабуть, був підібраний на вулиці...»