Золоті Поля

Вечірня заграва на горизонті забарвила морську воду в червоний колір, а земля ніби вкрилася багряним парчевим плащем. Порт, який зазвичай у цей час мав би поступово затихати, зараз був сповнений галасу. Вантажники снували туди-сюди, переносячи на плечах і спинах пакунки з товарами з морських кораблів і вантажачи їх на вози.

Чоловіки в чорному бойовому одязі (цзіньчжуан) патрулювали територію навколо порту, їхні очі, мов смолоскипи, пильно оглядали все навколо. Понад сотня кораблів привезла не лише рідкісні сільськогосподарські культури, яких не було в династії Мін, а й цінні товари з Південно-Східної Азії та Заходу.

Те, що є рідкісним, цінується високо. Звичайний для династії Мін шовк і порцеляна на Заході продавалися в десятки, а то й сотні разів дорожче. З тієї ж причини те, що на Заході вважалося звичайним, у династії Мін коштувало чималих грошей. Імператор сказав, що окрім речей, вказаних у його списку, всі інші товари належать принцу Яну (Ян Цзюнь-ван). Після цієї поїздки статки принца Яна зростуть у сотні разів! Звісно, таку кількість цінних речей треба було ретельно охороняти від злодіїв.

Принц Ян, здавалося, теж дуже цінував ці товари. Він відмовився від пропозиції командира Бао спочатку вирушити до міста і залишився сидіти перед простою будівлею портової контори, спостерігаючи, як товари завантажують на вози. Вираз його обличчя був байдужим, губи за звичкою стиснуті в тонку лінію, а холодний блиск у його зірчастих очах створював ауру неприступності.

*Бурк...* — легкий і дивний звук чітко пролунав у тиші між чотирма людьми, які сиділи один навпроти одного, і його було важко не помітити.

Командир Бао крадькома глянув на принца Яна, але його обличчя не змінилося ні на йоту, ніби цей звук бурчання в животі не мав до нього жодного стосунку.

Головний управитель Лю, помітивши погляд командира Бао, легенько кашлянув, щоб відвернути його увагу, схопився за живіт і тихо попросив вибачення:

— Господарю, вибачте. У старого раба вдень на кораблі був поганий апетит, а зараз ще не час для вечері, тож мій живіт почав протестувати.

Принц Ян, звісно, зрозумів, що головний управитель намагається врятувати його гідність. Невже головний управитель Лю досі вважає його дитиною? Харчування — це найважливіша річ у світі, що тут такого соромного?

Його зірчасті очі ворухнулися, він поглянув на управителя Лю, потім перевів погляд на командира Бао і спокійно запитав:

— Командире Бао, чи є в цьому порту щось, чим можна втамувати голод?

Це запитання поставило командира Бао в скрутне становище. Порт Тангу був простим і навіть трохи примітивним. Їжу тут продавали здебільшого селяни та селянки з навколишніх сіл. Вона була не тільки простою, але й невідомо, чи чистою. Кажуть, що принц Ян мав легку форму мізофобії (страх бруду), тож як йому могла сподобатися місцева їжа?

Побачивши, що командир Бао вагається і довго не відповідає, принц Ян дещо хрипким голосом (через мутацію голосу) запитав:

— Що таке? Чи є в командира Бао якісь труднощі?

Мало хто знав, що Чжу Цзюньян у дитинстві переніс хворобу, яка одного разу навіть призвела до непритомності через анемію. Хоча після лікування імператорськими лікарями та з віком його стан значно покращився, а завдяки бойовим мистецтвам тіло зміцніло настільки, що про хворобу майже всі забули. Можливо, саме через це Чжу Цзюньян не міг терпіти голоду: коли він був голодним, у нього калатало серце, бракувало дихання і з'являлося бажання розлютитися. Тому його тон під час розмови з командиром Бао був трохи нетерплячим.

Командир Бао поспішно встав, опустився на одне коліно, схилив голову, склав руки в привітанні і сказав:

— Принце Ян, умови в порту занадто примітивні. Я... я боюся, що їжа вам не сподобається!

— Що означає «не сподобається»? Хіба я на кораблі не їв сиру рибу і не пив дощову воду? Хіба може бути ще примітивніше за це? — Чжу Цзюньян відчув порожнечу в шлунку і нестримне роздратування в серці, тому його остання фраза прозвучала як різкий докір.

Найкраще молодого принца знав головний управитель Лю, який дивився, як той росте. Він зрозумів, що молодий принц дуже зголоднів, і якщо негайно не знайти їжу, хтось точно постраждає. Головний управитель Лю швидко звернувся до командира Бао:

— Командире Бао, виберіть у порту їжу, яка хоча б трохи їстівна, і принесіть сюди. Старий раб уже ледь не втрачає свідомість від голоду!

Командир Бао, помітивши вогонь у очах принца Яна і добре знаючи, що той, хоч і молодий, але не відрізняється м'якосердістю, поспішно встав:

— Якщо говорити про те, що можна їсти, то це ятка з локшиною сестер Юй. Принце, зачекайте хвилинку!

Після того, як принц Ян із похмурим обличчям нетерпляче махнув рукою, командир Бао швидким кроком попрямував до ятки з локшиною Юй Сяоцао. У цей час вантажники в порту були зайняті роботою, тому біля ятки нікого не було. Пані Хань саме варила ароматний соус (чжацзян), додавши до нього, окрім соєвої пасти, ще й нарізане кубиками м'ясо та сушений тофу, що, звісно, робило його надзвичайно смачним.

Зазвичай у цей час сестри Юй вже збирали свої речі і поверталися додому. Але сьогодні, через особливі обставини та прохання Шостого брата, вони залишилися працювати понаднормово разом із вантажниками. Юй Сяоцао сиділа на дерев'яному стільці, від нудьги граючись своїми пальцями. Піднявши очі, вона побачила, як командир Бао, ніби за ним гнався злий пес, стрімко наближається.

— Пане, ви, мабуть, втомилися! Сідайте, будь ласка. Вам локшину з соусом (чжацзянмянь) чи локшину з зеленою цибулею (цун'юмянь)? — Сяоцао пам'ятала, що опівдні цей пан розхвалював обидва види локшини, тому не знала, чи він замовить те саме, чи щось новеньке.

Командир Бао плюхнувся на стілець і, ще не встигнувши віддихатися, голосно наказав:

— Яка є локшина — несіть по три миски кожної, і швидко! Ще тарілку тушкованої свинячої голови, салат зі свинячих вушок у гострій олії (хун'ю ерси), смажені свинячі кишки (фейчан) і тарілку морської капусти з сушеним тофу! Швидко! Якнайшвидше!!

Коли цей пан обідав тут опівдні і об'ївся так, що тримався за живіт, він точно не підганяв би так, якби замовляв для себе. Судячи з його нервового і стурбованого вигляду, цю локшину напевно замовляв той самий молодий принц, який повернувся з-за кордону. Справді, аристократи! Одне їхнє слово — і підлеглі готові ноги стерти!

Юй Сяоцао подумки лаяла привілеї владних осіб, але зовні зберігала серйозний вираз обличчя і сказала:

— Найшвидше буде готова локшина з соусом. Соус щойно зварився, треба лише зварити локшину і полити зверху! Зачекайте хвилиночку, все буде швидко готово!

Сяоцао крикнула старшій тітці:

— Тітко, три миски локшини з соусом! Миски та палички обдайте окропом!

Командир Бао із захопленням подивився на худеньку дівчинку. Вона була справді кмітливою: з кількох його слів і рухів зрозуміла, що їжа призначена для знатної особи, і навіть спеціально наказала ошпарити посуд. Дуже уважна!

Юй Сяоцао ретельно вимила руки, обдала окропом дошку для нарізання і ножі, після чого обережно нарізала тушковане м'ясо. Вона заправила свинячі вушка гострою олією, а подрібнений часник і нарізану цибулю поклала в куточок тарілки, щоб знатна особа могла їх не їсти, якщо не любить різких запахів. Потім вона швидко приготувала смажені свинячі кишки. Коли все це було готово, локшина з соусом від пані Хань також була готова.

Пані Хань була чудовою куховаркою, і після порад Сяоцао вона навчилася ідеально готувати різні види локшини, особливо локшину з соусом — учениця перевершила вчителя, вона контролювала вогонь навіть краще за Сяоцао!

Три повні великі миски локшини з соусом і чотири тарілки фірмового тушкованого м'яса родини Юй — це вже вважалося досить розкішною їжею для порту. Щодо смаку, то Сяоцао не хвалилася: у порту не було жодної іншої їжі, яка б могла перевершити їхнє тушковане м'ясо та локшину з соусом!

Чотири тарілки з тушкованим м'ясом розклали по ярусах у кошик. Командир Бао першим схопив кошик і почав підганяти пані Хань та Сяоцао:

— Швидше! Беріть локшину і йдіть за мною!!

Куточки губ Сяоцао смикнулися, і вона подумала: «Який хитрий, локшина тільки-но з води, вона ж обпече руки. Ти, здоровий мужик з товстою шкірою, змушуєш нас, жінок і дітей, нести гарячу локшину. Хіба тобі не соромно?»

На щастя, пройшовши лише кілька кроків, командир Бао відправив кількох своїх підлеглих забрати миски з локшиною з їхніх рук, кинув їм шматок срібла і відіслав їх.

Троє гвардійців, що були на чергуванні, працювали весь день, і їхні шлунки вже давно бурчали. Аромат локшини з соусом змушував їх постійно ковтати слину. Вони перезирнулися і тихо сказали Сяоцао:

— Залишок срібла — це нагорода від командира... Мала, ми патрулюємо он там, принеси нам кілька мисок локшини трохи згодом, і ми тебе щедро віддячимо!

Ці троє гвардійців добре знали, що поки вони не заважають патрулюванню, їсти локшину по черзі дозволялося. Ця локшина, незалежно від того, як її приготували, була неймовірно ароматною. Навіть локшина «Фенчжуа Лунсюй» у столичному ресторані «Ді-і-лоу» (Ресторан номер один) не пахла так апетитно!

Місце, де патрулювали ці гвардійці, було найгамірнішою частиною порту. Воно було близько до моря, звідти добре виднілися великі та величні кораблі. Вантажники працювали в полі зору гвардійців, побоюючись зробити щось не так.

Щоб успішно завершити цю справу, Шостий брат виклався на повну. Усі офіційні працівники контори були на місці, він також задіяв усі свої зв'язки, щоб зібрати тимчасових робітників — загалом кілька сотень людей. Швидкість розвантаження була вражаючою. За другу половину дня більша частина товарів з кораблів була завантажена на вози і відправлена до міста...

Юй Сяоцао використовувала дерев'яну дошку як тацю і, з деякими труднощами, несла три миски локшини з соусом, обережно ступаючи по м'якому піску, щоб доставити їх гвардійцям. Загін гвардійців складався з десяти осіб, серед яких був і їхній командир.

Відчувши густий аромат локшини з соусом, гвардійці мимоволі обернулися. Впізнавши Юй Сяоцао, ті троє гвардійців радісно посміхнулися, попередили командира і побігли їй назустріч. Ніби боячись, що їхню порцію вкрадуть, кожен узяв собі миску і, незважаючи на те, що локшина була гарячою, почали з гучним сьорбанням її їсти.

Командир загону, призначивши людей на чергування, підійшов і з усмішкою сказав:

— Ну ви й хитруни! Вирішили поїсти нишком! Що ж, як вас покарати!

Один із високих гвардійців голосно розсміявся:

— Згода! Ми приймаємо покарання! Я пригощу всіх локшиною! Повірте, у цьому маленькому порту справді ховаються майстри (цан-лун во-ху). Такої локшини в усій столиці не знайдеш!

Інші гвардійці подумали, що він просто був занадто голодний, тому йому будь-яка їжа здавалася б смачною. Але коли вони самі спробували локшину з соусом, то зрозуміли, що вона справді чудова!

Після того, як Юй Сяоцао доставила локшину гвардійцям, вона спокійно стояла збоку, чекаючи, щоб забрати посуд. Вона широко розплющеними від цікавості очима роздивлялася великі та міцні морські кораблі зблизька. Вона подумки захоплювалася "ефектом метелика" свого земляка (попереднього мандрівника в часі). Очевидно, цей земляк до подорожі в часі вивчав суднобудування! Інакше як би він зміг створити морські кораблі, що працюють як від вітрил, так і від парових двигунів! Сяоцао навіть не здогадувалася, що випадково відкрила істину!

Поки Сяоцао із захопленням спостерігала, вона раптом помітила, що сьогодні її старший дядько також прийшов до порту на роботу. Її старший дядько справді працював не покладаючи рук! Він уже непогано заробляв, доставляючи овочі до префектури кожні кілька днів, а тепер ще й не хотів відмовлятися від роботи вантажника.

Зачекайте... Що це? Мішок на спині її старшого дядька, здається, чимось зачепився, і звідти сипалися золотисті насінини. Невже це — кукурудза?