Золоті Поля

Він дуже добре пам’ятав ті часи. Його добра перша дружина Лю-ши, хоч і мала слабке здоров’я, а сім’я жила в бідності, щиро прийняла двоюрідну сестру з дитиною. На початку Чжан-ши хапалася за будь-яку роботу, до його сина та доньки ставилася навіть краще, ніж до власного сина, і з усією відданістю доглядала за хворою сестрою. Тож він більше нічого не казав, лише зранку до вечора рибалив та збирав дари моря, щоб прогодувати родину.

Під дбайливим наглядом Чжан-ши стан Лю-ши на певний час покращився. Навіть лікар казав, що після ще двох порцій ліків вона майже повністю одужає. Проте ніхто й подумати не міг, що коли ліки скінчилися, хвороба Лю-ши повернулася з новою силою.

Вони продали все, що могли, позичили гроші всюди, де давали; ліки купували постійно, але стан Лю-ши більше не покращувався. Її виснажене тіло боролося понад місяць, але врешті-решт вона не змогла уникнути смерті.

Невдовзі після смерті Лю-ши він зрозумів, що в домі не обійтися без жінки. Чжан-ши в той час була надзвичайно працьовитою і добре ставилася до дітей, тож він взяв її за другу дружину. Спочатку вона ще намагалася бути справедливою до всіх, але після народження третього сина серце Чжан-ши почало схилятися на бік власних дітей. Особливо коли настав час віддавати молодшого сина до школи — Чжан-ши відкладала кожен мідяк, аби тільки сплатити за його навчання...

— Так! Це правда!! — Чжан-ши, наче в нестямі, голосно засміялася, вп’явшись поглядом у стельову балку, ніби розмовляючи з кимось. — Моя люба сестричко! Це я підмінила твої ліки, щоб ти, яка вже майже одужала, сконала!! Я ж це зробила і заради твоїх двох дітей!! Якби ти не померла, довелося б продати твоїх дітей, щоб купувати тобі нові ліки!!

Старий Юй із заціпенінням дивився на спотворене обличчя Чжан-ши. Виявляється, Лю-ши померла не від хвороби — її згубила Чжан-ши... Він і помислити не міг, що понад двадцять років поруч із ним на подушці спала отруйна змія.

За вікном Юй Хан та Сяоцао з жахом перезирнулися. Сяоцао затулила рота рукою і невіруюче прошепотіла:

— Нашу рідну бабусю... насправді вбила ця стара відьма!! Вона вбила нашу бабусю, а потім ще й знущалася з нашої гілки роду як тільки могла. Невже вона не боялася, що бабуся прийде за нею?

Юй Хан міцно зціпив зуби і тихо мовив:

— Ця стара наробила стільки зла, що небо само її покарає! Сьогодні вона поводиться так дивно... невже наша бабуся справді прийшла звести з нею рахунки?

— А-а-а — не вбивай мене! Я визнаю свою провину!! Я не мала підміняти твої ліки, не мала видавати твою доньку заміж за вдівця в таку далечінь, не мала забирати їжу у твого сина, невістки та онуків, не мала виганяти їх із дому в найважчі часи!! Я в усьому зізнаюся, тільки не забирай мою душу, не бери мене з собою — мій син має стати першим на іспитах і великим чиновником, я маю стати знатною пані!! Змилуйся наді мною!! — внутрішній страх Чжан-ши нарешті переміг її зухвалість. Вона, обливаючись сльозами, впала на коліна на лежанці і почала несамовито бити поклони в бік балки, так що аж гул ішов.

В очах Чжан-ши постала Лю-ши в білому вбранні з розпущеним волоссям. Вона дивилася на неї очима, з яких текла кров, і простягала руки з довгими нігтями, намагаючись вчепитися їй у горло. Чжан-ши раптом стало важко дихати, вона почала задихатися і закочувати очі.

Старий Юй, хоч і був шокований почутим, побачив, як Чжан-ши з усієї сили сама стискає власну шию руками. Її обличчя посиніло, очі вилізли з орбіт, а язик почав вивалюватися назовні. Він не міг дозволити людині померти на його очах, тож кинувся силою рознімати її руки.

Чжан-ши почувалася як риба без води, їй здавалося, що вона вмирає. Вона відчувала нестерпне каяття. Колись, коли вона з сином втекла від чоловіка-тирана, навіть її рідні батько та брати не захотіли її прихистити. І лише ця далека родичка в найскрутніший час дала їй дах над головою і допомогла вижити, врятувавши від голоду та хвороб. Вона не мала відповідати злом на добро, не мала підміняти ліки сестри, прирікаючи її на смерть. Але хіба це не була воля долі? Чому вона закохалася в чоловіка сестри? Якби сестра не померла, як би вона могла вийти за цього добросердого чоловіка і стати господаркою в домі? В цю мить у серці Чжан-ши була провина, але не було жалю за вчиненим.

Вона душила себе з усією пристрастю, тож старому Юю довелося докласти всіх зусиль, аби нарешті розчепити її пальці.

Чжан-ши почала несамовито кашляти. Її розгублений погляд зупинився на старому Юї. Вона вчепилася в його руку, як у останню соломинку, і істерично закричала:

— Сестро, це не тільки моя провина!! Винен твій чоловік — він занадто хороший, він ідеал чоловіка: добрий, дбає про дім, за все береться... Так! Це через те, що він був такий добрий до мене, у мене з’явилися ті лихі думки. Він — справжній винуватець, якщо хочеш забрати життя, то забирай його, а мене не чіпай, не шукай мене!!

З цими словами вона почала озиратися навколо, побачила ковдру на лежанці, кинулася до неї і накрилася з головою, тремтячи під нею всім тілом.

Старий Юй невіруюче дивився на неї. Як кажуть, подружжя — це птахи в одному лісі, а як приходить біда — розлітаються нарізно. Так і сталося: Чжан-ши нарешті відкрила своє егоїстичне та холодне обличчя. Вибираючи між власним життям і чоловіком, вона без вагань вибрала себе, зрадивши того, з ким прожила понад двадцять років.

За вікном брат із сестрою, які підслуховували розмову, раптом відчули за спиною важке дихання. Вони, наче налякані зайченята, притиснулися спинами до стіни і з жахом озирнулися. Виявилося, що це їхній батько, який з усіх сил стримував біль, стиснувши кулаки. Коли тато встиг підійти? Невже він теж чув слова цієї старої?

Юй Хай сьогодні дізнався правду про смерть своєї матері. Виявилося, що він понад двадцять років називав матір’ю вбивцю! Цей біль був настільки гострим, що його важко було витримати.

Золотаве кошеня, що прийшло слідом за дітьми, блиснуло люттю у своїх вертикальних зіницях. Воно махнуло передньою лапкою, і тонке, як нитка, золоте сяйво пройшло крізь стіну прямо в мозок Чжан-ши.

— А-а-а! — Чжан-ши різко відкинула ковдру, її обличчя стало ще більш спотвореним від жаху. Вона вхопилася за свій комір і заверещала:

— Не забирай мене! Я визнаю свою провину, я в усьому зізнаюся!! Дай мені шанс виправитися! Мій молодший син ще не став вченим, моя донька от-от має вийти заміж, вони не можуть залишитися без матері!!

— Твої діти не можуть без матері, а хіба моя бідолашна донька та семирічний син могли без неї двадцять років тому? Якби ти після моєї смерті добре ставилася до моїх дітей — нехай, але хіба ти не знущалася з них достатньо? Ти, чорносерда, при розділі майна вигнала мого сина майже голим, а тепер маєш нахабство вимагати у нього гроші, та ще й цілих двісті лянів! — у свідомості Чжан-ши вона чула голос своєї сестри, що сипав звинуваченнями.

— Хіба сім’я мого сина мало зробила для твого сина за ці роки? Чому ти така ненаситна, чому хочеш висмоктати з них останню краплю поту та крові?? Твої діти — це діти, а мої — ні? Ні, сьогодні ти обов’язково підеш зі мною в підземне царство! За вбивство та знущання з чужих дітей ти точно потрапиш на вісімнадцяте коло пекла!!

Чжан-ши побачила, як Лю-ши разом із посланцями пекла — Чорним та Білим Анігіляторами — накинули їй на шию ланцюг. Вона почала останню відчайдушну боротьбу:

— Сестро, я помилилася! Я справді помилилася!! Я не мала вбивати тебе заради своєї вигоди!! Не мала знущатися з родини Хая! Я виправлюся, я обов’язково все виправлю — дай мені шанс! Я більше ніколи не посмію... не забирайте мене! Я не хочу в пекло!

Старий Юй дивився, як Чжан-ши вмивається сльозами. Її сиве волосся було розпатлане, наче солома, вона тремтіла всім тілом, як при пропасниці, виглядаючи як риба на березі. Хоча він і гнівався на неї за вбивство першої дружини та за все те зло, що вона вчинила дітям Лю-ши, проте вона все ж була матір’ю його молодших сина та доньки, жінкою, з якою він ділив ліжко понад двадцять років.

Його молодша донька вже три роки чекала весілля через траур у родині нареченого. Якщо зараз із Чжан-ши щось станеться, невідомо, чи відбудеться це весілля взагалі. А якщо через три роки її, вже у віці, покинуть — життя доньки буде зруйноване.

Старий Юй глибоко зітхнув. Минуло двадцять років, обличчя Лю-ши вже почало стиратися з пам’яті. Люди мають жити теперішнім!

— Цуйюнь! Я знаю, що твоя смерть була несправедливою, але коли ж скінчиться ця помста? Я знаю, що ти була доброю людиною, ти навіть пораненим цуценятам рани перев’язувала. Цій сім’ї поки що не обійтися без Чжан-ши, благаю, вияви милосердя, відпусти її цього разу!! Обіцяю, я буду стежити за нею і більше не дозволю їй заважати родині Хая! Заради мене, старого, змилуйся над нею! — Старий Юй ніби постарів на кілька років, у його голосі відчувалася втома та гіркота.

Чжан-ши теж почала істерично запевняти:

— Сестро, відпусти мене цього разу, я все життя буду спокутувати гріх — клянуся небом, я більше ніколи не буду чіпати Хая. Я буду добре ставитися до його сім’ї...

— Не треба!!! — Юй Хай більше не міг стримуватися. Він ударом ноги відчинив двері, увірвався в кімнату і з холодним сміхом поглянув на Чжан-ши, яка не припиняла бити поклони. — Твоя «доброта» мені задарма не потрібна! Я не хочу, як моя мати, пригріти на грудях змію, щоб потім вона мене і згубила!!

Чжан-ши з розпатланим волоссям забилася в куток лежанки. Побачивши Юй Хая, її зіниці різко звузилися: як він тут опинився? Скільки він чув?

Старий Юй кашлянув і невпевнено мовив:

— Хай, вона все ж твоя старша...

— Яка вона мені старша? У мене немає старших, які вбили мою матір!! Я ненавиджу себе за те, що понад двадцять років називав ворогом свою матір; ненавиджу себе за те, що спокійно дивився, як знущаються з моєї дружини та дітей; ненавиджу себе за те, що через свою дурість віддавав усі зароблені гроші вбивці моєї матері, щоб вона годувала своїх дітей!! — Юй Хай тремтів усім тілом, він майже кричав!

Під ненависним поглядом Юй Хая в очах Чжан-ши з’явилися страх, розпач та горе. Відтепер вона більше не зможе маніпулювати ним, прикриваючись статусом мачухи. Вона стала вбивцею його матері, і Юй Хай не взявся за помсту лише дивом.