Золоті Поля

Хоча Чжу Цзюньян уже рідко піддавався впливу своїх внутрішніх демонів, але, сповнений гніву, він, природно, випромінював владну енергію. Будучи генералом, що захищає Північ, він фактично взяв на себе обов'язки командира авангарду, ведучи своїх солдатів у бій, де він вщент розбивав ворогів, змушуючи тих, у кого з них не було часу на втечу, гірко плакати і благати про помилування.

Термін «татари» (дацзи) насправді є узагальнюючою назвою для войовничих кочових народів Півночі. Ці народи вершників мали сильну боєздатність, а також високу мобільність і схильність до партизанських методів війни, що завдавало чимало клопоту прикордонним генералам та армії.

Коли цзюньван Ян прибув на підмогу, північні генерали, побачивши його молодим і неймовірно вродливим, були розчаровані, вважаючи, що він — лише член імператорської родини, який приїхав заради «позолоти» та легкої військової слави. Вони нічого від нього не очікували, але він миттєво змусив їх змінити думку, здобувши цілковиту перемогу. І при цьому він використав лише власну армію, яку привів із собою.

Як особисті воїни цзюньвана Яна, так і загартовані солдати імператорської гвардії були неабиякими майстрами бою. Особливо особисті воїни, яких хазяїн часто ганяв до сьомого поту — кожен із них пройшов спеціальну підготовку і був надзвичайно сильним.

Серед армії, яку він привів цього разу, було кілька тисяч вершників, більшість із яких належали до маєтку принца Цзіна. Хто в столиці не знав, що найбагатшим серед молодого покоління є цзюньван Ян, який привіз із Західних морів десятки кораблів із рідкісними речами? Ті вишукані годинники, коштовне каміння, сліпучий емальований посуд... вони продавалися в столиці за космічними цінами.

Про це годі й говорити, достатньо згадати лише овочі та фрукти, представлені на початку зими, які вже принесли йому чималий прибуток. Маючи гроші, хіба важко було спорядити власну приватну армію? У кожного був свій монгольський кінь, а обладунки та зброя були надзвичайно сучасними. Офіцери імператорської гвардії, що вирушили на поле бою разом із ним, вважали імператора своїм «рідним батьком» і гадали, що їхнє спорядження — найкраще в столиці, але в порівнянні з його воїнами вони відчули себе нікчемами...

Особисті воїни цзюньвана Яна під проводом свого господаря завжди були попереду, нестримні у своєму натиску. Імператорській гвардії, що йшла позаду, залишалося хіба що зачищати тили та виконувати допоміжну роботу. Що вже й казати про прикордонні війська.

Стримуючи гнів, цзюньван Ян використовував свою жорстокість проти ворогів. У першій же битві він миттєво вбив першого героя татар, настромивши його голову на бойовий стяг. Особисті воїни на могутніх конях, мов розлючені тигри, що вирвалися з клітки, кинулися на переляканих ворогів, і зупинити їх було неможливо!

У протистоянні двох армій бойовий дух має вирішальне значення! Велика Мін одразу ж захопила ініціативу, миттєво придушивши запал ворога. Наступна битва була суцільним розгромом. Чжу Цзюньян не лише здобув повну перемогу, але й порушив правило «не переслідувати ворога, що відступає», змушуючи їх відступати знову і знову!

Згодом армія Великої Мін почала наступати, здобуваючи перемогу за перемогою! Вони разом відвоювали кілька міст, втрачених на початку заснування династії. Татари відступили в глибину степів і неодноразово надсилали посланців із проханням про мир.

Спочатку цзюньван Ян не приймав перемир'я, продовжуючи переслідувати ворога. Лише тоді, коли ватажок татар опинився на межі краху і відчаю, він неохоче погодився прийняти їхнього посланця. Подальші переговори вже не входили до компетенції Чжу Цзюньяна.

Тим часом на Півночі вже пішов густий сніг. Дивлячись на сніжинки, що кружляли, мов клаптики вати, Чжу Цзюньян, загорнутий у накидку зі сріблястої лисиці, немов побачив ту тендітну і жваву постать, що бігала і стрибала по снігу, наче ельф.

Зима в столиці була набагато холоднішою за Тангу. Цікаво, чи ховається зараз та дівчинка в кімнаті з теплою стіною, насолоджуючись приготуванням своїх дивних і смачних десертів?

Перебуваючи на кордоні, Чжу Цзюньян не переставав думати про Юй Сяоцао і скуповував у північних мисливців чимало дорогоцінного хутра. Яскраве хутро вогняної лисиці, що чудово зберігає тепло? Купити! Чисте, м'яке та ніжне хутро білої куниці? Купити! Не кажучи вже про сріблясту лисицю, чорнобурку чи соболя — коротше кажучи... купувати, купувати і купувати!

Окрім хутра, на Півночі були цінні лікарські трави! Досвід з головним управителем Лю довів, що майстерність дівчинки у виготовленні ліків є неперевершеною, а з якісних трав можна зробити ще кращі препарати. Тож він не пропускав нагоди купити сторічний женьшень, тисячолітній гриб лінчжі чи сторічний горець! Гроші є — можна дозволити собі бути примхливим!

Рахуючи дні, він нарешті зустрів посланця, який привіз указ імператора про негайне повернення. Чжу Цзюньян, серце якого вже було вдома, не зважаючи на снігову бурю, повів армію вперед вдень і вночі. Незважаючи на скарги солдатів, він повернувся до столиці на десять днів раніше, ніж очікувалося.

Наближаючись до домівки дівчинки, Чжу Цзюньян відчув хвилювання, ніби перед зустріччю з рідними. Чи все добре з його дівчинкою? Чи сумувала вона за ним так само, як він за нею? Чи добре вона їла? Чи виросла? Це відчуття суміші хвилювання та тривоги було тим, чого він раніше ніколи в житті не відчував.

Після тріумфального повернення армії належало спершу піти до палацу для «звіту». Стримуючи тугу за дівчинкою, Чжу Цзюньян із легким невдоволенням пішов до Золотого палацу. Щоб Сяоцао не хвилювалася, головного управителя Лю Фушена було відправлено повідомити їй, що він у безпеці.

Коли Юй Сяоцао вислухала розповідь головного управителя Лю про придушення повстання та допомогу на кордоні, вона водночас раділа за цзюньвана Яна і боялася, що управитель Лю приховує поранення свого господаря. Вона більше не могла всидіти в маєтку, їй хотілося негайно побачити Чжу Цзюньяна, щоб переконатися в його безпеці та здоров'ї.

Перечекавши, поки управитель Лю доп'є чай і з'їсть кілька десертів, Юй Сяоцао виявила бажання повернутися до столиці. Лю Фушен, не вагаючись, схопив свою накидку і рушив на вихід! Що швидше вони повернуться, то швидше дівчина Юй побачиться з господарем, і господар, безперечно, буде щасливий!

Залишивши Січунь наглядати за маєтком, Юй Сяоцао відхилила пропозицію Утун та Піпи їхати в кареті, скочила на коня і помчала в сніговій бурі.

Посеред снігопаду на швидкому коні, колір якого нагадував полум'я, неслася маленька постать у яскраво-червоній накидці. Яскравий і сяючий колір додав теплого акценту в холодні зимові сутінки.

Перший зимовий сніг не був таким густим, як на Півночі, лише тонкий шар вкривав землю. Але це зовсім не заважало швидкості червоного коня. Вітер, що бив у обличчя, перетворився з гострого болю на заціпеніння, вона більше нічого не відчувала. Рука, що тримала поводи, була холодною, мов лід. Юй Сяоцао навіть не помітила, що забула надіти рукавички і шарф. Холод тіла не міг зрівнятися з гарячим почуттям, що вирувало в її серці. Швидше повернутися до столиці і побачити його — це стало єдиною думкою.

Головний управитель Лю Фушен, намагаючись не відставати від неї, у душі гірко зітхав. Пані Юй, пані Юй, будь ласка, притримайте коня! Ваш червоний кінь може змагатися з улюбленим конем господаря, а мій кінь, хоч і швидкий, все ж трохи поступається. Ось, ви вже майже зникли з поля зору.

Взимку дні короткі, сутінки наступають рано. Снігова буря посилювалася, видимість падала. Раптом у тьмяних сутінках, крізь завісу снігу, в полі зору Юй Сяоцао з'явилася висока і міцна постать.

Хоча постать була настільки розмитою, що її майже неможливо було впізнати, інтуїція підказала Юй Сяоцао, що це саме та людина, яку вона так прагнула побачити!

Постать ставала більшою і чіткішою. Юй Сяоцао ще не встигла роздивитися її обличчя, як маленький червоний кінь, завдяки своїй дивовижній чутливості, впізнав коня вершника і видав іржання, сповнене радості.

Обидва коні були винятковими скакунами, і дві тіні — червона та чорна — швидко зближувалися, поки не зустрілися...

Чжу Цзюньян жадібно вдивлявся в те миле маленьке обличчя... гостре підборіддя, великі очі, довгі й вигнуті вії, рожеві губки та ніс, почервонілий від холодного вітру. Побачивши, що обличчя та руки Сяоцао піддаються впливу холодного вітру, Чжу Цзюньян не зміг стриматися і нахмурився.

— Ти... хіба ти не пішов до палацу на зустріч з імператором? — У неймовірно великих очах Юй Сяоцао виблискувала щира радість. Вона оглянула цзюньвана Яна з голови до ніг і, все ще хвилюючись, запитала: — Чи все добре? Ти не поранений?..

Не встигла вона договорити, як супроводжувана її тихим скриком, вона відчула, як сильні руки підхопили її. Її тіло відірвалося від сідла, і вже за мить вона опинилася в його сідлі, міцно притиснута до теплих грудей.

Знайомий чорно-білий кролячий шарф, що ще зберігав тепло свого власника, обгорнув її обличчя так, що видно було лише її очі. Цей шарф вона колись у вільний час зв'язала з пряжі з кролячої шерсті. Спочатку вона планувала подарувати його батькові або названому батькові. Хто ж знав, що цзюньван Ян, побачивши його, як розбійник, відібрав собі!

Не очікувала, що він візьме його з собою в цю поїздку на Північ. Її змерзле обличчя зігрівалося м'яким і теплим дотиком кролячого хутра, а в очах з'явилися сльози. Вона шмигнула носом — від шарфа йшов його запах, ледь відчутний, але незабутній.

У минулому житті Юй Сяоцао вміла в'язати. Щоб зекономити гроші, вона навчилася в'язати светри у сусідок. Потім, коли добробут родини покращився і молодші брат та сестра пішли працювати, вона перестала це робити. Після переміщення в цей світ вона багато років не торкалася ниток та спиць і все призабула.

Цей пробний шарф був зв'язаний не дуже рівно, тому не міг бути показником її майстерності. Насправді вона планувала зв'язати йому інший, кращий шарф після того, як потренується. Але він, не цінуючи її зусиль, привласнив собі цю «браковану річ».

— Чому без шарфа і рукавичок? Навіщо їхати до імператорського маєтку в таку холодну погоду? Що було б, якби ти змерзла? Хіба в маєтку мало досвідчених селян, що ти там маєш бути особисто? — У м'яких докорах Чжу Цзюньяна було повно ніжності та занепокоєння.