Золоті Поля

"Шітоу, Шітоу——" — серце Юй Цао тьохнуло; вона підняла очі в напрямку звуку і побачила, як її старший брат тривожно шукає в натовпі і кличе молодшого брата.

"Цао, Лянь, ви бачили молодшого брата? Після того, як вистава з мавпами закінчилася, він загубився в натовпі!" — Побачивши, що обидві сестри ще тут, Юй Хан наполовину заспокоївся, але оскільки молодший брат зник, він, розмовляючи з ними, тривожно роззирався навколо.

"Не бачили! Хіба він не був постійно з тобою?" — Юй Лянь згадала слова того літнього чоловіка, і на її очах навернулися сльози.

На обличчі Юй Хана переплелися почуття провини, каяття та тривоги; він насупив брови і схвильовано сказав: "До закінчення вистави ми були разом. Коли дівчинка збирала гроші, Шітоу протиснувся і дав їй два мідяки. Потім нас розкидав натовп, що розходився, і коли я почав шукати, його вже не було."

Юй Цао, побачивши, що брат дуже картає себе, поспішила його заспокоїти: "Не хвилюйся, можливо, його просто відтіснили кудись натовпом. Давай пошукаємо ще! До того ж із ним Чорний, тож нічого страшного статися не повинно..."

Хоча Юй Цао і говорила так, вона все одно дуже хвилювалася. Якби з ним був Білий, можливо, від цього й був би якийсь толк, але Чорний занадто ненадійний; він цілком міг би подумати, що з ним граються, навіть коли його викрадали б!

Юй Хан звернувся до сестер: "Давайте шукати окремо; я піду сюди, а ви — туди. Пам'ятайте, ви двоє ні в якому разі не розлучайтеся!"

Юй Цао не стала шукати хаотично, мов муха без голови, як Юй Хан. Вона присіла, погладила м'яку шерсть Білого і тихо запитала: "Білий, ти можеш знайти запах Чорного в натовпі?"

Білий і Чорний з дитинства випили чимало води з духовного каменя. До того ж нюх у вовків від природи дуже гострий; Білий підняв голову, заплющив очі і легенько понюхав повітря, після чого вловив знайомий запах серед хаотичного натовпу. Він підняв праву передню лапу і вказав у певному напрямку.

Юй Цао дуже зраділа і сказала йому: "Білий, швидше веди нас туди! Лянь, ідемо за Білим, він щось знайшов!"

У той час, коли сестри Юй бігли за Білим у певному напрямку, неподалік кілька людей, схожих на літніх служниць та слуг, також тривожно когось шукали.

"Ну що, знайшли молодого пана?" — запитала жінка, одягнена як поважна старша служниця, з тривогою дивлячись на охоронців та слуг, що зібралися навколо.

Великий чоловік в одязі охоронця розчаровано похитав головою і сказав: "Ні! Щойно було занадто багато людей, які дивилися на мавп, і коли вистава закінчилася, всі кинулися розходитися. Невідомо, куди відтіснили молодого пана..."

"Тоді швидко йдіть шукати!! Якщо з молодим паном щось трапиться, жоден із нас не уникне покарання!!" — Старша служниця дуже шкодувала, що не взяла більше охоронців, коли виводила молодого пана на прогулянку; якби вона це зробила, то не загубила б його через одну мить неуважності.

Ця жінка була годувальницею єдиного сина командувача військами Цзян із міста Тяньцзінь. Наближався Новий рік, і дружина командувача Цзян привезла сина в містечко Тангу, щоб провести свята з чоловіком. Молодий пан, почувши від когось із балакучих слуг, що в Тангу проходить дуже галасливий великий ярмарок, почав благати матір відпустити його погуляти. Дружина командувача подумала, що серед білого дня на території її чоловіка нічого страшного не станеться, тому дозволила годувальниці сина взяти охоронців та слуг і супроводжувати молодого пана на вулицю. Хто б міг подумати, що вони загублять молодого пана!

Командувач Цзян та його дружина були вже за сорок, і лише після тридцяти в них з'явилася ця дитина, яку вони любили понад усе на світі. Якщо молодого пана справді не знайдуть, то як вони всі зможуть зберегти свої життя?

У якомусь віддаленому й темному провулку містечка Тангу зустрілися кілька підозрілих людей. Один із них, з великою родимкою на обличчі, який із першого погляду здавався негідником, широко усміхнувся, оголивши нерівні жовті зуби, і сказав: "Сьогодні бізнес іде добре, ми дістали чимало гарного товару!"

Дивлячись на непритомного хлопчика в шовковому одязі, якого він тримав у руках — з червоними губами і білими зубами, із золотим обручем на шиї та дорогим нефритовим кулоном, який одразу видавав дитину з багатої чи впливової родини, — цей чоловік, що мав хитрий і підлий вигляд, із жовтуватим волоссям, невпевнено сказав: "Бос Інь, чи не є ця дитина сином якогось чиновника? Якщо так, то ми матимемо великі проблеми!"

Той, кого назвали босом Інь — чоловік із родимкою, — кинув на нього зневажливий погляд: "Ми вже давно все розвідали в містечку Тангу! З тих, хто має зв'язки з чиновниками, крім повітового судді, є лише родина Чжоу, яких не можна чіпати! Діти судді Чжао вже дорослі. У старшої гілки родини Чжоу двоє синів, наймолодшому вже вісімнадцять. А найстаршому онуку лише два-три роки. Вік не збігається! Третій молодий пан із другої гілки ще не одружений, то звідки в них може бути шести-семирічна дитина? Крім того, сьогодні ввечері ми відправимо цей товар водним шляхом і перепродамо його на півдні. Навіть якщо це дитина чиновника, що вони зможуть зробити з нами після сьогоднішньої ночі? П'ятий, ти просто занадто боягузливий, ти не здатний на великі справи!"

П'ятий, почувши це, заспокоївся; він подивився на дитину в руках боса Інь, хихикнув і сказав: "Бос Інь, цей товар і справді дуже гарний! Подивіться на цю шкіру, вона ніжна, як тофу. І виглядає він краще за дівчинку!"

Якби Юй Цао була тут, вона б обов'язково помітила, що дитина під пахвою боса Інь — це той самий Шітоу, якого вони шукали.

Ці викрадачі дітей зазвичай використовують неякісне снодійне, закриваючи ним ніс і рот жертви, щоб приспати її, а потім швидко забирають. Оскільки Шітоу зазвичай споживав їжу та воду з додаванням рідини з духовного каменя, його організм мав певну стійкість до снодійного та отрути.

Поки бос Інь розмовляв із П'ятим, Шітоу вже прокинувся. Але цей кмітливий хлопчик, відчувши небезпеку, прикинувся, що й далі спить; він лежав нерухомо в руках боса Інь, але його вуха були нагострені, і він уважно слухав їхню розмову.

З їхньої розмови він зрозумів, що його викрали, і якщо ввечері його рідні не знайдуть його, то його відвезуть на південь і продадуть. Шітоу дуже хвилювався і думав про те, як залишити підказку для своєї сім'ї, щоб викрадачі цього не помітили.

Він згадав, що в його рукаві було кілька шматочків сушеного вовчого м'яса, які він приготував як перекус, коли зголодніє. Поки бос Інь ніс його вглиб провулка, він скористався його неуважністю, відламав шматочок сушеного м'яса і кинув його в провулку.

Незабаром після того, як чоловіки зникли в занедбаному будинку, з'явилася фігура Чорного. У той момент, коли Шітоу приспали, повідець випав з його рук. Чорний тоді з цікавістю спостерігав за мавпою і хотів підійти ближче, тож не одразу помітив, що його господаря забрали погані люди.

Хоча Чорний зазвичай здавався наївним і довірливим, він усе ж таки виріс на воді з духовного каменя. Коли він виявив, що його господаря немає, він почав принюхуватися до запаху господаря і пішов за ним. У темному та вузькому провулку він відчув запах сушеного м'яса, яке любив його господар, і зрозумів, що господар тут був. Він пішов за запахом до занедбаного будинку і спробував легенько відчинити двері своїми короткими лапами, але виявилося, що двері замкнені зсередини. Що робити?

Хм! Хіба така дрібниця може зупинити мене, Чорного? Чорний обійшов будинок і нарешті знайшов приховану собачу нору. Чорний радісно проліз у неї і незабаром знайшов кімнату, де був замкнений його господар.

Викрадачі були дуже впевнені у своєму снодійному. Того дня вони зібрали багато "гарного товару", тому в гарному настрої пішли в сусідню кімнату пити і святкувати. Усіх приспаних дітей замкнули разом в одній кімнаті, двері якої закрили на залізний ланцюг і замок.

Через щілину у дверях, замкнених ланцюгом, дитина пролізти не могла. Але, на щастя, Чорний не був надто товстим і зумів протиснутися крізь неї.

На той час Шітоу вже розплющив очі і обережно оглядав навколишнє середовище. Почувши рух біля дверей, він швидко ліг назад, зберігши ту саму позу, в якій його залишив бос Інь.

Руки Шітоу в рукавах були міцно стиснуті від напруги. Раптом він відчув тепле дихання на своєму обличчі, а потім шорсткий язик лизнув його. Він трохи привідкрив очі і побачив зелені очі Чорного, що світилися в темряві.

Чорний, побачивши, що його господар прокинувся, радісно крутився навколо нього, безупинно виляючи хвостом.

Шітоу був дуже радий бачити Чорного; він погладив його по голові і пошепки сказав: "Чорний, двері замкнені, я не можу вийти! Швидко йди знайди другу сестру і скажи їй, щоб вона придумала, як мене врятувати!"

Чорний, здавалося, зрозумів його слова; він лизнув його руку кілька разів, потім швидко протиснувся крізь щілину у дверях, знайшов собачу нору в траві і стрімко вибіг із провулка. Але здавалося, ніби небеса навмисне хотіли йому завадити: на зворотному шляху він натрапив на групу неслухняних дітей. Побачивши чорного собаку, який бігав сам по собі без господаря, вони почали його оточувати і заганяти в кут.

Зазвичай, завдяки своїй спритності, хіба могли ці діти його зловити? Але того дня господарі, боячись, що вони з Білим загубляться в містечку, одягли на їхні шиї повідці. Найстарший хлопчик наступив на повідець Чорного, нахилився і схопив його в руку.

Чорний відчайдушно пручався, але через свій невеликий розмір і меншу силу, ніж у того хлопця, як він міг вирватися? Господиня Цао казала, що якщо він вкусить людину, йому вирвуть усі зуби. Якщо в нього не буде зубів, як він зможе їсти м'ясо? Чорний розривався: він не міг вирватися, але й не міг вкусити; як же йому піти і повідомити господині Цао, щоб вона врятувала господаря Шітоу?

Коли Білий привів сестер Юй на місце, вони побачили, як Чорний перетягує канат із групою неслухняних дітей. На шиї Чорного залишився глибокий слід від повідця, а його чотири лапи були стерті до крові об землю, але він продовжував вперто пручатися.

Побачивши це, Білий хоробро кинувся вперед, намагаючись вкусити хлопця, який тягнув повідець, за руку. Хлопчик, якому було близько десяти років, побачивши ще одного, дуже злого білого собаку, який намагався його вкусити, злякався, швидко відпустив повідець і відступив на два кроки.