Золоті Поля

У родини Юй зовсім не було часу зважати на реакцію цих людей, кожен мріяв мати по вісім пар рук.

Старий Юй, відколи почув про нашестя сарани, постійно бурмотів про зерно, зерно, зерно! Не зважаючи на те, що його здоров'я ще не повністю відновилося, він разом із Юй Хаєм правив сімейним кінним візком, курсуючи туди-сюди між містечком та селом Дуншань, закуповуючи зерно для харчування всієї великої родини. Вони не лише вщент заповнили грубим і добірним зерном кілька бокових кімнат у домі, які звільнили під комори. Вони ще й потайки запасли кількасот цзінів зерна в будинку в містечку.

Лю Ху на чолі з іншими членами родини під керівництвом Юй Цао ламали вже дозрілу кукурудзу і кошик за кошиком возили її додому на візку, запряженому віслюком.

Юй Цао обережно уникала інших людей і за допомогою духовної сили Каменя, що латає небо, партію за партією прискорювала дозрівання кукурудзи. Нинішні здібності Каменя дозволяли за один раз прискорити дозрівання на одному му поля, випромінюючи силу раз на одну годину. Тільки аж до вечора кукурудза на десяти му поля була повністю доведена до дозрівання. Далі настала черга одного му картоплі.

Лю Ху залишив наполовину збудований будинок і повів свою сім'ю з п'яти осіб наполегливо працювати на кукурудзяному полі. Окрім Фан Піна, якому щойно виповнилося шість років, усі інші були вправними працівниками. Навіть Лю Янь'ер, яка була не набагато старшою за Цао, ламаючи кукурудзу, могла замінити собою більше половини дорослого працівника.

Пані Лю відправила Юй Хана збігати на пристань, щоб він покликав Юй Лянь, яка торгувала там, а заразом переказав слова про те, як Юй Хай зустрів старого безсмертного, який дав йому настанову, старшій тітці та її доньці. Пані Хань, почувши це, навіть не стала допомагати Лянь збирати ятку і поспіхом побігла додому. Родина Лю посадила понад десять му батату, і його треба було зібрати за ніч. Зараз батат виріс лише розміром із кулак, але скільки зберуть — стільки й буде, це все ж краще, ніж він буде знищений сараною.

А пані Лю взяла двох доньок і поспіхом збирала овочі у дворі. Якщо зібраного буде забагато, щоб з'їсти, з них можна зробити сушені овочі. Знищення сарани потребуватиме тривалого процесу, після її нашестя ще дуже довгий час не буде овочів для їжі, тому навіть якщо їх зібрати і вони згниють, це все одно краще, ніж згодувати їх сарані! До того ж, маючи воду з духовного каменя, можна подовжити час зберігання свіжості овочів, що дозволить протриматися деякий час.

Старий Юй та Юй Хай, батько і син, заповнивши домашні комори, безперестанку приєдналися до лав тих, хто ламав кукурудзу та копав картоплю. Боячись, що сарана прибуде раніше, члени родини Юй не відпочивали навіть уночі, рубаючи стебла кукурудзи. Удома годували двох голів худоби, а ще кроликів і тому подібне, і всім їм був потрібен фураж. Стебла кукурудзи також треба було відвезти додому і сховати.

Ось так, працюючи безперервно вдень і вночі протягом двох діб, вони змогли скласти весь урожай з поля до комори до останньої зернини. Навіть щойно посаджену в землю розсаду батату також вирвали і принесли. На щастя, будинок, який збудувала родина Юй, був великим і мав багато кімнат, тож бокові кімнати в обох дворах були повністю звільнені й використані як зерносховища. Овочі з домашнього городу вщент заповнили цілу кімнату. Сім'я міцно замкнула двері кімнат, а щілини у дверях і вікнах також заліпила глиною. Після того, як усе було готово, родина Юй, яка важко працювала два дні, нарешті дозволила собі заплющити очі й спокійно поспати.

Вранці третього дня після отримання новини вони почули галас у селі. Сім'я Юй Цао вийшла подивитися, і побачила, як з півдня насувається чорно-сіра хмара, затуляючи небо і вкриваючи землю. Чорні хмари зустрічаються часто, але таку похмуру хмару, що стелилася майже по самій землі, жителі села Дуншань бачили вперше.

Темно-сіра хмара підпливала все ближче, і хтось у селі крикнув на весь голос: "Сарана, незліченна кількість сарани! Швидше, швидше забирайте все недозібране зерно та овочі!!"

Протягом цих двох днів деякі жителі села, що сподівалися на щасливий випадок, зібрали лише частину батату. Наступні два дні минули спокійно, що змусило декого знову розслабитися. А ще були ті жителі, які вже зібрали батат, і в їхніх серцях зародилося невдоволення: якби новина про нашестя сарани виявилася фальшивою, це б призвело до того, що вони зібрали вполовину менше врожаю.

Тепер, знову подивившись на тих запанікованих селян, ці люди в душі раділи, раділи, що послухали сільського старосту та Юй Хая і встигли зібрати все зерно. А ті жителі села, які не послухали слів старости, шкодували так, що аж нутрощі позеленіли. Тепер, якби вони знову захотіли піти поспіхом збирати врожай, хіба їхня швидкість могла б зрівнятися зі швидкістю польоту сарани? Вони ще не встигли дістатися поля, як сарана вже опинилася просто перед ними.

Це справді було нашестя сарани, що трапляється раз на сто років; сарана летіла, затуляючи небо і землю, утворюючи непроникну стіну. Ця армія з сотень мільйонів комах під час польоту дотримувалася політики "три дощенту" — з'їсти все, згризти все, відкусити все! Всюди, де вони пролітали, рослинність була обгризена дочиста, вони не пропускали жодної зелені, навіть кору на деревах згризали на цілий шар. Деякі трохи молодші і ніжніші саджанці дерев також не змогли уникнути отруйних лап сарани, від них залишався лише жалюгідний обрубок стовбура, який безпорадно тремтів.

Армія сарани дуже швидко дісталася села Дуншань; вони сіли на старий в'яз біля в'їзду в село, і старий в'яз вмить наче покрився щільною сіро-коричневою завісою. На стовбурі, гілках, листках — скрізь щільно посідала сарана, а шурхіт від обгризання листя виразно долинав до вух.

Село Дуншань швидко було вкрите сараною: на землі, на дахах будинків, на сільськогосподарських знаряддях... скрізь сиділа жахлива сарана, і навіть повітря було захоплене сараною, що лопотіла крилами. Якби людина захотіла вийти з дому, вона б одним кроком розчавила більше десятка комах, а голову і обличчя довелося б замотувати одягом, інакше відчуття від ударів сарани по тілу було б не з приємних!

Ті жителі села, які не принесли зерно та овочі додому, один за одним видавали крики, сповнені каяття та відчаю. Їхнє зерно майже в одну мить було вкрите незліченною кількістю сарани, і коли вони хотіли його поспіхом зібрати, від нього залишилися лише жалюгідні корінці.

Що робити? У майбутні дні на них чекатиме нестача зерна, голод і нескінченні страждання. Юй Цао, дивлячись на їхній зневірений вигляд, не втрималася і крикнула на весь голос: "Сарану можна їсти! Наловіть побільше, засоліть сіллю, і це також допоможе протриматися деякий час!!"

Лише тоді жителі села раптом згадали: хто ж у дитинстві не смажив коників на вогні? Смажені до золотистої скоринки коники були надзвичайно ароматними на смак, а сарана — це ж те саме! Отже, всі жителі села мобілізувалися: хто з бамбуковими кошиками, хто з мішками, хто з риболовними сітками згрібали сарану, що сиділа на землі, всередину.

На городі у дворі родини Юй Цао ще залишалося трохи гнилого листя капусти, яке привабило чимало сарани. Щільно збита сарана повзала по землі, і листя капусти зникало з неймовірною швидкістю.

Маленький друг Лю Фан Пін закутався так, що назовні залишилися лише двоє очей. Він сміливо першим кинувся вперед, схопив у кожну руку по сарані й запхав їх у мішок, який тримав. Уся родина Юй зверху донизу теж мобілізувалася, кожен тримав у руках мішок і дуже швидко ловив у нього сарану.

Ті, що повзали по землі, і ті, що літали в небі — сарани було справді занадто багато; якби тут була людина з трипофобією, вона б точно знепритомніла від страху. Навіть така безрозсудно смілива дівчина, як Юй Цао, дивлячись на це, вкрилася гусячою шкірою.

Пані Лю побачила, що пушок на руках її доньки став дибки, і, подумавши, що та злякалася, сказала: "Цао-ер, якщо ти боїшся, то сиди в будинку, наша сім'я не покладається на сарану як на їжу".

Родина Юй запасла так багато зерна, то навіщо ж вони ловили сарану? Старий Юй, побачивши таку щільність комах, підрахував, що це лихо не так легко мине, і навіть якщо армія сарани пройде далі, залишена нею сарана буде становити чималу кількість. Дуже ймовірно, що ще довгий час годі й думати про вирощування врожаю на полях. У родині понад десять людей, і скільки б зерна не було, настане день, коли воно закінчиться. Оскільки сарану можна їсти, чому б не наловити побільше — скільки зерна заощадять, стільки й буде!

Члени родини Юй, почувши слова старого Юя, усі погодилися з ним і наполегливо ловили сарану. Юй Цао дістала сачок для риболовлі і змахнула ним у гущу сарани в повітрі; у сітку потрапило кілька десятків комах. Вона витрусила спійману сарану у розкритий мішок, який тримала Лянь, і продовжила наступний вилов. Хоча вона й не торкалася сарани безпосередньо, але її швидкість вилову була анітрохи не меншою, ніж в інших. Сестри працювали разом і дуже швидко наловили повний мішок сарани. Зав'язавши горловину мішка, Лянь дістала ще один мішок заввишки в пів людини, і їхня співпраця ставала все більш злагодженою.

Коли рослинність навколо села Дуншань була повністю знищена, армія сарани, затуляючи небо, полетіла далі на північ. Через день жителі села Дуншань нарешті знову змогли побачити колір неба; і хоча сарани в повітрі стало менше, на землі її все ще залишалося чимало.

Жителі села вийшли зі своїх домівок і з важким виразом обличчя дивилися на Західну гору, яка втратила свою зелень і виглядала голою, а потім подивилися на село, де не залишилося жодного зеленого листочка; їхні обличчя стали ще похмурішими. Ті селяни, які втратили зерно та овочі під час нашестя сарани, сиділи навпочіпки на землі й гірко плакали. Але яка користь із плачу? У жодній родині зерна не було в надлишку, і перед лицем лиха, яке невідомо коли закінчиться, ніхто не віддасть зерно, від якого залежать життя членів власної родини, щоб допомогти іншим.

У цей час уперед вийшов сільський староста. Подивившись на селян, що гірко плакали, він глибоко зітхнув і сказав: "Не засмучуйтеся так сильно! Наше село Дуншань лежить між горами та морем; якщо будемо працьовитими, від голоду точно не помремо! Ви краще швидше йдіть до містечка і подивіться, чи зможете купити трохи зерна. Боюся, що в майбутньому ціни на зерно будуть лише зростати, а не падати!"

Тільки тоді ці селяни перестали плакати і взяли всі заощадження, які мали вдома. Родина Юй безкорисливо керувала візком із віслюком та кінним візком, допомагаючи своїм односельцям.

Проте, коли вони прибули до містечка, більшість зернових крамниць були зачинені. Дві зернові крамниці родини Чжоу хоч і були відчинені, але ціни там були неймовірно високими — більш ніж у п'ять разів вищими, ніж кілька днів тому. І це ще не найстрашніше: деякі недобросовісні торговці миттєво підняли ціни, і вартість підскочила в понад десять разів.

Це було рівнозначно тому, якби на сніг ще й посипався іній. Селяни, яким і так не вистачало зерна, через зростання цін змогли купити його в кілька разів менше. Деякі хотіли почекати кілька днів і прийти купити пізніше, але одна фраза старости змусила їх зціпити зуби і обміняти всі свої гроші на зерно.

Сільський староста сказав: "Невідомо, коли мине нашестя сарани, поля не дають урожаю зерна, тому ціна на зерно в найближчі півроку буде лише зростати, а не падати".

Жителі села все ще доволі довіряли старості. Перед зерновою крамницею родини Чжоу вишикувалася довга черга, і селяни з Дуншань, похнюпившись, стояли в її хвості. Усі люди в черзі мали дуже важкий вираз обличчя і не зронили ні слова, атмосфера була надзвичайно гнітючою.

Коли дійшла черга до жителів села Дуншань, якийсь пристойно одягнений слуга щось прошепотів на вухо управителю крамниці. Управитель насупив брови і голосно крикнув черзі: "Зерна немає, не стійте більше, йдіть купувати до інших крамниць! У нас зерно закінчилося!"