Золоті Поля

Пані Фань дивилася на неї згори вниз і повільно хитала головою:

— Фужун, ти мене справді розчарувала! Схоже, всі ці роки виховання так і не змогли виправити те, чого тебе навчили в родині Ся... Мені не варто було дозволяти тобі так часто їздити туди. Твої батьки там, мабуть, не раз вбивали тобі в голову думку, що «все майно родини Фань у майбутньому належатиме тобі». Саме тому ти вирішила прибрати всі перешкоди на своєму шляху, щоб досягти цієї мети, чи не так?

— Тітонько... — Ся Фужун ще намагалася відчайдушно виправдатися.

Але пані Фань обірвала її одним реченням:

— Фужун, ти вважаєш свою тітку дурною? Хіба могла б маленька служниця, чия щомісячна платня становить лише кілька сотень мідяків, раптом дістати двісті лянів, щоб помститися за свою господиню?

Голос Ся Фужун різко обірвався, а її обличчя стало сірим від відчаю. Звісно, результатом для Ся Фужун стало повернення до тієї безжальної родини Ся. Ставши покинутим пішаком, вона не могла сподіватися на гарне життя. Коли вона подорослішала, її видали заміж за недоумкуватого сина високопосадовця. Вона жила в постійній тузі і померла, не доживши й до тридцяти років.

У хвилини розпачу вона щоразу згадувала ту жахливу помилку, яку зробила того вечора, і її серце сповнювалося глибоким каяттям. Якби вона не дозволила заздрості затьмарити свій розум, вона б залишилася улюбленою племінницею своєї тітки. Якби вона була слухняною і покірною, тітка влаштувала б їй гарний шлюб і підготувала б щедрий посаг. Вона б мала чоловіка, який любив і поважав би її, народила б купу милих дітей... Перед самою смертю Ся Фужун ніби бачила зовсім інше, щасливе життя...

Коли після закриття справи Юй Сяоцао знову з'явилася перед жителями села Дуншань, ті дивилися на неї так, ніби побачили привида. Другу доньку Юй Хая ж поховали на стихійному цвинтарі, хіба ні? Як вона знову з'явилася живою? Може, її душа не знаходить спокою через несправедливу смерть і повернулася блукати?

Після того, як Сяоцао вкотре налякала до сліз кількох сільських дівчат, Юй Хай та Фань Цзичжень не мали іншого вибору, окрім як обійти кожну хату і пояснити ситуацію. Вони розповіли, що дівчинку, яка зустріла бандитів, врятував другий панич з маєтку князя Цзіна, а сцену з фальшивою смертю розіграли лише для того, щоб виманити справжнього замовника...

Коли селяни зрозуміли, що сталося насправді, вони довго зітхали, але всі були щиро раді, що з Сяоцао все гаразд. І лише Чжан-ши потайки люто проклинала її, кажучи, що «лихо живе тисячу років»...

Дні минали один за одним, і настала розпал літа. У рибальському селі майже не було дітей, які б не вміли плавати. Щоразу під час відпливу на березі моря можна було побачити маленькі голівки, що пірнали у воді, немов спритні дельфінчики.

У своєму минулому житті Юй Сяоцао теж вміла плавати. У їхньому селі був великий ставок, і влітку діти любили під наглядом дорослих стрибати у воду і плескатися. З часом усі навчилися плавати «по-собачому». Дорослі теж іноді пропливали кілька разів туди-сюди або вчили своїх дітей плавати. Батько Сяоцао в її минулому житті змолоду був найкращим плавцем, і всі троє дітей навчилися плавати саме від нього.

Непомітно минув цілий рік відтоді, як вона перенеслася сюди. Усе з минулого життя поступово тьмяніло в серці Сяоцао, залишаючи лише вічний відбиток, глибоко захований у її душі. Те, що вона мала зараз у цьому житті, було найважливішим. Жити сьогоденням і цінувати те, що маєш перед очима!

— Сяолянь, Сяоцао! Ходімо до моря пірнати і збирати морські вушка! Якщо знайдемо великі морські вушка вищого ґатунку, вони коштуватимуть кілька лянів срібла! — Чжоу Шаньху радісно вбігла знадвору і таємниче підняла свій верхній одяг, показуючи сестрам Сяоцао свій гідрокостюм.

Династія Мін значно підвищила статус жінок, і це мало свій вплив навіть на маленьке рибальське село Дуншань. Якщо дівчинка до періоду статевого дозрівання одягала обтислий гідрокостюм і йшла в море, ніхто нічого не казав. Для такої дівчинки, як Чжоу Шаньху, мати власний гідрокостюм було цілком звичною справою.

Цей гідрокостюм нагадував суцільні водолазні костюми з її минулого життя. Зазвичай їх шили зі шкіри морських риб, морських змій або акул, щоб вони були водонепроникними і зберігали тепло у воді. Оскільки ця технологія в майбутньому була втрачена, Сяоцао дуже зацікавилася гідрокостюмом і довго обмацувала його.

Чжоу Шаньху з гордістю сказала:

— Цей гідрокостюм батько купив мені цього року. Він зроблений зі шкіри морської риби і коштує недорого. А от ті, що з акулячої шкіри або шкіри морської змії, коштують кілька лянів срібла. Сяоцао, твій батько найкраще полює на акул, попроси його зробити тобі такий!

Сяолянь усміхнулася і сказала:

— Молодша сестро, батько минулого року потайки від родини зробив мені гідрокостюм зі шкіри акули. Якщо хочеш, можеш взяти його і приміряти.

З настанням спеки м'ясні страви швидко псувалися, тому бізнес із продажу тушкованого м'яса довелося призупинити. Сяолянь просиділа вдома два дні без діла, і їй було дуже незвично нічого не робити. Вона якраз роздумувала, чи не попросити Сяоцао придумати для неї інший бізнес, щоб заробити трохи грошей на кишенькові витрати.

Щоб розвивати самостійність дітей, Юй Хай вирішив, що гроші, які вони заробляють на своїх власних маленьких справах, належатимуть їм. Наприклад, бізнес Юй Хана зі збору морепродуктів та бізнес Сяолянь із продажу тушкованого м'яса. Тепер, незважаючи на свій юний вік, брат і сестра мали заощадження, які для інших були б чималою сумою!

Проте брат і сестра за звичкою віддавали зароблені гроші на збереження наймолодшій сестрі. Сяоцао відкрила для них окремі рахунки в банку і клала гроші на депозит, щойно накопичувалося сто лянів. Коли брати і сестри збиралися разом і розмовляли про свої заощадження, Шітоу завжди скаржився, що всі заробляють гроші, а він тільки витрачає, і нічого не приносить у дім. Від цього йому було дуже сумно, і він вважав себе найменш корисним!

Тоді Юй Сяоцао заспокоювала його:

— Шітоу, ти — наша найперспективніша інвестиція, і в майбутньому ти досягнеш найбільшого успіху! Подумай сам, скільки б ми не заробили грошей, в очах тих можновладців ми лише мурахи, яких будь-якої миті можна розчавити. Якщо ти будеш старанно вчитися і в майбутньому станеш великим чиновником, хіба ти не зможеш захистити своїх братів і сестер? Зараз ти перебуваєш на етапі інвестування, а в майбутньому обов'язково будуть дивіденди!

Тільки після цього Шітоу відмовився від думки займатися дрібним бізнесом у вільний від навчання час. Щоб Шітоу не було так сумно, Сяоцао спеціально відкрила для нього рахунок і щомісяця клала туди десять лянів срібла. Шітоу, звісно, знав, що друга сестра — найбагатша в сім'ї: дивіденди від ресторану «Чженьсю» та майстерні родини Чжоу, орендна плата з двох крамниць у місті — вона справжня маленька багачка. Тому він не став відмовлятися від грошей другої сестри!

А щодо Сяоцао, то коли вона почула, що вдома є гідрокостюм з акулячої шкіри, їй дуже захотілося його приміряти, і вона вмовила Сяолянь дістати його. За цей рік Сяоцао трохи підросла, і тепер вона була майже такого ж зросту, як Сяолянь минулого року. Гідрокостюм Сяолянь якраз підійшов їй.

Сяолянь дивилася, як молодша сестра одягла гідрокостюм поверх нижньої білизни, а потім накинула верхній одяг, і виглядала дуже нетерплячою. Вона поспішно зупинила її:

— Молодша сестро, ти ж не вмієш плавати! Просто постій на березі, нізащо не йди у воду!

Сяоцао зі сміхом відповіла:

— А що там важкого в плаванні? Я така розумна, хіба це може бути для мене проблемою? Ось побачиш!

Сяолянь не могла заспокоїтися, тому сказала мамі, що піде за Сяоцао та Шаньху — двома дівчатками, що безперестанку щебетали — на тихий безлюдний берег моря.

Чжоу Шаньху озирнулася навкруги і, переконавшись, що нікого немає, зняла верхній одяг, з розгону пірнула в морську воду і відпливла досить далеко. Дівчинка добре плавала. Вона витерла морську воду з обличчя і, розмахуючи руками, голосно крикнула:

— Сяоцао, не бійся! Тут вода неглибока, заходь потроху!

Юй Сяоцао зняла верхній одяг, тицьнула його в руки Сяолянь і з усмішкою заспокоїла її:

— Нічого не станеться, подивишся з берега. А якщо побачиш щось недобре, тоді вже пірнеш і витягнеш мене!

Сяолянь змушена була сісти на прибережні камені і спостерігати, як її молодша сестра крок за кроком входить в обійми моря. В цей час море було спокійним, а на блакитній поверхні виблискували дрібні хвилі. Незважаючи на те, що був лише ранок, дівчата в гідрокостюмах зовсім не відчували холоду води.

— Молодша сестро, не йди далі, ти ж не вмієш плавати... — побачивши, що над водою залишилася лише маленька голівка Сяоцао, Сяолянь поспішно підвелася і голосно закричала. Раптом її голос обірвався, а вправні плавальні рухи Сяоцао змусили її широко розплющити очі. Її молодша сестра — геній? Чому вона все вміє робити без навчання?

Чжоу Шаньху, яка вже встигла поплавати, підпливла до Сяоцао, боячись, що та, вперше увійшовши в море, може натрапити на небезпеку. Але побачивши, як вправно Сяоцао пливе «по-собачому», вона зі сміхом сказала:

— А Сяолянь казала, що ти не вмієш плавати, даремно хвилювалася! Ти ж чудово плаваєш! Сюди мало хто приходить, тож, можливо, на дні знайдуться морські вушка. Давай попливемо ще трохи далі і пірнемо!

Юй Сяоцао пливла за Чжоу Шаньху, поступово заглиблюючись у море. Раптом Чжоу Шаньху різко пірнула і довго не з'являлася на поверхні. Сяоцао злякалася і спробувала занурити голову у воду, щоб знайти її. Але плавати вона вміла, а от як пірнати — не знала. Вона довго борсалася, але так і не змогла пірнути.

— Ха-ха-ха... — почувся гучний сміх. Сяоцао швидко виринула і побачила Чжоу Шаньху неподалік. В одній руці вона тримала чорного морського огірка, а іншою показувала на Сяоцао, сміючись так, що аж сльози на очах виступили.

Юй Сяоцао підпливла до неї, хлюпнула їй в обличчя морською водою і з досадою сказала:

— З чого ти смієшся? Ну не вмію я пірнати, то й що? Швидко навчи мене!

— Твій вигляд щойно нагадував качку, що тоне і безпорадно б'є крилами. Це було так смішно!! Ха-ха... — Чжоу Шаньху знову зайшлася сміхом.

Юй Сяоцао почекала, поки та насміється, а потім скромно попросила навчити її техніці пірнання. Чжоу Шаньху була чудовою плавчинею і виявилася гарною вчителькою. Сяоцао вчилася швидко і невдовзі засвоїла секрет пірнання: один сильний ривок — і вона могла дістатися самого дна.

Чжоу Шаньху зробила вигляд, ніби зазнала поразки:

— Це ж просто «навчив учня — заморив вчителя голодом»! Якщо ти зараз знайдеш найкраще морське вушко, не забудь поділитися зі мною прибутком! — Сказавши це, вона знову різко пірнула на дно. Дівчинка чудово затримувала дихання і цього разу пробула під водою цілих дві-три хвилини, перш ніж знову виринути.

Юй Сяоцао помахала рукою Сяолянь, що стояла на березі, глибоко вдихнула і пірнула головою вниз. Морська вода була кришталево чистою, рифи на дні було добре видно. Час від часу серед каміння пропливала строката рибка, а маленький краб, злякавшись її, швидко закопувався в пісок. Ця цікава картина відкрила перед Сяоцао новий світ. Вона насолоджувалася перебуванням під водою, аж поки не відчула, що більше не може затримувати подих. Тоді вона з силою відштовхнулася ногами і виринула на поверхню моря.