Золоті Поля

Через деякий час з-під води знову з'явилася маленька голівка Чжоу Шаньху. Вона гукнула до Сяоцао:

— Ну як, є якийсь улов?

Сяоцао похитала головою і розчаровано відповіла:

— Нічого немає!

Чжоу Шаньху з усмішкою спробувала її втішити:

— Можливо, це через те, що ми занадто близько до берега, тут нічого цікавого немає. Справжні майстри пірнання можуть затримувати дихання під водою на кілька хвилин. Може, попливемо трохи далі і подивимося там?

Сяолянь, що стояла на березі, побачивши, що молодша сестра непогано плаває і за нею наглядає Чжоу Шаньху, почала відколупувати м'ясо молюсків із рифів. Її сестричка, здається, дуже любила варити з них суп. Після розділення сім'ї всі були такі зайняті, що зовсім не мали часу ходити до моря, тож рідко випадала нагода скуштувати суп із морепродуктів, який готувала Сяоцао! Сяолянь поклала верхній одяг сестри на сухий камінь і, зігнувшись, взялася до роботи.

Тим часом Сяоцао поступово запливала все далі в море. Проте її здатність затримувати дихання була не найкращою: щойно вона досягала дна, їй доводилося одразу ж спливати, щоб вдихнути повітря. Промучившись так пів дня і не здобувши жодного улову, вона відчула неабияке розчарування.

Раптом у її голові пролунав глузливий голос Маленького Божественного Каменя:

«З такими темпами ти й дотемна тут бовтатимешся, а нічого не знайдеш. Може, цьому Божественному Каменю варто тобі допомогти?»

Сяоцао, яка вже втомилася триматися на воді, роздратовано відповіла:

— Досить базікати! Якщо можеш допомогти, чому мовчав раніше? Сховався в кутку і спостерігаєш за моїми муками, так?

«Що це за ставлення? Цей Божественний Камінь образився і більше не допомагатиме!» — Камінь гордовито гмикнув, демонструючи крайнє невдоволення.

— Не хочеш — не треба! Дуже мені треба!! — Юй Сяоцао не збиралася потурати його примхам! Зрештою, хто тут господар? Вона глибоко вдихнула і знову пірнула під воду.

Маленький Божественний Камінь так остовпів від її відповіді, що довго не міг підібрати слів, і йому справді захотілося кинути її напризволяще. Але... відновлення його духовної сили зараз перебувало на критичному етапі. Якщо він хоч трохи допоможе своїй господині, то, лише поглинаючи енергію неба і землі, коли він зможе повернути свою колишню могутність?

Хоча Камінь і дувся, він усе ж почав діяти. Він створив навколо Сяоцао бар'єр із духовної сили, який обгорнув її, немов прозора бульбашка. Морська вода зовсім не торкалася її тіла, а тиск води навколо миттєво зник.

Сяоцао, все ще затримуючи подих, дивилася на це диво, почуваючись так, ніби потрапила в казку. Прозора бульбашка повільно опускалася в морській воді. Маленькі милі рибки з цікавістю підпливали до неї і легенько торкалися ротиками бар'єра, але натикалися на невидиму плівку: вони бачили її, але не могли проникнути всередину.

Захопившись цим видовищем, Сяоцао забула дихати і почервоніла від нестачі кисню. Вона вже збиралася спливати на поверхню, щоб вдихнути повітря, коли знову почула буркотливий голос Маленького Божественного Каменя:

«Ти що, дурненька? У моєму духовному бар'єрі можна вільно дихати. Ех... і чому мені дісталася така некмітлива господиня? Задихнешся — так тобі й треба!»

Сяоцао подумки закотила очі і спробувала обережно вдихнути. І справді, потік свіжого повітря наповнив її легені, і біль у грудях, що стискав серце, значно зменшився. Вона простягнула руку до оболонки бар'єра у формі бульбашки і виявила, що він не заважає її рухам. Озирнувшись, вона спробувала силою думки скерувати бульбашку до дна, де побачила великого жирного морського огірка (трепанга). Як вона й очікувала, вона миттю опинилася біля нього, простягла руку і схопила трепанга, що саме ворушився.

— Цей морський огірок чималий і виглядає непогано. Нарешті хоч якийсь улов. — Сяоцао поклала трепанга до бамбукового кошика, що висів на її талії, і продовжила свій шлях у глибини океану.

Проте, щоб Сяолянь на березі не хвилювалася, Сяоцао час від часу виринала на поверхню, нібито щоб зробити вдих, а потім знову пірнала на дно. З духовним бар'єром Маленького Божественного Каменя її рухи більше не сповільнювалися водою, і вона стала набагато спритнішою.

Маленькому Божественному Каменю не було чим зайнятися, тож він скеровував Сяоцао до місць, де ховалися цінні морепродукти. Морські огірки, морські вушка, великі лобстери в панцирах... Усе це ставало здобиччю Сяоцао.

Морське дно відкрилося перед Юй Сяоцао, немов величезна, ще ніким не розвідана скарбниця. Бамбуковий кошик на її талії був порівняно невеликим і не міг вмістити багато. Тому вона перебирала здобич на морському дні: то цей трепанг здавався їй замалим, то той лобстер недостатньо жирним — вона брала лише найдобірніші екземпляри. Якби інші дізналися, що речі, про які вони лише мріють, вона відкидала як непотріб, то точно б закидали її зневажливими поглядами!

Саме тоді, коли її кошик уже не міг вмістити більше нічого, вдалині з'явилася зграя великих чорних силуетів. Серце Сяоцао тьохкнуло: вона подумала, що натрапила на зграю акул і вже збиралася тікати, але Маленький Божественний Камінь підняв її на сміх:

«Чого тікаєш, от же боягузка! Це зграя дельфінів, у них дуже лагідний характер, вони не завдадуть шкоди людям!»

Дельфіни? Раніше вона бачила їх лише у виставах по телевізору і знала, що це дуже милі створіння. Вона спокійно зависла над морським дном, спостерігаючи за чорними силуетами вдалині. Справді, коли вони наблизилися, вона змогла чітко розгледіти їхній вигляд: блискуча шкіра, граційні тіла, легкі та швидкі рухи у воді, а їхні мордочки були вигнуті в дугу, ніби вони весь час усміхалися.

Здавалося, дельфіни дуже зацікавилися нею. Вони плавали навколо неї, а одне миле синє дельфіненя навіть легенько ткнулося в неї головою, немов дитина, що просить ласки.

Юй Сяоцао лагідно всміхнулася і простягла руку, щоб погладити маленького дельфіна, який зовсім не боявся людей. Дельфіненя не стало ухилятися, а легенько «клюнуло» її в долоню своїм дзьобиком. Це було так лоскітно, що Сяоцао аж засміялася.

Сяоцао змінила форму духовного бар'єра так, щоб він щільно прилягав до її тіла, мов друга шкіра, але кисень усередині продовжував безперебійно надходити для дихання. Сяоцао обійняла маленького дельфіна, і той поніс її вільно ковзати по морському дну. Крізь прозорий духовний бар'єр їй відкривалися чудові краєвиди підводного світу.

На підводних скелях росли корали найрізноманітніших кольорів і форм: одні нагадували червоні оленячі роги, інші — рожеві квіти, ще інші — фіолетові кактуси... А також безліч кольорів і форм, які навіть важко уявити, від чого в Юй Сяоцао аж в очах зарябіло.

Навколо неї снували найрізноманітніші рибки: одні були вкриті різнокольоровими смугами, інші ніби носили червоні капелюшки, треті мали плавники, схожі на прапорці за спиною воєначальника з пекінської опери, а ще інші нагадували кругленьких маленьких їжачків... Усі вони зібралися навколо Сяоцао і не хотіли відпливати.

Завдяки маленькому дельфіну вона стала справжньою туристкою підводного світу, насолоджуючись усіма його красотами. До того ж вона знайшла чимало відмінних морських вушок — улов був просто неймовірним.

Сяоцао так захопилася грою з дельфіном, що зовсім забула про час. Коли Сяолянь назбирала достатньо м'яса молюсків і вже збиралася кликати всіх додому на обід, вона подивилася на море і виявила, що на поверхні час від часу з'являється лише Чжоу Шаньху, а її молодшої сестри не видно вже дуже довго.

Кошик випав із рук Сяолянь. Не зважаючи на те, що на ній не було гідрокостюма, вона кинулася в море і як божевільна попливла вперед. Сяолянь непогано плавала і швидко дісталася до Чжоу Шаньху. Щойно та виринула на поверхню, Сяолянь схопила її.

— Ти бачила мою сестру? Коли ти бачила її востаннє? — голос Сяолянь тремтів, коли вона з тривогою запитала.

Чжоу Шаньху злякалася. Вона озирнулася довкола, але море було спокійним. Трохи подумавши, вона відповіла:

— Востаннє я бачила її, мабуть, близько двох ке (пів години) тому? Коли я виринала на поверхню, то думала, що ми з нею просто розминулися, тому не звернула особливої уваги...

Сяолянь зблідла і, ледь не плачучи, сказала:

— Я спостерігала за морем цілу ке (п'ятнадцять хвилин), але жодного разу не бачила, щоб вона виринала. З нею... з нею точно щось сталося! Яка ж я дурна, не треба було йти збирати ті молюски. Вона ж вперше в морі, я мала весь час за нею стежити і відразу пірнати, якби щось пішло не так. Що ж тепер робити? Я навіть не знаю, коли саме це сталося... Ні, я мушу знайти її...

Чжоу Шаньху теж запанікувала. Вона не знала ні часу, ні місця, де сталася біда. В такому величезному морі де ж її шукати? Хіба мало людей щороку поглинає море?

— Сяолянь, не хвилюйся! Можливо, Сяоцао просто відпливла трохи далі... Дивись! Он там видніється чийсь силует, попливемо туди і подивимося, може це Сяоцао! — Чжоу Шаньху з радістю помітила, як вдалині над водою з'явилася маленька голівка, а через мить знову зникла під водою.

У серці Сяолянь спалахнула нова надія. Вона з усіх сил намагалася вгамувати паніку — їй у жодному разі не можна втрачати самовладання, адже її сестричка чекає на допомогу!

Дівчата з усіх сил попливли в той бік, де з'являвся силует.

— О? Хіба ти не та дівчинка з села Дуншань, яка продавала тушковане м'ясо? Чому ти в морі без гідрокостюма? — Сяолянь з розчаруванням побачила, що це був юнак із темною, засмаглою шкірою та приємними рисами обличчя.

Сяолянь голосно розридалася:

— Моя сестра! З моєю сестрою точно щось сталося! Якщо з нею трапиться якесь нещастя, я теж не житиму!! А-а-а...

Юнак розгублено дивився на Сяолянь. Невже він сказав щось не те і довів дівчину до сліз?

— Ти... ти не плач! Що трапилося, потрібна допомога? — запитав юнак із турботою, зсунувши густі брови.

Чжоу Шаньху, яка була поруч і теж ледь стримувала сльози, пояснила:

— Її молодша сестра пірнала разом зі мною, але вже дуже довго не виринала на поверхню. Ти випадково не бачив дівчинку, яка дуже схожа на неї?

Обличчя смаглявого юнака стало серйозним, і він повільно похитав головою:

— Тут досить безлюдно, сюди мало хто приходить. Окрім вас двох, я більше нікого не бачив. Але... ти не плач, я допоможу вам пошукати, можливо, вона відпливла кудись далі!

— Моя сестра... вона вперше у воді, раніше ніколи не вчилася плавати... Яка ж я дурна, чому я не наглядала за нею? У-у-у... — Сяолянь ридала, задихаючись від сліз.

Серце темношкірого юнака впало ще нижче. Якщо людина вперше у воді, то далеко відпливти не могла. Якщо вона так довго не з'являлася на поверхні, то, скоріш за все, сталося найгірше. Дивлячись на дівчину, яка заливалася сльозами, він усе ж спробував її втішити:

— Не плач, я зараз подивлюся поблизу, можливо, щось знайду. А ти... ти краще почекай тут...

Очі дівчини так опухли від сліз, що якби вона спробувала пірнути в такому стані, сама могла б опинитися в небезпеці. Він попросив іншу дівчинку доглянути за нею, а сам поплив далі, раз у раз пірнаючи в морську воду і старанно шукаючи зниклу.

Коли Юй Сяоцао нарешті зрозуміла, що пробула на морському дні надто довго, минуло вже пів години. Маленький дельфін, здавалося, зрозумів її намір: він підштовхнув її спиною до поверхні моря і видав звук «а-а-а», ніби просячи її залишитися.