Золоті Поля

Коли мандрівники повернулися до села Дуншань, вогняно-червоне сонце вже повільно схилялося до Західної гори, облямовуючи її вершини яскравим золотом. Більшість жителів села саме повечеряли, і багато старих та жінок зібралися під старим в'язом біля входу в село: хтось грав у шахи, хтось просто теревенив.

Серед них виділялася огрядна жінка, яка з піною біля рота про щось патякала. Це була старша тітка Юй Сяоцао, Лі Ґуйхуа. В кишені вона тримала жменю насіння, її губи швидко ворушилися, лушпиння розліталося на всі боки, а маленькі, як боби, очі бігали туди-сюди, вишукуючи нову жертву для пліток.

Сюн-ши, що сиділа поруч, штовхнула її ліктем, кивнула в бік входу в село і сказала:

— Ґуйхуа, глянь туди! Хіба це не твій молодший дівер зі своєю дорогоцінною донькою? Кажуть, позавчора вони їздили з мисливцем Чжао та його сином у повітовий центр! Ц-ц-ц, я прожила вже пів життя, а в повітовому центрі ще не бувала. А твій дівер носиться з тією дівчиськом Сяо-Цао, як із писаною торбою, всюди її за собою тягає!

— Пхе! Яка там писана торба! Зрештою, вона просто збитковий товар (дівчина, яка вийде заміж і піде з сім'ї), — відколи Лі Ґуйхуа не змогла нічим поживитися в старому будинку та ще й кілька днів поспіль бачила кошмари, вона більше не наважувалася туди потикатися. Вона розпускала чутки, що в старому будинку нечисто, і сім'я Юй Хая якась дивна... Проте в селі всі знали її характер і мало хто сприймав її слова всерйоз.

Сюн-ши закотила очі, її жирне тіло затряслося від сміху:

— А може, твій дівер побачив, що родина Чжао живе заможно, і хоче поріднитися з ними через дітей? Ц-ц-ц, але ж для сватання не варто обирати Сяо-Цао, вона ж хвороблива, хтозна, коли знову зляже!

— Хто знає! Другий брат — названий брат мисливця Чжао. Може, вони їздили в повітовий центр у справах, а Сяо-Цао просто напросилася. Брат так любить доньку, що не зміг відмовити! А щодо сватання... подвійна спорідненість — це цілком можливо! — Лі-ши так голосно лузала насіння, що аж тріщало, і навіть не подумала пригостити сусідів, їла все сама.

Сюн-ши скривила губи в злісній усмішці:

— Твій дівер добре все розрахував. Родина Чжао — одна з найбагатших у нашому селі. Кажуть, минулого разу вони вполювали ведмедя і продали його аж за триста лянів срібла. Твій дівер був так сильно поранений, а з мисливцем Чжао у них добрі стосунки, тож він точно отримав чималу частку!

Почувши, що ведмедя продали за такі гроші і, ймовірно, поділилися з Юй Хаєм, Лі-ши миттю змінилася в обличчі і затараторила:

— То ось воно що! Другий брат виїхав кульгавим, у домі не було кому працювати, а живуть вони все краще й краще! Виявляється, він приховав від батьків стільки грошей! Не дивно, що і будинок ремонтують, і двір розширюють, і тканини накупили... Ні, я мушу піти сказати свекрусі! Коли мисливець Чжао продав ведмедя, ми ще не розділили майно! Вони мусять нам щось компенсувати!

Лі-ши всунула решту насіння в руки Сюн-ши і стрімголов побігла додому. Проте, не встигла вона й заїкнутися про гроші за ведмедя, як Чжан-ши, змінившись в обличчі, вилаяла її і навантажила купою роботи. Найближчими днями про відпочинок і байдикування годі було й мріяти!

Тим часом біля входу в село селяни помітили кількох ставних чоловіків у шовковому одязі поруч із мисливцем Чжао та Юй Хаєм і почали перешіптуватися. Покупки Сяо-Цао були нав'ючені на коней Чжао Ханя та підлеглих Фан Цзичженя. По-перше, віслюк був замалий для всього вантажу, а по-друге, Сяо-Цао боялася заздрісних поглядів.

Фан Цзичжень не міг дочекатися зустрічі з учителем, якого не бачив тридцять років, тому одразу пішов із Чжао Буфанем до їхнього дому. Чжао Хань разом із Лі Лі та іншим підлеглим допомогли Сяо-Цао віднести речі додому.

Почувши, що гості — з родини Чжао, Лю-ши гостинно назбирала овочів з городу і дала Чжао Ханю з собою. Хоч у родини Чжао теж був город, ніхто там не вмів поратися на землі, тож овочі росли рідкі й кволі, зовсім не такі соковиті, як у Юй.

Відколи сім'я Юй Хая переїхала, їхні стосунки з родиною Чжао стали ще тіснішими. Чжао Хань часто приносив дичину, допомагав садити й збирати врожай, працюючи не покладаючи рук. А родина Юй час від часу пригощала їх своїми овочами.

Скуштувавши овочі від родини Юй, Чжао стали ще більш критично ставитися до власного врожаю. Навіть дідусь Чжао Цзимо не раз хвалив сім'ю Юй за вміння вирощувати овочі: вони були такими свіжими і смачними, що з ними хотілося з'їсти зайву миску рису! Він відчував, що його здоров'я покращується, навіть старі бойові рани, здавалося, турбували менше!

Чжао Хань без церемоній прийняв овочі, а ще дав Лі Лі та його товаришу по два яскраво-червоних помідори. Лі Лі, супроводжуючи генерала в гостях у різних вельмож, бачив помідори, але там їх вирощували в горщиках для краси.

Скуштувавши кисло-солодкий помідор, Лі Лі зрозумів, що його можна їсти як фрукт! А ввечері, спробувавши страви з помідорів, він був вражений: виявляється, це не фрукт, а овоч!

Провівши Чжао Ханя і його супутників, Лю-ши почала розбирати покупки Сяо-Цао, розпитуючи чоловіка і доньку про поїздку: чи добре вони їли, де спали. До марнотратства Сяо-Цао Лю-ши вже звикла. На щастя, Сяо-Цао вміла і заробляти, тож мати більше не дорікала їй.

Тонка бавовняна тканина ніжних кольорів, яку Сяо-Цао купила для неї, дуже сподобалася Лю-ши. Підбурювана доньками, вона приміряла тканину на себе — та справді їй пасувала, підкреслюючи її спокійну і ніжну натуру. Навіть Юй Хай не втримався від похвали, відзначивши гарний смак Сяо-Цао!

Сяо-Цао дістала пакунок із прикрасами. Спочатку вийняла сережки-гвоздики у формі бузку для Сяо-Лянь і допомогла їй вдягнути їх. Вишукані сережки робили рум'яне личко Сяо-Лянь ще милішим.

Лю-ши з усмішкою сказала:

— Сяо-Цао гарно вибрала сережки. Дівчина повинна мати кілька прикрас. Раніше нам було сутужно, але тепер варто підготувати дещо для вас, сестри!

Яка дівчина не любить блискучих прикрас? Сяо-Лянь була в захваті від сережок і шпильок, не хотіла їх знімати. Юй Хай з дружиною з усмішкою, але й з легким щемом у серці дивилися, як вона красується.

— Мамо, а це для тебе. Приміряй, чи підходить! — Сяо-Цао, наче скарб, дістала срібні браслети і шпильку.

Лю-ши дозволила молодшій доньці вдягнути браслети їй на руку, але промовила:

— Навіщо витрачати гроші? Мені ж працювати треба, браслети тільки заважатимуть! — Хоча вона так казала, на серці їй було тепло: мати таку турботливу доньку — це щастя.

Коли вона побачила срібну шпильку у формі магнолії, її очі зволожилися, а губи затремтіли. Коли вона виходила заміж, її два старші брати щойно одружилися, тож родина жила небагато. Шпилька з магнолією була посагом її матері, яка сама рідко її носила, тож навіть через десятки років вона виглядала як нова.

Коли Сяо-Цао було п'ять років, вона тяжко захворіла. Чжан-ши, виправдовуючись тим, що щойно заплатила за навчання третього сина і грошей немає, відмовилася платити за ліки. У відчаї Лю-ши заклала свою шпильку, щоб врятувати доньку. Щоразу, згадуючи ту шпильку, вона відчувала жаль, але не каяття. Шпилька — це лише річ, а життя доньки безцінне!

І ось тепер перед нею лежала нова срібна шпилька з магнолією, куплена її розумною молодшою донькою. Порожнеча в її серці, здавалося, заповнилася. Мати таку доньку — чого ще бажати? Вона знову пораділа, що тоді обміняла шпильку на життя доньки!

Побачивши сльози в очах матері, яка тримала шпильку і, здавалося, поринула в спогади, Сяо-Цао тихо перервала її:

— Мамо! Я так сумувала за тобою в повітовому центрі! Як ти тут була? Ті з старого будинку не ображали тебе?

Лю-ши дбайливо сховала шпильку, кліпнула, щоб прогнати сльози, і лагідно усміхнулася:

— Твій ротик наче медом намазаний! Вдома все добре... До речі, третій панич Чжоу сьогодні прислав Сяо-Дуо з насінням кавунів. Як їх садити? Дивись, не пропусти час посіву!!

— Не хвилюйся! Кавуни люблять тепло, тож навіть якщо посіяти трохи пізніше, нічого страшного! Спочатку розтопимо кан у західній кімнаті, насіння треба замочити і проростити. Ранки і вечори ще прохолодні, тому потрібне тепло кана для підтримки температури.

Юй Сяоцао знала толк у вирощуванні кавунів. У минулому житті, ще до смерті батьків, вони вирощували два му кавунів на городі, і вона, будучи школяркою, вже була повноцінною помічницею.

Сім'я розклала покупки на кані, а потім Лю-ши пішла готувати вечерю. Родина Юй вже звикла до триразового харчування, тому вечеряли вони пізніше, ніж інші в селі. Оскільки Юй Хай з донькою в обід перебилися сухим пайком, Лю-ши, жаліючи їх, приготувала більше страв.

Щойно вони закінчили вечеряти, як у двері постукали. Сяо-Лянь побігла відчиняти і впустила Мао-ши з повним кошиком качиних яєць.

Мао-ши з сяючою усмішкою увійшла в головну кімнату, сіла на кан, схрестивши ноги, поставила кошик на край кана і підсунула його до Лю-ши:

— Я прийшла подякувати вашій Сяо-Цао! Сьогодні хлопець Цянь із «Чженьсю» замовив у нас п'ятдесят качок, завтра приїдуть забирати. Якби не ваша протекція, хіба б вони купили стільки одразу, та ще й непатраних? Ви ж знаєте, раніше всі замовники хотіли вже обскубаних. А качине пір'я так важко скубти, з п'ятдесятьма качками ми б возилися вічність!

Лю-ши була чесною жінкою, тому сказала правду:

— Ми не сміємо приписувати собі чужі заслуги! Сьогодні Сяо-Дуо допомагав на задньому дворі, побачив через тин, як ваш У-цзи пасе качок, похвалив, що вони гарні, і запитав, чиї це. Я просто сказала, що ваші, тож не можу прийняти цей подарунок.

— Якби не вміння вашої Сяо-Цао, хіба «Чженьсю» потребував би стільки качок? Якби хлопець Цянь не приїжджав до вас по овочі, як би він дізнався про наших качок? Зрештою, це ми гріємося у променях слави родини Юй! Це всього лише кілька яєць, не будьте такими церемонними! — Мао-ши взяла Лю-ши за руки, демонструючи надзвичайну привітність.