Золоті Поля

У селі Дуншань третій панич Чжоу урочисто доручив Юй Хаю допомагати із закупівлями. Звісно, він не змушував Юй Хая працювати задарма: ресторан «Чженьсю» виплачував йому як винагороду прибуток у розмірі десяти відсотків від закупівельної ціни. Звичайно, поблизу було не лише село Дуншань, а й інші рибальські села, де ресторан «Чженьсю» також обрав відповідальних осіб. Такі морепродукти, як устриці та морські кишки, були надзвичайно поширені в прибережній зоні, до того ж їх мало хто їв, тому масовою закупівлею раніше ніхто не займався. Навіть якщо зрідка з’являлися покупці, ціну було важко підняти. Проте ресторан «Чженьсю» встановив ціну закупівлі вищу за ринкову: десять мідяків за цзінь устриць та двадцять мідяків за цзінь морських кишок. Хоча ціна на морські кишки була значно нижчою, ніж тоді, коли їх купував «Тунженьтан», але аптека купувала їх лише тимчасово, а «Чженьсю» закуповував їх цілий рік.

Після того як ця новина розлетілася, до старого будинку родини Юй почали безперервно приходити відвідувачі: усі вони хотіли розпитати про умови та ціни закупівлі устриць та морських кишок. Отримавши від Юй Хая достовірну інформацію, жителі села Дуншань — від старого до малого — масово рушили до моря. Хтось копав морські кишки, хтось збирав устриць. Матері-море безкорисливо дарувало свої багатства: щойно починався відлив, люди стікалися до берега, а поверталися лише під час припливу. Навіть якщо відлив припадав на ніч, знаходилися ті, хто з ліхтарями в руках працював до самого світанку. Якщо ти не лінуєшся — обов'язково матимеш здобуток. Дорослий чоловік за день міг накопати щонайменше десять цзінів морських кишок, а люди похилого віку, жінки та діти також могли назбирати кілька цзінів устриць. Виходило, що кожна родина в селі Дуншань, маючи робочі руки та бажання працювати, могла заробити кілька сотень мідяків за день без жодних проблем.

Устриці та морські кишки надходили безперервним потоком, і лише через руки Юй Хая пройшло понад тисячу цзінів морепродуктів. Усі ці морепродукти везли до майстерні на пристані; працівниками в майстерні приправ були лише слуги родини Чжоу, що підписали довічні контракти. Рецепти як устричного соусу, так і підсилювача смаку мали зберігатися в суворій таємниці, тому ключовими працівниками були спадкові слуги, які служили родині Чжоу поколіннями. Для роботи в майстерні серед слуг було ретельно відібрано п'ятдесят осіб, але через нескінченні замовлення персоналу все одно бракувало. Особливо багато зусиль вимагала обробка піщаних черв'яків. Тому третій панич Чжоу ввів нове правило закупівлі: за вже почищені устриці та морські кишки закупівельна ціна подвоювалася. Звісно, морепродукти мали бути обов'язково свіжими.

Чого у селян було вдосталь? Це робочих рук та часу. З устрицями було складніше — після видалення мушлі вага сильно зменшувалася, тож великого заробітку там не було. А от морські кишки після чищення від піску майже не втрачали ваги, натомість ціна ставала вищою за ціну свинини, тому, скільки б часу це не займало, селяни охоче бралися за роботу. Невдовзі Юй Хай уже ледь давав собі раду. Оброблені та необроблені продукти треба було зважувати окремо, розраховуватися за них окремо і зберігати теж окремо. Весь двір родини Юй був засаджений овочами, і щоб сусіди, які приходили здавати товар, не потоптали город, Юй Хай спеціально збудував із західного боку огорожі дерев’яний навіс для прийому продукції. Оскільки сам він не встигав, йому почав допомагати Юй Хан. Батько з сином крутилися як дзиґи, ледве впоравшись із роботою. Відколи Юй Хай дізнався, що його донька має частку в майстерні приправ, він дуже суворо перевіряв якість морепродуктів. Він не приймав черв'яків, якщо вони були погано вичищені від піску; не брав несвіжий товар; не приймав товар, якщо бачив обман, коли всередину наливали воду для збільшення ваги... Хоча він і нажив собі ворогів серед тих, хто хотів легкої наживи, його репутація в селі була досить хорошою.

Чжан-ши цими днями, куди б вона не пішла, тільки й чула: родина такого-то за день заробила стільки-то грошей на морепродуктах; родина іншого менш ніж за десять днів виплатила борги, що висіли роками; хтось, хто раніше голодував і холодував, тепер може дозволити собі їсти м'ясо... Серце старої жінки почало хвилюватися. Звісно, піти і влаштувати скандал у будинку Юй Хая було неможливо. Той імператорський уповноважений тепер жив у колишньому будинку родини Чжао і тричі на день харчувався у родині Юй. Перед такою великою постаттю Чжан-ши побоялася б шукати пригод, навіть якби мала втричі більше сміливості. Проте в їхньому власному домі старий Юй із сином щодня виходили в море. Тому вона вирішила виплеснути свою енергію на Лі-ши та Юй Хейцзи. Хейцзи щодня старанно бігав на пристань, але не приносив додому жодного мідяка, що вже давно дратувало Чжан-ши. Якщо кожен у родині буде таким егоїстом, то звідки візьмуться гроші на посаг для молодшої доньки? Звідки візьмуться гроші на навчання молодшого сина?

Вона не хотіла, щоб її молодша донька Юй Цайдє, яка мала вийти заміж восени, псувала шкіру на сонці та вітрі біля моря, тому почала допікати Лі-ши та Юй Хейцзи, змушуючи їх копати морські кишки. Почищені морські кишки коштували сорок мідяків за цзінь; вона вважала, що Лі-ши з сином без проблем могли б заробляти по двісті-триста мідяків на день! Але Юй Хейцзи не був із тих, хто слухається. Хоча копання морських кишок приносило гроші, він знав, що не отримає з них ні мідяка, тож навіщо йому було так напружуватися? За місяць тренувань Юй Хейцзи перестав бути тим опецькуватим товстуном. Хоча його шкіра все ще була чорною, він став набагато міцнішим, а жиру на тілі поменшало. До того ж він підріс і виглядав досить бадьоро. Щоб сховатися від власної бабусі, Юй Хейцзи щодня тікав із дому ще до світанку.

Чжан-ши не могла впіймати Хейцзи, який був слизьким, мов в'юн, тому почала пильно стежити за Лі-ши і чи не щодня під конвоєм виводила її до моря. Але хіба ледача та ненажерлива Лі-ши була людиною для праці? Вона завжди робила лише кілька рухів лопатою, а потім починала гірко плакати, пускаючи сльози та шмарклі. Чжан-ши не була м'якосердою. Ба більше, вона сама брала інструменти і, схиливши голову, копала морські кишки на березі, тож як вона могла дозволити Лі-ши байдикувати? Лі-ши бачила, що свекруха працює особисто, не знаходила причин для лінощів і знехотя, помалу копала. Ні свекруха, ні невістка не мали досвіду в копанні піщаних черв'яків, а Лі-ши була такою, що за будь-якої нагоди намагалася схитрувати, тож на неї не можна було покластися. До кінця дня, коли інші могли накопати понад десять цзінів, вони вдвох ледве збирали два-три цзіні, і це було ще непогано.

Чжан-ши бачила, як інші повертаються з повними кошиками, а коли приходила додому, ставала роздратованою і сварилася на всіх: лаяла Лі-ши за непотрібність, лаяла старого Юя за безпорадність, лаяла Юй Дашаня за боягузтво і неспроможність приструнити дружину... Уся родина Юй була оповита тінню її гніву. Юй Дашань опинився між матір'ю та дружиною, будучи при цьому людиною мовчазною та невмілою у розмовах. Щоб у домі стало хоч трохи тихіше, він після повернення з моря кожного разу під час відливу добровільно йшов із Чжан-ши копати піщаних черв'яків. У родині Юй було дивне явище: чим більше людина працювала, тим менше її цінували; в очах Чжан-ши все це було цілком природним. Раніше так було з Юй Хаєм, а тепер так само було і з Юй Дашанем. Чим більше працюєш, тим більше нарікань отримуєш!

Лі-ши не була такою терплячою і працьовитою, як Лю-ши; вона бачила, що всі гроші, зароблені важкою працею її та її чоловіка, потрапляють до кишені свекрухи. Якби ці гроші витрачалися на них, це було б ще нічого! Тепер завдяки риболовлі та збору морепродуктів щодня надходило щонайменше кілька сотень мідяків, а за місяць виходило три-п’ять лянів срібла. Але вони все одно їли чорні коржі з грубого зерна, а стравою завжди були варені овочі без краплі жиру. Невдовзі Лі-ши це набридло. Побачивши свого чоловіка, який схуд так, що аж змарнів, і торкнувшись власного обличчя, що почорніло від засмаги, вона почала нашіптувати Юй Дашаню за його спиною: «Батьку Хейцзи! Ми працюємо як прокляті, а жодного заробленого мідяка на нас не витрачають. Усе мати витрачає на Цайдє та Сяобо! Заради чого ми це робимо?»

Юй Дашань лежав на кані без сил, заплющивши очі, наче ось-ось засне. Будучи чесною людиною, він пробурмотів: «Не можна так казати! Хіба молодша сестра не має скоро вийти заміж? Сім’я зятя в непоганому стані; якщо посаг буде надто бідним, сестру там будуть ображати після весілля. Третій брат має здавати іспити в ці два роки; його навчання теж не можна переривати...» Лі-ши так розлютилася, що вщипнула його за руку і сказала: «Ти молодець, думаєш тільки про брата та сестру, а чи подумав ти про наших дітей? Хейцзи цього року вже чотирнадцять; час підшукувати йому наречену. Але твоя мати навіть словом про це не прохопилася, та ще й хоче, щоб Хейцзи всі зароблені гроші віддавав у спільний котел! Ти як старший брат заробляєш гроші на молодших, але немає жодної причини, щоб їх утримував ще й старший племінник!!»

Юй Дашань потер руку, яку вона вщипнула, перевернувся і сказав: «Хейцзи ще малий! Не пізно буде підшукати наречену і наступного року. Крім того, коли Хейцзи буде одружуватися, гроші на подарунки нареченій теж візьмуть зі спільних коштів. Не хвилюйся даремно. Лягай спати, мені завтра вдосвіта в море йти!» Але Лі-ши, сповнена власних розрахунків, ніяк не могла заснути. Вона невдоволено мовила: «Ти кажеш, що твоєму брату треба вчитися щодня, про це я нічого не скажу. У твоєї сестри є і руки, і ноги, чому вона не може працювати? Твоя мати тримає сестру мало не за панянку! Коли вона в майбутньому прийде в дім до свекрів і нічого не вмітиме, її точно будуть бити!»

Юй Дашаня так роздратував цей галас, що він не міг спати і грубо відповів: «Ти теж нічого не вміла, хіба тебе хтось бив?» «Спробував би хто! У мене за спиною кілька братів із моєї родини. Усі ці роки моя сім’я чимало допомагала нашому дому; якби ми розраховували лише на домашню їжу, ми з сином були б щасливі, якби не померли з голоду, де б ми вже так розтовстіли?» Щойно Лі-ши згадала про свою родину, її спина одразу випрямилася. Юй Дашань глянув на накопичений жир на її тілі, хмикнув і сказав: «А я думаю, що бути трохи худішим — не так уже й погано! Подивися на нашого Хейцзи; відколи він схуд, то все більше стає схожим на мене, з’явилося в ньому щось чоловіче!»

Лі-ши торкнулася жиру на своїй талії (де там талія? хіба вона у тебе є?) і зітхнула, сказавши: «Тепер мені здається, що відокремлення сім'ї другого брата не було такою вже поганою справою. Подивися на них, яке життя вони ведуть. Я чула, що він заробляє принаймні кілька сотень мідяків на день, збираючи морепродукти для власника ресторану «Чженьсю»! Якби наша сім'я тоді теж відокремилася...» «Навіть не думай про це! Мати не дозволить нам піти!! Ти ж знаєш, яка була ситуація, коли відокремлювався другий брат. Їхню сім'ю фактично вигнали як ізгоїв. Те, що другий брат зміг вистояти — справжнє диво... він теж людина щаслива!»

Коли Юй Дашань думав про цього молодшого брата, який був молодшим за нього лише на кілька місяців, на душі в нього ставало дуже неспокійно. Здібність Юй Хая робила його самого дуже посереднім. Хоча він дуже старався, він ніколи не міг наздогнати Юй Хая. Коли Юй Хай отримав травму і лікар фактично виніс йому смертний вирок, його настрій на мить відчув полегшення, бо він думав, що величезна гора, яка тиснула на його голову, нарешті впаде.