Золоті Поля

Коли принц Ян, пробираючись крізь снігову бурю зі столиці, дістався села Дуншань, перед його очима постала така картина: на засніженому полі, що нагадувало крижану скульптуру, сріблясто-сірий велетенський вовк тягнув маленькі сани, мчачи по снігу. На санях сиділа постать, загорнута в яскраво-червоний плащ; біле хутро на краях капюшона відкидалося назад під поривами вітру.

Позаду саней двоє малих цуценят — чорне і біле — з усіх сил намагалися наздогнати їх по снігу, час від часу видаючи звуки "ау-уу". Зустрівши глибший сніговий замет, два вовченята на мить зникали з поля зору, а потім виринали з іншого боку, продовжуючи бігти за саньми.

У дівчинки на санях щоки були рум'яними, а її сміх, приємніший за дзвін срібних дзвіночків, розносився лісом; вона здавалася гірським ельфом, такою яскравою і сліпучою...

"Друга сестро, дозволь мені покататися трохи, дай мені посидіти на санях!" — Шітоу, побачивши, що сани повернули і мчать у їхньому напрямку, поспішив підбігти і радісно замахав обома руками.

Юй Цао зупинила Великого Сірого, зістрибнула з саней, дозволила молодшому братові сісти на них і хотіла накинути на нього плащ, який щойно зняла. Шітоу скривив ніс, поглянув на яскраво-червоний плащ і поспіхом сказав: "Друга сестро, у мене є шапка з кролячого хутра і шарф, мені не потрібен плащ!"

Цей плащ привіз зі столиці хрещений батько Цао, Фан Сюнь; казали, що його власноруч пошила знаменита майстриня Цзян і він був дуже цінним. Але такий яскравий колір підходив лише для дівчат. Шітоу вважав себе справжнім чоловіком і категорично відмовлявся від дівочих речей.

"Якщо не одягнеш, Великий Сірий не повезе тебе!" — пригрозила Юй Цао. Її погроза зрештою подіяла, і Шітоу з великим небажанням одягнув плащ, надувши губи і трохи соромлячись, сів на сани.

Великий Сірий, побачивши, що за ним тепер сидить хтось інший, злінувався докладати зусиль; він повільно крокував по снігу і, незважаючи на те, як сильно Шітоу його підганяв, зберігав свій неквапливий темп.

Незважаючи на це, Лю Фан Пін із заздрістю дивився на них збоку; він пройшов кілька кроків за саньми і тихо благав брата Шітоу дозволити і йому покататися хоч трохи! Якщо він зможе посидіти хоча б хвилинку, у нього буде чим похизуватися перед сільськими хлопчаками: ви бачили, як собаки тягнуть сани, як коні тягнуть сани, але чи бачили ви сани, які тягне вовк? А він не тільки бачив, а й їздив на них!

Тим часом Юй Цао вже помітила високу постать, що стояла в снігу і тримала коня. Він був одягнений у блідо-пурпуровий халат із золотою вишивкою, на талії мав темно-синій пояс із вишитими тваринами; його волосся, довге, як вода, було злегка зібране такою ж стрічкою, а очі, що мали форму листя верби, здавалися вкритими інеєм і снігом. Його струнка постать стояла поруч із чорним конем, і все навколо, вкрите білим снігом, стало лише тлом для нього — він здавався єдиним головним героєм у цьому світі.

Юй Цао зробила кілька швидких кроків у його напрямку у своїх черевиках з оленячої шкіри, але її нога провалилася в сніг; вона хитнулася кілька разів і впала обличчям прямо в сніговий замет.

Обличчя Джу Джуньяна трохи змінилося; він відпустив повіддя коня, підлетів до Юй Цао і однією рукою витягнув її зі снігу, де вона борсалася.

"Пфф..." — Джу Джуньян безсоромно розсміявся. Дівчинка була вся в снігу — і голова, і обличчя; навколо її рота, здавалося, виросла біла борода, і виглядала вона дуже кумедно.

Юй Цао кілька разів змахнула ногами в повітрі, поки нарешті не торкнулася землі. Вона обтрусила сніг з голови рукавом, закотила очі на принца і сердито сказала: "Принцу, ви проїхали крізь снігову бурю зі столиці сюди, не для того ж, щоб просто посміятися з мене?"

Джу Джуньян простягнув руку, щоб змахнути сніжинку з її голови, і з усмішкою сказав: "Звісно, ні! Але, отримавши такий великий подарунок одразу після зустрічі, я дуже радий."

Юй Цао відбила його руку і сердито сказала: "Кажіть уже, з якої важливої причини ви удостоїли своєю присутністю село Дуншань?"

"Хіба я такий старий? Мені цього року всього сімнадцять, я в розквіті сил..." — Джу Джуньян помацав свою щоку, вона була ще досить пружною!

Юй Цао закотила очі і сказала: "Я старша за тебе на цілих сім років, хіба це не старий? Коли мені буде за двадцять, тобі вже буде за тридцять; коли мені буде тридцять — як квітка, ти вже будеш сорокалітнім залишками тофу. То ти старий чи ні?"

Джу Джуньян підняв брову і сказав: "А я чув від імператора, що 'чоловік у тридцять — як квітка, а жінка в тридцять — як залишки тофу'. Може, ти щось переплутала?"

Юй Цао підстрибнула і сказала: "Зовсім ні!! Якщо жінка добре доглядає за собою, то в тридцять вона не відрізняється від двадцятирічної! А якщо чоловік не доглядає за собою, особливо якщо він постійно на вулиці, під вітром і сонцем, як ти, він старішає набагато швидше! Якщо не залишки тофу, то що тоді?"

Джу Джуньян гордо підняв голову і сказав: "Безглузде дівчисько, у якого немає смаку! У столиці я входжу до числа найбажаніших холостяків; скільки дівчат із відомих родин намагалися привернути мою увагу, але я всіх проігнорував. Навіть у сорок років я буду 'діамантовим холостяком'!"

Термін "діамантовий холостяк" він також почув від свого двоюрідного брата; це означало дуже привабливого і багатого нежонатого чоловіка. Джу Джуньян зневажливо глянув на худеньку дівчинку перед собою; коли вона зможе вийти заміж у шістнадцять років, йому буде лише двадцять три роки — самий розквіт сил, то як він міг би бути "залишками тофу"?

Юй Цао з недовірою оглянула його з ніг до голови, скривила губи і сказала: "Принцу, не кажіть, що вам було настільки нудно, що ви спеціально приїхали в село Дуншань, щоб похизуватися, який ви популярний у столиці?"

Джу Джуньян кивнув і сказав: "Мені справді не так нудно! Минулого разу ти запитувала, коли прибуде нагорода для вашої родини, чи не так? Я прийшов заздалегідь повідомити вам, щоб ви підготувалися; хороше вино стає кращим із часом, наберіться терпіння, і на вас чекає великий сюрприз!"

Того дня після ранкового прийому імператор спеціально викликав його до імператорського кабінету. Донька з родини Юй була ще надто молодою; хоча в історії були випадки, коли дев'ятирічний хлопець ставав прем'єр-міністром, але вона була дівчинкою. При дворі було чимало впертих консерваторів, тому треба було діяти поступово.

Імператор мав на увазі, що наступного року родина Юй має допомогти уряду виростити більше якісного насіння кукурудзи в Тангу, а в передмісті столиці також буде виділено багато хороших земель, і дівчинку запросять як консультанта, щоб вона допомогла з вирощуванням кукурудзи та картоплі. Якщо наступного року зберуть великий урожай, насіння кукурудзи можна буде поступово поширювати; коли люди зможуть наїстися досхочу, вони будуть вдячні уряду, і тоді нагородження стане цілком природним.

А якщо дівчинка справді має талант до землеробства і зможе вивести високоврожайні сорти пшениці та рису, то це буде ще більша заслуга! Тоді вона зможе претендувати не лише на посаду чиновника сьомого рангу з питань сільського господарства, а й на вищі посади!

Юй Цао, вислухавши принца, трохи схвильовано запитала: "Який сюрприз? Це незліченна кількість золота, срібла, коштовностей та розкішного шовку?"

"Безперспективна! Невже це всі твої прагнення?" — Джу Джуньян зневажливо глянув на неї і сказав: "Хіба ваша родина не хоче змінити свій статус із селян на статус чиновників?"

Юй Цао ще більше зраділа; вона стишила голос і обережно запитала: "Невже... імператор справді дасть нам офіційну посаду?"

"Звичайно, щонайменше чиновник сьомого рангу!" — Хоча Джу Джуньян і не вважав чиновника сьомого рангу кимось важливим, але, як кажуть, навіть комар — це м'ясо; у селі Дуншань з цим званням можна буде почуватися дуже впевнено.

Проте Юй Цао була дуже задоволена; вона усміхалася так широко, як кіт, що вкрав рибу, і ніяк не могла зупинитися. Чиновник сьомого рангу — це ж такий самий рівень, як і у місцевого судді! До того ж у їхньої родини є такі потужні покровителі, як її хрещений батько і принц; у майбутньому навіть місцевий суддя ставитиметься до них з повагою!

Джу Джуньян також розповів дівчинці про наказ імператора виростити більше кукурудзи наступного року і додав: "Я вже попросив людей перевірити, чи є хороші землі на продаж біля містечка. Наступного року в містечку Тангу треба буде виростити щонайменше сто му кукурудзи."

"Що? Сто му?? У нашій сім'ї лише близько десятка людей, і більшість із них — неповнолітні; ти що, хочеш, щоб ми померли від виснаження?" — Юй Цао рішуче запротестувала.

Джу Джуньян, звісно ж, передбачив це і сказав: "Чому ти так галасуєш? Навесні, коли старі запаси закінчуються, а нових ще немає, як ти думаєш, чи всі села навколо містечка Тангу можуть копати морських червів і заробляти гроші, як ваше село Дуншань? Зараз дуже мало сімей мають зайві гроші, тож напевно знайдеться багато людей, які захочуть заробити фізичною працею. Тоді ви наймете більше людей для посіву, а витрати на оплату їхньої праці я візьму на себе!"

Юй Цао кліпнула великими очима з довгими віями, хитро посміхнулася і сказала: "Тоді... чи викупить уряд вирощену кукурудзу за високою ціною?"

Джу Джуньян клацнув її по лобі і сказав: "Ти, дівчисько, зовсім потонула в грошах! Коли я ставився до тебе несправедливо? Гаразд! Я проїхав тисячі миль, щоб принести тобі радісну звістку, а ти змушуєш мене стояти на снігу і ковтати вітер?"

Юй Цао тихо пробурмотіла: "Яка ще радісна звістка, цього ще навіть не сталося, а ти вже прибіг хвалитися? Ти, мабуть, просто сумував за нашою пастою з сарани!"

Джу Джуньяну дуже подобалася паста з сарани від родини Юй, незалежно від того, була вона смаженою чи ферментованою! Іноді він навіть не їв інших овочевих страв, а просто вмочав дріжджові млинці в пасту і міг за один раз з'їсти сім-вісім штук. Таких дріжджових млинців, які пекли в родині Юй, навіть Юй Хай міг з'їсти максимум три, і вже був ситий. Принц на вигляд був не таким і великим; цікаво, куди ж у нього вміщувалися всі ті млинці?

Джу Джуньян знову легенько вдарив її по голові і з усмішкою сказав: "Я не тільки сумував за пастою з сарани, а й за твоїм картопляним бенкетом! Ті імператорські кухарі в палаці мають лише порожню славу; картопля, яку вони приготували за твоїми рецептами, на смак зовсім ніяка, не дотягує навіть до половини твоєї майстерності, Цао!"

Юй Цао була задоволена цим, але водночас скаржилася: "Принцу, ви ставитеся до мене як до свого особистого кухаря? Тільки-но зголоднієте, одразу приїжджаєте до нас нахлібником! Наступного разу привозьте своє зерно, а то я боюся, що ви, зі своїм неймовірним апетитом, з'їсте всі наші запаси."

"Що? Не вистачає зерна? Я завтра ж накажу привезти вам два вози з крамниці з дешевим зерном!" — Джу Джуньян ніколи не скупився щодо родини Юй.

Юй Цао похитала головою і сказала: "Зерна ще багато! Вистачить до осіннього врожаю наступного року — без проблем! Не хвилюйтеся, якщо зерна не вистачатиме, я точно не буду соромитися просити вас!"

Сказавши це, вона гукнула Шітоу та Фан Піну, які шалено гралися в снігу: "Холодно, пограйте ще трохи і йдіть додому!" Двоє малюків відгукнулися здалеку.

Після обіду в родині Юй Джу Джуньян разом із охоронцями вирушив назад. Наближався Новий рік, принц Цзін і княгиня Цзін були в столиці, тож він, звісно, мав повернутися, щоб святкувати Новий рік разом зі своїми батьками.