Золоті Поля

Новина про те, що цзюньван Ян супроводжує новопризначену повітову принцесу до її рідного села Дуншань, швидко досягла містечка Тангу. Повітовий начальник Чжао та багато впливових людей міста вже наступного дня прибули з Тангу, щоб засвідчити свою повагу цим двом високопоставленим особам. Хоча повітова принцеса і походила з селян, але цзюньван Ян був справжнісіньким! Більше того, усе містечко Тангу та його околиці належали до феодальних володінь цзюньвана. Не було жодних сумнівів, що він був тут головним господарем.

Начальник повіту, пан Чжао, вклонився цзюньвану Яну та повітовій принцесі Цзіньань, а потім обмінявся кількома ввічливими фразами з Юй Хаєм, який був з ним одного рангу. Знаючи, що родина Юй користується прихильністю цзюньвана Яна, та ще й має повітову принцесу п'ятого рангу, він, природно, не наважувався виявляти найменшої зневаги.

Він доповів цзюньвану Яну про поточні справи в Тангу і подав йому на розгляд річний звіт про податкові надходження. Порт, який почав працювати цієї осені, приймав безперервний потік пасажирських суден і був дуже жвавим. Завдяки цьому містечко Тангу також стало набагато процвітаючим, з'явилося багато нових крамниць, а податкові надходження природно зросли порівняно з минулими роками.

Цзюньван Ян схвально відгукнувся про досягнення пана Чжао, нагородив його кількома дрібницями і сказав кілька слів заохочення. Пан Чжао радісно вийшов з будинку родини Юй. Оскільки він зміг показати себе перед цзюньваном Яном, то якщо він стане людиною, яку той цінує, хіба йому доведеться хвилюватися про своє майбутнє?

Хоча багато впливових людей міста не мали такої можливості, як пан Чжао, показати своє обличчя перед цзюньваном Яном, потік відвідувачів до будинку родини Юй ніколи не припинявся. Родина Юй могла бодай щось сказати перед цзюньваном Яном; цього разу, повернувшись, цзюньван Ян навіть не зупинився на своїй віллі, а відпочивав в одному з двориків родини Юй. Налагодити добрі стосунки з родиною Юй було вигідно і не мало жодних недоліків.

З того часу, як Юй Сяоцао повернулася, поріг будинку родини Юй ледь не стерли до дірок. Юй Хай, не витримуючи цього галасу, сховався на маєтку за містом, щоб знайти трохи спокою. Невдовзі вони мали вирушати до столиці, хіба не потрібно було організувати справи в маєтку? Старший син, Юй Хан, протримався вдома два дні і теж поїхав до маєтку. Замість безглуздих світських розмов краще доглядати за кількома кущами овочів!

У родині Юй залишилися лише жінки та літні люди, тому їм довелося зачинити двері і відмовляти гостям. Тим людям не залишалося нічого іншого, окрім як залишити візитні картки та подарунки і піти ні з чим.

Коли вдома нарешті запанував спокій, Юй Сяоцао почала готувати новорічні подарунки для родичів заздалегідь. Родині великого дідуся вона надіслала шість коробок вишуканих столичних солодощів, великий шматок оленини, подарованої імператором, кілька рулонів тонкої бавовняної тканини яскравих кольорів, а також деякі столичні сувеніри. Сім'ям у селі, з якими вони були в хороших стосунках, також надіслали солодощі та місцеві спеціалітети.

Сім'я її діда по материнській лінії в селі Сішань отримала на додаток до того, що було подаровано родині великого дідуся, ще й кілька цінних речей. Зараз свиноферма повністю контролюється дружиною старшого дядька; вона разом із кількома жінками з села дуже добре доглядала за нею.

Після того, як усі новорічні подарунки були роздані, настав час вирушати до столиці. Родина Юй спакувала свій одяг та цінні речі, сіла в карети і під заздрісними поглядами односельців виїхала з села. У всьому селі Дуншань лише родина Юй змогла купити будинок у столиці і мала можливість поїхати туди на Новий рік.

«У молодшого брата канікули лише через десять днів, чи варто нам послати когось, щоб забрати його?» Сяошитоу після Нового року виповниться лише десять років, тому залишати його самого в Тангу справді було трохи тривожно!

Цзюньван Ян, загорнутий у товстий плащ, звернувся до дівчинки, яка виглядала трохи стурбованою у вікні карети: «Хіба ти не попросила директора Юаня подбати про нього? До того ж, після початку канікул директор Юань також повернеться до столиці. Твій молодший брат — його найулюбленіший учень, і навіть без твоїх прохань він добре попіклується про Шитоу! До речі, те ваше дурне оленятко женеться за нами...»

Юй Сяоцао висунула голову з вікна і побачила, що в тому напрямку, звідки приїхали карети, справді мчить маленька чорна цятка, щосили намагаючись наздогнати їх. Не лише родина Юй, але навіть Еря, ця щира і простодушна дівчина, була взята з ними до столиці. Дім доручили доглядати родині Лю Шуаньчжу. Насправді там не було за чим особливо доглядати, лише кілька кроликів на задньому дворі, кілька курей-несучок та це дурне оленятко на прізвисько Малюк.

Коли вони виїжджали, ворота подвір'я вже були замкнені, і один ключ віддали дружині Шуаньчжу; як же це дурне оленятко змогло вислизнути із заднього двору?

Малюк з'явився в їхній родині незабаром після того, як родина Юй відокремилася. Через те, що він був худий і маленький, ще не відлучений від материнського молока і мав зовсім мало м'яса, діти залишили його як домашнього улюбленця. Якщо порахувати, минуло вже чотири роки, а воно несподівано залишилося таким же за розміром, як і тоді, коли його тільки зловили. Хоча його й називають дурним оленятком, насправді Малюк дуже розумний. Ось і зараз, можливо, відчувши, що всі пішли і його «покинули», воно якимось чином вилізло з якогось кутка і погналося за ними.

Боячись, що цього хлопця хтось спіймає і з'їсть, Юй Сяоцао довелося наказати зупинити карети і дочекатися, поки маленьке оленятко наздожене їх, а потім затягнути його в карету. Оленятко, розміром майже з карликового пінчера, збуджено покрутилося в кареті, лизнуло руку Сяоцао і слухняно лягло біля її ніг. Якщо воно буде триматися близько до господаря, його більше не покинуть.

Маленький Камінь, що латає небо, який перетворився на золотисте кошеня, також стрибнув усередину через вікно. Хоча Камінь, що латає небо, вже міг приймати людську подобу, але підтримання людської форми забирало надто багато духовної енергії, тому він усе ж надавав перевагу вигляду кошеняти. У столиці маленькому Каменю, що латає небо, було незручно з'являтися нізвідки, тому йому доводилося ховатися в п'ятиколірному камені і нудьгувати, займаючись самовдосконаленням. Скориставшись цією поїздкою до села Дуншань, він нарешті зміг вийти подихати свіжим повітрям!

«Панночко, домашні тварини, яких ви вирощуєте, всі такі маленькі і милі! Особливо це кошеня, його колір такий золотистий-презолотистий. Ваша рабиня ще ніколи не бачила такого красивого кошеняти!» Їнчунь була ще молодою, якраз у тому віці, коли подобаються маленькі тваринки; кажучи це, вона простягнула руку, щоб погладити маленького Каменя, що латає небо, який дрімав на колінах її господині.

«Характер Маленької Тан'юань (кульки з клейкого рису) не дуже хороший, вона не дуже любить людей і зазвичай любить гуляти надворі, часто з'являючись і зникаючи невідомо де. Їнчунь, якщо тобі подобаються маленькі тварини, ти можеш допомогти доглядати за цим маленьким оленятком, воно — найулюбленіший скарб мого молодшого брата!»

Їнчунь із радістю посадила Малюка на коліна. Можливо, через те, що від неї пахло Юй Сяоцао, маленьке дурне оленятко, здавалося, не відкидало її, а слухняно вмостилося на руках Їнчунь, виконуючи роль грілки для рук.

«Вовки! Захищайте господарів!!» Охоронці, взяті з нового маєтку, побачивши неподалік дві швидкі та спритні постаті — чорну та білу, — спершу подумали, що це великі міцні собаки, але, наблизившись і розгледівши їхні справжні морди, їхні обличчя одразу змінилися. Вони міцно стиснули зброю в руках і щільним кільцем оточили карету, в якій їхала родина Юй.

Утун, налякана криком охоронця «вовки!», зіщулилася в кутку карети, і подумки плакала гіркими сльозами: Дійсно, вираження вірності має свою ціну; хіба це не жвава офіційна дорога? Звідки тут могли взятися вовки? Слухаючи розповіді старих людей у маєтку, вона чула, що вовки завжди з'являються великими зграями. Невідомо, скільки вовків у цій зграї, і чи зможуть охоронці втримати оборону.

Юй Сяоцао за спокійною реакцією маленького оленятка і не визираючи з вікна, знала, що вовки, про яких говорили охоронці, це Сяо Хей та Сяо Бай (Маленький Чорний та Маленький Білий). Кажуть, що ці двоє в її відсутність чудово почувалися в горах. Сяо Бай переміг ватажка вовчої зграї, але не захотів ставати їхнім лідером; наробивши шкоди, він безтурботно гуляв між селом Дуншань та глибокими хащами Західних гір (Сішань). Він ще пам'ятав наказ господині перед від'їздом до столиці: добре охороняти дім.

Сяо Хей же влаштовував хаос у горах. Чули, що якось він невідомо як розлютив сліпого ведмедя і був жорстоко переслідуваний. На щастя, цей хлопець був кмітливим і заманив сліпого ведмедя в пастку, встановлену Юй Хаєм у горах. Потім він радісно побіг і привів господаря-чоловіка, щоб той упіймав здобич, мов черепаху в глечику. Юй Хай залишив собі ведмежі лапи, ведмежий жовчний міхур і ведмежу шкуру, а ведмеже м'ясо продав у ресторан "Чженьсю" і непогано на цьому заробив.

Знадвору вже лунали крики, готуючись до бою, тому Юй Сяоцао в кареті гучно крикнула «Зупиніться», що налякало напружених Утун та Їнчунь.

Побачивши, що панночка збирається підняти завісу і вийти, Утун міцно схопила її за спинку одягу і тремтячим голосом сказала: «Панночко, надворі небезпечно, залишайтеся в кареті, ваша рабиня вийде і подивиться, що там!»

Юй Сяоцао дещо здивовано подивилася на неї: коли це дівчисько змінилося? Ця раніше егоїстична і гордовита дівчина, яка сама була так налякана, що ледь могла розмовляти, все ж набралася сміливості подумати про неї... Схоже, не варто оцінювати людину за упередженими поглядами.

«Нічого страшного, ці двоє вовків — це ті, яких я виростила змалечку, вони не зроблять мені шкоди!» — Юй Сяоцао злегка усміхнулася їй, поплескала її по руці, яка міцно тримала її одяг, і в її голосі прозвучало трохи більше близькості, ніж зазвичай.

Їнчунь, яка була трохи сміливішою, широко розплющила очі і запитала: «Що? Вовків теж можна виростити? Вони не кусаються?»

«Усі живі істоти мають душу! Якщо ти ставишся до них щиро, то отримаєш щирість у відповідь!» — Юй Сяоцао зі значенням подивилася на Утун, легенько засміялася і, залишивши Їнчунь, очі якої світилися захопленням, та замислену Утун, спокійно вийшла з карети.

Сяо Хей та Сяо Бай, яким перегородили шлях, уже виросли у Великого Чорного і Великого Білого. Оскільки Сяоцао з дитинства годувала їх водою з духовного каменю, ці двоє вовків були на третину більшими за звичайних вовків, а висота їхніх плечей могла зрівнятися з піврічним телям. Додавши до цього їхнє густе зимове хутро, вони виглядали надзвичайно лютими.

У міру їхнього наближення коні неспокійно били копитами, а охоронці верхи на них залишалися напоготові, відчайдушно намагаючись заспокоїти стурбованих коней.

Разом із Сяоцао з карети вийшов і цзюньван Ян. Він, ніби доблесний лицар, не відступав ні на крок і захищав «принцесу» з обох боків.

Коли Сяоцао вийшла наперед каравану, вона побачила, як Сяо Бай опустив голову і вишкірив зуби, лякаючи знервованого молодого охоронця. А Сяо Хей витягнув шию, ніби щось шукаючи серед каравану.

Побачивши постать Юй Сяоцао, очі Сяо Хея засяяли, і з тихим свистом його міцна фігура зникла перед очима охоронців. Один з охоронців лише краєм ока помітив тінь, схожу на чорну блискавку; а коли він обернувся, чорний вовк уже увірвався в натовп, прямуючи просто до повітової принцеси.

«Обережно!» — голос цього охоронця застряг у горлі. Він протер очі; Боже мій! Що він побачив? Неможливо повірити власним очам! Невже... невже вони всі помилилися, і насправді ці двоє — це просто дуже великі і міцні собаки, а не люті вовки?