Золоті Поля

Вона розрізала курячі кишки ножицями і вимила холодною водою курячий послід. Під час ремонту заднього двору вона спеціально попросила прокласти біля колодязя жолоб, що вів прямо до вигрібної ями за туалетом. Таким чином, коли біля колодязя прали одяг або мили овочі, брудна вода стікала автоматично.

— Цао-ер, чим мати може допомогти? — Лю-ши все ж не могла спокійно дивитися, як сестри пораються самі, тому підійшла і запитала.

Юй Сяоцао усміхнулася їй і відповіла:

— Мамо, ви якраз вчасно. У нас ще є груба сіль? Візьміть трохи і з силою протріть кишки з внутрішнього боку, тоді зникне неприємний запах.

— Протирати грубою сіллю? Ти впевнена, що це можна буде продати? Тільки б не вийшло так, що і продати не вдасться, і з’їсти не зможемо — переведемо продукти дарма! — хоча на узбережжі за один мідяк можна було купити пів глечика грубої солі, ощадлива Лю-ши не втрималася від зауваження.

Сяо-Цао надула губки:

— Мамо! Будьте спокійні! Усі ці способи мені підказав сам Бог Багатства, помилки бути не може!

Дівчинка використала божество як оберіг, і Лю-ши більше нічого не казала, присівши і старанно вимиваючи курячі кишки. Вона робила це дуже ретельно, боячись підвести доньку.

Сяо-Цао зосередилася на печінці та шлунках. Підготовка печінки полягала переважно у відділенні жовчного міхура — це була тонка робота, адже якщо випадково його проколоти, печінка стане гіркою, що зіпсує смак тушкування. На щастя, вона займалася цим понад десять років і могла б упоратися навіть із заплющеними очима.

З курячими шлунками було трохи більше клопоту: треба було розрізати мішечок із залишками їжі, промити його, а потім зняти внутрішню жовту плівку. Не варто недооцінювати цю плівку — у китайській медицині її називають «Цзінейцзінь» (куряча внутрішня позолота), вона допомагає травленню. Якщо у дитини стається нетравлення, цю плівку висушують, розтирають у порошок і дають випити — це дуже швидко допомагає.

Знімати цю плівку Сяо-Цао вміла найкраще: усі сорок штук були цілими, жодна не порвалася.

Коли кишки, печінка та шлунки були вимиті, Сяо-Цао відправила Лю-ши відпочивати, а сама разом із Сяо-Лянь пішла на кухню. Вона хотіла приготувати все сьогодні ввечері, щоб завтра спробувати продати в місті.

— Продавати в місті? Городяни дуже вибагливі. Якщо вони дізнаються, що це зроблено з курячих тельбухів, можуть і побити. Як на мене, тобі краще спробувати щастя на пристані. По-перше, вона ближче — менше години ходу. По-друге, рибалки та вантажники на пристані встають рано, сніданок зазвичай або беруть із собою, або купують на місці. Ці люди не дуже вимогливі до їжі: аби було смачно та дешево, вони не пошкодують кількох мідяків, — Сяо-Лянь згадала розповіді дружини старшого дядька, яка торгувала на пристані, і дала пораду.

Юй Сяоцао подумала і кивнула:

— Так! Ти маєш рацію, на пристані Тангу досить людно, самі лише вантажники — це вже великий ринок. Завтра спробуємо там!

Сестри розвели на кухні вогонь і закип’ятили воду, щоб пробланшувати тельбухи і прибрати запах. Далі треба було підготувати маринад «лу» — саме від нього залежить смак страви. Маринад буває червоним, білим або жовтим.

У минулому житті Сяо-Цао отримала таємні знання від власниці магазину тушкованого м’яса, і її маринад був унікальним. Вона подумала і запитала Сяо-Лянь:

— Сяо-Лянь, дай ще трохи грошей, я збігаю до лікаря Ю купити деякі трави...

Лікар Ю повернувся навесні, привізши з собою підлітка років десяти — казали, що то його племінник чи хтось подібний. Юй Сяоцао вже повернула йому медичну скриньку та всі гроші, зароблені за осінь та зиму. Односельці заспокоїлися: хоча майстерність Сяо-Цао вже визнавали багато людей, сусіди все ж більше довіряли старшому лікарю.

— Трави? Для їжі потрібні трави? — не розуміючи, запитала Сяо-Лянь.

Сяо-Цао засміялася:

— Звісно! Хіба багатії не їдять часто курку з дудником або женьшенем? Хіба дудник і женьшень — це не трави?

Сяо-Лянь тихо пробурмотіла: «Хіба ж ми можемо рівнятися на багатіїв?» Проте вона все ж пішла в кімнату, взяла гаманець, який Сяо-Цао віддала їй вдень, і знову сунула його в руки сестрі.

Трави, які були потрібні Сяо-Цао, були звичайними і дешевими. Вона витратила лише десять мідяків і купила кілька видів. Потім почала готувати маринад. Оскільки погода була прохолодною, вона зробила велику порцію.

Маринад, у якому готували продукти, за умови правильного зберігання можна використовувати багато разів. Чим довше він використовується, тим кращим стає його якість і смак. Це відбувається тому, що в ньому накопичується все більше розчинних білків та інших компонентів. Саме тому кажуть, що чим старіший маринад, тим насиченіший смак страви.

20 г бадьяну, 20 г кориці, 50 г сушеної цедри цитрусових, 20 г сичуанського перцю, 15 г фенхелю, 20 г лаврового листа, 15 г солодки, 100 г сухого червоного перцю, 150 г зеленої цибулі, 150 г свіжого імбиру, 1 цзінь жовтого вина, 400 г соєвого соусу, 200 г солі...

Сяо-Лянь, бачачи, як інгредієнти вартістю сорок мідяків загортають у марлю і кидають у казан, стурбовано сказала:

— Ти вперше це робиш і витрачаєш так багато, а раптом не вийде...

— Помилки не буде! — відрізала Сяо-Цао. Можливо, її впевненість передалася сестрі, і та більше нічого не казала, лише підкидала дрова в піч за вказівкою Сяо-Цао.

— Як пахне! Мамо, ви чуєте? Це точно тельбухи у другої сестри готові, піду подивлюся! — Сяо-Шитоу, що лежав на ліжку, принюхався, як шукач, миттю скочив із лежанки і, шльопаючи старими капцями, кинувся надвір, ледь не перечепившись через поріг.

Лю-ши з усмішкою похитала головою:

— Це дитя... Чоловіче, підемо і ми подивимося?

Юй Хай теж не міг всидіти на місці. Він кивнув, взувся і швидко пішов на кухню.

Цілий казан курячих тельбухів тушкувався на повільному вогні. Сяо-Шитоу віддано чекав біля плити, його очі сяяли, як у цуценяти, що побачило кістку — здавалося, він ось-ось замахає хвостом.

Сяо-Цао побачила, що час підійшов, зняла кришку, виловила шматочок кишки і, подувши на нього, піднесла до рота малого.

Проте Сяо-Шитоу похитав головою:

— Це ж на продаж, я не буду їсти...

— Від одного шматочка не збідніємо! — Сяо-Цао силоміць сунула його хлопчикові в рот. Кишка добре просочилася маринадом, була хрусткою і дуже приємною на смак. Малий задоволено примружився, повільно пережовуючи і не бажаючи ковтати.

Сяо-Цао дістала ще трохи, щоб Сяо-Лянь та батьки теж скуштували. Юй Хай та Сяо-Лянь охоче спробували, а от Лю-ши завагалася і з острахом запитала чоловіка:

— Ну як воно на смак? Не смердить? Не гидко?

Сяо-Цао не знала, чи сміятися, чи плакати:

— Мамо, ви настільки не вірите в мою майстерність?

Юй Хай енергійно закивав:

— Смачно! Дуже смачно!! Зовсім не відчувається, що це кишки, на смак як курка. Навіть краще, ніж твої тушковані шматочки курки! Так, якщо це винести на продаж, обов’язково купуватимуть!

Сяо-Лянь теж активно закивала на знак згоди. Сяо-Цао спробувала сама, насупилася і сказала:

— Шкода, що немає глутамату натрію та кісткового бульйону, смаку трохи бракує. Але загалом вийшло непогано!

Лю-ши, бачачи, що всі в захваті, наважилася спробувати і миттєво була вражена насиченим ароматом:

— Це... це справді смак тих брудних кишок? Неймовірно!!

Сяо-Цао також поклала в маринад курячу кров, що залишилася з вечора, щоб завтра продавати її разом із тельбухами.

— По чому ж за цзінь це продавати? — замислено пробурмотіла Сяо-Цао.

Юй Хай дав їй слушну пораду: вантажники на пристані у вдалий день заробляють тридцять-сорок мідяків, а в невдалий — близько двадцяти. Страва Сяо-Цао, хоч і зроблена з тельбухів, усе ж таки м’ясна і має відповідний смак. Якщо продавати на вагу, то при низькій ціні нічого не заробиш, а при високій — робітники пошкодують грошей.

Але якщо розділити на маленькі порції і продавати по одному мідяку за порцію, то робітники не пошкодують монети. Зрештою, це м’ясо, смачне та дешеве — як таке може не продатися?

Почувши це, Сяо-Цао ніби прозріла. Вона захоплено подивилася на батька: а тато справді має комерційну жилку!

Юй Хай, задоволений захопленням доньки, радісно почав шукати промаслений папір. Уся родина розділила казан тельбухів на шістдесят маленьких порцій, у кожній з яких були нарізані кишки, печінка та шлунки. Кров було важко пакувати, тому її залишили в горщику, щоб додавати по кілька шматочків до кожної порції під час продажу. Вийшло, що за один мідяк давали досить щедру порцію!

Тієї ніч Сяо-Цао від збудження крутилася на лежанці і ніяк не могла заснути. Лише під ранок вона трохи подрімала, а на світанку вже була на ногах.

Юй Хай, побачивши темні кола під очима доньки, жартома піддражнив її:

— От невгамовна! Ти ж була так впевнена у своїй майстерності, чого ж хвилювалася?

Хіба ж вона хвилювалася? Вона передчувала успіх!

Швидко поснідавши, Сяо-Цао відмовилася від пропозиції батька піти з нею. Разом із таким же збудженим Сяо-Шитоу вона взяла великий кошик і вирушила в бік пристані.

Пристань, оповита ранковим туманом, як завжди вирувала життям. Крики торговців, гукання вантажників, пісні робітників зливалися в один гомін. Великі торгові судна щойно пришвартувалися, і вантажники активно розвантажували товар.

Прийшовши на пристань вдруге, Сяо-Цао знову була глибоко вражена цією картиною, сповненою справжнього життя.

— Друга сестричко, де ми будемо продавати наші тельбухи? — Сяо-Шитоу, сповнений віри в сестру, горів бажанням почати.

Сяо-Цао подумала: вантажники та рибалки могли принести сухий пайок із собою. Але холодним ранком кожному захочеться випити гарячого супу, щоб зігрітися. Тому вона взяла кошик і пішла до ряду низьких солом’яних наметів.

Там продавали кашу, локшину, парові пампушки. Були й такі, як вона, хто з кошиками пропонував домашні закуски або соління — наприклад, дружина її старшого дядька була серед них.