Золоті Поля

Сказав би раніше! Юй Цао закотила очі в душі, знову наказала євнуху, що тримався подалі, принести глечик чистої води, зняла п'ятиколірний камінь із зап'ястя, на мить занурила його в чисту воду, і лише тоді знову поставила чайник із фіолетової глини цзиша на глиняну пічку.

«Цей твій камінь чистий чи ні, у мене живіт не розболиться, якщо я це вип'ю?» — Чжу Цзюньфань шукав до чого причепитися. Побачивши ці дії Цао, він автоматично розцінив вивільнення духовної енергії Каменем Бутяньши як таке, що обов'язково вимагає контакту цього п'ятиколірного каменя з водою.

Не чекаючи, поки Цао відкриє рота для виправдань, золотий промінь світла вилетів із п'ятиколірного каменя і сформував на кам'яному столі образ золотого кота розміром з долоню. Порівняно з пухким товстим малюком, Каменю Бутяньши більше подобалося з'являтися в образі кота.

«Дурна людино! Вода з-під купання цього Божественного Каменя завжди приносила людському тілу лише користь, як від неї може розболітися живіт? Якщо ти не хочеш пити, є багато людей, які стоять у черзі і чекають, щоб випити її!» Золотий кіт поважно потягнувся, його рот відкривався і закривався, а слова, що лунали, могли чути лише Цао та Чжу Цзюньфань.

Чжу Цзюньфань подивився на чайник цзиша на глиняній пічці з таким виразом обличчя, ніби наступив на лайно: «Що? Ти кажеш, що це твоя вода після купання? Це ж занадто огидно, чи не так? Як давно ти не мився?»

«Ти думаєш, що цей Божественний Камінь такий самий негігієнічний, як ви, люди? Цей Божественний Камінь купається щодня, а іноді й по кілька разів на день!» Камінь Бутяньши від природи любив воду, тому час від часу бігав до сусідніх ставків або колодязів, щоб побути там. Однак зараз він міг вільно контролювати вивільнення і втягування своєї духовної енергії, і без наказу господаря він не став би легко дозволяти духовній енергії витікати.

Проте у вухах Чжу Цзюньфаня це прозвучало по-іншому, він зрозумів це так: Цао заради блага сільськогосподарських культур щодня використовувала Камінь Бутяньши для створення води духовного каменя. Цьому маленькому шматочку каменя, щоб виробити достатньо води духовного каменя, напевно, було нелегко. Здається, Камінь Бутяньши теж не всемогутній. Оскільки ефективність п'ятиколірного каменя виявилася не такою, як він очікував, природно, він втратив бажання заволодіти ним.

Поки він так розмірковував, вода на пічці закипіла, трохи почекавши, поки вода охолоне, вона знову промила чай і заварила його. Чай ще не потрапив до рота, а приємний і духмяний аромат уже рознісся навколо. Чайне листя все ще використовувалося найвищого сорту Дахунпао: кажуть, що воно було зібране з тисячолітнього стародавнього чайного дерева на скелі та виготовлене за допомогою складного процесу обсмажування чаю. За рік вироблялося лише трохи більше двох цзінів.

Заварений заново Дахунпао мав ще більш насичений смак, а в його легкому та елегантному ароматі відчувалася глибина. Давно викинувши з голови всі думки про те, вода це після купання чи ні, Чжу Цзюньян легенько понюхав аромат чаю, дбайливо зробив ковток, і солодкий та чистий смак просто не давав можливості зупинитися.

«Мм! Саме цей смак!» Чжу Цзюньфань скуштував чай у чашці і власноруч налив ще одну. Третє заварювання чаю, здавалося, мало багатший смак, ніж друге.

Побачивши, що Імператор лише п'є чай, здавалося, забувши, що вона все ще стоїть поруч і чекає на накази, Цао, після того як співрозмовник випив третю чашку, відкрила рота і сказала: «Імператоре, ви викликали цього нікчемного чиновника до палацу не лише заради цього чайника чаю, чи не так?»

«Звісно ні!» Випивши ще одну чашку, Чжу Цзюньфань неохоче поставив її, ніби йому все ще було мало, і сказав: «Я прочитав меморандум, поданий Цзюньяном! Це ти підбурила його написати цей меморандум, так?»

«Хе-хе, хіба це не тому, що я побачила, як гори біля імператорського маєтку стоять пусткою, відчула, що це дуже шкода, і вирішила використати ці пустирі з користю! До того ж, якщо там виростуть фрукти, і якщо їхній смак буде хорошим, хіба ваша частка стане меншою?» Юй Цао дуже підлесливо супроводжувала це усмішкою.

Чжу Цзюньфань майже не роздумуючи кивнув і сказав: «Тут занадто мало видів фруктів, та й на смак вони не дуже. Яблука, прислані як данина з Яньтаю, за смаком дуже далекі від Червоного Фуджі з минулого життя. У груш великі серцевини і груба м'якоть, соку теж мало, а солодкості не вистачає. У винограді більше кислого, ніж солодкого... А ще кавуни, хоч і досить солодкі, але яка в них м'якоть. Все ж таки кавуни, вирощені тобою, ближче до того, як вони виглядали в минулому житті: великі розміром, з червоною м'якоттю, солодким і соковитим смаком! Це доводить, що ти маєш свій особливий підхід і до вирощування фруктів! Дозволяю, гори біля імператорського маєтку надаються тобі в безкоштовне користування. Однак відтепер ти несеш повну відповідальність за безкоштовне постачання фруктів до палацу!»

«Фрукти в цьому палаці не включають постачання для тих євнухів і палацових служниць, чи не так?» Юй Цао нахмурила брови, торгуючись.

Чжу Цзюньфань вказав на неї пальцем, роздратовано і водночас з гумором кажучи: «Якщо на всіх горах біля імператорського маєтку посадити фруктові дерева, не кажучи вже про імператорський палац, навіть уся Столиця не зможе це перетравити. Кажу я тобі, і наскільки ж ти скупа, якщо не хочеш зазнати навіть такого маленького збитку?»

«Цих євнухів і палацових служниць у палаці разом узятих, якщо не тисяча, то обов'язково кілька сотень. Якщо забезпечувати кожного, то скільки ж це буде фруктів! Цей малий бізнес не витримає таких знущань!» Юй Цао дотримувалася своєї скупості до кінця.

«Добре! Тоді постачати тільки господарям палацу та євнухам і палацовим служницям рівня головного управителя, що в сумі становить не більше ніж на тридцять-сорок осіб, так піде, не в збиток?» — роздратовано сказав Чжу Цзюньфань.

Раптом згадавши про іншу справу, він продовжив: «А ще щодо твого вирощування овочів у теплицях: якщо використовувати скло, витрати будуть занадто високими, і неможливо буде вирощувати на великій площі. Кілька років тому, коли я майстрував гумові колеса, я заразом створив різновид пластикової плівки; міцність цілком нормальна, але прозорість звичайна. Оскільки це було не дуже важливо і до того ж забруднювало навколишнє середовище, я не став продовжувати далі. Якщо ти плануєш вирощувати несезонні овочі на великих площах, я видам указ і накажу тим людям із Міністерства робіт працювати понаднормово, щоб зробити її для тебе?»

Юй Цао зраділа понад усякі очікування, киваючи головою, як товкачем у ступі, і безперестанку примовляючи: «Якщо є пластикова плівка, то це ще краще! Зараз тільки початок літа, ми не поспішаємо, або ж... ви можете знову попросити людей з Міністерства робіт вдосконалити її і подивитися, чи зможуть вони розробити пластикову плівку з дещо вищою прозорістю?»

«Згода! Хіба це не справа одного слова? Тільки не дивись зверхньо на здібності стародавніх людей; іноді я лише висловлював ідею та початкову концепцію, а вони дуже швидко могли створити робочий план. У будь-яку епоху немає нестачі в талантах!»

Чжу Цзюньфань нескінченно зітхав. Оскільки він мав інженерну освіту, то приділяв багато уваги деяким ремісникам і майстрам з особливими навичками, і Міністерство робіт також поступово зростало під його цілеспрямованим вихованням.

«Хе-хе! Якщо вирощування овочів у теплицях увінчається успіхом, постачання овочів до вашого палацу я беру на себе!» Юй Цао поплескала себе по грудях, повністю беручи на себе відповідальність.

Чжу Цзюньфань глянув на неї і сказав: «Тільки постачання овочів для харчування в палаці? Це було б занадто дешево для тебе!! В імператорському маєтку спочатку виділимо тобі двісті му землі для пробного вирощування овочів у теплицях, а дохід поділимо у співвідношенні чотири до шести: мені чотири, тобі шість!»

Тільки-но Юй Цао хотіла висловити протест, як він зупинив її і продовжив: «Ти спочатку не відкривай рота, я тобі підрахую! Поля, пластикова плівка та робоча сила — все це надає імператорський двір, а ти володієш лише часткою за технології, тож немає жодних підстав для того, щоб усі вигоди забирала ти одна, чи не так?»

Юй Цао заспокоїлася і трохи подумала: дійсно, крім технологій вирощування в теплицях і води духовного каменя, вона справді не могла багато чим допомогти. Проте, безкоштовно віддавати чотири десятих прибутку було дуже неприємно, і вона пробурмотіла: «Поля вже готові, робоча сила також з імператорського маєтку, ти лише надав пластикову плівку, але хочеш забрати сорок відсотків прибутку, це занадто жадібно, чи не так?»

«Якби не було пластикової плівки, і ти будувала б теплиці зі скла, вартість була б високою чи ні, скільки му ти змогла б засадити? Скільки прибутку можна було б отримати? Ти рахувала? Зараз тобі виділяють понад двісті му землі, і це тільки перший рік; якщо буде успіх, буде ще більше теплиць. Порахуй, скільки ти заробиш за рік? Який саме варіант вигідніший?»

До того ж, ці сорок відсотків прибутку хоча й підуть до його особистої скарбниці, але з моменту його сходження на престол він завжди підтримував легкі податки і повинності, даючи народу можливість для відпочинку і відновлення сил. Перші два роки податкові надходження завжди не покривали витрат, і лише останні два роки, коли він почав активно розвивати промисловість і торгівлю, тиск трохи зменшився. Гори золота і срібла, які він заробив у молоді роки під час виходу в море, поступово зменшилися через субсидування державної скарбниці. Якщо він не поповнить її знову, то те, що він згодом передасть своїм нащадкам, буде лише порожньою оболонкою!

Юй Цао вже давно все чітко підрахувала в душі. Якщо використовувати тільки скляні теплиці для вирощування овочів, річний урожай овочів становитиме лише кілька десятків тисяч цзінів, і навіть якщо ціна продажу буде хорошою, це буде лише кілька тисяч лян срібла. Але якщо змінити їх на теплиці з пластиковою плівкою, то з понад двохсот му землі вийде щонайменше кілька мільйонів цзінів. Якщо перевести це в гроші, то це будуть десятки тисяч лян або навіть більше; і навіть якщо віддати Імператору сорок відсотків, за одну зиму вона отримає щонайменше тридцять-сорок тисяч лян доходу. Мати прибуток і не заробляти його — це дурість! Юй Цао рішуче погодилася на вимогу Імператора.

Перед тим як вона пішла, Чжу Цзюньфань знову попросив її піти на імператорську кухню і, підвісивши п'ятиколірний камінь у відрі, опустити його в колодязь у дворі імператорської кухні. Минулого разу, коли ця Ятоу прогулялася імператорською кухнею, смак імператорських страв протягом певного часу після цього значно покращився. Спочатку він ще думав, що це сталося через те, що після настанов Ятоу кулінарні навички імператорських кухарів покращилися. Хто ж знав, що через деякий час смак страв, що виходили з імператорської кухні, знову повернеться до свого попереднього стану.

Тепер він нарешті розгадав цей секрет: виявляється, це не мало нічого спільного з майстерністю імператорських кухарів, а полягало в якості криничної води. Точно так само, як і під час заварювання чаю щойно, минулого разу Ятоу, напевно, таємно занурила цей камінь у криничну воду, що і призвело до того, що приготовані страви мали надзвичайно гарний смак.

Оскільки вона вже прийшла на імператорську кухню, Юй Цао знову показала свою майстерність і приготувала два свої коронні десерти. Один із них — медовий бісквіт, а інший — тарталетки з хрусткою скоринкою та яєчним кремом, обидва були з тих, що полюбляють їсти діти. Коли вона зустріла Хуанцзи в імператорському саду, вона пообіцяла йому приготувати щось смачне, коли буде нагода, і тепер вона нарешті виконала обіцянку!

Поки вона навчала імператорських кухарів робити десерти, довірений євнух, який був поруч з Імператором, потайки опустив п'ятиколірний камінь у колодязь. Коли вона збиралася йти, його лише тоді дістали назад. Насправді, навіть якби п'ятиколірний камінь забули дістати, це не мало б значення, адже Камінь Бутяньши автоматично повернув би своє справжнє тіло.

Цього разу, увійшовши до палацу, Юй Цао повернулася лише після того, як пообідала в палаці. Ті імператорські кухарі, які змогли потрапити на імператорську кухню, природно мали свої коронні страви. До того ж, із появою духовної енергії в криничній воді, смакові якості піднялися на ще вищий рівень. Юй Цао їла в палаці так, що аж губи лисніли від жиру, і була повністю задоволена.

Навіть господарі в палаці були дуже задоволені і подарували чимало хороших речей. Кажуть, що Хуанцзи та Принцеса були надзвичайно задоволені сьогоднішнім десертом після їжі, особливо тарталетками з яєчним кремом, яких вони ніяк не могли наїстися вдосталь. Вони навіть послали євнуха з прямою вказівкою, щоб завтра знову приготували такі десерти.

Хуанцзи навіть уклав парі з Її Величністю Імператрицею, що сьогоднішні десерти неодмінно були зроблені руками Юй Цао. Після того як вони розпитали про це, він переможно забрав ставку своєї імператриці-матері і благав матір надалі частіше викликати Юй Цао до палацу. Натяк був дуже очевидним...