Золоті Поля

— Дружино, дружино! Цього разу я справді виправився!! — Ван Ергоу, побачивши, що вона налаштована рішуче, був готовий ледь не на коліна впасти. Він скривився і тихо промовив: — Хіба я не бачив, як тобі важко через вагітність, як у тебе зник апетит? Тому... захотів зірвати кавун, щоб ти скуштувала...

У згаслих очах дружини Ергоу на мить промайнув вогник, і вона з докором сказала:

— Який же ти «молодець»! Хіба я змогла б їсти крадений кавун?!

— Я помилився, цього разу я справді усвідомив свою провину. Дружино, вибач мені востаннє!! — Ергоу, побачивши, що дружина все ще розмовляє з ним, почав відчайдушно просити вибачення, сподіваючись на прощення. Цього разу він справді розкаявся!

Дружина Ергоу шмигнула носом і сказала:

— Чому ти просиш вибачення у мене? Я нічого не втратила. Тобі слід вибачитися перед другим братом Юй! Цього року дощів мало, Сяо-Ша та Сяо-Цао відрами тягали воду на поле, ти ж сам бачив, як важко їм було. Тобі слід вибачитися перед ними! Навіщо родина другого брата Юй садила кавуни? Тобі слід вибачитися перед ними, а не передо мною!

— Так, так, так! Дружино, тільки не гнівайся, я перепрошу, зараз же перепрошу! — Ван Ергоу тепер перетворився на цілковитого підкаблучника: якщо дружина скаже «на схід», він не наважиться поглянути на захід.

Ван Ергоу від сорому не наважувався дивитися на родину Юй. Схиливши голову, він тихо, але щиро промовив:

— Другий брате Юй, пробач мені! Я по дурості вчинив підло і вкрав ваш кавун... Я готовий відшкодувати збитки. Будь ласка, пробачте мені...

Юй Хай підійшов і поплескав його по плечу:

— Я розумію твої почуття! Коли твоя друга невістка ходила вагітна Сяо-Ша, у неї теж зовсім не було апетиту. Тоді я посеред ночі потайки ходив у гори полювати, аби лише вона змогла випити курячого бульйону. Чоловік, який дбає про свою дружину — справжній чоловік!! Але надалі, якщо твоя дружина захоче кавуна, просто скажи, не засмучуй її більше. Йди, гарненько поговори з нею. Схилити голову перед дружиною — не соромно!

Юй Сяоцао не втрималася і засміялася. Турбота батька про матір природно проявилася в цих кількох словах. Схоже, він назавжди залишиться таким люблячим чоловіком.

— Сяо-Цао повернулася? Бабуся тебе не ображала? — Юй Хай, почувши сміх доньки, відчув, як його обличчя почервоніло від зніяковілості, але все одно турботливо запитав.

Фань Цзичжень засміявся ще гучніше:

— Зі мною поруч хто посміє образити нашу доньку? Але, брате, не сподівався, що ти так пестиш дружину! Ти правий! Дбати про дружину — не соромно!! — Ось і ще один прихильник м'якого ставлення до жінок!

Сяо-Цао потай хихікала, а Фань Цзичжень, зніяковівши від її сміху, легенько клацнув її по лобі, а потім одразу турботливо погладив рукою.

Сяо-Цао звернулася до подружжя Ван Ергоу:

— Якщо захочете кавуна — приходьте до мене! Той кавун ще не дозрів, він несмачний! Ось, скуштуйте ті, що ми зірвали!

Ван Ергоу вже давно відчув солодкий аромат, потайки ковтнув слину і сказав:

— Я не буду! Дайте моїй дружині два шматочки спробувати... Ой! — Бідного Ван Ергоу дружина знову вщипнула.

Юй Сяоцао простягнула йому два шматочки нарізаного кавуна і з усмішкою сказала:

— Дядьку Ергоу, кавун має «холодну» природу, вагітним не можна їсти багато. Інакше може виникнути загроза викидня!

Ван Ергоу, почувши це, миттєво зблід. Він мало не нашкодив власній дружині, от дурень! Він знову серйозно перепросив у родини Юй і запевнив, що надалі не торкнеться жодного кавуна на їхньому полі!

— Дядьку Ергоу! Наші кавуни скоро масово дозріють. Чи не хочете ви взяти частину на продаж у містечко або на пристань? — Юй Сяоцао міркувала так: у родині мало робочих рук, а завдяки воді з духовним каменем врожай точно буде великим. Навіть найкращий товар потребує реклами, а це перший рік продажу, тому вона не була впевнена в успіху. Не можна дозволити кавунам згнити на полі.

— Взяти на продаж? Хороша племіннице, що ти маєш на увазі? — У серці Ван Ергоу з'явилася надія, він пильно подивився на Юй Сяоцао.

Юй Сяоцао всміхнулася йому:

— Ми продамо їх вам на десять відсотків нижче ринкової ціни. Ви відвезете їх у містечко, продасте за звичайною ціною і заберете різницю собі.

В очах Ван Ергоу спалахнув азарт і хвилювання, але він невпевнено промовив:

— Племіннице, ти ж знаєш нашу ситуацію, боюся, я не зможу одразу знайти стільки грошей на закупівлю...

— Нічого страшного, перші кілька разів беріть товар просто так, а розрахуєтеся після того, як продасте. — Ціна цілого воза кавунів справді була непідйомною для такої родини, як у Ван Ергоу, і Юй Сяоцао це передбачила.

Ван Ергоу тремтячими губами тихо запитав:

— Ти... ти мені довіряєш?

— А чому ні? Тато каже, що чоловік, який любить дружину, не може бути поганою людиною! — Юй Сяоцао жартівливо підмигнула йому. — До того ж, навіть якщо не довіряти тобі, як можна не довіряти тітоньці Ван?

У дружини Ергоу очі наповнилися сльозами, вона без зупину дякувала. Ніхто не знав, як важко їй було після заміжжя. Майже всі її сили йшли на те, щоб приборкати ледачого чоловіка, до того ж все господарство трималося тільки на ній. Усі казали, що вона вправна, але якби вона мала чоловіка, на якого можна покластися, хіба вона б працювала день і ніч до знемоги?

— Ергоу! Цього разу ти мусиш постаратися!! Це довіра та допомога від родини другого брата Юй, ти не можеш їх підвести! Якщо... якщо ти і цього разу не візьмешся за голову, тоді я...

Ван Ергоу швидко схопив дружину за руку:

— Дружино, будь спокійна!! Якщо я, Ван Ергоу, цього разу не стану людиною, то я більше не Ван!! Нехай наші діти носять твоє прізвище!!

Батьки Ван Ергоу померли, і він був єдиною дитиною в сім'ї. Його батько перед смертю тримав його за руку і не міг заплющити очей, поки той не поклявся, що одружиться і продовжить рід. Тому він надзвичайно серйозно ставився до питання продовження роду. Його слова про те, що діти носитимуть прізвище дружини, були найкращим доказом його рішучості.

Відправивши вдячне подружжя Ван Ергоу, родина Юй разом із Фань Цзичженем почала насолоджуватися солодким кавуном.

Йшов кінець весни. Завдяки поливу водою з духовним каменем кавуни родини Юй дозріли раніше. Тобто, коли в околицях столиці кавуни тільки починали цвісти, кавуни Юй уже поступово виходили на ринок. Фрукти, що мали бути влітку, дозріли навесні — це був справжній ритм позасезонних овочів!

У минулому житті кавуни часто важили по десять-двадцять цзінів, і це не було дивиною. Сяо-Цао не знала, що в ці часи кавун вагою у десять цзінів вважався дуже хорошим. До того ж, у давні часи кавуни всередині були з червоно-білими прожилками, і білі частини були неїстівними. З'їдаючи кавун, доводилося викидати ледь не половину, хіба ж ні?

А кавуни родини Юй, завдяки магії духовного каменя, майже не відрізнялися від сучасних: біла неїстівна частина повністю зникла, залишилася лише яскраво-червона соковита м'якоть.

Єдиний серед присутніх, хто раніше куштував кавуни, був Фань Цзичжень, але його нерви були «товстішими за талію» — хіба він став би звертати увагу на вигляд плода? Зазвичай слуги вирізали для нього їстівну частину і подавали вже готову. Це був перший раз, коли Фань Цзичжень їв кавун, нарізаний скибками.

Він узяв товсту скибку, широко розкрив рота і відкусив. Солодкий сік розлився в роті — солодкий, прохолодний. Для спраглої людини це був ідеальний порятунок.

— Солодко! Справді солодко!! Смачніше в сто разів за ті кавуни, що я їв раніше!! — Фань Цзичжень не шкодував похвали, багато в чому тому, що посадити кавуни запропонувала його хрещена донька, і вона ж власноруч їх доглядала. Проте кавун і справді був надзвичайним!

Юй Сяоцао дала по скибці Юй Хаю та Лю-ши. Тим часом малий Шитоу вже нетерпляче тримав шматочок у руках, облизуючи губи з кумедним виразом обличчя: він так хотів з'їсти, що йому було шкода відкушувати.

Сяо-Цао погладила його по голівці, теж узяла скибку, відкусила маленький шматочок і, повільно пережовуючи, мимоволі задоволено зітхнула:

— Як солодко...

Шитоу почав повторювати за сестрою, вигризаючи на кавуні маленькі «півмісяці», і його милі великі очі одразу стали як щілинки від радості. Сік стікав по кутиках його рота, і він злизував його своїм рожевим язичком.

Родина Юй раніше навіть цукор рідко купувала, вони ніколи не їли таких солодких і соковитих фруктів, тож їли і не припиняли дивуватися.

Фань Цзичжень швидко з'їв свій шматок, поклав шкірку перед маленьким косуленям, що пильно дивилося на них, і взявся за другу скибку. Косуленя одразу опустило голову і заходилося гризти зелену частину шкірки з великим апетитом.

Косуленя жило в них уже пів року, але чомусь майже не росло, залишаючись таким же крихітним. Родина Юй була зайнята, тому воно переважно гуляло саме по собі: коли хотіло їсти — підбирало листя від овочів, коли хотіло пити — йшло до своєї спеціальної миски. Там завжди була вода з духовним каменем, яку підготовлювала Сяо-Цао, і це часто приваблювало пташок, які намагалися поцупити воду у звірка.

Коли косуленяті ставало нудно, воно вибігало за ворота і гуляло біля старого будинку. Діти з родин Цянь та Чжоу дуже його любили, гралися з ним, а іноді навіть тримали на руках. Малюк був дуже кмітливим — він відчував, чи має людина злі наміри. З тими, хто часто грався з ним, як-от Цянь У, він був дуже лагідним і дозволяв себе обіймати, іноді навіть лизав долоні. Але якщо хтось намагався впіймати його зі злим умислом, він тікав швидше за вітер, і навіть дорослий чоловік не зміг би його наздогнати.

Найбільше косуленя любило гратися з іншим улюбленцем — золотим кошеням. Від маленького котика йшов той самий аромат, який звірятко обожнювало. Зазвичай котик вмощувався дрімати прямо у нього на голові, а косуленя слухняно випрямляло шию і повільно гуляло з ним. Якщо не придивлятися, здавалося, що на голові у косуленяти жовта шапочка, що виглядало дуже кумедно!

Зараз косуленя із захватом гризло шкірку. Шитоу, бачачи, що його улюбленець теж любить кавун, залишив на шкірці товстий шар червоної м'якоті, зрізав ножем зелену кірку, дбайливо нарізав на маленькі шматочки і поклав у миску малюка.

Якби це було раніше, хтось у родині обов'язково сказав би, що це марнотратство. Коли вони тільки відокремилися, їм самим не вистачало їжі, не кажучи вже про те, щоб годувати звіра. Тоді косуленя було невибагливим: їло суху траву та листя, аби тільки там була вода з духовним каменем. Тепер, коли життя родини покращилося, ніхто не став би сварити дитину за любов до свого вихованця.